Рішення № 137143854, 05.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/741/26

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом фізичної особи-підприємця Гриненко Ольги Сергіївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМАКС.ЮА»

про стягнення 99 696, 79 грн

Без виклику учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Гриненко Ольга Сергіївна звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМАКС.ЮА» про стягнення 99 696, 79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025, в частині своєчасної передачі орендованого майна у належному стані. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 89 000, 00 грн безпідставно збережених коштів, 10 969, 79 грн збитків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2026 було відкрито провадження у справі № 911/741/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив. Зобов`язано фізичну особу-підприємця Гриненко Ольгу Сергіївну надати суду письмові пояснення, які підтверджуються відповідними доказами, щодо невідповідності особи суборендаря у шапці договору та у розділі 11«Реквізити та підписи сторін» договору суборенди нерухомого майна № 01.01./26 від 30.12.2025.

Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5, 11 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до відомостей про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІМАКС.ЮА» не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.

Згідно з ч. 4 ст. 89 ЦК України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, з урахуванням того, що у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет в окремій підсистемі «Електронного суду» ЄСІТС, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.03.2026 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08205, Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Соборна, буд. 98, оф. 102.

Однак зазначене поштове відправлення повернулось на адресу Господарського суду Київської області 20.04.2026 із відміткою про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про відсутність особи за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

З урахуванням зазначеного вище, Господарський суд Київської області зазначає, що судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи судом, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 24.03.2026 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

30.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 24.03.2026, в яких щодо невідповідності особи суборендаря у шапці договору та у розділі 11«Реквізити та підписи сторін» договору суборенди нерухомого майна № 01.01./26 від 30.12.2025 повідомив суд, що причиною цієї невідповідності є зміна прізвища позивача після державної реєстрації шлюбу, яка відбулася 15.05.2025, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Як зазначив позивач, станом на дату укладення договору (30.12.2025) позивач фактично вже мав нове прізвище «Гриненко», але у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще залишалися дані про ФОП «Крикун Ольга Сергіївна», відповідні зміни були офіційно зареєстровані 23.01.2026, що підтверджується долученим до письмових пояснень витягом з ЄДР.

Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

30.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІМАКС.ЮА» (далі орендар, відповідач) та фізичної особою-підприємцем Крикун Ольгою Сергіївною (відповідно до долученої копії свідоцтва про шлюб від 15.05.2025 Крикун Ольга Сергіївна після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на Гриненко) (далі суборендар, позивач) укладено договір суборенди нерухомого майна № 01.01/26 (далі договір суборенди), за змістом п. 1.1 якого в порядку та на умовах, передбачених даним договором, орендар передає, а суборендар приймає у тимчасове володіння та користування нерухоме майно, визначене у п. 1.2 даного договору, а суборендар зобов`язується сплачувати суборендну плату.

За змістом п. 1.2 вказаного правочину, суборендоване майно: нерухоме майно, розташоване за адресою: Київська область, Броварський р-н, м. Бровари, вул. Героїв України № 20, літ «А3», на поверсі 3-поверхового 3-х поверхового будинку, загальною площею 721, 40 кв. м (приміщення № 165-169, № 171-175 згідно з планом за поверхами), для використання у якості спортивної зали. Орендар гарантує, що приміщення може бути використане за цільовим призначенням спортивний зал.

Вартість суборендованого майна з урахуванням індексації становить 3 667 805, 46 грн. Орендар володіє та користується майном на підставі договору оренди нерухомого майна № 03225-82000 від 30.06.2025, укладеного між орендарем та АТ «Укртелеком» (орендодавець) (пп. 1.3, 1.4 договору суборенди).

Пунктом 2.1 договору суборенди передбачено, що передача суборендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. Суборендар зобов`язаний прийняти суборендоване майно в користування та підписати акт приймання-передачі не пізніше 10 днів з дати підписання даного договору.

Згідно з п. 2.4 договору суборенди, суборендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути орендарю майно, разом з отриманими приналежностями, обладнанням, інвентарем, а також з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від суборендованого майна, в належному стані, з урахуванням нормального зносу, не пізніше останнього дня строку дії договору (у тому числі при достроковому припиненні договору).

У випадку порушення суборендарем строків повернення майна орендар має право обмежити суборендарю доступ до суборендованого майна та самостійно звільнити суборендоване майно від майна суборендаря (п. 2.5 договору суборенди).

За змістом п. 3.1 договору суборенди, за користування суборендованим майном суборендар зобов`язаний сплачувати орендарю суборенду плату в розмірі 89 000, 00 грн на місяць. Сторони дійшли згоди, що нарахування суборендної плати здійснюється з 01 березня 2026 року. До зазначеної дати суборендар має право на проведення ремонтних робіт у приміщені.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Зважаючи на дату передачі суборендованого майна у користування та дату повернення його з користування, відповідно, перший та/або останній розрахункові періоди можуть бути меншими за календарний місяць. У такому випадку суборендна плата нараховується пропорційно кількості календарних днів у відповідному розрахунковому періоді (п. 3.4 договору суборенди).

Пунктом 3.5 договору суборенди передбачено, що суборендна плата сплачується суборендарем щомісяця шляхом її перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок орендаря у наступному порядку: суборендна плата (за виключенням плати за комунальні послуги) сплачується не пізніше 5 числа розрахункового (поточного) місяця; плата за комунальні послуги сплачується до 20 числа місяць наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 3.6 договору суборенди, суборендна плата сплачується на підставі рахунку, що надсилається орендарем суборендарю на його e-mail або за допомогою іншого узгодженого сторонами електронного сервісу обміну документами. У разі не отримання суборендарем рахунку від орендаря суборендар зобов`язаний здійснити оплату орендної плати не пізніше 10 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата.

Положенням п. 3.7 договору суборенди передбачено, що будь-які грошові зобов`язання суборендаря перед орендарем за цим договором забезпечуються грошовою заставою у розмірі 89 000, 00 грн.

Сума вказаної застави має бути перерахована суборендарем на банківський рахунок орендаря наступним чином: - перший платіж в розмірі 44 500, 00 грн сплачується протягом 5 календарних днів з дати підписання даного договору; - другий платіж в розмірі 44 500, 00 грн сплачується до 20.01.2026.

При закінченні строку дії договору сума застави за рішенням орендаря може бути зарахована в рахунок оплати платежів, належних з суборендаря на дату повернення суборендованого майна з користування, або в рахунок останнього місяця суборенди.

За змістом п. 4.1 договору суборенди, орендар має право, зокрема: - вимагати своєчасної та в повному обсязі сплати суборендної плати та інших платежів, передбачених цим договором (підп. 4.1.1); - обмежити суборендарю доступ до суборендованого майна у разі прострочення суборендарем строку оплати суборендної плати більше ніж на 10 днів. Доступ суборендаря до суборендованого майна відновлюється відразу після оплати суборендарем усієї суми суборендної плати, прострочення оплати якої стало причиною обмеження доступу до суборендованого майна. Обмеження доступу суборендаря до суборендованого майна передбачає заборону працівникам, представникам, відвідувачам або іншим особам, що діють на користь або від імені суборендаря, входити або іншим чином мати доступ до суборендованого майна. Про обмеження доступу суборендаря до суборендованого майна орендар письмово повідомляє суборендаря не менше ніж за 2 дні до дати застосування такого обмеження (підп. 4.1.5); - контролювати використання суборендованого майна суборендарем за цільовим призначенням (підп. 4.1.6); - безперешкодного доступу до суборендованого майна для його огляду та проведення робіт за попереднім письмовим повідомленням не менш ніж за 24 години, у робочий час та без перешкод господарській діяльності суборендаря. Крім того, протягом останнього місяця строку дії договору орендар має право доступу до суборендованого майна для здійснення його показу майбутнім потенційним суборендарям (підп. 4.1.7).

За змістом п. 4.2 договору суборенди, суборендар має право, зокрема: - здійснювати за власний рахунок поточний ремонт та пристосування суборендованого майна до власних потреб згідно з п. 1.1 договору з обов`язковим отриманням письмової згоди орендаря на початок таких робіт (підп. 4.2.1); - за попереднім письмовим узгодженням з орендарем вилучати всі поліпшення суборендованого майна, зроблені суборендарем за його рахунок, що можуть бути відокремлені від суборендованого майна без його пошкодження (підп. 4.2.3); - здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, дообладнання, модернізацію або реставрацію суборендованого майна, а також інші роботи, крім тих, які вказані в п. 4.2.1 договору, виключно з письмової згоди орендаря (підп. 4.2.4).

Відповідно до п. 4.3 договору суборенди, суборендар зобов`язаний, серед іншого: - використовувати суборендоване майно відповідно до мети його використання, що зазначена у договорі (підп. 4.3.1); - нести відповідальність у повному обсязі за виконання будь-яких нормативних актів щодо правил пожежної безпеки, санітарного та епідеміологічного благополуччя, охорони праці тощо. Для цього суборендар зобов`язаний за власний рахунок виконати всі заходи, що вимагаються законодавством для безпечної експлуатації суборендованого майна, а також отримати всі дозвільні документи для експлуатації суборендованого майна та проведення робіт в ньому (підп. 4.3.2); - своєчасно і в повному обсязі вносити суборендну плату та інші платежі, передбачені цим договором (підп. 4.3.6); - погоджувати з орендарем початок проведення за власний рахунок робіт з поточного ремонту і пристосування суборендованого майна до власних потреб (підп. 4.3.8); - витрати суборендаря на поточний ремонт і пристосування суборендованого майна до власних потреб не підлягають відшкодуванню орендарем (підп. 4.3.11); - у разі припинення дії чи дострокового розірвання цього договору повернути орендарю суборендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендарю збитки внаслідок погіршення стану або втрати (повної або часткової) суборендованого майна з вини орендаря (підп. 4.3.12).

Пунктом 6.1 договору суборенди передбачено, що суборендар має право здійснювати поліпшення суборендованого майна виключно на підставі письмової згоди орендаря.

Всі поліпшення, які можуть бути відокремлені без пошкодження суборендованого майна, здійснені суборендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендаря, визнаються власністю суборендаря. Всі невіддільні поліпшення здійснені суборендарем з дозволу орендаря є власністю орендодавця. При цьому, у суборендаря за жодних умов не виникає право власності (у тому числі спільної з орендодавця) на суборендоване майно внаслідок його поліпшення. Невіддільні поліпшення не підлягають компенсації/відшкодуванню орендарем і вартість таких поліпшень не підлягає зарахуванню у вартість суборендної плати (пп. 6.2, 6.3 договору суборенди).

Відповідно до п. 9.1 договору суборенди, цей договір набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 31.12.2026.

Згідно з підп. 9.3.2 п. 9.3 договору суборенди, договір може бути достроково розірваний у таких випадках: - суборендарем в односторонньому порядку з будь-яких підстав за умови направлення орендарю письмового повідомлення про дострокове розірвання договору не менше ніж за 60 календарних днів до дати його розірвання. Сторони погодили, що розірвання договору суборендарем в односторонньому порядку, передбаченому даним пунктом, можливе не раніше ніж через 6 місяців з дати набрання чинності даного договору (підп. 9.3.2).

За змістом п. 10.03 договору суборенди, усі зміни і доповнення до цього договору оформляються у вигляді додаткових угод, які дійсні лише за умови, якщо складені в письмовій формі та підписані обома сторонами, окрім випадків, зазначених у договорі (у т.ч. зміни його умов в односторонньому порядку).

Як зазначив позивач, договором суборенди визначено порядок виконання зобов`язань сторін, зокрема: - згідно з п. 3.7 договору суборенди суборендар зобов`язаний сплатити перший платіж грошової застави у сумі 44 500 грн до 04.01.2026; - згідно з п. 2.1 договору суборенди орендар зобов`язаний передати майно за актом приймання-передачі, а суборендар прийняти його та підписати акт до 09.01.2026; - згідно з п. 3.7 договору суборенди суборендар зобов`язаний сплатити другий платіж грошової застави у сумі 44 500 грн до 20.01.2026; - згідно з п. 3.1 договору суборенди суборендар має право здійснювати ремонтні роботи у приміщенні до 01.03.2026, після чого починається нарахування суборендної плати.

За ствердженням позивача, він на виконання умов договору сплатив відповідачу грошову заставу в загальному розмірі 89 000, 00 грн, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії платіжних інструкцій № В2КМ-МС90-СС5Н-3А42 від 30.12.2025 на суму 44 500, 00 грн із призначенням платежу: «грошова застава» та № 0Х0К-КН97-0Т8Т-855Е від 20.01.2026 на суму 44 500, 00 грн із призначенням платежу: «грошова застава».

Однак, відповідач зобов`язання за договором суборенди не виконав належним чином та в порушення п. 2.1 договору не передав майно позивачу за актом приймання-передачі (на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи копію листа відповідача від 05.03.2026), не забезпечив належну підготовку приміщення до передачі (наявність сміття у приміщенні, що підтверджується відеозаписами № 1 та № 2, долученими до позовної заяви), не забезпечив своєчасний доступ позивача до приміщення для проведення ремонтних робіт, оскільки, за ствердженнями позивача, ключ був переданий лише після 22.01.2026, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи скріншот переписки позивача з представником відповідача в месенджері «Telegram».

Крім того, за ствердженням позивача, приміщення має істотні недоліки, які унеможливлюють його використання за цільовим призначенням, а саме: протікання даху, пошкодження підлоги, небезпечний стан електропроводки, часткова відсутність опалення та електропостачання, на підтвердження чого долучив до позовної заяви відеозаписи за №№ 3-9.

25.02.2026 ФОП Гриненко О.С. направила ТОВ «ДІМАКС.ЮА» заяву № б/н від 25.02.2026 про відмову від договору суборенди та повернення грошової застави, в якій зазначила, що станом на дату направлення заяви, всупереч п. 2.1 договору суборенди, майно їй не передано, акт приймання-передачі не підписано, у зв`язку із чим орендар допустив прострочення виконання зобов`язання, що відповідно до ст. 612, 766 ЦК України надає суборендарю право відмовитись від договору суборенди та відшкодування збитків. З огляду на зазначене, заявою позивач повідомив відповідача про відмову від договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 та вимагав повернути грошову заставу у розмірі 89 000, 00 грн (сплачену частинами: 44 500, 00 грн до 04.01.2026; 44 500, 00 грн до 20.01.2026) як безпідставно отримані кошти протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї заяви. Крім того, позивач вимагав відповідача відшкодувати реальні збитки, понесені у зв`язку з підготовкою приміщення до використання за договором суборенди у загальному розмірі 10 696, 79 грн.

На підтвердження направлення вказаної заяви позивач долучив до матеріалів справи копію опису вкладення у цінний лист за № 0740000536621 від 25.02.2026 та поштову накладну до вказаного поштового відправлення. Відповідно до відомостей з офіційного вебпорталу АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення за № 0740000536621, вказане поштове відправлення було вручено одержувачу 03.03.2026.

ТОВ «ДІМАКС.ЮА», у відповідь на вказану заяву позивача направило лист № б/н від 05.03.2026, в якому вказало про те, що 03.03.2026 отримало заяву позивача про відмову від договору суборенди та повернення грошової застави, з приводу чого зазначило, що на початку січня 2026 року позивачу було передано ключі від суборендованого приміщення, після чого останній мав доступ до приміщення і провів в ньому певні ремонтні роботи, що підтверджується: - показами свідків, які орендують сусідні приміщення та неодноразово бачили позивача у будівлі; - записами з камер відеоспостереження, що розміщені при вході у будівлю та у будівлі; - показами працівників, які заносили у приміщення на замовлення позивача будівельні ліса, ковролін та інші матеріали; - показами представника АТ «Укртелеком», з яким позивача познайомили після надання доступу до приміщення і який знає, що про використання позивачем приміщення; - відеозаписом позивача з приміщення, яке було направлено 19.02.2026 представнику ТОВ «ДІМАКС.ЮА» на підтвердження того, що розетка не працює; - перепискою з представником ТОВ «ДІМАКС.ЮА». Крім того, відповідач у листі зазначив, що ремонтні роботи позивачу допомагав здійснювати робітник, якого порадив відповідач і він також може надати свідчення про те, що позивач не тільки мав доступ до приміщення, а ще й проводив там ремонтні роботи. Отже, відповідач у листі посилався на те, що позивач мав доступ до приміщення і проводив там ремонтні роботи з початку січня до початку березня, отримав від відповідача всі документи для реклами та розмістив на будівлі рекламну вивіску, а в лютому місяці 19 числа також проводив в орендованому приміщенні спортивні заняття, що підтверджуються показами свідків. Також відповідач посилався на те, що на прохання позивача відповідачем було проведено роботи з розводки електрики та навішено світильники. Щодо підписання актів приймання-передачі відповідач у листі вказав про те, що акт приймання-передачі в паперовій формі не було підписано, адже з огляду на складну ситуацію в країні січень і лютий були вкрай важливими місяцями, коли люди не мали електроенергії і можливості друкувати і підписувати документи. Водночас, на переконання відповідача, жодного права на розірвання договору в випадку, коли наймач два місяці безперешкодно користувався приміщенням і робив ремонт ЦК України, не дає. За ствердженнями відповідача, з 30.12.2025 у позивача був безперешкодний доступ до приміщення, яке фактично було передано позивачу. Враховуючи викладене, відповідач у листі посилався на те, що підстав для відмови наймача від договору немає. Додатково, як зазначив відповідач, разом з листом направляємо другий екземпляр ключа, акт приймання-передачі та рахунок на оплату за березень місяць. У той же час відповідач зазначив, що зі свого боку готовий розглянути можливість дострокового розірвання договору за згодою сторін за умови оплати за дні фактичного використання приміщення (з 30.12.2025 по день укладення відповідної додаткової угоди).

Додатками до листа визначені акти приймання-передачі приміщення, підписані ТОВ «ДІМАКС.ЮА»; ключ від приміщення; рахунок на оплату за березень 2026 року; рахунок за комунальні послуги за січень та за лютий 2026 року.

В матеріалах справи наявні копії актів приймання передачі нерухомого майна від 30.12.2025 у двох примірниках, які підписані та скріплені відтиском печатки відповідача, з боку позивача вказані акти не підписані. Також долучено до матеріалів справи копії рахунку на оплату за березень 2026 року на суму 89 000, 00 грн, рахунку за комунальні послуги за січень 2026 року на суму 75 083, 50 грн та рахунку за комунальні послуги за лютий 2026 року на суму 29 079, 50 грн.

У той же час позивач посилається на те, що вказані вище документи були направлені відповідачем після отримання заяви про відмову від договору і не впливають на припинення договірних зобов`язань.

Оскільки, як зазначив позивач, заява про відмову від договору була направлена відповідачу 25.02.2026 та отримана ним 03.03.2026, з цієї дати договірні зобов`язання сторін припинилися, а у відповідача виник обов`язок повернути позивачу грошову заставу у розмірі 89 000, 00 грн, яка після відмови від договору підлягає поверненню як безпідставно збережені кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, та відшкодувати завдані збитки у розмірі 10 696, 79 грн на підставі ст. 22, 766 ЦК України.

За ствердженнями позивача, він поніс витрати на матеріали, використані для ремонту приміщення в загальному розмірі 10 696, 79 грн, що є збитками позивача, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії товарних чеків № Кнк/ВV-0072881 від 11.01.2026 на суму 1 964, 49 грн, № Кнк/ВV-0073085 від 11.01.2026 на суму 1 179, 22 грн, № Кнк/ВV-0081950 від 12.01.2026 на суму 844, 20 грн, № Кнк/ВV-0095029 від 14.01.2026 на суму 467, 00 грн, № Кнк/ВV-0205021 від 29.01.2026 на суму 4 580, 88 грн та № Кнк/ВV-0266956 від 07.02.2026 на суму 2 338, 00 грн. Придбані матеріали, за ствердженням позивача, використовувались для штукатурки та фарбування стін і стелі, що підтверджується долученим до позовної заяви відеозаписом № 10.

З урахуванням усього зазначеного вище, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі 89 000, 00 грн, які були сплачені в якості застави за договором суборенди, а також понесені збитки у розмірі 10 696, 79 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами. (ч. 1 ст. 626, 629 ЦК України).

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором піднайму.

Відповідно до ст. 774 ЦК України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 760 ЦК України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ч. 1 ст. 765 ЦК України).

Суд встановив вище, що предметом договору суборенди № 01.01/26 від 30.12.2025 є передача у тимчасове володіння та користання нерухомого майна, розташованого за адресою: Київська область, Броварський р-н, м. Бровари, вул. Героїв України № 20, літ «А3», на поверсі 3-поверхового 3-х поверхового будинку, загальною площею 721, 40 кв. м (приміщення № 165-169, № 171-175 згідно з планом за поверхами).

Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Належним доказом, який підтверджує факт початку та відповідно припинення орендних відносин є підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна або інша обставина, узгоджена сторонами у договорі (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2019 у справі № 906/565/18).

Крім того, Верховним Судом у постанові від 12.06.2019 у справі № 640/12616/17 зазначено, що відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди. Сторони можуть установити й інший момент відліку початку та припинення строку дії договору найму (оренди) у самому договорі.

Пунктом 2.1 договору суборенди передбачено, що передача суборендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. Суборендар зобов`язаний прийняти суборендоване майно в користування та підписати акт приймання-передачі не пізніше 10 днів з дати підписання даного договору.

При цьому, суд зазначає, що з аналізу умов договору не вбачається та судом не встановлено, що обов`язок по складенню акта приймання-передачі нерухомого майна покладено на суборендаря. Натомість пунктом 2.1 договору передбачено обов`язок суборендаря тільки прийняти майно та підписати акт приймання-передачі не пізніше 10 днів з дати підписання даного договору.

До того ж, ч. 1 ст. 765 ЦК України саме на наймодавця (у даному випадку відповідача) покладений обов`язок передати наймачеві (позивачу) майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Враховуючи приписи ст. 530, 538, 759, 762, 795 ЦК України та умови п. 2.1 договору, обов`язок суборендаря прийняти суборендоване майно в користування та підписати акт приймання-передачі не пізніше 10 днів з дати підписання даного договору залежить від виконанням орендарем (відповідачем) зустрічного зобов`язання передати суборендоване майно позивачу в користування за актом приймання-передачі не пізніше 10 днів з дати підписання даного договору, яке хоча прямо і непередбачено в договорі суборенди, проте випливає із суті спірних правовідносин.

Отже, обов`язок передати суборендарю приміщення в суборенду покладено саме на відповідача.

Отже, враховуючи наведене вище та умови п. 2.1 договору, господарський суд дійшов висновку, що строк передання відповідачем позивачу нерухомого майна, визначеного у п. 1.2 договору суборенди, за актом приймання-передачі є таким, що настав 09.02.2026 з урахуванням дати підписання договору суборенди (30.01.2025).

Проте, в матеріалах справи відсутні докази передачі відповідачем позивачу нерухомого майна, розташованого за адресою: Київська область, Броварський р-н, м. Бровари, вул. Героїв України № 20, літ «А3», на поверсі 3-поверхового 3-х поверхового будинку, загальною площею 721, 40 кв. м (приміщення № 165-169, № 171-175 згідно з планом за поверхами), за актом приймання-передачі у строк, встановлений п. 2.1 договором, або після такого строку. Протилежного матеріали справи не містять.

Доказів того, що відповідач як орендар вчиняв дії, спрямовані на передання позивачу як суборендарю нерухомого майна в суборенду за актом приймання-передачі у строк, встановлений п. 2.1 договором, та надав позивачу відповідний акт для підписання до суду не надано.

Доказів неможливості передання відповідачем позивачу нерухомого майна у визначений договором суборенди строк за актом приймання-передачі матеріали справи не містять та до суду не надано.

Акт приймання-передачі на виконання умов договору суборенди нерухомого майна, розташованого за адресою: Київська область, Броварський р-н, м. Бровари, вул. Героїв України № 20, літ «А3», на поверсі 3-поверхового 3-х поверхового будинку, загальною площею 721, 40 кв. м (приміщення № 165-169, № 171-175 згідно з планом за поверхами) між сторонами підписаний не був. Протилежного матеріали справи не містять.

При цьому, суд зазначає, що з аналізу умов договору не вбачається та судом не встановлено, що сторони у договорі суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 передбачили інший строк, з яким пов`язується дата початку суборенди приміщеннями.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, уразі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (ч. 2 ст. 214 ЦК України).

При цьому, статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з ч. 4 ст. 214 ЦК України, правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

За змістом ч. 3 статті 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статях 665, 739, 766, 782 ЦК). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 у справі № 756/420/17).

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 766 ЦК України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відмова від договору найму є одностороннім правочином, а тому не вимагає згоди іншої сторони. Отже, договір є розірваним із моменту отримання стороною договору повідомлення про відмову від договору найму. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19.

Суд встановив вище, що ФОП Гриненко О.С. скористалась своїм правом, передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 766 ЦК України, на відмову від договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 у зв`язку із не переданням їй майна за актом приймання-передачі шляхом направлення відповідачу заяви № б/н від 25.02.2026 про відмову від договору суборенди та повернення грошової застави, в якій позивач зазначив, що станом на дату направлення заяви, всупереч п. 2.1 договору суборенди, майно їй не передано, акт приймання-передачі не підписано, у зв`язку із чим орендар допустив прострочення виконання зобов`язання, що відповідно до ст. 612, 766 ЦК України надає суборендарю право відмовитись від договору суборенди та відшкодування збитків. З огляду на зазначене, заявою позивач повідомив відповідача про відмову від договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 та вимагала повернути грошову заставу у розмірі 89 000, 00 грн (сплачену частинами: 44 500, 00 грн до 04.01.2026; 44 500, 00 грн до 20.01.2026) як безпідставно отримані кошти протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї заяви. Крім того, позивач вимагав відповідача відшкодувати реальні збитки, понесені у зв`язку з підготовкою приміщення до використання за договором суборенди у загальному розмірі 10 696, 79 грн.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем отримання ним заяви позивача № б/н від 25.02.2026 про відмову від договору суборенди та повернення грошової застави 03.03.2026.

Крім того, відповідач підтверджує отримання заяви позивача № б/н від 25.02.2026 про відмову від договору суборенди та повернення грошової застави 03.03.2026 у його листі № б/н від 05.03.2026, в якому відповідач посилався на те, що підстав для відмови наймача від договору немає. Додатково, як зазначив відповідач, разом з листом направляємо другий екземпляр ключа, акт приймання-передачі та рахунок на оплату за березень місяць. У той же час відповідач зазначив, що зі свого боку готовий розглянути можливість дострокового розірвання договору за згодою сторін за умови оплати за дні фактичного використання приміщення (з 30 грудня 2025 року та по день укладення відповідної додаткової угоди).

Додатками до листа визначені акти приймання-передачі приміщення, підписані ТОВ «ДІМАКС.ЮА»; ключ від приміщення; рахунок на оплату за березень 2026 року; рахунок за комунальні послуги за січень та за лютий 2026 року.

В матеріалах справи наявні копії актів приймання передачі нерухомого майна від 30.12.2025 у двох примірниках, які підписані та скріплені відтиском печатки відповідача, з боку позивача вказані акти не підписані.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду не надано доказів направлення позивачу для підписання акти приймання-передачі приміщення до дати направлення листа відповідача № б/н від 05.03.2026 у відповідь на заяву позивача № б/н від 25.02.2026 про відмову від договору суборенди та повернення грошової застави.

Зі змісту листа відповідача № б/н від 05.03.2026 вбачається, що відповідач фактично визнає обставину того, що акт приймання-передачі в паперовій формі не було підписано, проте посилався на складну ситуацію в країні у січні і лютому місяці через дефіцит електроенергії.

При цьому, доказів неможливості передання відповідачем позивачу нерухомого майна у визначений договором суборенди строк або після такого строку (проте до дати направлення позивачем відмови від договору суборенди та повернення грошової застави на підставі ст. 766 ЦК України) за актом приймання-передачі матеріали справи не містять та до суду не надано.

Також суд критично оцінює викладені відповідачем у листі № б/н від 05.03.2026 обставини користування нерухомим майном та доступ позивача (суборендаря) до приміщення, надання йому ключів від об`єкту тощо, оскільки фактичної наявності підписаного між сторонами акта приймання-передачі об`єкту оренди матеріали справи не містять, як і не містять доказів надання акта позивачеві, ухилення чи відмови позивача від підписання такого акта, а також пояснень стосовно того, чому при передачі об`єкта суборенди не відбулось підписання сторонами акта приймання-передачі, як того вимагають умови договору та приписи чинного законодавства України.

За таких обставин, оскільки позивач реалізував своє право на односторонню відмову від договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 в порядку, передбаченому ст. 766 ЦК України, а також враховуючи дату отримання відповідачем заяви позивача про відмову від договору суборенди та повернення грошової застави (03.03.2026), що не заперечено та не спростовано відповідачем, то в силу ч. 3 ст. 651 ЦК України договір суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 є розірваним з 03.03.2026, а зобов`язання сторін відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України є припиненими.

Отже, оскільки в силу ч. 3 ст. 651 ЦК України договір суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 є розірваним з 03.03.2026, а зобов`язання сторін відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України є припиненими, у позивача були відсутні підстави для підписання направлених відповідачем разом з листом № б/н від 05.03.2026 актів приймання передачі нерухомого майна від 30.12.2025.

Посилання позивача на те, що приміщення має істотні недоліки, які унеможливлюють його використання за цільовим призначенням (протікання даху, пошкодження підлоги, небезпечний стан електропроводки, часткова відсутність опалення та електропостачання тощо) суд до уваги не приймає, оскільки підставою для відмови позивача від договору суборенди відповідно до ст. 766 ЦК України було порушення відповідачем умов п. 2.1 договору в чистині передачі позивачу приміщення за актом приймання-передачі у визначений договором строк; істотні недоліки, про які позивач зазначає у позові, не були підставою відмови позивача від договору суборенди.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України, встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

Позиція Верховного Суду з приводу того, що відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України, викладена у постановах Верховного Суду від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18, від 24.11.2021 у справі N 910/17235/20.

Положенням п. 3.7 договору суборенди передбачено, що будь-які грошові зобов`язання суборендаря перед орендарем за цим договором забезпечуються грошовою заставою у розмірі 89 000, 00 грн. Сума вказаної застави має бути перерахована суборендарем на банківський рахунок орендаря наступним чином: - перший платіж в розмірі 44 500, 00 грн сплачується протягом 5 календарних днів з дати підписання даного договору; - другий платіж в розмірі 44 500, 00 грн сплачується до 20.01.2026. При закінченні строку дії договору сума застави за рішенням орендаря може бути зарахована в рахунок оплати платежів, належних з суборендаря на дату повернення суборендованого майна з користування, або в рахунок останнього місяця суборенди.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив на користь відповідача заставний платіж в загальному розмірі 89 000, 00 грн, а саме: - 30.12.2025 перший заставний платіж в розмірі 44 500, 00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № В2КМ-МС90-СС5Н-3А42 від 30.12.2025 на суму 44 500, 00 грн із призначенням платежу: «грошова застава»; - 20.01.2026 другий заставний платіж в розмірі 44 500, 00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 0Х0К-КН97-0Т8Т-855Е від 20.01.2026 на суму 44 500, 00 грн із призначенням платежу: «грошова застава».

Заперечень відповідача, що вказані платежі були здійснені позивачем не на виконання та в рахунок оплати заставного платежу згідно з п. 3.7 договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025, а на виконання зобов`язань, передбачених іншими правочинами, матеріали справи не містять.

Доказів існування між сторонами протягом спірного періоду іншого договору суборенди нерухомого майна, ніж того, що наявний в матеріалах справи, на виконання якого позивач сплатив грошову заставу згідно з вказаними вище платіжними інструкціями, матеріали справи не містять та до суду не надані.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вказані вище заставні платежі були здійснені саме в рамках договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 та на виконання п. 3.7 останнього. Протилежного суду не доведено.

З урахуванням зазначеного вище, з моменту розірвання договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025 та припинення правовідносин сторін за такими договором, сплачена позивачем грошова сума втрачає ознаки заставного платежу та стає майном (грошовими коштами), набутими орендарем (відповідачем) без достатньої правової підстави.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту умов договору суборенди не вбачається та судом не встановлено, що сторонами в договорі суборенди передбачено умову, за якої у разі дострокового припинення/розірвання договору, зокрема у зв`язку з відмовою суборендаря від договору/дострокового розірвання договору суборендарем в односторонньому порядку заставний платіж в загальному розмірі 89 000, 00 грн, сплачений на підставі п. 3.7 договору, не повертається.

За таких підстав, позовні вимоги про стягнення з ТОВ «ДІМАКС.ЮА» на користь ФОП Гриненко Ольги Сергіївни перерахованих грошових коштів в сумі 89 000, 00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 969, 79 грн збитків, які позивач поніс на матеріали, використані для ремонту приміщення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Крім того, пунктом 2 ч. 1 ст. 766 ЦК України передбачено, що якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

В силу ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктом 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника (подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17).

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Подібний правовий висновок щодо покладення на позивача обов`язку доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками, також викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16.

Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

За ствердженнями позивача, останній поніс витрати на матеріали, використані для ремонту приміщення в загальному розмірі 10 696, 79 грн, що є збитками позивача, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії товарних чеків № Кнк/ВV-0072881 від 11.01.2026 на суму 1 964, 49 грн, № Кнк/ВV-0073085 від 11.01.2026 на суму 1 179, 22 грн, № Кнк/ВV-0081950 від 12.01.2026 на суму 844, 20 грн, № Кнк/ВV-0095029 від 14.01.2026 на суму 467, 00 грн, № Кнк/ВV-0205021 від 29.01.2026 на суму 4 580, 88 грн та № Кнк/ВV-0266956 від 07.02.2026 на суму 2 338, 00 грн. Придбані матеріали, за ствердженням позивача, використовувались для штукатурки та фарбування стін і стелі, що підтверджується долученим до позовної заяви відеозаписом № 10.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Дослідивши долучений до позовної заяви відеозапис під назвою «Відео № 10 Фарбування стін», господарський суд дійшов висновку, що наданий позивачем до матеріалів справи відеозапис № 10 не може бути належним в розумінні ст. 76 ГПК України доказом на підтвердження обставин придбання та використання позивачем матеріалів, про які позивач стверджує у позові, для ремонту приміщення, яке є предметом договору суборенди нерухомого майна № 01.01/26 від 30.12.2025, так, яка наслідок, завдання позивачу збитків у заявленому розмірі, оскільки відсутні докази, що могли б свідчити про ідентифікацію відеозйомки саме з об`єкту суборенди, зафіксоване на відео приміщення не дає суду можливості ідентифікувати останнє та встановити зв`язок між ремонтом суборендованого приміщення та матеріалами, про які позивач стверджує у позові.

Надані позивачем докази (товарні чеки та відеозапис № 10) не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження використання придбаних матеріалів саме за адресою: Київська область, Броварський р-н, м. Бровари, вул. Героїв України № 20, літ «А3», на поверсі 3-поверхового 3-х поверхового будинку, загальною площею 721, 40 кв. м (приміщення № 165-169, № 171-175 згідно з планом за поверхами), оскільки містять лише перелік придбаних матеріалів, тому суд позбавлений можливості встановити, чи дійсно придбані позивачем матеріали були використані з метою виконання ремонту вказаних нежитлових приміщень № 165-169, № 171-175 за адресою: Київська область, Броварський р-н, м. Бровари, вул. Героїв України № 20, літ «А3», на поверсі 3-поверхового 3-х поверхового будинку, загальною площею 721, 40 кв. м.

При цьому, протиправності поведінки відповідача, яка мала своїм наслідком понесення позивачем зазначених у позові витрат (тобто, наявності безпосереднього причинного зв`язку між поведінкою відповідача та шкодою, про яку зазначає позивач), позивачем належними та допустимими доказами не доведено.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки позивачем не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками саме в розмірі 10 696, 79 грн, вини відповідача у заподіянні збитків.

За таких підстав, позовні вимоги ФОП Гриненко О.С. в частині стягнення з ТОВ «ДІМАКС.ЮА» збитків щодо відшкодування вартості матеріалів, використаних для ремонту приміщення, в розмірі 10 696, 79 грн є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо розподілу судового збору за наслідками розгляду даної справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 328, 00 грн.

У той же час, відповідно до ч. 3 ст. Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подав до суду позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд» та сплатив за майнову вимогу про стягнення з відповідача 99 696, 79 грн судовий збір в розмірі 3 328, 00 грн без застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, сума судового збору за позовними вимогами про стягнення з відповідача 99 696, 79 грн становить 2 662, 40 грн з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто мінімальну ставку, визначену Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 376, 74 грн пропорційно задоволеним позовним вимогам з урахуванням застосованого коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позовної заяви в електронній формі відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 12 210, 00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в сумі 12 210, 00 грн позивачем до матеріалів справи надано копії:

- договір про надання правової допомоги № 12/03 від 12.03.2026, укладений між фізичною особою-підприємцем Гриненко Ольгою Сергіївною (клієнт) та адвокатом Бондар Ігорем Григоровичем (адвокат), у пункті 1.2 якого сторони узгодили, що правовою допомогою, що надається за договором, є: складення та подання в господарський суд позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМАКС.ЮА» про стягнення безпідставно збережених коштів та відшкодування збитків, та представництво клієнта при розгляді справи судом. Відповідно до п. 4.2 договору, за складення та подання в господарський суд позовної заяви про стягнення безпідставно збережених коштів та відшкодування збитків гонорар встановлюється 12 200, 00 грн.

- платіжна інструкція № 80Х9-М7М4-164Н-А3С0 від 16.03.2026 на суму 12 210, 00 грн із призначенням платежу: «за правову допомогу згідно договору № 12/03 від 12.03.2026 про надання правової допомоги»;

- свідоцтво адвоката Бондар Ігоря Григоровича про право на заняття адвокатською діяльністю № 2246/10 від 24.04.2003;

- довіреність від 16.03.2026, видана Гриненко Ольгою Сергіївною на ім`я Бондар Ігоря Григоровича.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми витрат на правничу допомогу відповідачем надано не було, клопотань про зменшення суми відшкодування витрат представник відповідача не заявляв.

Водночас, постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, навіть коли не ставиться питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу за клопотанням іншої сторони.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Разом із тим, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 127/9918/14-ц).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити й оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру й обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що за своєю категорією вказана справа є малозначною та підлягала вирішенню у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання; спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору найму; даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності; у спорах такого характеру судова практика є сталою; застосування великої кількості законів та підзаконних актів спірні правовідносини не передбачають.

Суд також зазначає, що дана справа є нескладною для кваліфікованого юриста, не викликає значного публічного інтересу, позовна заява є незначною за об`ємом та складністю; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час.

З матеріалів справи також вбачається, що представником позивача було подано до суду лише одну заяву по суті спору, а саме позовну заяву, яка є необ`ємною за змістом (фактичного тексту позовної заяви 5 стор.). Матеріали справи не містять відзиву, у відповідь на який позивач мав би подати відповідь на відзив.

Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у заявленій до стягнення сумі, суд встановив, що розгляд справи не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, а тому, з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що визначений ФОП Гриненко О.С. розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат, у зв`язку із чим суд не погоджується з тим, що витрати на оплату правничої допомоги, понесені позивачем, в даному випадку мають повністю покладатись на відповідача.

У даному випадку, за висновками суду, правомірним буде покладення на відповідача витрат позивача в розмірі 10 % від матеріально-правової вимоги, визнаної судом обґрунтованою (вимоги про стягнення 89 000, 00 грн безпідставно збережених коштів).

За таких обставин, виходячи з приписів чинного господарського процесуального законодавства стосовно необхідності розподілу судових витрат пропорційно задоволених вимог, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатських послуг і виконаних робіт у межах розгляду справи № 911/741/26, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, а також те, що обставини справи свідчать, що дана справа не є значної складності та підготовка до її розгляду не потребувала аналізу великої кількості доказів та законодавства, значних затрат часу та правових знань, суд вважає, що розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката в цьому випадку підлягає до стягнення з відповідача в сумі 8 900, 00 грн (89000,00 грн*10%).

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМАКС.ЮА» (місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 98, офіс 102, м. Ірпінь, Бучанський р-н, Київська обл., 08205; код ЄДРПОУ 45544890) на користь фізичної особи-підприємця Гриненко Ольги Сергіївни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 89 000, 00 грн безпідставно збережених коштів, 2 376, 74 грн судового збору та 8 900, 00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 05.06.2026.

Суддя Л.В. Сокуренко