Ухвала суду № 137137218, 02.06.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1337/25

УХВАЛА

02 червня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

представника власника майна ОСОБА_6 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду в режимі відеоконференцзв`язку клопотання представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна, заявленого в рамках кримінального провадження №72025000310000001 від 06.02.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.212, ч.1 ст.366, ч.1 ст.199 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває зазначене кримінальне провадження.

13.05.2026 року надійшло клопотання представника власника майна ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2024 року по справі № 761/13515/24 (провадження№ 1-кс/761/9139/2024), якою накладено арешт на корпоративні права ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у вигляді 100 % частки статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» (код 43959001), що становить 1 300 000 гривень; та визначення порядку виконання ухвали шляхом заборони приватним та державним органам реєстрації, Міністерству юстиції України, службовим особам ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» (код 43959001), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), іншим юридичним та фізичним особам вчиняти будь-які дії щодо зміни власників, відчуження 100% статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» (код 43959001), що становить 1 300 000 гривень.

Клопотання мотивоване тим, що на стадії судового розгляду повністю відпала потреба у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження. Заявник зазначає, що єдиним законним власником 100% частки статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» наразі є ОСОБА_7 , який не є обвинуваченим або підозрюваним у цьому провадженні. Оскільки кримінальна відповідальність має індивідуальний характер, конфіскація майна заявника за вироком щодо іншої особи ( ОСОБА_4 ) за законами України є неможливою.

Заявник наголошує, що за своєю правовою природою корпоративні права є юридично визначеними можливостями з управління діяльністю і не є об`єктами матеріального світу, а тому не можуть виступати носіями матеріальних слідів злочину. На думку заявника, триваюче обтяження паралізує можливість оперативного управління структурою компанії в умовах воєнного стану, завдає підприємству збитків та накладає надмірний тягар на власника, що є очевидно непропорційним, не забезпечує жодного публічного інтересу та грубо порушує ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував, вважає його передчасним, оскільки судом лише розпочато дослідження письмових доказів у даному кримінальному провадженні.

Представник власника майна, адвокат ОСОБА_6 , клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з підстав, викладених у його тексті.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 також підтримала клопотання власника майна, пояснивши, що арешт на корпоративні права накладався з метою збереження речових доказів, однак законним власником корпоративних прав ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» є інша особа, не учасник кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника.

Дослідивши вказане клопотання та заслухавши думку сторін, суд зазначає наступне.

Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесено арешт майна (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).

За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання.

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Частиною 1 ст. 174 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Тобто суд має право скасувати арешт майна двох підстав, а саме у разі доведення існування обставин, які підтверджують, що арешт накладено необґрунтовано або в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Обов`язок доведення доцільності обмеження права власності на стадії судового розгляду покладається на сторону обвинувачення.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2024 року по справі № 761/13515/24 накладено арешт на корпоративні права ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у вигляді 100 % частки статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» (код 43959001), що становить 1 300 000 гривень. Визначено порядок виконання ухвали шляхом заборони приватним та державним органам реєстрації, Міністерству юстиції України, службовим особам ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» (код 43959001), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), іншим юридичним та фізичним особам вчиняти будь-які дії щодо зміни власників, відчуження 100% статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» (код 43959001), що становить 1 300 000 гривень.

Згідно вказаної ухвали, арешт на корпоративні права накладено з метою збереження цього майна для забезпечення виконання покарання, визначеного санкцією інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, у разі ухвалення судом обвинувального вироку, реальної можливості відчуження цього майна.

Оцінюючи правову природу арештованого майна, суд звертає увагу, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Вони є юридично визначеними можливостями особи та не є індивідуалізованими матеріальними об`єктами.

Аналізуючи обґрунтованість триваючого обмеження, суд встановив, що 19.04.2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого право власності на 100 відсотків статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» перейшло до ОСОБА_7 , що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та Наказом Міністерства юстиції України від 10.06.2024 року № 1570/7, яким відмовлено в задоволенні скарги Бюро економічної безпеки України від 15.05.2024 на реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно внесення змін щодо ТОВ «ОРІОН ТОБАККО».

У вказаному рішенні Центральна Колегія Міністерства юстиції України за результатами всебічного дослідження обставин констатувала, що оскаржувані Бюро економічної безпеки України реєстраційні дії щодо скасування заборони, зміни складу учасників, керівника та кінцевого бенефіціарного власника Товариства повністю відповідають законодавству у сфері державної реєстрації, оскільки були проведені на підставі документів, зміст і форма яких відповідали вимогам статей 15 та 17 Закону. При цьому Колегія окремо наголосила, що на момент вчинення цих реєстраційних дій (19.04.2024 та 22.04.2024) відомості про обмежувальні заходи, встановлені ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.04.2024 року, в Єдиному державному реєстрі були відсутні, а загальний доступ до її тексту в Єдиному державному реєстрі судових рішень було забезпечено лише 23.04.2024 року, що виключало будь-яку обізнаність реєстраторів чи заявника про наявність таких заборон.

Офіційний висновок вищого компетентного органу у сфері державної реєстрації остаточно засвідчує безумовну правомірність, чинність та юридичну бездоганність процедури набуття ОСОБА_7 права власності на 100 відсотків статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО».

Зазначений факт повністю спростовує будь-які доводи сторони обвинувачення щодо сумнівності статусу нового власника, підтверджує його добросовісність як набувача майна та додатково підкреслює відсутність правових підстав для подальшого обмеження прав особи, яка володіє активом на абсолютно законних підставах і не є суб`єктом кримінальної відповідальності у цьому провадженні.

Зважаючи, що кримінальна відповідальність в Україні має виключно індивідуальний характер, правові наслідки засудження не можуть поширюватися на третіх осіб, які не є суб`єктами кримінального правопорушення.

ОСОБА_7 має процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не є обвинуваченим у цьому провадженні, а тому правові підстави для застосування кримінального покарання у виді конфіскації майна щодо належної йому на законних підставах частки статутного капіталу за вироком суду стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 повністю відсутні.

За таких обставин, визначена прокурором мета збереження майна задля забезпечення його подальшої конфіскації повністю втратила своє правове значення, позбавлена будь-якої процесуальної перспективи реалізації та не може слугувати обґрунтуванням для триваючого обмеження права власності третьої особи.

Положеннями ст. 9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Нормами ст. 8 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищвказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішеннявід 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Крім того, на підставі вимог ст. 9 КПК України, суд враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

З огляду на те, що корпоративні права, як достеменно встановлено судом, належать третій особі ОСОБА_7 , а не обвинуваченому ОСОБА_4 , а правомірність переходу права власності встановлена Міністерством юстиції України, суд доходить висновку, що триваючий арешт корпоративних прав, який унеможливлює оперативне управління структурою компанії та внесення змін до статутних документів в умовах воєнного стану, покладає на ОСОБА_7 надмірний, непропорційний індивідуальний тягар, оскільки не забезпечує жодного реального публічного інтересу чи завдання кримінального провадження. Подальше збереження цього заходу забезпечення знаходиться поза межами розумності, у зв`язку з чим наявні всі правові підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 170, 174, 315, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 12.04.2024 року по справі № 761/13515/24, на корпоративні права у вигляді 100 % частки статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» (код 43959001), що становить 1 300 000 гривень.

Скасувати заборони, визначені ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 12.04.2024 року по справі № 761/13515/24, щодо вчинення будь-яких реєстраційних дій відносно зміни власників та відчуження 100% статутного капіталу ТОВ «ОРІОН ТОБАККО» (код 43959001).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 05.06.2026 року.

Суддя ОСОБА_1