Рішення № 137139183, 04.06.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/10244/25

2/303/4110/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року на загальну суму 16679,25 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 12.11.2022 року між ТзОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії № 00-5991329. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За умовами договору відповідач отримав кредитний ліміт у розмірі 4725,00 грн. строком на 120 днів. В подальшому, 31.05.2023 року відповідно до договору факторингу № 31052023 ТзОВ «Качай Гроші» відступило на користь ТзОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року. Однак, відповідач не виконав умови кредитного № 00-5991329 від 12.11.2022 року, а тому у нього виникла заборгованість у розмірі 16679,25 грн., що складається з наступного: 4500,00 грн. тіло кредиту; 11954,25 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 225,00 грн. комісія. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 16679,25 грн. заборгованості за кредитним договором. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.

08.04.2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Таким чином, відповідач стверджує, що первісний кредитор коштів по договору не переказував, а відповідач їх від нього не отримував, а тому у первісного кредитора не виникли права кредитора і не перейшли від нього до позивача. Також відповідач у відзиві зазначає про незаконність нарахування комісії та безпідставне нарахування відсотків після закінчення строку кредитування. Також відсутні належні докази його ознайомлення з паспортом споживчого кредиту. Щодо правничої допомоги відповідачем подано клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу в яких зазначається про те, що 9000,00 грн., які позивач вимагає як компенсацію витрат на правничу допомогу не відповідають визначеним ЦПК України та ЄСПЛ критеріям фактичності, неминучості та необхідності, а тому обґрунтованою вважає суму 2000,00 грн.

14.04.2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (сформована в системі «Електронний суд» 14.04.2026 року) та клопотання про витребування доказів (документ сформований в системі «Електронний суд» 14.04.2026 року). Так, у відповіді на відзив вказується про те, що договір № 00-5991329 підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та прирівнюється до письмової форми правочину. Відповідач здійснив усі дії, що необхідні для укладення договору: заповнив заявку, підтвердив її одноразовим кодом та надав реквізити банківської картки. Доказів використання його персональних даних третіми особами відповідач не надав. На виконання договору відповідачу перераховано 4500,00 грн. Проценти нараховані відповідно до умов договору в межах строку кредитування. Розрахунок заборгованості є прозорим, арифметично перевіряється та відповідачем не спростований. Також належним чином доведено перехід права вимоги за кредитним договором до позивача. Витрати на правничу допомогу позивача є реальними, необхідними та співмірними зі складністю справи. Доводи відповідача про їх неспівмірність документально не підтверджені.

14.04.2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшло заперечення щодо клопотання позивача про поновлення строку та витребування доказів через пропуск строку.

28.04.2026 року представник позивача подав додаткові пояснення (документ сформований в системі «Електронний суд» 28.04.2026 року) та просив поновити строк на їх подання, посилаючись на обмежені строки для підготовки процесуальних документів, наявність воєнного стану, повітряні тривоги, вихідні дні та технічні несправності підсистеми «Електронний суд».

07.05.2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшло заперечення щодо клопотання позивача про поновлення строку та витребування доказів через пропуск строку.

11.05.2026 року представник позивача подав уточнене клопотання про витребування доказів (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.05.2026 року).

Ухвалою від 04.02.2026 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання цієї ухвали.

10.02.2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (сформована в системі «Електронний суд» 10.02.2026 року) на виконання ухвали від 04.02.2026 року про залишення позову без руху.

Ухвалою від 11.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.03.2026 року та відкладено на 02.04.2026 року, на 05.05.2026 року та на 12.05.2026 року.

Ухвалою від 12.05.2026 року задоволено клопотання про витребування доказів.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, 04.06.2026 року до суду подала клопотання про відкладення розгляду справи (документ сформований в системі «Електронний суд» 03.06.2026 року). Клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою від 12.05.2026 року задоволено клопотання про витребування доказів однак станом на дату подання цього клопотання, в Єдиній судовій інформаційній системі відсутні відомості про виконання вказаної ухвали.

У зв`язку з цим суд зазначає про те, що на виконання ухвали від 12.05.2026 року про витребування доказів від АТ КБ «ПриватБанк» до суду 01.06.2026 року надійшов відповідний лист. З 03.06.2026 року (11 год. 38 хв.) із вказаним доказом сторони могли ознайомитися в системі «Електронний суд».

За таких обставин відсутні підстави для відкладення розгляду справи із зазначених в клопотанні підстав.

При цьому в позову зазначено про розгляд справи за відсутності представника.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд зауважує, що якщо сторони, представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні

Суд, за відсутності підстав для відкладення судового розгляду в цьому судовому засіданні, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12.11.2022 року між ТзОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 00-5991329. Вказаний договір підписаний електронним підписом, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 1311F, що надісланий на номер телефону ( НОМЕР_1 ) позичальника 12.11.2022 року о 03 год. 21 хв. та введений позичальником 12.11.2022 року о 03 год. 22 хв. про, що свідчить розділ 8 договору та довідка про ідентифікацію. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 1.1. договору кредитної лінії № 00-5991329 від 12.11.2022 року кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути Кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

За умовами кредитного договору ТзОВ «Качай гроші» надало відповідачу кредит в розмірі 4725,00 грн. строком на 120 днів зі сплатою 2,20 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 12.03.2023 року або достроково (п.п. 1.2., 1.3., 1.4.1. кредитного договору).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладання договору становить: 5803,83%. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання договору складає: 17199,00 грн. (п.п. 1.6., 1.7. кредитного договору).

Згідно з п.п. 2.1.-2.4. договору № 00-5991329 від 12.11.2022 року для отримання кредиту позичальник реєструється на сайті компанії та проходить процедури ідентифікації/верифікації згідно з Постановою НБУ № 107 від 28.07.2020 року. Дата надання кредиту - дата перерахування коштів у сумі 4725,00 грн. на карту позичальника № НОМЕР_2 . За надання кредиту позичальник сплачує комісію 250,00 грн., яка утримується з суми кредиту. На карту зараховується 4500,00 грн. Сума кредиту перераховується протягом 3 банківських днів з дати укладення договору.

Відповідно до п. 3.1., 3.6. договору № 00-5991329 від 12.11.2022 року розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати перерахування коштів кредиту з поточного рахунку кредитодавця на платіжну картку позичальника до дня повернення кредиту протягом дії кредитної лінії. У випадку невиконання зобов`язання по поверненню заборгованості у вказаний в п.1.3. договору строк, проценти нараховуються і за період прострочення з моменту виникнення такої прострочки. Проценти за користування кредитом нараховуються на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, з дня видачі кредиту до дати фактичного повного повернення кредиту, протягом строку визначеного договором.

У п. 7.2. договору № 00-5991329 від 12.11.2022 року позичальник підтвердив, що йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація, вказана в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01 р., ст. 9 Закону України «Про споживче Кредитування», ознайомлений зі змістом ст. 25 Закону України «Про споживче Кредитування» та ознайомлений з Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «КАЧАЙ ГРОШІ», повністю їх розуміє, погоджується з ними і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, повний текст яких розміщений на сайті https://kachay.com.ua/.

Додаток № 1 до кредитного договору № 00-5991329 від 12.11.2022 року містить кількість платежів, їх розмір та періодичність внесення позичальником з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Так, загальна вартість кредиту становить 17199,00 грн. з яких 12474,00 грн. - проценти, 4725,00 грн. - сума кредиту, 225,00 грн. комісія.

Перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 4500,00 грн. відповідно до умов договору № 00-5991329 від 12.11.2022 року підтверджується квитанцією № 919547883 від 12.11.2022 року та інформацією, отриманою на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Так, відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 25.05.2026 року встановлено, що ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , 12.11.2022 року на карту був зарахований переказ в розмірі 4500,00 грн., номер телефону НОМЕР_1 знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року, сформованим ТзОВ «Качай Гроші», заборгованість за кредитним договором становить 16679,25 грн., що складається з наступного: 4500,00 грн. тіло кредиту; 11954,25 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 225,00 грн. комісія.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року, сформованим ТзОВ «Коллект Центр», заборгованість за кредитним договором становить 16679,25 грн., що складається з наступного: 4500,00 грн. тіло кредиту; 11954,25 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 225,00 грн. комісія.

Звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «Коллект Центр» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року.

Так, судом встановлено, що 31.05.2023 року між ТзОВ «Качай Гроші» та ТзОВ «Коллект Центр» було укладено договір факторингу № 31052023 за умовами якого ТзОВ «Качай Гроші» відступило на користь ТзОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року.

Вказане стверджується реєстром боржників до договору факторингу № 31052023 та актом прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу № 31052023.

Відповідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 31052023 від 31.05.2023 року ТзОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року на загальну суму заборгованості 16679,25 грн.

Оскільки позичальник не виконав свої зобов`язання добровільно, товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.

Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відомостей про те, що зазначений вище договір факторингу в частині відступлення права вимог за кредитним договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року судовими рішеннями визнано недійсним, матеріали справи не містять.

Представником позивача разом з позовною заявою також надано платіжну інструкцію № 371610061 від 02.06.2023 року, що підтверджує факт фінансування за договором факторингу № 31052023 від 31.05.2023 року.

З наведеного вище договору слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «Коллект Центр» перейшли всі права кредитора за кредитним договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року.

З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (постанова Верховного Суду від 10.12.2025 року у справі № 701/171/25).

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Щодо аргументів відповідача про те, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору в належній формі та перерахунку кредитних коштів, суд зазначає про таке.

За обставин справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Також, згідно з наданою банком (АТ КБ «ПриватБанк») інформації, достовірно встановлено надходження на рахунок відповідача суми кредиту (4500,00 грн.) саме 12.11.2022 року на картку № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 , а також те, що номер телефону НОМЕР_1 , який відображений в кредитному договорі та на який було відправлено одноразовий ідентифікатор, знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк».

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем. Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Верховний суд у постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи(вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінетуі пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Також Верховний Суд у постанові від 04.12.2023 року у справі № 212/10457/21 погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт його самостійного волевиявлення як позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи відповідача про те, що під час укладення спірного договору в електронній формі він не проходив верифікацію, адже у такому випадку він не мав би можливості укласти відповідний правочин.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, суд вважає, що посилання відповідача про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Відтак позивачем, на думку суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ним же банківську картку у день укладення кредитного договору.

За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 року у справі № 758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

З урахуванням викладеного вище, відповідачем не доведено існування обставин, які б у суду інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперової копії кредитного договору, укладеного між сторонами справи, оригіналу.

З урахуванням вказаних міркувань, суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору та перерахунку кредитних коштів позичальнику, фактичного надсилання відповідачу одноразового паролю-ідентифікатора і підписання кредитного договору, а також сплату відповідачем кредиту.

При цьому слід відзначити, що відповідач мав об`єктивну можливість надати докази щодо ненадходження коштів кредиту та докази того, що він не сплачував кредит. Однак таких доказів суду надано не було.

З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договорами факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Так, одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вже було згадано вище, заборгованість за договором № 00-5991329 від 12.11.2022 року становить 16679,25 грн., що складається з наступного: 4500,00 грн. тіло кредиту; 11954,25 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 225,00 грн. комісія.

Відтак встановлено, що заявлений до стягнення розмір заборгованості складається з суми заборгованості за основною сумою боргу, суми заборгованості за відсотками та комісія.

Суд відхиляє заперечення відповідача з приводу неправильності розрахунку розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками, оскільки такий не спростовано жодними засобами доказування в той час як позивачем надано необхідні та достатні докази укладення кредитного договору та видачі кредитних коштів, а також розрахунок заборгованості за тілом кредиту та відсотками, який перевірено та перераховано судом. При цьому встановлено, що проценти нараховані відповідно до умов договору в межах строку кредитування.

Додатково суд враховує, що за змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Щодо нарахування комісії суд виходить з того, що за умовами договору сторони узгодили розмір комісії (п. 2.2.1. договору). Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договором суду не представив, не спростував документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в заявленому розмірі, а саме 16679,25 грн., що складається з наступного: 4500,00 грн. тіло кредиту; 11954,25 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 225,00 грн. комісія.

Що стосується вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, то суд приходить до наступного висновку.

Так, позивач просить суд стягнути на свою користь 9000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи.

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано такі докази: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року; заявку на надання юридичної допомоги № 1212 від 03.11.2025 року; витяг з акту № 16 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025 року, прайс-лист АО «Лігал Ассістанс».

Так, відповідно до договору № 01-07/2024 від 01.07.2024 року про надання правової допомоги, що укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТзОВ «Коллект Центр», сторони договору домовилися про надання правничої (правової) допомоги з погодинною формою визначення гонорару, що відображено у розділі 4 договору та прайс-листі АО «Лігал Ассістанс».

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див. пункти 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).

Отже, погодинна форма обчислення гонорару адвоката базується на погодинній ставці надання послуг адвокатом, помноженій на кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг.

Обов`язком сторін у цивільному процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторона, яка претендує на відшкодування витрат на правничу допомогу, зобов`язана надати належні та допустимі докази, що підтверджують фактично виконані роботи (надані послуги). При погодинній формі обчислення гонорару обсяг виконаних робіт та наданих послуг повинен включати детальний опис робіт (наданих послуг) та розрахунок часу, витраченого адвокатом.

Водночас у наданих позивачем до суду документах (заявка на надання юридичної допомоги № 1212 від 03.11.2025 року та витяг з акту № 16 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025 року) не міститься інформації про те, хто з адвокатів від імені Адвокатського об`єднання та в якому обсязі надав правничу допомогу, а саме надання усної консультації - 2 год. та складання позовної заяви - 2 год. У справі, що розглядається, розмір витрат на професійну правничу допомогу не може бути визначений судом на підставі доказів, наданих позивачем. Тобто розмір витрат на професійну правничу допомогу не є доведеним.

З огляду на викладене, позивач не довів належними та допустимими доказами своїх вимог про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, що відображена у додатковій постанові від 04.03.2026 року (справ № 359/8573/20).

При цьому, відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором кредитної лінії № 00-5991329 від 12.11.2022 року, що становить 16679,25 гривень (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят дев`ять гривень 25 копійок), що складається з наступного: 4500,00 гривень тіло кредиту; 11954,25 гривень заборгованість за нарахованими відсотками; 225,00 гривень комісія.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» 2422,40 гривень судових витрат на оплату судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (вул. Мечнікова, 3/306, м. Київ, код ЄДРПОУ: 44276926).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Суддя А.М.Заболотний