Ухвала суду № 137141507, 05.06.2026, Тетіївський районний суд Київської області

05.06.2026 Справа № 940/781/26

Провадження по справі № 4-с/940/6/26

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Мудрик Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з скаргою на бездіяльність державного виконавця в якій просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, щодо незняття арешту з її майна, зняти арешт з усього її нерухомого майна, який було накладено під час примусового виконання виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року, Тетіївського районного суду Київської області, номер обтяження 13242112, та номер обтяження 11263218, та вилучити запис про обтяження всього нерухомого майна.

Скарга обґрунтована тим, що на майно боржника накладено арешт, а саме, номер запису про обтяження всього нерухомого майна ОСОБА_1 № 13242112, накладеного в рамках виконавчого провадження № 38318089 з примусового виконання виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року Тетіївського районного суду Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» боргу в розмірі 79128,18 грн.

20.04.2026 адвокат Патківська О.В. в інтересах скаржника ОСОБА_1 звернулась до Тетіївського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_1 , в якій вона просила зняти арешт з усього рухомого і нерухомого майна згідно виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року Тетіївського районного суду Київської області.

З відповіді начальника Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 28.04.2026 року № 25874/19.5, встановлено що при перевірці даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (дані із ВП - спецрозділ) встановлено, що на примусовому виконані у Тетіївському РВДВС ГТУЮ у Київській області, перебувало виконавче провадження N 38318089, з примусового виконання виконавчого листа від 15.02.2011 року, Тетіївського районного суду Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ПАТ Банк « Траст» боргу в розмірі 79128,18 грн.

06.06.2013 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження N 38318089 з виконання зазначеного виконавчого документа.

24.12.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції чинній на дату прийняття рішення).

При перевірці даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна існує чинний запис про обтяження всього нерухомого майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер НОМЕР_2 , який зареєстровано під час примусового виконання виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року, Тетіївського районного суду Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКП НОМЕР_1 , на користь ПАТ Банк «Траст» боргу в розмірі 79128,18 грн.

Також, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна існує чинний запис про обтяження всього нерухомого майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер НОМЕР_3 , підстави для внесення якого із даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановити не можливо, у зв`язку із закінченням терміну зберігання виконавчих проваджень під час примусового виконання яких можливо накладався арешт на майно боржника.

Тому, враховуючи вищенаведене, вважає, що у відділу відсутні підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, заявниця просить суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з майна боржника накладеного в процесі виконання виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року Тетіївського районного суду Київської області, виконавче провадження № 38318089, та зобов`язати державного виконавця зняти арешти та обтяження накладені на майно ОСОБА_1 , що були винесені в процесі виконання вищезазначеного виконавчого листа.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 08.05.2026 прийнято скаргу до розгляду та призначено судове засідання.

Скаржниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Патківська О.В. у судове засідання не прибули, до суду представник подала заяву, в якій просить розгляд скарги проводити без участі скаржниці та її представника, заявлені вимог підтримують повністю та просять їх задовольнити.

Представник Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не прибув, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Представник стягувача ПАТ Банк «Траст» у судове засідання не прибув, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи скарги, вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що на майно ОСОБА_1 державним виконавцем Тетіївського РВ ДВС ГТУЮ в Київській області накладено арешт, номер запису про обтяження всього нерухомого майна № 13242112, та номер обтяження 11263218, в рамках виконавчого провадження № 38318089 з примусового виконання виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року, Тетіївського районного суду Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКП НОМЕР_1 , на користь ПАТ Банк «Траст» боргу в розмірі 79128,18 грн.

З листа начальника Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 28.04.2026 року № 25874/19.5, встановлено що при перевірці даних Автоматизованої системи виконавчого провадження (дані із ВП - спецрозділ) встановлено, що на примусовому виконані у Тетіївському РВДВС ГТУЮ у Київській області, перебувало виконавче провадження N 38318089, з примусового виконання виконавчого листа від 15.02.2011 року, Тетіївського районного суду Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ПАТ Банк « Траст» боргу в розмірі 79128,18 грн.

06.06.2013 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження N 38318089 з виконання зазначеного виконавчого документа.

24.12.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції чинній на дату прийняття рішення).

При перевірці даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна існує чинний запис про обтяження всього нерухомого майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер НОМЕР_2 , який зареєстровано під час примусового виконання виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року, Тетіївського районного суду Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКП НОМЕР_1 , на користь ПАТ Банк «Траст» боргу в розмірі 79128,18 грн.

Також, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна існує чинний запис про обтяження всього нерухомого майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер НОМЕР_3 , підстави для внесення якого із даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановити не можливо, у зв`язку із закінченням терміну зберігання виконавчих проваджень під час примусового виконання яких можливо накладався арешт на майно боржника.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 30 грудня 2014 року Тетіївським районним судом Київської області виконавчого листа № 2/380/521/14, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

На підставі статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

У пункті 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на дату прийняття рішення), виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи в суді визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIІІ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VI11).

Водночас частиною п`ятою статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.

Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22.

Однак суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Відповідно до частини першої, другої, пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У цій справі встановлено, що 24.12.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на дату прийняття рішення).

Повторно виконавчий лист до виконання протягом трьох років після 24.12.2013 не пред`являвся.

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання (частини шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).

У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини перша статті 433 ЦПК України).

Отже, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року, Тетіївського районного суду Київської області, сплив 24.12.2016 та не був поновлений судом.

Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 06.06.2013 (ВП № 38318089).

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У частині четвертій статті 59 Закону № 1404-VIII передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

У цій справі судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні понад 10 років, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа сплив та не був поновлений.

Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не пред`являє.

Враховуючи викладене, суд дійшов переконання, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 202/5715/24 /провадження № 61-15823 св 24/.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку про те, що незняття державною виконавчою службою арешту з майна та коштів заявника є порушенням права ОСОБА_1 на мирне володіння майном та підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна та коштів боржника.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 260, 261, 447, 450, 451 ЦПК України, суд,

постановив:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна боржника задовольнити частково.

Зняти арешт з усього нерухомого майна, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який було накладено під час примусового виконання виконавчого листа № 2-51 від 15.02.2011 року, Тетіївського районного суду Київської області, номер обтяження 13242112, та номер обтяження 11263218, та вилучити запис про обтяження всього нерухомого майна.

В задоволенні інших вимог скарги ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: Р.В. Самсоненко