Рішення № 137143956, 25.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4657/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: Машник К.В.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/4657/25

за позовом: Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» (вул. Портова, № 7, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (вул. Флотська, № 28, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600)

про стягнення 3 850 032,23 грн та 49 713,17 євро,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

19.11.2025 Державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь основний борг по рахункам у гривні в сумі 2340659,73 грн, основний борг по рахункам у іноземній валюті в сумі 49713,17 євро, пеню в сумі 793514,98 грн, 7% штрафу в сумі 465943,88 грн, 3% річних в сумі 107571,66 грн та інфляційні втрати в сумі 142341,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту від 22.12.2022 в частині своєчасної та повної сплати за надані позивачем послуги.

Як зауважує позивач, на виконання договору ДП «ІЗМ МТП» виставило судновласнику на оплату 89 рахунків у гривні та 97 рахунків у євро, які були частково сплачені з порушенням строків, встановлених договором або взагалі залишились не сплаченими. Загальна сума несплачених рахунків на дату подання позову, за ствердженням позивача, складає 2340659,73 грн та 49713,17 євро.

Позивач додає, що для вирішення питання щодо погашення заборгованості судновласника поза судовому порядку ДП «ІЗМ МТП» неодноразово направляло на адресу відповідача вимоги щодо погашення заборгованості та сплати пені, однак відповідачем лише частково були задоволені деякі вимоги підприємства з посиланням на скрутне фінансове положення та з проханням розстрочення заборгованості та не нарахування штрафних санкцій.

При цьому, позивач зазначає, що листами від 17.02.2025 та від 21.05.2025 повідомляв ПрАТ «УДП» про неможливість розстрочення заборгованості та не нарахування штрафних санкцій та просило дотримуватись умов договору і сплатити надані Підприємством послуги.

У зв`язку з відсутністю оплати за надані послуги, що є предметом цього спору, позивач, користуючись наданим договором та законом правом, нарахував та заявив до стягнення з відповідача також пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач у відзиві на позов (39822/25 від 12.12.2025) зазначив, що не погоджується із вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у позові відсутній належний перелік рахунків, які не сплачені на дату його подання. При цьому, відповідач наголошує, що частина рахунків, що додані до позову, були сплачені ПрАТ «УДП», деякі з них задовго до подання позову, зокрема, у лютому та березні 2025 року, а без належного переліку рахунків, що увійшли до позовної заяви, неможливо визначити достеменний розмір боргу, а також належним чином розрахувати пеню, яка розраховується виходячи із кількості днів прострочення. Це стосується і всіх інших штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань.

Окрім того відповідач зауважує, що всі нараховані позивачем суми штрафних, інфляційних та компенсаційних нарахувань є похідними від заявлених позовних вимог щодо основного боргу, тому, на думку відповідача, також не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас, у разі прийняття судом рішення про задоволення позову, відповідач просить зменшити розмір пені та штрафних санкцій, оскільки наразі існує ряд обставин, через які ПрАТ «УДП» опинилося у скрутному фінансовому становищі, тому сума штрафних санкцій, заявлена позивачем, є надмірно великою у порівнянні з фінансовими можливостями відповідача.

Так, відповідач пояснює, що внаслідок військової агресії та здійснення повномасштабного вторгнення рф на територію України, ПрАТ «УДП» як і більшість українських підприємств від злочинних дій держави агресора потерпіло значних фінансових та майнових втрат, пошкоджені численні об`єкти нерухомості, які належні відповідачу, відновлення яких потребує додаткових значних незапланованих фінансових витрат.

Також, у зв`язку із скрутним фінансовим становищем на підприємстві було прийнято ряд невідкладних та рішучих заходів, зокрема, з метою економії коштів на підприємстві починаючи з 01.07.2025 введено режим неповного робочого часу тривалість 30 годин на тиждень, таким чином скорочено фонд оплати праці.

В свою чергу, за ствердженням відповідача, погіршення фінансового становища ПрАТ «УДП» та збиткова робота обумовлена вкрай несприятливими умовами на ринку дунайських перевезень, що склалися не з вини відповідача і про це відомо позивачу, як суб`єкту господарювання у сфері перевезень р. Дунай, а саме обсяг перевезень вантажів річковим флотом ПрАТ «УДП» скоротився з 145 тис. тон в середньому на місяць у 2022-2023 роках до 70 тис. тон у 2024 році та 60 тис. тон у 2025 році.

Відповідач додає, що ним вжито ряд заходів для розширення операційної діяльності та мінімізації постійних витрат (мінімізація втрат на ремонт флоту та матеріально-технічне постачання, оптимізація чисельності працівників та фонду оплати праці тощо), однак в умовах вкрай несприятливої ринкової ситуації на Дунаї вжитих заходів недостатньо для виходу на беззбитковість, з огляду на що обсяг отримуваних доходів ПрАТ «УДП не дозволяє покривати загальні витрати пароплавства, що призвело до утворення кредиторської заборгованості за паливо, дисбурсментські, інвалюту (замість добових), оплату праці штатних працівників, ремонти тощо.

Відтак, відповідач підсумовує, що знаходиться у скрутному становищі, пов`язаному із складною політично-економічною ситуацією в країні, що обмежує можливість вільного використання ПрАТ «УДП» обігових коштів, що також впливає на розрахунки з кредиторами. Навпаки, позивач бажаючи покласти на ПрАТ «УДП» обов`язок сплачувати необґрунтовані, незаконно обраховані кошти, гальмує процес стабілізації фінансового стану та виходу з кризи для належного своєчасного виконання взятих на себе зобов`язань.

Позивач у відповіді на відзив (вх. № 40784/25 від 19.12.2025) не погодився із твердженнями відповідача, вважає доводи необґрунтованими та непідтвердженими доказами, оскільки у додатках позивачем визначено не лише номери та дати рахунків, а також вказано які саме рахунки є сплаченими, коли і на підстав якого документа така сплата відбулась, дату отримання відповідачем рахунку, гранична дата оплати та періоду, за які нараховані штрафні санкції, а також враховано часткову сплату пені та штрафів по заявленим підприємством вимогам. При цьому, позивачем було вказано, що рахунки є сплаченими, однак, враховуючи несвоєчасну оплату по цих рахунках, по ним було розраховано штрафні санкції, а тому вони правомірно включені до позовних вимог.

Щодо прохання відповідача зменшити розмір пені та штрафу позивач наголошує, що ДП «ІЗМ МТП» є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємством, засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства розвитку громад та територій України. При цьому, позивача віднесено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Так, позивач зазначає, що у разі невиконання договірних зобов`язань підприємством зобов`язано вжити заходів щодо поновлення свого порушеного права на одержання коштів з подальшим відображенням у бухгалтерському обліку та включення їх у фінансовий план підприємства з подальшим їх розподілом, використанням і збереженням державних фінансових ресурсів.

При цьому, як зауважує позивач, у зв`язку з російською агресією ДП «ІЗМ МТП» також несе значні збитки від обстрілів, атак безпілотних апаратів та знищення майна підприємства. Окрім іншого, позивач зауважує, що внаслідок обстрілу 22.10.2025 ДП «ІЗМ МТП» зазнало значних збитків, які вкрай негативно впливають на роботу підприємства та призвели до виникнення форс-мажорних обставин, а саме внаслідок обстрілу підприємство було повністю знеструмлене, що підтверджено експертним висновком Торгово-промислової палати України № ВЕ-8/1 від 24.11.2025.

Знищення трансформаторної підстанції призвело до знеструмлення всього підприємства, що унеможливлює та затрудняє стратегічну роботу з навантажувально-розвантажувальних робіт вантажів клієнтів, як наслідок, ДП «ІЗМ МТП» змушене працювати за допомогою генераторного живлення з понесенням додаткових витрат на пальне, а також вишукувати можливість закупівлі трансформатору, враховуючи те, що наявні у підприємства генератори не розраховані на постійне підключення розвантажувальної техніки.

Отже, як наголошує позивач, він щоденно несе значні збитки і відшуковує можливості щодо закупівлі необхідного обладнання, при цьому, вживає усіх можливих заходів для недопущення порушень своїх зобов`язань перед клієнтами, а також зобов`язано і вчасно сплачує заробітну плату, податки і збори. Відтак, на переконання позивача, недобросовісна поведінка відповідача не може бути виправдана наявністю збитків від озброєної агресії, від якої потерпає майже уся інфраструктурна галузь країни.

В сою чергу позивач звертає увагу, що ДП «ІЗМ МТП» повністю і вчасно надало послуги ПрАТ «УДП», чим сприяло доставці вантажу суднами відповідача за його контрактами. Жодних доказів того, що по цих операціях відповідачем не було отримано коштів, судновласник не надав, а отже отримавши кошти за доставлений вантаж, в тариф якого також було закладено витрати на завантаження, ПрАТ «УДП» без достатніх правових підстав не сплачує рахунки, виставлені підприємством, безпідставно посилаючись на скрутне фінансове положення. При цьому, у ПрАТ «УДП» було достатньо часу для сплати суми основного боргу, оскільки невиконання та неналежне виконання умов договору судновласником триває вже більше року, що вказує саме на недобросовісну поведінку відповідача у даному спорі.

Відтак, позивач підсумовує, що будь-яких істотних та поважних причин, які би вказували на зменшення пені та штрафу відповідачем не наведено, тому таке звернення не заслуговує на увагу та не може призвести до звільнення відповідача від відповідальності за невиконання та неналежне виконання своїх зобов`язань за договором, в Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат та річних.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2025 позовна заява вх.№ 4796/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

24.11.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 4796/25 від 19.11.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4657/25. Постановлено справу № 916/4657/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "11" грудня 2025 року об 11:40 год.

26.11.2025 за вх.№ 37662/25 до суду від представника Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» надійшла заява, згідно якої заявник просив надати можливість представнику приймати участь у судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка була задоволена судом відповідною ухвалою від 27.11.2025.

04.12.2025 до суду від представника Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» надійшла заява (вх.№ 38825/25), згідно якої заявник просив надати можливість представнику приймати участь у судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка також була задоволена відповідною ухвалою суду від 08.12.2025.

09.12.2025 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 39369/25), який був долучений судом до матеріалів справи.

11.12.2025 у підготовчому засіданні судом були досліджені повноваження представника відповідача, а також відзив відповідача на позов, та за результатами дослідження яких, судом, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, було постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про залишення без розгляду відзиву відповідача (вх. № 39369/25 від 09.12.2025) з огляду на те, що до вказаного відзиву не додано достатніх доказів, які підтверджують повноваження представника відповідача на його подання.

Окрім того, 11.12.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/4657/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "23" грудня 2025 року об 11:20 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 12.12.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

12.12.2025 відповідач звернувся до суду із заявою (вх. № 39816/25), якою просив поновити строк на подання відзиву на позовну заяву у справі № 916/4657/25 та прийняти відзив, поданий раз з цим клопотанням. Також, відповідачем подано до суду відзив (вх. № 39822/25 від 12.12.2025) на позовну заяву, який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

18.12.2025 представником Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» подано до суду заяву (вх.№ 40626/25), згідно якої заявник просив судове засідання, призначене на 23.12.2025 на 11:20 год, та подальші судові засідання у справі проводити за участю представника в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вказана заява того ж дня була задоволена судом відповідною ухвалою від 18.12.2025.

19.12.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 40784/25), яка судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї доказами.

Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2025 у справі № 916/4657/25 на 23.12.2025 об 11:20 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.

24.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/4657/25 призначено на "06" січня 2026 року об 11:40 год.

06.01.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/4657/25, з`ясувавши думку представників сторін та після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/4657/25 до судового розгляду по суті на "27" січня 2026 року об 11:20 год. Окрім того, судом призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/4657/25 по суті на 10 лютого 2026 року об 11:20 год.

27.01.2026 відповідач надав до суду клопотання (вх. № 3020/26), в якому повідомив про неможливість забезпечити явку свого представника у визначений судом час через необхідність участі у розгляді справи № 420/19510/25 в Одеському окружному адміністративному суді, у зв`язку з чим відповідач просив вважати причину неявки ПрАТ «УДП» поважною та відкласти розгляд справи на іншу дату та час.

Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.01.2026 у справі № 916/4657/25 на 27.01.2026 об 11:20 год., не відбулося у зв`язку із відсутністю доступу до підсистеми ВКЗ та відсутністю стабільного з`єднання з медіа-сервером та мережею інтернет в установі суду, що унеможливило проведення судового засідання в режимі відеоконференції з учасниками справи, які знаходились поза межами суду з використанням технічних засобів представників, про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка, а керівником апарату суду, завідувачем сектору адміністрування БД та начальником статистичного відділу був складений відповідний акт від 27.01.2026, з огляду на що судом було відкладено розгляд справи на раніше визначену резервну дату судового засідання 10.02.2026 об 11:20 год.

10.02.2026 у судовому засіданні по справі № 916/4657/25, за участю представників учасників справи, у зв`язку з об`єктивною неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "24" лютого 2026 року о 14:40 год. Також, судом призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/4657/25 по суті на 05 березня 2026 року о 10:40 год.

19.02.2026 відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 6169/26), яким просив відкласти розгляд справи № 916/4657/25 на іншу дату та час, оскільки останній не зможе забезпечити явку свого представника у зв`язку з тим, що повноважний представник перебуватиме в судовому засіданні у справі № 824/31/25, розгляд якої здійснюється Київським апеляційним судом.

23.02.2026 позивачем також подано до суду клопотання (вх. № 6329/26) про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що представник ДП «ІЗМ МТП» перебуває на лікарняному по догляду за дитиною.

24.02.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/4657/25 по суті на "05" березня 2026 року о 10:40 год.

05.03.2026 у судовому засіданні по справі № 916/4657/25, оскільки в процесі судового засідання було встановлено факт нестабільного з`єднання з медіа-сервером та мережею інтернет в установі суду, що унеможливило подальше проведення судового засідання в режимі відеоконференції з учасниками справи, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "19" березня 2026 року о 14:20 год.

19.03.2026 у судовому засіданні по справі № 916/4657/25, з метою надання представникам сторін часу та можливості підготуватись до судових дебатів, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "21" квітня 2026 року о 14:20 год.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.03.2026 у справі № 916/4657/25 на 21.04.2026 о 14:20 год., не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Цісельського О.В. у період з 07.04.2026 по 23.04.2026 включно.

24.04.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/4657/25 призначено на "14" травня 2026 року о 10:00 год.

14.05.2026 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 25.05.2026 об 11:00 год.

25.05.2026 від відповідача до суду надійшла заява (вх. № 17936/26) про розгляд справи за відсутності відповідача та на підставі наявних матеріалів.

Представник позивача ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та у судових дебатах просив суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених позивачем у заявах по суті та усних поясненнях, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.

Представник відповідача ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у поданому ним відзиві на позов та у судових дебатах в задоволенні позову просив відмовити.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Щодо строків розгляду справи суд зауважує, що за змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Австрії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань. Судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

В судовому засіданні 25.05.2026 господарським судом, відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, в присутності представника позивача було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

22.12.2022 між Державним підприємством «Ізмаїльський морський торговельний порт» (підприємство, позивач, ДП «ІЗМ МТП») та Приватним акціонерним товариством «Українське Дунайське пароплавство» (судновласник, відповідач, ПрАТ «УДП») укладено договір № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту (надалі договір), відповідно до п. 1.1 якого цей договір регламентує надання послуг суднам, що належать судновласнику або знаходяться в його оперуванні і прибувають до морського порту Ізмаїл (далі - порт), визначення порядку сплати судновласником послуг, що надані підприємством.

За приписами п. 2.1. договору підприємство за письмовими заявками судновласника надає послуги суднам, що заходять/виходять до/з порту. Перелік послуг підприємства та їх вартість наведено у додатку 1 до договору.

Згідно з п.п. 2.5., 2.7. договору підприємство своєчасно оформлює і передає судновласнику рахунки на оплату послуг, наданих підприємством, з підтверджуючими документами, а також за окремими заявками судновласника надає інші послуги з обслуговування суден, вартість яких сплачуються судновласником за діючими у підприємстві тарифами.

В свою чергу, відповідно до п.3.18. договору судновласник своєчасно оплачує надані підприємством послуги (виконані роботи). Щоквартально проводить з підприємством звірку сплачених рахунків з оформленням актів звірок, контролює правильність виставлення рахунків. Протягом 10 (десяти) робочих днів від дати актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) забезпечує їх підписання, скріплення печаткою та повернення підприємству одного підписаного примірника. Якщо у встановлений термін підприємство не отримає підписаний судновласником акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або мотивовану відмову від підписання, роботи (послуги) вважаються такими, що прийняті з додержанням усіх умов цього договору.

Положеннями пункту 4.1 договору встановлено, що на підставі ст.524 ЦК України сторони домовились, що нарахування підприємством плати за надані судновласнику послуги флоту портового та додаткові послуги з обслуговування суден здійснюються за тарифами підприємства в грошовому еквіваленті доларах США або у національній валюті України, вказаними у Додатку 1 до цього договору. Тарифи в цьому договорі наведено без урахування ПДВ, який розраховується згідно з чинним законодавством України.

У п. 4.2. договору сторони погодились встановити наступний порядок визначення суми грошового зобов`язання, що підлягає сплаті судновласником підприємству у встановлені в цьому договорі строки:

- для суден під прапором України оплата послуг підприємства здійснюється судновласником в національній валюті України за курсом НБУ на дату акту приймання- передачі виконаних робіт (наданих послуг) та виставлення рахунку;

- для суден під іноземним прапором оплата послуг підприємства здійснюється судновласником у доларах США або Євро (за заявкою судновласника) за курсом НБУ на дату акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та виставлення рахунку.

Оплата рахунків підприємства здійснюється безпосередньо судновласником або через фірми-платники за письмовою інформацією судновласника. Сума, що нараховується в доларах США і підлягає сплаті в євро, розраховується із застосуванням офіційного курсу НБУ, що діяв на дату акту виконаних робіт (наданих послуг) та виставлення рахунку, наступним чином: сума рахунку в доларах США перераховується в національну валюту України, сума в національній валюті перераховується в Євро. Для розрахунків застосовується курс, що діє на 00 годин дати акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та виставлення рахунку.

Оплата послуг підприємства здійснюється судновласником у встановлені в цьому договорі строки з обов`язковим підписанням обома сторонами оформлених підприємством актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до п. 4.3. договору підприємство протягом 3 робочих днів від дати акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та рахунку вручає судновласнику під підпис в журналі реєстрації рахунків або надсилає на поштову адресу судновласника рахунки за надані послуги (виконані роботи) з підтверджуючими документами (розрахунками, копіями наряд-завдань, довідок виконавця робіт про відкриття/закриття кришок, зачищення трюмів тощо) та акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт).

Оплата рахунків підприємства здійснюється судновласником шляхом банківського переказу грошових коштів судновласника на поточний банківський рахунок Підприємства протягом 10 робочих днів від дати отримання рахунку. Датою отримання судновласником рахунку, акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) вважається дата підпису представника судновласника у журналі реєстрації рахунків або дата, що зазначена у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

У п. 4.4. договору передбачили, що у разі, коли дата платежів припадає на вихідний (не робочий) день, платежі проводяться напередодні вказаного дня. Фактичною датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок підприємства.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що судновласник несе відповідальність за своєчасне отримання та сплату рахунків, виставлених підприємством. За порушення судновласником строків оплати, вказаних у цьому договорі, підприємство має право стягнути з судновласника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 робочих днів, підприємство має право стягнути з судновласника додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості. Нарахування пені припиняється в день фактичного зарахування грошових коштів на рахунок підприємства. Сплата пені та штрафів не звільняє судновласника від обов`язку щодо виконання зобов`язань перед підприємством, передбачених цим договором, у повному обсязі та відшкодування підприємству збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов цього договору. Збитки підлягають стягненню в повній сумі понад вищезазначені платежі.

Відповідно до п.п. 6.3., 6.4. договору зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки у письмовій формі у вигляді додаткових угод до договору, які підписуються повноважними представниками судновласника і підприємства та скріпляються печатками сторін, крім випадків, передбачених п. 4.7., п. 6.2. цього договору. Усі додатки і додаткові угоди до цього договору є його невід`ємною частиною.

Умовами п. 8.1. договору передбачено, що цей договір вважається укладеним з дати його підписання повноважними представниками та скріплення печатками обох сторін, набирає чинності з 01.01.2023 і діє до 31.12.2023 включно, але у частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

Сторонами було також узгоджено та підписано додаток № 1 до договору № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 від 22.12.2022 про надання послуг з обслуговування флоту, де встановлені тарифи на послуги підприємства (перелік послуг неповний) та на додаткові послуги з обслуговування флоту.

Вказаний договір № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту від 22.12.2022 разом із додатком до нього підписаний представниками сторін та скріплений відтисками печаток сторін договору.

Додатковими угодами № 1 від 20.02.2023, № 2 від 12.07.2023, № 3 від 20.07.2023, № 4 від 14.08.2023 та № 5 від 25.09.2023 сторони вносили відповідні зміни до п. 1.1. додатку № 1 до договору щодо тарифів на послуги підприємства.

15.11.2023 між сторонами була укладена додаткова угода № 6 до договору, відповідно до якої сторони, серед іншого, виклали п. 3.18. в новій редакції: « 3.18. судновласник своєчасно оплачує надані підприємством послуги (виконані роботи). Щоквартально проводить з підприємством звірку сплачених рахунків з оформленням актів звірок, контролює правильність виставлення рахунків. Судновласник повинен зареєструвати розрахунок коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі ЄРПН) в терміни, встановлені Податковим кодексом України. Протягом 10 (десяти) робочих днів від дати актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) забезпечує їх підписання, скріплення печаткою та повернення підприємству одного підписаного примірника. Якщо у встановлений термін підприємство не отримає підписаний судновласником акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або мотивовану відмову від підписання, роботи (послуги) вважаються такими, що прийняті з додержанням усіх умов цього договору.

Також у п. 5 додаткової угоди № 6 сторони визначили, що договір вважається укладеним з дати його підписання повноважними представниками та скріплення печатками обох сторін, набирає чинності з 01.01.2023 і діє до 31.12.2024 включно, але у частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором. Окрім того, додаток №1 до договору також викладено у новій редакції, що додана до цієї додаткової угоди.

Додатковою угодою № 7 від 21.12.2023 сторони змінили пункт 9 договору в частині реквізитів підприємства та викладено їх в новій редакції.

Окрім цього, 13.12.2024 сторонами було укладено додаткову угоду № 8 до договору, згідно п. 3 якої сторони внесли зміни до п. 8.1. договору, виклавши його в наступній редакції: «цей договір вважається укладеним з дати його підписання поважними представниками та скріплення печатками обох сторін, набирає чинності з 01.01.2023 і діє до 31.12.2025 включно, але у частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором. Положеннями п. 4 додаткової угоди № 8 передбачено, що додаток № 1 до договору викладено в новій редакції, що додається до цієї додаткової угоди.

В подальшому, додатковою угодою № 9 від 20.02.2025 до договору сторони погодили змінити п. 4.3. договору та викласти його в наступній редакції: « 4.3. підприємство протягом 3 робочих днів від дати акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та рахунку вручає судновласнику під підпис в журналі реєстрації рахунків або надсилає на поштову адресу судновласника рахунки за надані послуги (виконані роботи) з підтверджуючими документами (розрахунками, копіями наряд-завдань, довідок виконавця робіт про відкриття/закриття кришок, зачищення трюмів тощо) та акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт). Оплата рахунків підприємства здійснюється судновласником шляхом банківського переказу грошових коштів судновласника на поточний банківський рахунок Підприємства протягом 30 робочих днів від дати отримання рахунку. Датою отримання судновласником рахунку, акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) вважається дата підпису представника судновласника у журналі реєстрації рахунків або дата, що зазначена у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення».

Як вбачається із наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) позивачем на виконання умов договору № № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 від 22.12.2022 протягом жовтня 2024 року серпня 2025 року було надано, а відповідачем прийнято позапортові роботи та послуги портфлота для суден під прапором України, а в подальшому, для оплати наданих послуг, позивачем були виставлені наступні відповідні рахунки відповідачеві: № 173/12 від 26.10.2024 на суму 24612,00 грн; № 184/12 від 09.11.2024 на суму 14767,20 грн; № 181/12 від 10.11.2024 на суму 19689,60 грн; № 1603/6 від 10.11.2024 на суму 381144,67 грн; № 185/12 від 13.11.2024 на суму 9844,80 грн; № 188/12 від 16.11.2024 на суму 4922,40 грн; № 1630/6 від 16.11.2024 на суму 163150,04 грн; № 189/12 від 28.11.2024 на суму 24612,00 грн; № 190/12 від 29.11.2024 на суму 4922,40 грн; № 1668/6 від 29.11.2024 на суму 274829,80 грн; № 191/12 від 15.12.2024 на суму 19689,60 грн; № 1731/6 від 16.12.2024 на суму 274306,63 грн; №192/12 від 18.12.2024 на суму 9844,80 грн; № 195/12 від 19.12.2024 на суму 4922,40 грн; № 1765/6 від 19.12.2024 на суму 165762,77 грн; № 1/12 від 04.01.2025 на суму 9844,80 грн; № 2/12 від 04.01.2025 на суму 9844,80 грн; № 3/6 від 04.01.2025 на суму 332581,70 грн; № 4/12 від 06.01.2025 на суму 19689,60 грн; № 14/6 від 07.01.2025 на суму 344157,30 грн; № 3/12 від 07.01.2025 на суму 19689,60 грн; № 11/12 від 13.01.2025 на суму 4922,40 грн; № 12/12 від 17.01.2025 на суму 9844,80 грн; № 18/12 від 23.01.2025 на суму 14767,20 грн; № 20/12 від 22.01.2025 на суму 9844,80 грн; № 69/6 від 23.01.2025 на суму 434158,73 грн; № 24/12 від 24.01.2025 на суму 14767,20 грн; № 21/12 від 25.01.2025 на суму 9844,80 грн; № 26/12 від 25.01.2025 на суму 4922,40 грн; № 81/6 від 25.01.2025 на суму 234039,18 грн; № 28/12 від 29.01.2025 на суму 9844,80 грн; № 27/12 від 30.01.2025 на суму 14767,20 грн; № 31/12 від 31.01.2025 на суму 14767,20 грн; № 32/12 від 01.02.2025 на суму 4922,40 грн; № 104/6 від 02.02.2025 на суму 532202,06 грн; № 34/12 від 04.02.2025 на суму 9844,80 грн; № 36/12 від 06.02.2025 на суму 14767,20 грн; № 37/12 від 06.02.2025 на суму 9844,80 грн; № 113/6 від 06.02.2025 на суму 383104,90 грн; № 38/12 від 07.02.2025 на суму 4922,40 грн; № 39/12 від 13.02.2025 на суму 9844,80 грн; № 40/12 від 13.02.2025 на суму 9844,80 грн; № 125/6 від 16.02.2025 на суму 284604,46 грн; № 41/12 від 21.02.2025 на суму 14767,20 грн; № 45/12 від 28.02.2025 на суму 4922,40 грн; № 46/12 від 07.03.2025 на суму 9844,80 грн; № 191/6 від 07.03.2025 на суму 9905,81 грн; № 49/12 від 11.03.2025 на суму 4922,40 грн; №47/12 від 13.03.2025 на суму 14767,20 грн; № 54/12 від 17.03.2025 на суму 4922,40 грн; № 58/12 від 25.03.2025 на суму 9844,80 грн; № 60/12 від 27.03.2025 на суму 4922,40 грн; № 61/12 від 29.03.2025 на суму 9844,80 грн; № 63/12 від 02.04.2025 на суму 9844,80 грн; № 258/6 від 05.04.2025 на суму 9922,22 грн; № 65/12 від 10.04.2025 на суму 9844,80 грн; № 66/12 від 11.04.2025 на суму 4922,40 грн; № 67/12 від 12.04.2025 на суму 4922,40 грн; № 69/12 від 16.04.2025 на суму 9844,80 грн; № 70/12 від 17.04.2025 на суму 9844,80 грн; № 73/12 від 26.04.2025 на суму 9844,80 грн; № 74/12 від 13.05.2025 на суму 14767,20 грн; № 75/12 від 14.05.2025 на суму 4922,40 грн; № 77/12 від 16.05.2025 на суму 9844,80 грн; № 80/12 від 19.05.2025 на суму 4922,40 грн; № 83/12 від 23.05.2025 на суму 4922,40 грн; № 84/12 від 28.05.2025 на суму 9844,80 грн; № 85/12 від 28.05.2025 на суму 9844,80 грн; № 86/12 від 28.05.2025 на суму 4922,40 грн; № 87/12 від 05.06.2025 на суму 4922,40 грн; № 88/12 від 05.06.2025 на суму 4922,40 грн; № 92/12 від 11.06.2025 на суму 4922,40 грн; № 94/12 від 12.06.2025 на суму 4922,40 грн; № 97/12 від 24.06.2025 на суму 9844,80 грн; № 99/12 від 29.06.2025 на суму 24612,00 грн; № 101/12 від 30.06.2025 на суму 34456,80 грн; № 102/12 від 30.06.2025 на суму 9844,80 грн; № 103/12 від 12.07.2025 на суму 4922,40 грн; № 115/12 від 26.07.2025 на суму 34456,80 грн; № 119/12 від 09.08.2025 на суму 4922,40 грн; № 126/12 від 15.08.2025 на суму 4922,40 грн; № 129/12 від 16.08.2025 на суму 9844,80 грн; № 127/12 від 18.08.2025 на суму 29534,40 грн; № 130/12 від 21.08.2025 на суму 9844,80 грн; № 131/12 від 21.08.2025 на суму 9844,80 грн; № 135/12 від 21.08.2025 на суму 4922,40 грн; № 133/12 від 23.08.2025 на суму 9844,80 грн; № 141/12 від 27.08.2025 на суму 9844,80 грн; № 142/12 від 27.08.2025 на суму 4922,40 грн.

Окрім того, з наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору № № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 від 22.12.2022 протягом жовтня 2024 року серпня 2025 року було надано, а відповідачем прийнято позапортові роботи та послуги портфлота для суден під іноземними прапорами, а в подальшому, для оплати наданих послуг, позивачем були виставлені наступні відповідні рахунки відповідачеві: № 159/12 від 05.10.2024 на суму 108,13 євро; № 162/12 від 10.10.2024 на суму 109,08 євро; № 1505/6 від 11.10.2024 на суму 6028,55 євро; № 177/12 від 06.11.2024 на суму 109,02 євро; № 178/12 від 06.11.2024 на суму 109,02 євро; № 179/12 від 07.11.2024 на суму 111,02 євро; № 180/12 від 07.11.2024 на суму 111,02 євро; № 1599/6 від 07.11.2024 на суму 7404,88 євро; № 186/12 від 14.11.2024 на суму 56,00 євро; № 187/12 від 15.11.2024 на суму 169,86 євро; № 1652/6 від 16.11.2024 на суму 2484,94 євро; № 177/К/12 від 30.11.2024 на суму 0,54 євро; № 193/12 від 17.12.2024 на суму 56,18 євро; № 194/12 від 18.12.2024 на суму 56,04 євро; № 1764/6 від 18.12.2024 на суму 1265,04 євро; № 5/12 від 08.01.2025 на суму 112,19 євро; № 6/12 від 09.01.2025 на суму 113,35 євро; № 7/12 від 09.01.2025 на суму 113,35 євро; № 9/12 від 10.01.2025 на суму 113,00 євро; № 8/12 від 11.01.2025 на суму 339,01 євро; № 10/12 від 12.01.2025 на суму 113,00 євро; № 26/6 від 12.01.2025 на суму 10259,15 євро № 13/12 від 15.01.2025 на суму 113,63 євро; № 14/12 від 16.01.2025 на суму 113,08 євро; № 15/12 від 16.01.2025 на суму 113,08 євро; № 16/12 від 17.01.2025 на суму 113,63 євро; № 51/6 від 17.01.2025 на суму 5126,16 євро; № 17/12 від 21.01.2025 на суму 113,16 євро; № 19/12 від 22.01.2025 на суму 225,58 євро; № 64/6 від 23.01.2025 на суму 3789,70 євро; № № 71/6 від 25.01.2025 на суму 5083,74 євро; 22/12 від 25.01.2025 на суму 225,43 євро; № 23/12 від 25.01.2025 на суму 112,72 євро; № 25/12 від 25.01.2025 на суму 112,72 євро; № 29/12 від 30.01.2025 на суму 112,85 євро; № 30/12 від 31.01.2025 на суму 113,14 євро; № 33/12 від 03.02.2025 на суму 113,62 євро; № 100/6 від 03.02.2025 на суму 3814,85 євро; №35/12 від 05.02.2025 на суму 114,17 євро; № 139/6 від 05.02.2025 на суму 1272,76 євро; № 42/12 від 21.02.2025 на суму 113,03 євро; № 43/12 від 21.02.2025 на суму 226,06 євро; № 44/12 від 27.02.2025 на суму 225,67 євро; № 50/12 від 11.03.2025 на суму 109,94 євро; № 48/12 від 12.03.2025 на суму 54,43 євро; № 51/12 від 12.03.2025 на суму 108,86 євро; № 52/12 від 12.03.2025 на суму 108,86 євро; № 53/12 від 13.03.2025 на суму 54,49 євро; № 55/12 від 17.03.2025 на суму 108,83 євро; № 56/12 від 18.03.2025 на суму 108,98 євро; № 57/12 від 18.03.2025 на суму 217,98 євро; № 59/12 від 26.03.2025 на суму 109,06 євро; № 62/12 від 29.03.2025 на суму 220,01 євро; № 64/12 від 08.04.2025 на суму 218,52 євро; № 68/12 від 15.04.2025 на суму 209,34 євро; № 71/12 від 26.04.2025 на суму 207,62 євро; № 72/12 від 26.04.2025 на суму 103,81 євро; №76/12 від 14.05.2025 на суму 106,80 євро; №78/12 від 15.05.2025 на суму 105,66 євро; №79/12 від 19.05.2025 на суму 105,97 євро; № 81/12 від 20.05.2025 на суму 105,05 євро; № 82/12 від 20.05.2025 на суму 105,05 євро; № 89/12 від 05.06.2025 на суму 104,28 євро; № 90/12 від 06.06.2025 на суму 207,79 євро; № 91/12 від 06.06.2025 на суму 103,90 євро; № 93/12 від 12.06.2025 на суму 208,57 євро; № 95/12 від 14.06.2025 на суму 102,37 євро; № 96/12 від 17.06.2025 на суму 102,41 євро; № 98/12 від 26.06.2025 на суму 101,87 євро; № 100/12 від 29.06.2025 на суму 101,87 євро; № 105/12 від 11.07.2025 на суму 201,01 євро; № 104/12 від 12.07.2025 на суму 201,01 євро; № 106/12 від 12.07.2025 на суму 100,51 євро; № 107/12 від 15.07.2025 на суму 100,67 євро; № 108/12 від 16.07.2025 на суму 100,86 євро; № 109/12 від 17.07.2025 на суму 202,91 євро; № 111/12 від 17.07.2025 на суму 174,06 євро; № 112/12 від 17.07.2025 на суму 174,06 євро; № 113/12 від 17.07.2025 на суму 101,45 євро; № 114/12 від 17.07.2025 на суму 174,06 євро; № 110/12 від 18.07.2025 на суму 101,59 євро; № 117/12 від 24.07.2025 на суму 200,99 євро; № 116/12 від 26.07.2025 на суму 100,25 євро; № 118/12 від 30.07.2025 на суму 204,14 євро; № 120/12 від 08.08.2025 на суму 101,96 євро; № 121/12 від 09.08.2025 на суму 101,96 євро; № 122/12 від 10.08.2025 на суму 101,96 євро; № 123/12 від 10.08.2025 на суму 101,96 євро; № 125/12 від 15.08.2025 на суму 101,62 євро; № 128/12 від 18.08.2025 на суму 101,90 євро; № 132/12 від 21.08.2025 на суму 102,19 євро; № 134/12 від 23.08.2025 на суму 102,59 євро; № 133/12 від 26.08.2025 на суму 101,54 євро; № 137/12 від 26.08.2025 на суму 101,54 євро; № 139/12 від 27.08.2025 на суму 101,99 євро; № 140/12 від 27.08.2025 на суму 101,99 євро; № 138/12 від 28.08.2025 на суму 102,80 євро; № 143/12 від 28.08.2025 на суму 308,42 євро.

Як встановлено судом, переважна більшість доданих до матеріалів справи актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) підписані представниками сторін договору та скріплені відтисками печаток підприємств без жодних заперечень та зауважень. Не підписаними з боку відповідача лишились акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 107/12 від 15.07.2025 на суму 100,67 євро, № 108/12 від 16.07.2025 на суму 100,86 євро, № 109/12 від 17.07.2025 на суму 202,91 євро, № 111/12 від 17.07.2025 на суму 174,06 євро, № 112/12 від 17.07.2025 на суму 174,06 євро, № 113/12 від 17.07.2025 на суму 101,45 євро, № 110/12 від 18.07.2025 на суму 101,59 євро та № 117/12 від 24.07.2025 на суму 200,99 євро, проте відповідні рахунки, виставлені на підставі таких актів, повністю оплачені відповідачем.

Отримання перелічених вище рахунків відповідачем підтверджено наявними в матеріалах справи копіями журналів реєстрації отримання рахунків УДП ВПК «ПВР», журналів реєстрації рахунків ДП «ІЗМ МТП», журналів реєстрації вихідної кореспонденції (а.с. 61-85 т.с. 1). Факт отримання цих рахунків та дати їх отримання не заперечуються відповідачем.

З наданих до суду копій платіжних інструкцій, судом встановлено, що відповідачем частково сплачено вартість послуг, наданих позивачем для суден під прапором України, а саме здійснено оплату на суму 2270794,54 грн, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: № LGF203 від 19.02.2025 на суму 63991,20 грн; № LGF204 від 19.02.2025 на суму 63991,60 грн; № LGF215 від 19.02.2025 на суму 883115,71 грн; № LGF375 від 19.03.2025 на суму 165762,77 грн; № LGF376 від 19.03.2025 на суму 274306,63 грн; № LGF377 від 19.03.2025 на суму 676739,00 грн; № LGF1140 від 05.08.2025 на суму 9905,81 грн; № LGF1141 від 05.08.2025 на суму 9922,22 грн; № LGF1167 від 06.08.2025 на суму 49224,00 грн; № DAE2750 від 06.08.2025 на суму 29534,40 грн; № HNG544 від 02.09.2025 на суму 44301,60 грн, у призначенні платежу яких містяться посилання на відповідні рахунки, за якими здійснено сплату. Також, позивачем було додано платіжну інструкцію № LGF2870 від 14.11.2024 на суму 34456,40 грн, де у призначенні платежу зазначено про сплату рахунку № 173/12 від 26.10.2024 на суму 24612,00 грн, який, в свою чергу, позивачем також було додано до позову, проте заборгованість за ним не була включено до розрахунку наданих послуг та відповідної загальної заборгованості. Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором на підставі виставлених рахунків, які підлягають сплаті у гривні, становить 2340659,73 грн.

З наявних у матеріалах справи копій платіжних інструкцій в іноземній валюті, судом встановлено, що відповідачем також частково сплачено вартість послуг, наданих позивачем для суден під іноземними прапорами, а саме здійснено оплату на суму 8251,77 євро, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: № Р2410254305003.0 від 25.10.2024 на суму 216,98 євро (до сплати включено рахунок № 159/12 від 05.10.2024); № Р2411052818005.0 від 05.11.2024 на суму 327,62 євро (до сплати включено рахунок № 162/12 від 10.10.2024); Р2411052818008.0 від 05.11.2024 на суму 6028,55 євро; Р2508285978002.0.1 від 02.09.2025 на суму 113,35 євро; Р2508285978001.0.1 від 02.09.2025 на суму 225,72 євро; Р2508285978003.0.1 від 02.09.2025 на суму 227,79 євро; Р2510132818014.0 від 13.10.2025 на суму 201,53 євро; Р2510132818012.0 від 13.10.2025 на суму 304,50 євро; Р2510132818008.0 від 13.10.2025 на суму 275,51 євро; Р2510132818013.0 від 13.10.2025 на суму 174,06 євро; Р2510132818015.0 від 13.10.2025 на суму 174,06 євро; Р2510132818009.0 від 13.10.2025 на суму 200,99 євро, у призначенні платежу яких містяться посилання на відповідні рахунки, за якими здійснено сплату. Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором на підставі виставлених рахунків, які підлягають сплаті у євро, становить 49713,17 грн.

В матеріалах справи наявна вимога позивача № 35-07/25-25 від 27.01.2025, з якої вбачається, що ДП «ІЗМ МТП» надало ПрАТ «УДП» послуги по швартовим операціям та інші допоміжні послуги з листопада по грудень 2024 року, однак останній не виконав свої зобов`язання, у зв`язку з чим позивач вимагав від відповідача у семиденний строк перерахувати виниклу заборгованість в сумі 11154,86 євро та 1259193,91 грн, а також сплатити штрафні санкції в сумі 110015,75 грн. Докази направлення вказаної вимог відповідачу також додано до матеріалів справи (а.с. 106 (зворотна сторінка), 107, т.с. 1).

Листом № 74/10/01-11.1/01 від 04.02.2025 відповідач надав позивачу відповідь на таку вимогу, де, серед іншого, просив розглянути можливість розстрочити оплату вищевказаної заборгованості за договором строком на шість місяців без нарахування штрафних санкцій наступним чином: щомісячно, починаючи з березня 2025 року, відповідач сплачує позивачу суму у розмірі 1859,14 євро та 209865,65 грн, й зобов`язався повністю погасити заборгованість до кінця серпня 2025 року.

У вимозі № 31/01/80-25 від 14.02.2025 позивач вимагав від відповідача у семиденний строк з її отримання сплатити заборгованість за рахунком № 188/12 від 16.11.2024 в сумі 4922,40 грн та суму штрафних санкцій у розмірі 528,60 грн.

04.03.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 31/01/119-25, в якій, зазначивши про невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати виставлених позивачем у січні 2025 року рахунків, вимагав у семиденний строк сплатити суму основного боргу у розмірі 2033,85 євро та 73836,00 грн, а також суму штрафних санкцій в розмірі 3308,67 грн. Вказана вимога отримана відповідачем 06.03.2025, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 86, т.с. 1).

Окрім того, позивач надіслав відповідачу вимогу № 35-07/84-25 від 04.03.2025 щодо оплати наданих у січні та лютому 2025 року послуг в сумі 28073,60 євро та 1877138,97 грн, а також штрафних санкцій в сумі 34690,22 грн. Вимога отримана відповідачем 06.03.2025, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 108, т.с. 1)

01.04.2025 позивач також звернувся до ПрАТ «УДП» із вимогою № 31/01/156-25, якою повідомив останнього про існування невиконаних зобов`язань зі сплати рахунків, виставлених у січні-лютому 2025 року, у зв`язку з чим вимагав розглянути вимогу у семиденний строк з моменту її отримання та перерахувати на користь ДП «ІЗМ МТП» суму основного боргу в розмірі 452,69 євро та 49224,00 грн, а також суму штрафних санкцій в розмірі 3819,61 грн. Як свідчить наявна в матеріалах справи платіжна інструкція № LGF1168 від 06.08.2025 (а.с. 122, т.с. 1), відповідачем було сплачено 2026,92 грн штрафних санкцій на виконання вимоги № 31/01/156-25 від 01.04.2025.

04.04.2025 ДП «ІЗМ МТП» направило на адресу ПрАТ «УДП» вимогу № 31/01/170-25, відповідно до якої позивач, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань зі сплати наданих у лютому 2025 році послуг, вимагав у семиденний строк перерахувати суму основного боргу у розмірі 114,17 євро та 29534,40 грн, а також суму штрафних санкцій в розмірі 934,98 грн. Вказана вимога отримана відповідачем 08.04.2025, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 91, т.с. 1). Як убачається з платіжної інструкції № LGF1165 від 06.08.2025 (а.с. 123 (зворотна сторінка), т.с. 1), відповідачем було сплачено 779,62 грн штрафних санкцій на виконання вимоги № 31/01/170-25 від 04.04.2025.

У відповідь на вищенаведені вимоги позивача від 01.04.2025 та від 04.04.2025 відповідач надав лист № 278/10/01-11.1/01 від 17.04.2025, яким, розуміючи наявність невиконаного зобов`язання, ПрАТ «УДП» просило розстрочити наявну заборгованість підприємства до кінця квітня 2025 року, або запропонувати інший строк її погашення без нарахування штрафних санкцій.

30.04.2025 позивач знову звертався до відповідача із вимогою № 35-07/161-25 стосовно оплати наданих у лютому 2025 року послуг в розмірі 1272,76 євро, 667709,36 грн та суми штрафних санкцій в розмірі 79910,15 грн, яка отримана відповідачем 07.05.2025, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 112, т.с. 1).

12.05.2025 ПрАТ «УДП», у відповідь на вищевказану вимогу, надав ДП «ІЗМ МТП» лист № 336/10/01-11.1/02, згідно якого відповідач також просив розстрочити наявну заборгованість підприємства до кінця травня 2025 року, або запропонувати інший строк її погашення без нарахування штрафних санкцій.

Окрім того, позивач 17.02.2025 та 21.05.2025 звертався до відповідача з листами № 35.1/321-25 та № 35.1/845-25 відповідно, якими повідомляв ПрАТ «УДП» про існування заборгованості, яка станом на 21.05.2025 складала 2208969,10 грн та 46489,56 євро та продовжувала збільшуватись, і просив оплатити наявну заборгованість у найкоротший термін.

У вимозі № 35-07/298-25 від 04.08.2025 позивач вимагав від відповідача у семиденний строк з її отримання сплатити заборгованість за рахунками № 191/6 від 07.03.2025 на суму 9905.81 грн та № 258/6 від 05.04.2025 на суму 9922,22 грн, а також суму штрафних санкцій у розмірі 2549,74 грн.

З наявної в матеріалах справи платіжної інструкції № LGF1142 від 05.08.2025 (а.с. 123, т.с. 1), відповідачем було сплачено 2549,74 грн штрафних санкцій на виконання вимоги № 35-07/298-25 від 04.08.2025.

12.08.2025 позивач черговий раз звернувся до відповідача з вимогою № 31/01/344-25, згідно якої зазначив про те, що відповідач не виконав належним чином свого зобов`язання щодо оплати виставлених у період з 21.02.2025 по 31.05.2025 рахунків, з огляду на що позивач вимагав сплати суми основного боргу у розмірі 3034,02 євро та 201818,40 грн, і суми штрафних санкцій в розмірі 37046,59 грн.

На вказану вимогу ПрАТ «УДП» листом № 636/10/01-11.1/01 від 20.08.2025 повідомило позивача, що намагатиметься якнайшвидше погасити заборгованість, у зв`язку з чим просило відстрочити наявну заборгованість до середини вересня 2025 року, або запропонувати інший строк погашення заборгованості без нарахування штрафних санкцій.

При цьому, в матеріалах справи наявна платіжна інструкція № HNG545 від 02.09.2025 (а.с. 122 (зворотна сторінка), т.с. 1), з якої слідує, що відповідачем також було сплачено 585,29 грн штрафних санкцій на виконання вимоги № 30/03/266 від 01.09.2025.

Звертаючись до суду із позовом позивач доводить, що Приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство» своєчасно зобов`язання за вищеозначеним договором не виконало, надані позивачем послуги в повному обсязі та своєчасно не оплатило, а відтак просить стягнути суму існуючої заборгованості, а також пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

Суд враховує, що відповідно до Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність.

Однак, для господарських договорів, укладених до 28.08.2025, норми ГК України продовжують застосовуватися до завершення строку дії таких договорів або до їх припинення, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У справах про невиконання боржником умов договору оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, якщо таке порушення може мати наслідком припинення права користування земельною ділянкою, що зазначена в аграрній ноті як місце вирощування, збирання, виробництва, переробки, зберігання та/або утримання майбутньої сільськогосподарської продукції, особа, яка передала в користування боржника за аграрною нотою таку земельну ділянку, повинна надати суду докази здійснення нею заходів досудового врегулювання спору, передбачених Законом України «Про аграрні ноти» (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, нормами цивільного права України в розділі «Зобов`язальне право» визначено, що зобов`язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов`язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов`язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов`язання.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту від 22.12.2022, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом надана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договорів, тобто встановили його предмет, визначили розмір оплати (тарифи на послуги), порядок здійснення розрахунків, строк дії договору, порядок приймання-передачі наданих послуг, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 901 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, вони вважаються укладеними згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

При цьому, судом встановлено, що в даному випадку укладений між сторонами договір разом із додатками та додатковими угодами підписано уповноваженими особами, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був. Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту від 22.12.2022 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з надання послуг та їх оплати.

Судом встановлено, що на виконання умов спірного договору № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту від 22.12.2022 позивачем в період з жовтня 2024 року по серпень 2025 року було надано відповідачу послуги, що передбачені переліком послуг та визначені у додатку № 1 до договору, про що складено відповідні акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та для оплати вартості наданих послуг, підприємством було виставлено відповідачу відповідні рахунки.

В свою чергу отримання відповідачем послуг за договором № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 від 22.12.2022 є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити надані послуги відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Оплату послуг, за умовами договору відповідач зобов`язаний здійснювати на підставі виставлених рахунків, протягом 10 робочих днів, а з 20.02.2025 протягом 30 робочих днів, від дати отримання відповідного рахунку.

Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо здійснення оплати за надані позивачем послуги відповідно до означених судом актів та рахунків є таким, що настав.

Матеріали справі свідчать, що відповідачем в порушення умов п. 4.3. договору та ч.1 ст. 530 ЦК України своєчасно не було здійснено оплату виставлених позивачем рахунків. Наразі, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, оплата частини виставлених позивачем рахунків була здійснена з простроченням строку оплати, а переважна більшість рахунків взагалі не сплачена відповідачем.

Суд також звертає увагу, що відзив на позовну заяву не містить вказівки на незгоду відповідача з цією обставиною та відповідачем не спростовано обставини прострочення оплати отриманих послуг за вищезазначеними рахунками.

Відтак, за висновками суду в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що позивачем були надані в повному обсязі послуги, що підтверджується відповідними актами наданих послуг та рахунками, копії яких додані до матеріалів справи. Означені акти надання послуг та відповідні рахунки, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог та які описані судом вище, містять підписи та відбитки печаток позивача та відповідача, що свідчить про прийняття відповідних послуг без зауважень та заперечень відповідачем та належне виконання позивачем своїх зобов`язань за укладеними між сторонами правочинами. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Підписання відповідачем зазначених актів свідчить про підтвердження ним зобов`язань щодо оплати вартості наданих послуг. Проте, відповідач свої зобов`язання в частині оплати послуг належним чином не виконав, лише частково розрахувавшись за надані позивачем послуги на суму 2270794,54 грн та 8251,77 євро.

Відтак, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Приватним акціонерним товариством «Українське Дунайське пароплавство» прийнятих на себе зобов`язань за умовами договору № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту від 22.12.2022 щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг згідно вищезазначених рахунків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано з боку відповідача.

Разом з тим, доказів здійснення оплати за надані послуги відповідачем до матеріалів справи не надано, що свідчить про порушення ним договірного зобов`язання щодо своєчасного проведення розрахунків. Таким чином, факт наявності заборгованості перед позивачем у загальному розмірі 2340659,73 грн та 49713,17 євро є доведеним, яка не оспорюється відповідачем та визнається ним.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 793514,98 грн та суми 7% штрафу в розмірі 465943,88 грн за неналежне виконання договору № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту від 22.12.2022 суд зазначає наступне.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Отже, в силу наведених положень законодавства розмір відповідальності у вигляді пені встановлюються у договорі за згодою сторін.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (часткова несплата орендних платежів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати наданих послуг не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов`язання за договором № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 від 22.12.2022, суд вважає нарахування позивачем пені цілком обґрунтованим. Суд, перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, вважає його вірним в частині нарахованих сум з огляду на погоджені умови п. 4.3. договору та встановлені вище судом обставини часткового несвоєчасного виконання зобов`язань відповідачем, а відтак, обґрунтованими є вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені у сумі 793514,98 грн, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, ураховуючи те, що положення пункту 5.2. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, і є правовим наслідком прострочення виконання зобов`язання з вини відповідача, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу також підлягає задоволенню в розмірі 465943,88 грн.

Крім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 142341,98 грн та 3% річних у загальному розмірі 107571,66 грн.

Отже неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо здійснення своєчасної оплати наданих послуг за відповідними рахунками підтверджено матеріалами справи, а тому у позивача наявні підстави для заявлення до стягнення з відповідача передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України коштів.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши також за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «LІGA 360» здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані на суму заборгованості за відповідними рахунками на оплату з урахуванням встановлених судом обставин та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що 3% річних підлягають задоволенню в сумі 107571,66 грн та інфляційні втрати становлять 142341,98 грн.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Так, справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягуються в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Так Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 Конституційний Суд підкреслив, що зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки, а справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Суд підкреслив, що діяльність правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципом справедливості.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі № 280/988/19 зазначив, що дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права.

Водночас, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках об`єднана палата звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Наразі існують об`єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені та штрафу у заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, суд вважає за доцільне звернути увагу на встановлену правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та в інших постановах).

Дана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №917/991/22.

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини третій статті 551 Господарського кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Постановою ОП ВС зауважено та викладено також таке: «п. 7.45. У зв`язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.».

Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та станом на даний час триває.

Відповідні обставини, в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Ведення воєнного стану, неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання господарських зобов`язань, проте не лише для бюджетних установ, підприємств та організацій, а також і в значній мірі для фізичних осіб-підприємців та підприємств, товариств тощо, які в певній мірі втратили можливості повноцінно проводити свою господарську діяльність.

Очевидно, що в умовах воєнного стану господарюючі суб`єкти на всій території країни зазнали та зазнають на собі вплив від військової агресії, що викликане порушенням господарських ланцюгів з суміжними підприємствами, порушенням стабільності критично важливих питань діяльності у сфері електропостачання, водопостачання та теплопостачання.

Суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності. Однак, суд зауважує, що ступінь цього впливу є різним.

Загальновідомо також, що введення воєнного стану та постійні ворожі обстріли території України негативно вплинули на більшість суб`єктів господарювання: скоротилися обсяги товарообігу та продаж, підприємці зазнали збитків. У цьому контексті першочерговим завданням державних органів є вжиття відповідних заходів з метою мінімізування ризиків та втрат вітчизняного товаровиробника, захист населення держави і національних виробників продукції та послуг.

Отже, з урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, при вирішенні даного спору по суті судом враховано відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, штрафні санкції не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 142341,98 грн інфляційних витрат та 107571,66 грн 3% річних, а розмір нарахованих позивачем санкцій перевищує 50% від суми невиконаного відповідачем основного зобов`язання.

Враховуючи викладене, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, врахувавши наведені положення законодавства, інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій та їх зменшення у цьому випадку, зокрема беручи до уваги ступінь виконання зобов`язань за договором, причини прострочення виконання зобов`язання з оплати наданих послуг, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача, а також те, що позивач не зазнав збитків у зв`язку із таким простроченням, зважаючи на суму заявлених штрафних санкцій та її співрозмірність із наслідками порушення у цьому випадку, керуючись положеннями ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, суд вважає необхідним при вирішенні даного спору застосувати свої дискреційні повноваження і керуючись внутрішнім переконанням, матеріалами справи, статусом сторін зменшити розмір пені та штрафу на 50%.

За таких підстав підлягає до стягнення з відповідача 396757,49 грн пені та 232971,94 штрафу, тобто 50% від заявлених позивачем сум, за несвоєчасну оплату вартості наданих позивачем послуг, що за внутрішнім переконанням суду є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону та з повноваженнями суду при постановленні рішення.

Стягнення ж з відповідача пені та штрафу в повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, на думку суду, стягнення з відповідача такої суми штрафних санкцій забезпечує інтереси позивача у зв`язку з вчиненим порушенням іншою стороною договору, компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, суттєво підірве фінансовий стан відповідача та призведе до збитковості його діяльності, що, негативним чином впливає на загальну спроможність підприємства своєчасно виконувати свої зобов`язання та навіть продовжувати вести господарську діяльність в цілому та відповідно, може призвести до неможливості отримання підприємством грошових коштів для оплати податків та зборів, виплати заробітної плати працівникам товариства, а також до неминучої зупинки діяльності відповідача та, відповідно, втрати працівниками своїх робочих місць.

З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір штрафних санкцій до 50% від нарахованих сум, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, та стягнути вказану суму з відповідача на користь позивача, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу позивачу слід відмовити.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом із наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, що полягало у неналежному виконанні відповідачем умов договору № 209КВ-П/385/1-В-ДУФ-22 про надання послуг з обслуговування флоту від 22.12.2022, а, отже, про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на висновки суду щодо можливості зменшення нарахованої суми штрафу та пені.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача коштів за надані позивачем за спірним договором послуг, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають частковому задоволенню з урахуванням висновків суду щодо можливості зменшення нарахованої суми штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача. У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (вул. Флотська, № 28, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600, код ЄДРПОУ 01125821) на користь Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» (вул. Портова, № 7, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600, код ЄДРПОУ 01125815) основну заборгованість в розмірі 2 340 659 (два мільйона триста сорок тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять) грн 73 коп, основну заборгованість у валюті в розмірі 49 713 (сорок дев`ять тисяч сімсот тринадцять) євро 17 євроцентів, пеню в розмірі 396 757 (триста дев`яносто шість тисяч сімсот п`ятдесят сім) грн 49 коп, штраф в розмірі 232 971 (двісті тридцять дві тисячі дев`ятсот сімдесят одна) грн 94 коп, 3% річних в розмірі 107 571 (сто сім тисяч п`ятсот сімдесят одна) грн 66 коп, інфляційні втрати в розмірі 142 341 (сто сорок дві тисячі триста сорок одна) грн 98 коп та судовий збір в розмірі 75 304 (сімдесят п`ять тисяч триста чотири) грн 78 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 04 червня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський