Рішення № 137143985, 25.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/104/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІСС КРОНО» (80400, Львівська обл., м. Кам`янка-Бузька, вул. Ярослава Мудрого, буд. 62; код ЄДРПОУ 31147999)

до відповідача - Приватного підприємства «НАСА» (68000, Одеська обл., Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Шума Віталія, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 31653467)

про стягнення 1 412 348,68 грн;

представники сторін:

від позивача - Середенко А. С. (в режимі відеоконференції),

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВІСС КРОНО» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «НАСА» 1 412 348,68 грн заборгованості, з яких: 400 604,84 грн основного боргу; 235 990,91 грн пені; 224 176,91 грн інфляційних втрат; 551 576,02 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором купівлі-продажу продукції № ПрУ-2021/838 від 07.04.2021. Вказує, що на виконання цього договору, згідно рахунку № 1162107733 від 11.05.2021, накладної № 2462108930 від 14.05.2021, товарно-транспортної накладної № 6021004200/2462108930 від 14.05.2021 відповідачу було поставлено продукцію - стільниці в асортименті, у кількості 240 шт., всього 963 метри погонні на загальну суму 295 649,63 грн, з терміном оплати - до 28.02.2022 (згідно додаткової угоди № 13 від 23.11.2021 до договору). Крім того, згідно рахунку № 1162201386 від 28.01.2022, накладної № 2462201873 від 31.01.2022, товарно-транспортної накладної № 8020005369/2462201873 від 31.01.2022 відповідачу було поставлено іншу продукцію - ДСП ламінована в асортименті, у кількості 310 шт., всього 1 796,76 кв.м на загальну суму 283 852,16 грн, з терміном оплати - до 01.03.2022. Позивач зазначає, що відповідач оплатив поставлену йому продукцію (згідно рахунку № 1162107733 від 11.05.2021) лише частково - на загальну суму 178 896,95 грн. Звертає увагу, що станом на 12.01.2026 відповідач має заборгованість за поставлену продукцію на суму 400 604,84 грн. За порушення строків виконання зобов`язань щодо своєчасної оплати продукції позивач в порядку п. 6.2. договору нарахував 235 990,91 грн пені та 551 576,02 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, а в порядку ст. 625 ЦК України - 224 176,91 грн інфляційних втрат, які також просить стягнути з відповідача разом із сумою основного боргу. При цьому позивач наголошує, що намагався врегулювати спір в досудовому порядку та 14.11.2025 направив на відомі адреси електронної пошти відповідача претензію із вимогою сплатити заборгованість, проте відповідач на претензію не відреагував, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Ухвалою від 20.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/104/26, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.02.2026, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

Згідно з довідкою про доставку електронного документа вих. № 916/104/26/4314/26 від 22.01.2026, ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу 21.01.2026.

27.01.2026 представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив надати йому доступ до електронної справи (доступ надано 28.01.2026) та забезпечити проведення судових засідань у даній справі в режимі відеоконференції.

03.02.2026 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 10.02.2026.

18.02.2026 судом одержано заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку зі службовим відрядженням.

Ухвалою від 18.02.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, суд задовольнив заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи та відклав підготовче засідання на 04.03.2026.

Ухвалою від 04.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.03.2026. Ухвалу занесено до протоколу судового засідання. При цьому, як вбачається з протоколу судового засідання від 04.03.2026, секретарем судового засідання було неодноразово здійснено спроби встановити відеоконференц-зв`язок з представником відповідача, проте, запрошення до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача не приймав.

30.03.2026 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на його подачу.

Клопотання про поновлення строку на подачу відзиву представник відповідача мотивував відсутністю документації, що спричинено захопленням підприємства збройними формуваннями країни-агресора, а також постійними обстрілами, внаслідок яких у підприємства відсутній доступ до документації, баз даних, бухгалтерських регістрів тощо. Також він покликається на необхідність часу на відновлення наведених документів. Крім того, зазначає про жахливу ситуацію з постійними відключеннями електроенергії.

Суд встановив, що відзив дійсно було подано з пропуском строку, встановленого ухвалою про відкриття провадження у справі. Так, ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу 21.01.2026, з огляду на що відзив мав бути поданий не пізніше 05.02.2026. Проте, фактично відзив було подано представником відповідача 30.03.2026.

Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, статтею 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 5 статті 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.

Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, суд визнав за можливе поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву, у зв`язку з чим відзив відповідача з доданими документами був прийнятий судом та його долучено до матеріалів справи.

У відзиві представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та мотивує свою позицію відсутністю у матеріалах справи доказів отримання продукції відповідачем, невідповідністю наданих позивачем письмових доказів вимогам до первинних документів бухгалтерського обліку, відсутністю довіреностей, наказів тощо, які б підтверджували, що особа, яка підписала документи, уповноважена діяти від імені ПП «НАСА». На переконання представника відповідача, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення пені, процентів за користування чужими коштами та інфляційних втрат, оскільки вони є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу. При цьому представник відповідача звертає увагу на те, що позивач нараховує пеню за період понад 6 місяців, а також на каральний характер штрафних санкцій. Вказує, що період, за який нараховано пеню, охоплює період пандемії COVID-19 та період воєнного стану в Україні, під час якого в м. Херсон законодавством були заборонені будь-які розрахунки.

Судове засідання, призначене на 30.03.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 01.04.2026 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначено на 15.04.2026.

06.04.2026 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, де вона звертає увагу на процесуальні порушення подання відзиву, належність доказів передачі продукції відповідачеві, відсутність жодних претензій від відповідача щодо неотримання продукції, здійснення ним часткової оплати, отримання 05.04.2023 від відповідача листа з проханням надати відстрочку на погашення заборгованості, фактичне визнання боргу відповідачем. Крім того, представник позивача стверджує про наявність додаткових доказів належного виконання позивачем обов`язку з поставки продукції. Вказує, що по факту передачі продукції безпосередньо суб`єкту господарювання, який здійснював доставку продукції покупцю, було складено податкові накладні із зазначенням всіх реквізитів покупця - ПП «НаСа», опису (номенклатури) продукції, її кількісті, ціни постачання тощо, та зареєстровано їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.

14.04.2026 представник позивача подала клопотання про долучення доказів, які, згідно з Актом службових осіб відділу документального забезпечення (канцелярія) суду від 30.03.2026, були долучені до позовної заяви та виявилися недоступні для перегляду.

Протокольною ухвалою від 15.04.2026 суд задовольнив клопотання представника позивача про долучення доказів від 14.04.2026 та оголосив перерву у судовому засіданні до 29.04.2026. Як вбачається з протоколу судового засідання, представник відповідача був запрошений до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте перебував у режимі офлайн.

Судове засідання, призначене на 29.04.2026, було перервано у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 07.05.2026 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначено на 13.05.2026.

Втім, 13.05.2026 судове засідання знову не відбулося через повітряну тривогу, у зв`язку з чим ухвалою від 13.05.2026 суд повідомив сторін про те, що розгляд справи відбудеться 25.05.2026.

У судовому засіданні 25.05.2026 представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача запрошувався до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак встановити з ним відеоконференц-зв`язок не виявилося можливим, оскільки він перебував у режимі офлайн.

25.05.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

07.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІСС КРОНО» (Продавець) та Приватним підприємством «НАСА» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу продукції № ПрУ-2021/838 (далі - Договір; а.с. 11-13), згідно з яким Продавець зобов`язується передати у власність Покупця продукцію, а Покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити таку продукцію.

Купівля-продаж продукції здійснюється партіями, відповідно до узгоджених із Продавцем замовлень Покупця (п. 1.2. Договору).

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Договору загальна вартість цього договору визначається як сума вартості продукції, що отримана Покупцем. Ціна на продукцію встановлюється Продавцем та зазначається у специфікації, що є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 2.4. Договору визначено, що оплата продукції здійснюється Покупцем відповідно до рахунку Продавця шляхом безготівкового переказу коштів на поточний банківський рахунок Продавця.

Відповідно до п. 2.5. Договору оплата продукції здійснюється Покупцем на умовах відстрочення платежу не пізніше 30 календарних днів включно, починаючи з дати оформлення товарно-транспортної накладної на відповідну партію продукції.

За змістом п. 3.2. Договору Покупець зобов`язаний до моменту приймання продукції повідомити Продавця про перевізника, який уповноважений отримати продукцію шляхом скерування на електронну адресу Продавця факсимільної (скан) копії листа доручення.

Згідно з п. 3.3. Договору обов`язок Продавця передати продукцію вважається виконаним у момент вручення Покупцю/перевізнику продукції в обраному сторонами місці і підписання накладної (товарно-транспортної накладної (ТТН), що засвідчує факт приймання передачі продукції. При цьому передача Продавцем продукції перевізнику, обраному Покупцем, вважається передачею такої продукції самому Покупцеві.

Пунктом 3.5. Договору передбачено, що право власності на продукцію та ризик випадкового знищення або випадкового її пошкодження переходить до Покупця у момент передачі йому/перевізнику продукції. Моментом передачі продукції є дата і час отримання такої продукції представником Покупця/перевізником в обраному сторонами місці та оформлення документів, що засвідчують факт приймання-передачі продукції.

Відповідно до п. 6.2. Договору якщо Покупець порушив зобов`язання, передбачені п. 2.5. Договору, він сплачує Продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми належного останньому платежу за кожний день прострочення; окрім того, на прострочену суму нараховуються проценти в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за користування чужими грошовими коштами від дня, коли Продукція повинна бути оплачена, до дня фактичної оплати.

Договір набуває чинності з 07.04.2021 та діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Закінчення строку дії Договору/Додаткових угод не звільняє сторін від виконання невиконаних умов Договору/Додаткових угод і від відповідальності за порушення його/їх умов, що мали місце до спливу зазначеного строку (п.п. 11.1., 11.2. Договору).

У матеріалах справи наявні копії листа-доручення від 13.05.2021, рахунку № 1162107733 від 11.05.2021, накладної № 2462108930 від 14.05.2021, товарно-транспортної накладної № 6021004200/2462108930 від 14.05.2021, на підставі яких Продавець поставив Покупцю продукцію - стільниці в асортименті, у кількості 240 шт., всього 963 метри погонні на загальну суму 295 649,63 грн (а.с. 17-19; 99).

Додатковою угодою № 6 від 11.05.2021 (а.с. 14) сторони внесли змін до п. 2.5. Договору та виклали його в такій редакції: "2.5. Оплата продукції здійснюється Покупцем на умовах відстрочення платежу не пізніше 30 календарних днів включно, якщо сторони не погодили іншого строку відстрочення платежу у додаткових угодах до цього Договору, починаючи з дати оформлення ТТН на відповідну партію продукції…".

Пунктом 2 цієї ж додаткової угоди сторони домовилися, що оплата продукції згідно рахунку № 1162107733 від 11.05.2021 здійснюється Покупцем на умовах відстрочення платежу, не пізніше 110 календарних днів включно, починаючи з дати оформлення товарно-транспортної накладної згідно рахунку.

Додатковою угодою № 10 від 27.08.2021 до Договору (а.с. 15) сторони передбачили, що оплата продукції згідно рахунку № 1162107733 від 11.05.2021 здійснюється Покупцем не пізніше 30.11.2021 включно, а додатковою угодою № 13 від 23.11.2021 (а.с. 16) - не пізніше 28.02.2022 включно.

У матеріалах справи наявні докази часткової оплати продукції по рахунку № 1162107733 від 11.05.2021, а саме платіжні інструкції: № 26 від 02.02.2022 на суму 9 656,00 грн, № 93 від 02.07.2021 на суму 50 986,37 грн, № 70 від 04.06.2021 на суму 5 627,74 грн, № 4 від 03.09.2021 на суму 7 419,75 грн, № 6 від 03.12.2021 на суму 31 369,48 грн, № 7 від 05.08.2021 на суму 14 650,00 грн, № 0 від 05.10.2021 на суму 13 835,00 грн, № 1 від 03.11.2021 на суму 45 352,61 грн (а.с. 24-31).

Так, відповідач частково оплатив рахунок № 1162107733 від 11.05.2021 на загальну суму 178 896,95 грн.

Крім того, у матеріалах справи наявні копії листа-доручення від 31.01.2022, рахунку № 1162201386 від 28.01.2022, накладної № 2462201873 від 31.01.2022, товарно-транспортної накладної № 8020005369/2462201873 від 31.01.2022, на підставі яких Продавець поставив Покупцю продукцію - ДСП ламінована в асортименті, у кількості 310 шт., всього 1 796,76 кв.м на загальну суму 283 852,16 грн (а.с. 20-23; 101-102).

Листом від 07.03.2023 вих. № 10 позивач просив відповідача оплатити продукцію на загальну суму 400 604,84 грн протягом 30 днів (а.с. 103, 105).

У відповідь на вказаний лист відповідач повідомив про те, що його фінансовий стан не дозволяє сплатити таку суму заборгованості одним платежем. Водночас просив надати відстрочку на погашення заборгованості на 12 місяців, починаючи з травня 2023 року (а.с. 107).

В подальшому, позивач направив відповідачу претензію вих. № 26 від 13.11.2025, в якій просив у семиденний строк з дня її отримання сплатити заборгованість за Договором, розмір якої станом на 05.11.2025 за підрахунком позивача становив 1 670 217,92 грн.

Відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 400 604,84 грн основного боргу, 235 990,91 грн пені, 224 176,91 грн інфляційних втрат, 551 576,02 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд встановив, що 07.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІСС КРОНО» (Продавець) та Приватним підприємством «НАСА» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу продукції № ПрУ-2021/838 (далі - Договір; а.с. 11-13), згідно з яким Продавець зобов`язується передати у власність Покупця продукцію, а Покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити таку продукцію.

Отже, між сторонами у даній справі виникли правовідносини, притаманні для договорів купівлі-продажу та поставки.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частини ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки, обов`язок покупця полягає у оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України).

За ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За ч. 3 цієї ж статті у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, в редакції, чинній станом на дату спірної поставки товару (далі по тексту - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Згідно положень ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Матеріали справи свідчать, що вимоги позивача ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем грошових зобов`язань за Договором, згідно з яким, як вказує позивач, відповідачу було поставлено продукцію, а саме:

- стільниці в асортименті, у кількості 240 шт., всього 963 метри погонні на загальну суму 295 649,63 грн;

- ДСП ламінована в асортименті, у кількості 310 шт., всього 1 796,76 кв.м на загальну суму 283 852,16 грн.

За змістом п. 3.2. Договору Покупець зобов`язаний до моменту приймання продукції повідомити Продавця про перевізника, який уповноважений отримати продукцію шляхом скерування на електронну адресу Продавця факсимільної (скан) копії листа доручення.

Згідно з п. 3.3. Договору обов`язок Продавця передати продукцію вважається виконаним у момент вручення Покупцю/перевізнику продукції в обраному сторонами місці і підписання накладної (товарно-транспортної накладної (ТТН), що засвідчує факт приймання передачі продукції. При цьому передача Продавцем продукції перевізнику, обраному Покупцем, вважається передачею такої продукції самому Покупцеві.

Пунктом 3.5. Договору передбачено, що право власності на продукцію та ризик випадкового знищення або випадкового її пошкодження переходить до Покупця у момент передачі йому/перевізнику продукції. Моментом передачі продукції є дата і час отримання такої продукції представником Покупця/перевізником в обраному сторонами місці та оформлення документів, що засвідчують факт приймання-передачі продукції.

Суд встановив, що на підставі листа-доручення від 13.05.2021 (а.с. 99) відповідач просив позивача завантажити продукцію, у тому числі згідно рахунку № 1162107733, у транспортний засіб марки Рено, реєстраційний номер тягача НОМЕР_1 , причепа - НОМЕР_2 , підприємство-перевізник - ФОП Кулик В. М., дата завантаження - 14.05.2021, пункт завантаження - Івано-Франківська обл., Рожнятівський р-н, смт Брошнів-Осада, вул. 22 Січня, 83, пункт розвантаження - м. Херсон, вул. Кольцова, 57.

Рахунок № 1162107733 від 11.05.2021 (а.с. 17), реквізит (номер) якого згадується у листі-дорученні відповідача від 13.05.2021, було виставлено позивачем на оплату продукції - стільниць в асортименті, у кількості 240 шт., всього 963 метри погонні на загальну суму 295 649,63 грн.

В подальшому, позивач належним чином виконав свій обов`язок з поставки цієї продукції, що підтверджується накладною № 2462108930 від 14.05.2021 та товарно-транспортною накладною № 6021004200/2462108930 від 14.05.2021 (а.с. 18-19).

Крім того, на підставі листа-доручення від 31.01.2022 (а.с. 101-102) відповідач просив позивача завантажити продукцію згідно рахунку № 1162201386 від 28.01.2022 на транспортний засіб Renault Magnum НОМЕР_3 , причіп/напівпричіп KRONE SDP 27 НОМЕР_4 , перевізник - ФОП Петрик Д. М., пункт завантаження Брошнів, Івано-Франківська обл., вул. 22 Січня, 83, пункт розвантаження - м. Херсон, вул. Кольцова, 57, дата прибуття - 31.01.2022.

Рахунок № 1162201386 від 28.01.2022 (а.с. 20), реквізити якого вказані у листі-дорученні від 31.01.2022, було виставлено позивачем на оплату продукції - ДСП ламінована в асортименті, у кількості 310 шт., всього 1 796,76 кв.м на загальну суму 283 852,16 грн.

Позивач належним чином виконав свій обов`язок з поставки цієї продукції, що підтверджується накладною № 2462201873 від 31.01.2022 та товарно-транспортною накладною № 8020005369/2462201873 від 31.01.2022 (а.с. 20-23).

Виконання позивачем обов`язку з поставки продукції додатково підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними № 428 від 14.05.2021, № 1405 від 31.01.2022 з квитанціями про реєстрацію податкових накладних (а.с. 109-112).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач відвантажив на користь відповідача продукцію на загальну суму 579 501,79 грн.

Згідно з умовами п. 2.5. Договору (в редакції Додаткової угоди № 6 від 11.05.2021) оплата продукції здійснюється Покупцем на умовах відстрочення платежу не пізніше 30 календарних днів включно, якщо сторони не погодили іншого строку відстрочення платежу у додаткових угодах до цього Договору, починаючи з дати оформлення ТТН на відповідну партію продукції.

Так, згідно з Додатковою угодою № 13 від 23.11.2021 до Договору оплата продукції згідно виставленого рахунку № 1162107733 від 11.05.2021 мала бути здійснена відповідачем не пізніше 28.02.2022.

У свою чергу, відповідно до п. 2.5. Договору рахунок № 1162201386 від 28.01.2022 мав бути оплачений не пізніше 01.03.2022.

Отже, встановлені судом обставини вказують на те, що обов`язок відповідача з оплати продукції є таким, що настав.

При цьому, як з`ясовано судом, відповідач лише частково оплатив 178 896,95 грн по рахунку № 1162107733 від 11.05.2021.

Доказів сплати відповідачем решти заборгованості на суму 400 604,84 грн матеріали справи не містять.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 400 604,84 грн основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності належним чином оформлених документів, які б підтверджували поставку товару відповідачу, суд відхиляє, оскільки відповідні докази у матеріалах справи наявні (накладні № 2462108930 від 14.05.2021, № 2462201873 від 31.01.2022, ТТН № 6021004200/2462108930 від 14.05.2021, № 8020005369/2462201873 від 31.01.2022) та суд надав їм оцінку відповідно до ст. 86 ГПК України.

Щодо процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а у частині 5 цієї статті визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом підпункту 14.1.245 Податкового кодексу України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Згідно з підпунктом 14.1.206 зазначеного Кодексу відсотки - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений термін коштів або майна. До відсотків, зокрема, включається платіж за використання товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, і платіж за придбання товарів та виплат.

Проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України неможливе. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20.

Так, у п. 6.2. Договору сторони дійшли згоди, що на прострочену суму нараховуються проценти в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за користування чужими грошовими коштами від дня, коли продукція повинна бути оплачена, до дня фактичної оплати.

Враховуючи викладене, з огляду на прострочення відповідачем оплати вартості поставленої йому продукції, позивач цілком правомірно нарахував відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами.

Перевіривши розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами на суму 551 576,02 грн, який міститься на с. 4-6 позовної заяви, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Щодо інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Суд встановив, що позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 224 176,91 грн інфляційних втрат. Відсотки річних позивач до стягнення не заявляв.

З огляду на підтвердження матеріалами справи факту прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань за Договором, суд зазначає, що позивач відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок інфляційних втрат, який наявний на с. 6 позовної заяви, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо пені.

В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Як вже було зазначено, відповідно до п. 6.2. Договору якщо Покупець порушив зобов`язання, передбачені п. 2.5. Договору, він сплачує Продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми належного останньому платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши розрахунок 235 990,91 грн пені, який виконано позивачем на с. 3-4 позовної заяви, суд встановив його правильність та обґрунтованість.

Доводи представника відповідача щодо неправомірності нарахування пені у строк понад 6 місяців є необґрунтованими, з огляду на таке.

Дійсно, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 7 Розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, нарахування позивачем пені до закінчення карантину, тобто до 30.06.2023, є правомірним.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 235 990,91 грн пені, суд водночас вбачає наявність підстав для зменшення її розміру до 135 990,91 грн, з огляду на наступне.

Приписами частини третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військових дій, зважаючи на відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, приймаючи до уваги ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання (часткову сплату поставленої продукції), суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 100 000,00 грн, тобто до 135 990,91 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Стягнення з відповідача частини заявленої суми пені, а також інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами, зменшення яких згідно вимог чинного законодавства та практики Верховного Суду не є можливим, компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням відповідачем виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення пені у повному обсязі, на переконання суду, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 400 604,84 грн основного боргу, 135 990,91 грн пені, 224 176,91 грн інфляційних втрат, 551 576,02 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постановах від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відтак, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 16 948,18 грн.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «НАСА» (68000, Одеська обл., Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Шума Віталія, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 31653467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІСС КРОНО» (80400, Львівська обл., м. Кам`янка-Бузька, вул. Ярослава Мудрого, буд. 62; код ЄДРПОУ 31147999) 400 604,84 грн основного боргу, 135 990,91 грн пені, 224 176,91 грн інфляційних втрат, 551 576,02 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 16 948,18 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 25 травня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 04 червня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков