Рішення № 137144243, 03.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1230/25 (904/6507/25)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатого В.О.

при секретарі судового засідання Мазуренко А.О.

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фонду державного майна України (01133, м.Київ, вул.Генерала Алмазова, буд.18/9, код ЄДРПОУ 00032945) до 1)Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (61002, м.Харків, вул.Сумьска, буд.60, код ЄДРПОУ 00188334) 2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" (50000, м.Кривий Ріг, пр. Поштовий, буд.1, кім.7, код ЄДРПОУ 43631829) про визнання недійсними договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги в межах справи про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості"

за участю представників сторін:

позивача - Пономаренко В.С

відповідача1- Камінська А.А

відповідача2 - Харченко К.С

ВСТАНОВИВ:

Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача-1: Державного підприємства "Державний інститут по проєктуванню підприємств коксохімічної промисловості", Відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тредторг Продакшн" і просив суд:

- визнати недійсним укладений 11.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" та Державним підприємством "Державний інститут по проєктуванню підприємств коксохімічної промисловості" договір № 11/12/24 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 000 000 грн.;

- визнати недійсним укладений 23.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" та Державним підприємством "Державний інститут по проєктуванню підприємств коксохімічної промисловості" договір № 23/12/24 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 200 000 грн.;

- визнати недійсним укладений 07.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" та Державним підприємством "Державний інститут по проєктуванню підприємств коксохімічної промисловості" договір № 07/01/25 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 4 300 000 грн.;

- визнати недійсним укладений 20.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" та Державним підприємством "Державний інститут по проєктуванню підприємств коксохімічної промисловості" договір № 20/01/25 безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 300 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2025 позовну заяву залишено без руху; встановлено Позивачу семиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати письмові уточнення позовної заяви стосовно повного найменування Відповідача-1 та Відповідача-2.

01.12.2025 від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано уточнену позовну заяву стосовно повного найменування Відповідача-1 та Відповідача-2, в якій він просив суд:

- визнати недійсним укладений 11.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" та Державним підприємством "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" договір № 11/12/24 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 000 000 грн.;

- визнати недійсним укладений 23.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" та Державним підприємством "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" договір № 23/12/24 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 200 000 грн.;

- визнати недійсним укладений 07.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" та Державним підприємством "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" договір № 07/01/25 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 4 300 000 грн.;

- визнати недійсним укладений 20.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" та Державним підприємством "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" договір № 20/01/25 безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 300 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 20.01.2026 о 10:00 год.

11.12.2025 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про залучення розпорядника майна Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі на стороні Відповідача-1.

11.12.2025 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Харківської області для розгляду в межах справи № 922/1230/25 про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості".

30.12.2025 від Позивача надійшли заперечення на клопотання ОСОБА_1 про залучення розпорядника майна Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі на стороні Відповідача-1 та клопотання ОСОБА_1 про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Харківської області для розгляду в межах справи № 922/1230/25 про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", в яких він просив суд відмовити у задоволенні цих клопотань, а позов задовольнити у повному обсязі.

30.12.2025 від Відповідача-1 надійшов відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечує та просить суд позов залишити без задоволення.

30.12.2025 від Відповідача-2 надійшов відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечує та просить суд:

- позов залишити без задоволення;

- у разі задоволення позову - застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені ст. 216 ЦК України, та повернути сторони у первісний майновий стан, що існував до укладення зазначених договорів, шляхом зобов`язання Відповідача-1 повернути Відповідачу-2 грошові кошти, отримані за зазначеними договорами.

16.01.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2025 у справі № 922/1230/25.

16.01.2026 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про залишення без розгляду клопотання про залучення розпорядника майна Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі на стороні Відповідача-1 та клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Харківської області для розгляду в межах справи № 922/1230/25 про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості".

У підготовчому засіданні 20.01.2026 суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про залишення без розгляду: клопотання про залучення розпорядника майна Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі на стороні Відповідача-1; клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Харківської області для розгляду в межах справи № 922/1230/25 про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості"; заяви про участь у судовому засіданні 20.01.2026 о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - про що постановлено ухвалу без оформлення окремого документа. Вказана ухвала зазначена у протоколі судового засідання.

Крім того, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2026 постановлено передати матеріали справи № 904/6507/25 за позовом Фонду державного майна України до Відповідача-1: Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", Відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" про визнання недійсними договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги Господарському суду Харківської області, у провадженні якого перебуває справа № 922/1230/25 про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості", для розгляду в межах цієї справи.

18.03.2026 матеріали справи №904/6507/25 надійшли до Господарського суду Харківської області.

Суд зазначив, що в межах справи 922/1230/25 ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.04.2025, крім іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (61002, м. Харків, вул. Сумська, 60, код ЄДРПОУ 00188334). Визнано вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Трейдторг Продакшн" до боржника в розмірі 10 800 000,00 грн основного боргу, 24 224,00 грн - витрат зі сплати судового збору за подання до суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, 72 000,00 грн - витрат на авансування винагороди арбітражному керуючому. Введено мораторій на задоволенні вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном ДП "Гипрококс". Призначено розпорядником майна ДП "Гипрококс" арбітражну керуючу Венську Оксану Олександрівну (адреса для листування: 49000, м. Дніпро, а/с 162; свідоцтво № 174 від 24.04.2013; РНОКПП НОМЕР_1 ).

25.04.2025 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" за №75910.

Частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГОСПОДАРСЬКИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство №922/1230/25 (904/6507/25) передана на розгляд судді Усатому В.О.

Дослідивши матеріали справи, зокрема позовної заяви та додані до неї документи, суд встановив, що позовну заяву подано з додержанням вимог статей 20, 162-164, 172 ГПК України.

Ухвалою суду від 23.03.2026 прийнято справу №904/6507/25 до розгляду в межах справи про банкрутство Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості". Розгляд справи №922/1230/25 (904/6507/25) постановлено здійснювати спочатку за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 07.04.2026 о (б) 15:20 год. Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання актуального відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідачі мають надіслати суду відзиви, які повинні відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзиви із урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відзиву. Докази надіслання відповіді на відзив іншій стороні надати суду. Встановлено відповідачам строк для подання заперечень на відповідь на відзив із урахуванням вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази надіслання заперечень іншій стороні надати суду.

06.04.2026 до суду від представниці відповідача1 надійшло клопотання (вх.№8198) щодо надання додаткового строку та перенесення судового засідання, в якому остання просить суд:

1. Надати додатковий строк для подання відзиву на позовну заяву у справі №922/1230/25 (904/6507/25) відповідачу1 - ДП "Гипрококс";

2. Відкласти підготовче засідання, яке призначене на 07.04.2026 о 15:20 год;

3. Повідомити про новий час, дату та місце наступного розгляду справи в порядку передбаченому ГПК України.

07.04.2026 до суду від представника відповідача2 надійшло клопотання (Вх.№8208) щодо надання додаткового строку на перенесення судового засідання, в якому останній просить суд:

1. Надати додатковий строк для подання відзиву на позовну заяву у справі №922/1230/25 (904/6507/25) відповідачу2 - ТОВ "Трейдорг Продакшн";

2. Відкласти підготовче засідання, яке призначене на 07.04.2026 о 15:20 год;

3. Повідомити про новий час, дату та місце наступного розгляду справи в порядку передбаченому ГПК України.

Присутній у судовому засіданні 07.04.2026 представник позивача заперечував проти задоволення клопотань відповідачів про відкладення розгляду справи, посилаючись на його необґрунтованість.

Протокольною ухвалою суду від 07.04.2025 задоволено клопотання відповідача1 про надання додаткового строку (вх.№8198 від 06.04.2026); продовжено відповідачу1 строк на подання до суду відзиву на позовну заяву до 14.04.2026 включно; задоволено клопотання відповідача2 про надання додаткового строку (вх.№8208 від 07.04.2026); продовжено відповідачу2 строк на подання до суду відзиву на позовну заяву до 14.04.2026 включно; відкладено підготовче засідання на підставі ст.ст. 42, 182, 232-235 ГПК України на 12 травня 2026 року о (б) 16:00 год.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 178 ГПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до частини 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно зі статтею 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Як зазначалось судом вище, ухвалою суду від 23.03.2026, крім іншого, встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання актуального відзиву на позовну заяву.

Згідно з даними КП "Діловодство спеціалізованого суду" вищевказану ухвалу суду направлено до Електронного кабінету ДП "Державний інститут про проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" та ТОВ "Трейдорг Продакшн" 23.03.2026 о (б) 19:14.

Частиною шостою статті 242 ГПК України передбачено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала суду від 23.03.2026 отримана відповідачами 24.03.2026, з огляду на що строк на подання до суду відзивів на позовну заяву - до 08.04.2026 включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 118 цього Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ст.119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2).

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч.3).

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу (ч.6).

Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (ч.7).

Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом (ч.8).

Тобто, встановлений судом процесуальний строк, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, якщо таку заяву подано до закінчення цього строку.

В даному випадку п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, що встановлений в ухвалі суду від 23.03.2026 про відкриття провадження у справі, станом на дату подання заяв про продовження відповідачам строку для подання до суду відзивів не сплив.

За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача-1 (вх. № 8198 від 06.04.2026) та клопотання відповідача-2 (вх. № 8208 від 07.04.2026) про надання додаткового строку.

14.04.2026 до суду від представника відповідача2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№8881) в якому останній просить суд у задоволенні позовної заяви Фонду державного майна України відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача; у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними, застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, з поверненням сторонами всього одержаного за такими договорами.

14.04.2026 до суду від представника відповідача1 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№8918) в якому останній просить суд у задоволенні позовної заяви Фонду державного майна України відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.

12.05.2026 до суду від представниці відповідача1 надійшли додаткові пояснення на позовну з додатками (вх.№11392), в яких остання просить суд вважати поважними причини пропуску строку на подання документів; поновити пропущений строк на подання документів та доказів та долучити додаткові пояснення (з додатками) до матеріалів справи.

Присутня у судовому засіданні 12.05.2026 представниця відповідача-1 підтримала клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів та просила суд долучити до матеріалів справи додаткові пояснення з додатками.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні проти задоволення клопотання відповідача-1 про поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказів та долучення їх до матеріалів справи не заперечував

Присутній у судовому засіданні в режимі відеоконференціїї представник позивача, щодо вирішення питання про поновлення відповідачу-1 процесуального строку на подання додаткових доказів та їх приєднання до матеріалів справи покладався на розсуд суду.

Розглянувши зазначене клопотання, суд постановив протокольну ухвалу в підготовчому засіданні 12.05.2026 про задоволення клопотання відповідача1 про поновлення пропущеного строку на подання до суду додаткових пояснень та долучення до матеріалів справи додаткових пояснень відповідача1 (вх.№11392 від 12.02.2026) з додатками.

Представник позивача у судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою ознайомлення з додатковими поясненнями відповідача-1 та підготовки відповіді (заперечень) на них.

Протокольною ухвалою суду від 12.05.2026 повідомлено учасників у справі про відкладення підготовчого засідання на підставі ст.ст. 42, 182, 232-235 ГПК України на 19 травня 2026 року о (б) 17:00 год.

Щодо поновлення пропущеного строку на подання до суду додаткових пояснень та долучення до матеріалів справи додаткових пояснень відповідача1 (вх.№11392 від 12.02.2026) з додатками, суд зазначає наступне.

Слід зазначити, що вирішення питання щодо поновлення строку, відповідно до частини першої статті 119 ГПК України, перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною четвертою статті 119 ГПК України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, враховуючи норми статей 7, 13 ГПК України, а також завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені статтею 2 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення відповідачу1 пропущеного строку для подання до суду пояснень, з одночасним долученням до матеріалів справи вищезазначених додаткових пояснень з додатками.

19.05.2026 до суду від представниці відповідача1 надійшло клопотання (вх.№12035) про відкладення судового засідання.

Розглянувши зазначене клопотання, в підготовчому засіданні 19.05.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання представниці відповідача1 про відкладення підготовчого засідання суду з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2020 у справі №1-24-7-5/297-06/7817 дійшов висновку, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Суд зауважує, що права відповідача1, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

При цьому, явка представників сторін у судові засідання обов`язковою судом не визнавалась.

Суд зазначає, що відповідно до статті 42 ГПК України участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони. Оскільки явка представників у цій справі не була визнана судом обов`язковою, питання щодо прийняття участі у судовому засіданні вирішується відповідачем на власний розсуд.

Одночасно суд зазначає, що ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін у господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторін в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Відповідач1 мав можливість надати повноваження на представництво інтересів іншому представнику або взяти участь у судовому засіданні з розгляду цієї справи самостійно, крім іншого, в режимі відеоконференції.

Крім того, як вбачається із поданого клопотання про відкладення розгляду справи, засідання Дисциплінарної комісії було призначено на 19.05.2026 о 10:00 год, що не перешкоджало представнику відповідача1 взяти участь у даній справі об 17:00 годині у режимі відеоконферензв`язку.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України" суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

З огляду на викладене суд дійшов висновку про постановлення протокольної ухвали в судовому засіданні 19.05.2026 про відмову у задоволенні вказаного клопотання представника відповідача1 про відкладення розгляду справи..

У судовому засіданні 19.05.2026 судом з`ясовано думку сторін щодо закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті.

Присутні у судовому засіданні представник позивача та відповідача2 не заперечували проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більш ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно із ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Ураховуючи проведення всіх підготовчих дій у справі, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків, встановлених законом, суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.

За таких обставин суд, повідомив учасників у справі про постановлення протокольної ухвали в підготовчому засіданні 19.05.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.06.2026 о (б) 15:30.

Присутній у судовому засіданні 03.06.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні 03.06.2026 представниця відповідача1 заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просила суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, з підстав викладених у заявах по суті спору.

03.06.2026 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд встановив наступне.

11.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДТОРГ ПРОДАКШН» (Позикодавець) та Державним підприємством «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (Позичальник) було укладено договір № 11/12/24 про надання Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 000 000 грн.

Відповідно до п.1.1 Договору №11/12/24 від 11.12.2024 року в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець надає Позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу (далі - Фінансова допомога), а саме передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п.2.1 цього Договору, строком на один місяць, а Позичальник зобов`язується повернути надану фінансову допомогу Позикодавцю протягом встановленого цим Договором строку повернення фінансової допомоги.

Згідно з п.1.2. Договору №11/12/24 від 11.12.2024 року умовами цього Договору передбачено повернення отриманих Позичальником грошових коштів до 11.02.2025 року.

Відповідно до п.2.1. Договору №11/12/24 від 11.12.2024 року розмір Фінансової допомоги за цим Договором становить 2 000 000 грн. (два мільйони гривень 00 копійок).

Згідно з п.6.1 Договору №11/12/24 від 11.12.2024 року Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 11.02.2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №11/12/24 від 11.12.2024 ТОВ "Трейдорг Продакшн" перерахувало на рахунок Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" 2 000 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №32 від 12.12.2024.

23.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДТОРГ ПРОДАКШН» (Позикодавець) та Державним підприємством «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (Позичальник) було укладено договір № 23/12/24 про надання Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 200 000 грн.

Відповідно до п.1.1 Договору №23/12/24 від 23.12.2024 року в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець надає Позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу (далі - Фінансова допомога), а саме передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п.2.1 цього Договору, строком на один місяць, а Позичальник зобов`язується повернути надану фінансову допомогу Позикодавцю протягом встановленого цим Договором строку повернення фінансової допомоги.

Згідно з п.1.2. Договору №23/12/24 від 23.12.2024 року умовами цього Договору передбачено повернення отриманих Позичальником грошових коштів до 23.02.2025 року.

Відповідно до п.2.1. Договору №23/12/24 від 23.12.2024 року розмір Фінансової допомоги за цим Договором становить 2 200 000 грн. (два мільйони двісті тисяч гривень 00 копійок).

Згідно з п.6.1 Договору №23/12/24 від 23.12.2024 року Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 23.02.2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №23/12/24 від 23.12.2024 ТОВ "Трейдорг Продакшн" перерахувало на рахунок Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" 2 200 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №44 від 17.12.2024.

07.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДТОРГ ПРОДАКШН» (Позикодавець) та Державним підприємством «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (Позичальник) було укладено договір № 07/01/25 про надання Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 4 300 000 грн.

Відповідно до п.1.1 Договору №07/01/25 від 07.01.2025 року в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець надає Позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу (далі - Фінансова допомога), а саме передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п.2.1 цього Договору, строком на один місяць, а Позичальник зобов`язується повернути надану фінансову допомогу Позикодавцю протягом встановленого цим Договором строку повернення фінансової допомоги.

Згідно з п.1.2. Договору №07/01/25 від 07.01.2025 року умовами цього Договору передбачено повернення отриманих Позичальником грошових коштів до 28.02.2025 року.

Відповідно до п.2.1. Договору №07/01/25 від 07.01.2025 року розмір Фінансової допомоги за цим Договором становить 4 300 000 грн. (чотири мільйони триста тисяч гривень 00 копійок).

Згідно з п.6.1 Договору №07/01/25 від 07.01.2025 року Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 28.02.2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №07/01/25 від 07.01.2025 ТОВ "Трейдорг Продакшн" перерахувало на рахунок Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" 4 300 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1 від 09.01.2025.

20.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДТОРГ ПРОДАКШН» (Позикодавець) та Державним підприємством «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (Позичальник) було укладено договір № 20/01/25 про надання Державному підприємству «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 300 000 грн.

Відповідно до п.1.1 Договору №20/01/25 від 20.01.2025 року в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець надає Позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу (далі - Фінансова допомога), а саме передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п.2.1 цього Договору, строком на один місяць, а Позичальник зобов`язується повернути надану фінансову допомогу Позикодавцю протягом встановленого цим Договором строку повернення фінансової допомоги.

Згідно з п.1.2. Договору №20/01/25 від 20.01.2025 року умовами цього Договору передбачено повернення отриманих Позичальником грошових коштів до 21.03.2025 року.

Відповідно до п.2.1. Договору №20/01/25 від 20.01.2025 року розмір Фінансової допомоги за цим Договором становить 2 300 000 грн. (два мільйони триста тисяч гривень 00 копійок).

Згідно з п.6.1 Договору №20/01/25 від 20.01.2025 року Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 21.03.2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №20/01/25 від 20.01.2025 ТОВ "Трейдорг Продакшн" перерахувало на рахунок Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" 2 300 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №7 від 21.01.2025.

Фонд державного майна України вважає вищезазначені договори такими, що укладені без додержання вимог законодавства та підлягають визнанню судом недійсним з огляду на наступне.

Згідно з п.1.1 Статуту Державне підприємство «Державний інститут з проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» (далі - Підприємство) засноване на державній власності, належить до сфери управління Фонд державного майна України та є державним підприємством.

Підприємство перейменовано з Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості в Державне підприємство «Державний інститут з проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» наказом Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном від 07.05.2012 № 95.

Підприємство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості.

Повноваження Фонду державного майна України, як суб`єкта управління підприємством визначені зокрема пунктом 10.7 Статуту.

Так, підпунктом 10.7.17 пункту 10.7 статуту до виключної компетенції Суб`єкта управління Підприємства відповідно до покладених на нього завдань належить прийняття рішень про надання згоди на вчинення Підприємством значних господарських зобов`язань (правочинів) в розумінні розділу 11 Статуту.

Відповідно до п.п.11.1, 11.1.1 Статуту Значним господарським зобов`язанням (правочином) Підприємства визнається господарське зобов`язання (правочин) , що вчиняється Підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, чи сума коштів, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів Підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Незалежно від вартості значними господарськими зобов`язаннями (правочинами) є укладання кредитних договорів, договорів позики, надання та отримання фінансової допомоги, правочинів та/або господарських зобов`язань щодо відступлення права вимоги та/або зарахування зустрічних однорідних вимог, факторингу, правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є переведення боргу.

Згідно з п.11.2 Статуту рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання (правочину), приймається Суб`єктом управління Підприємства. Забороняється ділити предмет господарського зобов`язання (правочину) з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення господарського зобов`язання.

Разом з ти, як зазначає позивач Фондом державного майна України не надавалась згода ДП "Гипрококс" на вчинення будь-яких значних господарських зобов`язань (правочинів).

Пунктом 11.3. Статуту визначено, що значене господарське зобов`язання (правочин), вчинене з порушенням порядку передбаченого п.п.11.1-11.2 цього Статуту, може бути визнане судом недійсним за позовом Підприємства або Суб`єктом управління Підприємства.

Крім того, як зазначає позивач, Наказом Фонду державного майна України від 05.07.2025 №1216 на період тимчасової непрацездатності виконувача обов`язків директора Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" Щербакова Олександра Олександровича покладено виконання обов`язків виконуючого обов`язки директора підприємства на головного інженера підприємства Кравченка Сергія Олександровича з дати видання цього наказу. Наказом Фонду державного майна України від 05.07.2023 №1215 звільнено Щербакова Олександра Олександровича виконувача обов`язків директора Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості, та розірвано укладений з ним контракт, затверджений наказом Фонду від 30.03.2023 №600, згідно з пунктом 6.4.13 контракту від 30.03.2023, наступним з днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, покладено виконання обов`язків директора Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" на головного інженера Підприємства Кравченка Сергія Олександровича з дати наступної від дати звільнення виконувача обов`язків директора Підприємства Щербакова Олександра Олександровича.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), керівником ДП "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" зазначено Кравченка С.О. Разом з тим, оспорюванні договори з боку підприємства підписані Щербань В.В.

Відповідно до п. 10.16 Статуту до компетенції Директора Підприємства належить представляти Підприємство без довіреності в його відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, банківськими та фінансовими установами, органами державної влади і управління, державними та громадськими установами та організаціями, вести переговори, самостійно укладати та підписувати від імені Підприємства будь-які угоди, договори, контракти та інші правочини, а для здійснення яких, відповідно до цього Статуту та внутрішніх положень Підприємства, необхідно рішення Суб`єкта управління Підприємства після отримання відповідного рішення Суб`єкта управління Підприємства.

Враховуючи вищевикладене, спірні договори про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, на переконання Позивача, вчинені (підписані) від імені підприємства не уповноваженою на те особою.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 906/633/21.

Цивільний кодекс України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

Отже, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.

Натомість, у випадку звернення з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

При цьому судом встановлено, що на виконання умов Договору №11/12/24 від 11.12.2024, №23/12/24 від 23.12.2024, №07/01/25 від 07.01.2025, №20/01/25 від 20.01.2025 ТОВ "Трейдорг Продакшн" перерахувало на рахунок Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" 10 800 000,00 грн. безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.

В підтвердження зазначеного позивачем долучено до матеріалів справи платіжну інструкцією №32 від 12.12.2024, №44 від 17.12.2024, №1 від 09.01.2025, №7 від 21.01.2025.

Факт перерахування коштів за вищезазначеними договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги визнається обома сторонами договору, і в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

Так, позивачем заявлені позовні вимоги про визнання недійсними договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, водночас вимогу про застосування наслідків недійсності правочинів (про застосування реституції) у позовній заяві не заявлено.

Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

За таких обставин, враховуючи правові позиції Верховного Суду, оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем у цій справі було неправильно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, який не відповідає критерію ефективності та змісту порушеного права.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, з огляду на встановлення факту обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 91, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі зі сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою https://court.gov.ua.

Позивач: Фонд державного майна України (01133, м.Київ, вул.Генерала Алмазова, буд.18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

Відповідач1: Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (61002, м.Харків, вул.Сумьска, буд.60, код ЄДРПОУ 00188334).

Відповідач2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейдторг Продакшн" (50000, м.Кривий Ріг, пр. Поштовий, буд.1, кім.7, код ЄДРПОУ 43631829).

Повне рішення складено та підписано 05.06.2026.

СуддяВ.О. Усатий