Рішення № 137143785, 04.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2026 р. Справа №911/960/26

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрейн»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр логістичних рішень»

про стягнення 56 549,70 гривень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.04.2026 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у формі електронного документа до Господарського суду Київської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрейн» (далі ТОВ «Укртрейн»/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр логістичних рішень» (далі ТОВ «Центр логістичних рішень»/відповідач) про стягнення 56 549,70 гривень, у тому числі: 32 838,33 грн пені, 15 963,46 грн 15 % річних та 7 747,91 грн інфляційних втрат.

Господарський суд Київської області ухвалою від 08.04.2026 у справі №911/960/26 постановив прийняти позовну заяву ТОВ «Укртрейн» до розгляду, відкрити провадження у справі та здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, а також встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами частин 5, 6 ст. 242 ГПК України передбачено, зокрема, якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом.

Днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З наявних в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду» (ДСС) відомостей слідує, що означену вище ухвалу доставлено до електронного кабінету (електронної пошти) ТОВ «Центр логістичних рішень» в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» 08.04.2026 о 17:16, а підтвердження про таку доставку судом отримано 08.04.2026 о 17:30.

З огляду на вказане суд висновує, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у цій справі є 09.04.2026, а тому останнім днем для вчинення відповідачем процесуальних дій з подання відзиву на позов є 24.04.2026.

22.04.2026 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ТОВ «Центр логістичних рішень» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позову відмовити.

24.04.2026 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ТОВ «Укртрейн» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

28.04.2026 до Господарського суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ТОВ «Центр логістичних рішень» надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Вказані заяви сторін по суті справи судом прийнято як такі, що подано з дотримання процесуальних норм та у встановлений судом строк.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

07.11.2024 між ТОВ «Укртрейн» як виконавцем та ТОВ «Центр логістичних рішень» як замовником укладено договір №К-172/УКТ про надання послуг (далі - договір), згідно з пунктом 1.1. якого виконавець зобов`язується за дорученням, плату та рахунок замовника організувати надання послуг із забезпечення замовника власними (орендованими) залізничними вагонами виконавця для перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (надалі - послуги).

Так, пунктами 4.2, 4.8 та 5.3 договору погоджено, зокрема, такі умови:

- оплата послуг за даним договором здійснюється замовником у вигляді передоплати згідно виставленого виконавцем рахунку не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту отримання замовником рахунку від виконавця у розмірі 100 (сто) % суми рахунку;

- факт надання послуг за цим договором підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг, надалі іменований - акт, та (або) залізничною накладною;

- за прострочення в оплаті рахунків. послуг, витрат замовника понад строк, зазначений у даному договорі або іншому погодженому сторонами документі, виконавець має право нарахувати замовнику наступні штрафні санкції: пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення; встановлений індекс інфляції за весь час прострочення; 15% (п`ятнадцять відсотків) річних від простроченої суми;

- штрафні санкції за не виконання грошових зобов`язань нараховуються протягом усього строку прострочення та сплачуються замовником протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання письмової вимоги виконавця, яка може бути надіслана на електронну адресу замовника, вказану у розділі 9 даного договору.

Відповідно до п. 7.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток та діє до 31.12.2025 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Копії вказаного договору, а також додатку №1 до договору «Протокол погодження договірної ціни №1» від 07.11.2024 та додатку №2 до договору «Протокол погодження договірної ціни №2» від 15.11.2024 наявні в матеріалах справи.

Звертаючись до суду з відповідним позовом у цій справі, позивач зазначив, що належним чином виконав свої договірні зобов`язання щодо надання відповідачу послуг із забезпечення залізничним рухомим складом власного парку для перевезення вантажу на загальну суму 515 552,08 грн, що підтверджується, зокрема, долученими до позовної заяви копіями актів приймання-передачі виконаних робіт №0887/2 від 10.12.2024 на суму 48 040,08 грн, №0885 від 20.12.2024 на суму 127 340,50 грн та №0887 від 20.12.2024 на суму 340 171,50 грн.

Водночас, за твердженням позивача, відповідач не виконав свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, а також не відшкодував витрати позивача, понесені у зв`язку з відмовою відповідача від отримання послуг після подачі (забезпечення) двох вагонів під навантаження, у зв`язку з чим утворилася заборгованість та виникли підстави для нарахування передбачених договором і законом штрафних санкцій, що стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Київської області із позовною заявою до ТОВ «Центр логістичних рішень» про стягнення, зокрема, 112 024,42 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026, позов ТОВ «Укртрейн» задоволений частково, з ТОВ «Центр логістичних рішень» стягнуто, зокрема:

- 101 421,48 грн основної заборгованості;

- 5 603,60 грн пені;

- 2 986,52 грн 15 % річних;

- 1 897,68 грн інфляційних втрат.

Разом з тим, у задоволенні вимоги про зазначення в резолютивній частині рішення про подальше нарахування 15 % річних та пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України до моменту виконання рішення суду було відмовлено у зв`язку з відсутністю чіткої правової позиції позивача, оскільки останній одночасно просив передбачити і нарахування пені, і нарахування відсотків, тоді як вибір одного з таких способів захисту не належить до повноважень суду.

Як зазначає позивач, фактичне виконання відповідачем грошового зобов`язання відбулося лише 23.03.2026 шляхом сплати суми основної заборгованості у розмірі 101 421,48 грн на виконання рішення суду у справі №911/803/25, що підтверджується копією платіжної інструкції №56 від 23.03.2026 з призначенням платежу: «оплата згідно рішення, виданого по справі №911/803/25 від 25.09.2025 р. Господарським судом Київської області без ПДВ» (далі - платіжна інструкція).

Покликаючись на вказані обставини, у тому числі встановлені судовими рішеннями, позивач зазначив, що оскільки підтверджена судовим рішенням заборгованість була погашена лише 23.03.2026, це є підставою для додаткового нарахування штрафних санкцій за період прострочення з 06.03.2025 по 23.03.2026 включно.

При цьому позивач зазначив, що нарахування розпочато саме з 06.03.2025, оскільки рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25 вже були задоволені вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат і 15 % річних станом на 05.03.2025.

На підтвердження зазначених обставин до позовної заяви додано копії:

- позовної заяви ТОВ «Укртрейн» до ТОВ «Центр логістичних рішень» від 05.03.2025 з доданим до неї розрахунком позовних вимог;

- рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25;

- постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 у справі №911/803/25.

З огляду на викладене, ТОВ «Укртрейн» просить суд стягнути з відповідача за період з 06.03.2025 по 23.03.2026 включно, нараховані на загальну суму заборгованості в розмірі 101 421,48 гривень:

- 32 838,33 грн пені;

- 15 963,46 грн 15 % річних;

- 7 747,91 грн інфляційних втрат.

Не погодившись із заявленими позовними вимогами, ТОВ «Центр логістичних рішень» у відзиві на позовну заяву зазначило, що вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки спірні вимоги фактично вже були предметом судового розгляду у справі №911/803/25 та отримали належну правову оцінку судами першої та апеляційної інстанцій.

За доводами відповідача, рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026, позовні вимоги ТОВ «Укртрейн» були частково задоволені, зокрема стягнуто основну заборгованість, пеню, 15% річних, інфляційні втрати та судовий збір, однак у задоволенні вимоги щодо подальшого нарахування пені та 15 % річних до моменту фактичного виконання рішення суду було відмовлено.

Відповідач зазначає, що суди обох інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для одночасного нарахування і пені, і 15 % річних до моменту виконання рішення, оскільки частина 10 статті 238 ГПК України передбачає право, а не обов`язок суду зазначити у рішенні про подальше нарахування або відсотків, або пені, тобто лише одного із видів відповідальності за вибором позивача.

У розрізі зазначеного відповідач посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, відповідно до якої одночасне зазначення у рішенні суду про нарахування як пені, так і відсотків до моменту виконання рішення є недопустимим, оскільки суперечить імперативним приписам процесуального закону та принципу правової визначеності.

Крім того відповідач зазначає, що зміна формулювання позовних вимог із «до моменту виконання рішення» на інший період, зокрема «з дня подання позову до фактичної дати виконання», не змінює суті спору, якщо фактично заявляється той самий спосіб захисту права.

На думку відповідача, такі вимоги охоплюють один і той самий період прострочення до фактичного виконання грошового зобов`язання, а тому не утворюють нового предмета чи нових підстав позову.

Відповідач звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у справах №910/3040/16, №902/858/15 (902/1137/22), №809/487/18, відповідно до якої повторне звернення до суду з тотожними вимогами між тими самими сторонами, з того самого предмета та з тих самих підстав, порушує принцип правової визначеності (res judicata) та принцип остаточності судового рішення.

Окремо відповідач зазначає, що вимоги про стягнення інфляційних втрат і процентів річних є акцесорними (додатковими) до основного зобов`язання, залежать від вимоги про стягнення основного боргу та поділяють його правову долю, а тому не можуть вважатися новими самостійними вимогами, які змінюють предмет спору.

З огляду на викладене відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на повторний розгляд уже вирішеного спору, а період нарахування штрафних санкцій є аналогічним тому, який вже був предметом розгляду у справі №911/803/25 та якому судами вже надано правову оцінку. У зв`язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Разом з тим позивач у відповіді на відзив на позовну заяву зазначає, що заперечення відповідача є безпідставними та ґрунтуються на неправильному ототожненні заявлених у даній справі вимог із вимогами, які були предметом розгляду у справі №911/803/25.

Позивач стверджує, що у справі №911/803/25 ним були заявлені вимоги про стягнення штрафних санкцій, нарахованих станом на 05.03.2025, тобто на дату звернення до суду, тоді як у даній справі предметом позову є штрафні санкції, нараховані за інший період з 06.03.2025 по 23.03.2026, тобто після подання попереднього позову та до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання відповідачем.

За доводами позивача, відсутні ознаки тотожності позовів, оскільки вимоги стосуються іншого періоду прострочення, який не був предметом судового розгляду у справі № 911/803/25.

Позивач також зазначає, що вимоги про стягнення штрафних санкцій за різні періоди прострочення не є тотожними, оскільки кожен новий період прострочення формує самостійний обсяг відповідальності боржника та може бути предметом окремого судового захисту.

Крім того, позивач вказує, що відповідач помилково ототожнює вимогу про зазначення у рішенні суду порядку подальшого нарахування санкцій відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України з вимогою про стягнення фактично нарахованих сум за конкретний минулий період.

Позивач стверджує, що у справі № 911/803/25 суди відмовили не у праві на стягнення штрафних санкцій як таких, а виключно у зазначенні в резолютивній частині рішення порядку їх подальшого автоматичного нарахування до моменту виконання рішення суду.

Позивач також зазначає, що акцесорний характер вимог про стягнення інфляційних втрат, пені та процентів річних не виключає можливості їх самостійного заявлення за окремі періоди прострочення, оскільки такі вимоги мають самостійний грошовий вираз та залежать від тривалості невиконання основного зобов`язання.

З огляду на викладене позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не спростовують правомірності заявлених позовних вимог.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що доводи позивача про безпідставність ототожнення вимоги щодо зазначення у рішенні порядку нарахування санкцій на майбутнє та вимогою про стягнення фактично нарахованих сум за новий період є безпідставними.

За доводами відповідача, в обох випадках йдеться про нарахування додаткових платежів до фактичного виконання зобов`язання, тобто за один і той самий період часу. Зміна формулювання вимог не змінює їх суті та не свідчить про зміну підстав позову, що, на думку відповідача, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі №809/487/18.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, суд дійшов таких висновків.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Приписами статей 73, 74 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом із тим законом передбачені випадки, коли окремі обставини не підлягають повторному доказуванню.

Так, відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026, набрало законної сили 13.03.2026.

Як убачається зі змісту вказаних судових рішень, у межах справи №911/803/25 судами досліджувалися правовідносини, що виникли між ТОВ «Укртрейн» та ТОВ «Центр логістичних рішень» з приводу належного виконання умов договору №К-172/УКТ про надання послуг від 07.11.2024, зокрема щодо виконання відповідачем грошового зобов`язання зі своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, а також відшкодування витрат позивача, понесених у зв`язку з відмовою відповідача від отримання послуг після подачі (забезпечення) двох вагонів під навантаження за актами приймання-передачі виконаних робіт №0887/2 від 10.12.2024 на суму 48 040,08 грн, №0885 від 20.12.2024 на суму 127 340,50 грн та №0887 від 20.12.2024 на суму 340 171,50 грн (далі акти приймання-передачі виконаних робіт).

При цьому у справі №911/803/25 судами встановлено, зокрема, такі обставини:

належне надання позивачем послуг за договором відповідно до актів приймання-передачі виконаних робіт;

наявність у відповідача заборгованості у розмірі 101 421,48 грн за актами приймання-передачі виконаних робіт;

виникнення у відповідача обов`язку виконати грошового зобов`язання у розмірі 101 421,48 грн;

порушення відповідачем строків виконання такого грошового зобов`язання.

З огляду на те, що у даній справі спір також виник між тими самими сторонами, ґрунтується на тому самому договорі та стосується похідних вимог про застосування відповідальності за прострочення виконання відповідачем того самого грошового зобов`язання у загальній сумі 101 421,48 грн, наведені вище обставини мають для розгляду цієї справи преюдиційне значення у розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та повторному доказуванню не підлягають.

При цьому предметом розгляду у даній справі є з`ясування наявності підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з подальшим простроченням виконання того самого грошового зобов`язання у сумі 101 421,48 грн за інший, відмінний від справи №911/803/25, період прострочення з 06.03.2025 по 23.03.2026.

У сукупності з наданою позивачем копією платіжної інструкції №56 від 23.03.2026, з якої вбачається сплата відповідачем основної заборгованості у сумі 101 421,48 грн лише 23.03.2026, встановлені у справі №911/803/25 преюдиційні обставини свідчать про обґрунтованість доводів позивача про неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання на вказану суму.

З огляду наведеного, суд відхиляє доводи відповідача про тотожність позову у цій справі з позовом у справі №911/803/25, вимоги за яким уже були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій.

Так, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Як вбачається з копії позовної заяви ТОВ «Укртрейн» до ТОВ «Центр логістичних рішень» від 05.03.2025 з доданим до неї розрахунком позовних вимог, а також із рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2025 у справі №911/803/25, у зазначеній справі позивач, зокрема, заявив вимоги про стягнення пені, 15 % річних та інфляційних втрат, нарахованих станом на дату звернення до суду - 05.03.2025, а також про зазначення у резолютивній частині рішення порядку подальшого нарахування пені та 15 % річних до моменту фактичного виконання рішення суду відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України.

Натомість у даній справі предметом спору є стягнення сум пені, 15 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за інший період прострочення - з 06.03.2025 по 23.03.2026, тобто за період, який не був предметом розгляду у справі № 911/803/25.

Крім того, у цій справі позивач не просить суд визначити порядок майбутнього автоматичного нарахування санкцій, а заявляє самостійну матеріально-правову вимогу про стягнення вже фактично нарахованих сум за новий період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Доводи відповідача про те, що зміна формулювання позовних вимог не змінює суті спору, є безпідставними, оскільки вимога про зазначення у судовому рішенні порядку подальшого нарахування санкцій та вимога про стягнення вже нарахованих сум за минулий період є різними за своєю правовою природою, змістом і процесуальними наслідками.

У першому випадку йдеться про застосування процесуального механізму, передбаченого частиною 10 статті 238 ГПК України, який надає суду право визначити порядок подальшого нарахування відповідних сум після ухвалення рішення. У другому випадку позивач звертається з окремою вимогою про стягнення вже існуючих зобов`язань, що виникла внаслідок подальшого триваючого прострочення відповідача.

При цьому у справі №911/803/25 суди відмовили не у праві позивача на стягнення штрафних санкцій як таких, а виключно у задоволенні вимоги щодо зазначення у резолютивній частині рішення порядку їх подальшого автоматичного нарахування до моменту виконання рішення суду. Отже, зазначене судове рішення не містить висновку про відсутність у позивача права на стягнення штрафних санкцій за новий період прострочення після подання первісного позову.

Посилання відповідача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, щодо недопустимості одночасного зазначення у рішенні суду про подальше нарахування і пені, і відсотків не спростовує наведеного висновку, оскільки у даній справі предметом спору не є застосування частини 10 статті 238 ГПК України, а заявлено вимогу про стягнення фактично нарахованих сум за минулий період.

Щодо доводів відповідача про акцесорний характер вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних, суд зазначає, що такі вимоги дійсно є додатковими до основного грошового зобов`язання, однак відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України вони нараховуються за весь час прострочення до моменту належного виконання зобов`язання. Тому право кредитора на їх стягнення виникає за кожен новий період прострочення окремо та може бути предметом самостійного судового захисту в межах фактично існуючого на момент звернення до суду періоду невиконання.

З огляду на наведені вище норми права, оскільки відповідачем обставини прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 101 421,48 грн не заперечено та не спростовано, а доказів погашення заборгованості до 23.03.2026 відповідачем суду не надано, суд дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання у вказаній сумі.

Так, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання у сумі 101 421,48 грн позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 06.03.2025 по 23.03.2026 включно, нараховані на загальну суму заборгованості:

- 32 838,33 грн пені;

- 15 963,46 грн 15 % річних;

- 7 747,91 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 610, 612, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Вказаний в описовій частині цього рішення пункт 5.3. договору, встановлює строк нарахування штрафних санкцій протягом усього періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, а також інший розмір процентів річних, а саме 15 %.

Враховуючи вказані вище законодавчі приписи та положення договору, з огляду на проведений відповідачем остаточний розрахунок за отримані послуги 23.03.2026, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно включено до періоду розрахунку сум пені, 15 % річних та інфляційних втрат день, коли відповідач не вважався таким, що прострочив грошове зобов`язання, а саме день проведення остаточної оплати 23.03.2026, а тому суд здійснював обрахунок заявлених до стягнення пені, 15 % річних та інфляційних втрат з 06.03.2025 по 22.03.2026 (включно) на 101 421,48 грн заборгованості.

Під час ухвалення цього рішення, у тому числі і в частині проведення вказаного вище обрахунку судом враховано, що:

- згідно з послідовною позицією суду касаційної інстанції пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу, а день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

- з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується;

- у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2025 у справі №910/15075/23.

З огляду на вказані вище норми права, оскільки відповідач порушив строки виконання грошових зобов`язань по сплаті вартості отриманих послуг, а арифметично правильний розмір пені та 15 % річних, обрахований судом за визначений ним період, складає 32 754,97 грн та 15 921,78 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача 32 838,33 грн пені та 15 963,46 грн 15% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 32 754,97 грн та 15 921,78 грн.

Водночас, оскільки заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат, обрахований судом за визначений ним період, становить 9 603,79 грн, а суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 7 747,91 грн інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 2 662,40 грн покладається судом на обох сторін пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр логістичних рішень» (08703, Київська обл., Обухівський р-н, місто Обухів, вул. Миру, будинок 17-Б, 2 поверх, ідентифікаційний код 44765431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрейн» (67562, Одеська обл., Одеський р-н, село Крижанівка, вул. Сахарова академіка, будинок 1б, поверх 4, кабінет 9, ідентифікаційний код 36554348):

- 32 754 (тридцять дві тисячі сімсот п`ятдесят чотири) грн 97 коп. пені;

- 15 921 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять одну) грн 78 коп. 15% річних;

- 7 747 (сім тисяч сімсот сорок сім) грн 91 коп. інфляційних втрат;

- 2 656 (дві тисячі шістсот п`ятдесят шість) грн 51 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складено та підписано 04.06.2026.

Суддя В.А. Ярема