Рішення № 137136873, 04.06.2026, Окнянський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Красноокнянський районний суд Одеської області)

Окнянський районний суд Одеської області

Справа № 506/435/26

Провадження № 2-а/506/3/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2026 року селище Окни

Окнянський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Бурдинюк О.С.,

за участю секретаря Тинкован Г.О.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

15.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУНП в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7143382 від 05.05.2026 року. Так, позивач зазначив, що 05.05.2026 року Поліцейським СРПП ВП №4 (м. Южне) Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області, ст. сержантом поліції Унжаковим О. А., було винесено постанову серії ЕНА №7143382 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - «КУпАП») та накладення штрафу у розмірі 3400 гривень. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної Постанови працівник поліції, всупереч наявності прямої норми чинного законодавства, яка на період дії воєнного стану допускає керування транспортними засобами категорій «С» та «С1» особами, що мають посвідчення водія категорії «В», дійшов помилкового висновку про те, що позивач, на його думку, керуючи транспортним засобом IVECO Daily 50C15VH, державний номерний знак НОМЕР_1 , нібито не мав права керування транспортним засобом відповідної категорії, у зв`язку з чим порушив вимоги п. 2.1 а) Правил дорожнього руху України. Враховуючи формальний підхід, застосований при розгляді справи, позивач вважає складену Постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального права, без належного з`ясування всіх фактичних обставин справи та без урахування спеціальних норм законодавства, прийнятих на період дії воєнного стану в Україні. У зв`язку з чим, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

20.05.2026 року надійшла відповідь щодо місця реєстрації позивача.

20.05.2026 року відкрито провадження по даній справі та витребувано докази.

28.05.2026 року від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку на подачу відзиву.

03.06.2026 року від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Одеській області в системі «Електронний суд» на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

Позивач, повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, про поважність причини неявки не сповістив, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представники відповідачів Головного управління Національної поліції в Одеській області, повідомлені належним чином шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету та на електронну пошту у судове засідання не з`явилися, надав заяву про розгляд справи у відсутність представника.

З урахуванням вищенаведеного, суд вбачає можливість розгляду справи за відсутності осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено ч.4 ст.229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд встановив наступні обставини.

05 травня 2026 року поліцейським СРПП ВП №4 (м. Южне) Одеського РУП №2 ГУНП B Одеській області, старшим сержантом поліції Унжаковим О.А., прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7143382 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн. підставою складання даної постанови стало, те що, 05 травня 2026 року о 16:41 год. в селищі Білярі, на трасі М28 на 21 км БП20 км водій керуючи т.з. не мав при собі посвідчення водія на право керування т.з. відповідної категорії, чим порушив п.2.1.а ПДР, тобто, керування т.з. особою, яка не має права керування т.з. Крім того, згідно п.4 постанови особу позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено по посвідченню водія НОМЕР_2 . /а.с.8/.

Згідно з копією посвідчення водія НОМЕР_2 від 14.04.2023 року, що видане позивачу ОСОБА_1 , він має право керувати транспортними засобами категорії «В», «С» та «СЕ» до 14.04.2053 року. /а.с. 11/.

Крім того, згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 22.01.2013 року, транспортний засіб IVECO Daily 50C15VH, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , є спеціалізованим вантажним фургоном, з повною масою 5200 кг, з об`єм двигуна 2998 куб.см. Власником даного т.з. є ПРАТ «САВ ОРБІКО» м. Київ /а.с.11/.

Відповідно до вимог ст.55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Ст.7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Крім того, п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; у випадках, визначених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод.

Окрім того, ст. 15 даного закону встановлені основні положення щодо допуску до керування транспортними засобами. Так, кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано: мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку; автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку; автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії BE, C1E, CE), а також призначеними для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - особам, які досягли 19-річного віку; автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1E, DE, T) - особам, які досягли 21-річного віку.

Крім того, відповідно до п.2.13 ПДР - 2.13. право на керування транспортними засобами особам може бути надано: мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії А1, А) - з 16-річного віку; автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії В1, В, С1, С), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - з 18-річного віку; автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії ВЕ, С1Е, СЕ), а також тими, що призначені для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - з 19-річного віку; автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1Е, DЕ, Т) - з 21-річного віку.

Транспортні засоби належать до таких категорій:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб.см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів;

Т - трамваї та тролейбуси.

Законодавцем допускається можливість керування особою, яка має право керування транспортним засобом категорії «В» автомобілями, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, составами транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.

Таким, чином згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 22.01.2013 року, для керування транспортним засобом IVECO Daily 50C15VH особа повинна мати посвідчення категорії С1.

З 24 лютого 2022 року на території України діє правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України (запроваджений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, дію якого неодноразово було продовжено та який діє на час розгляду справи.

22.03.2022 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №348, якою внесено зміну до постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 №184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами», доповнивши її пунктом 1-1 такого змісту: «Установити, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії C, C1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії «B».

При цьому, будь-яких обмежень, щодо категорій осіб, які мають посвідчення водія категорії «B» та у період воєнного стану на території України допускаються до керування транспортними засобами категорії C, C1, постанова не містить.

Вказаний пункт було внесено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 348.

Підпунктом 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2022 року № 360 «Деякі питання підготовки та допуску водіїв до керування транспортними засобами в період дії воєнного стану та території України або окремих її місцевостях» встановлено, що право на керування транспортними засобами категорії «С1» надається особам, які мають посвідчення водія категорії «В» і навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше 3-х років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку з практичного керування транспортними засобами за встановленими програмами та склали практичний іспит на право керування транспортними засобами категорії «С1».

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України № 360 від 25 березня 2022 року доповнює постанову КМУ №348 від 22 березня 2022 року в частині права на керування транспортними засобами категорії «С1» особою, яка має посвідчення водія категорії «В» встановивши тим самим вимоги до водія та відповідні умови.

Так, судом встановлено, що позивач має посвідчення водія категорії «В», «С» та «СЕ», серії НОМЕР_2 від 20.04.2021, дійсне до 14.04.2053, тому зважаючи на технічні характеристики транспортного засобу IVECO Daily 50C15VH, має право керування таким транспортним засобом у період воєнного стану на території України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010р. адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може гуртуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючої в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення є не доведеним.

Таким чином, враховуючи наведене вище, спірна постанова, є безпідставною, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про факт вчинення такого адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідачем - не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ч.2 ст.126 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Суд звертає увагу на те, п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КУпАП за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що представник відповідача у відзиві від 03.06.2026 року неодноразово посилається на відеозапис з місця події, з бодікамер працівників поліції, як на основний доказ вини позивача, однак даний відеозапис стороною відповідача так і не долучено до відзиву, що в свою чергу, не дає суду можливості з ним ознайомитися та підтвердити чи спростувати правомірність дій працівників поліції.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про скасування постанови та достатність підстав для їх задоволення із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2026 році складає 665,60 грн.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем понесено судові витрати по оплаті судового збору, позов задоволено в повному обсязі, а тому витрати в сумі 665,60 грн у відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.2, 6, 77, 243-245, 271, 286, 295 КАС України, ст.ст.9, 121, 245, 247, 251, 258 КУпАП,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7143382 від 05.05.2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч.2 ст.126 КУпАП - скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 126 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (адреса місцезнаходження: вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Окнянський районний суд Одеської області з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. С. Бурдинюк