Постанова № 137136294, 04.06.2026, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/612/24

Провадження № 1-кп/467/28/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),

у ході розгляду у відкритому судовому засіданні в с-щі Арбузинка кримінального провадження №12023150000000260, внесеного до ЄРДР 23.05.2023 року по обвинуваченню ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України та ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307 КК України та ч.1 ст. 309 КК України, розглянувши клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Южноукраїнськ Миколаївської області, громадянки України, не працевлаштованої, раніше не судимої в силу ст.89 КК України, маючої на утриманні одну неповнолітню дитину, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартоюстроком до 60 днів, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: можливість обвинуваченої переховуватися від суду, можливість незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення. Прокурор вказує на те, що підставами стверджувати про існування ризику переховування є те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких та за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна. Крім того, ОСОБА_5 ні офіційного, ні тимчасового місця роботи не має, єдиним джерелом її доходу слугувала діяльність, пов`язана з незаконним виготовленням та зберіганням з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовин, вчинених організованою групою. Усвідомлюючи тяжкість інкримінованих їй злочинів та розуміючи невідворотність покарання, яке загрожує їй у разі визнання винною за вироком суду, ОСОБА_5 з метою уникнення кримінальної відповідальності, може вдатись до втечі та переховуватись від органів досудового розслідування, суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчиненні нею кримінальні правопорушення як за межі України, так і на непідконтрольні на даний час Україні території. Крім того, ОСОБА_5 може здійснювати незаконний вплив на свідків з метою надання ними показань, які її виправдовують. Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення вказує на те, що сукупність наявних в матеріалах кримінального провадження доказів свідчить про те, що ОСОБА_5 вдавалася до вчинення злочинних дій в сфері незаконного обігу психотропної речовини з метою отримання незаконного прибутку. Інших джерел доходу, окрім протиправних та отриманих внаслідок незаконного обігу психотропних речовин, ОСОБА_5 не має. Вказане дає підстави обґрунтовано припускати, що і в подальшому остання продовжить займатися злочинною діяльністю з корисливих мотивів. Вказував на відсутність підстав для обрання більш м`яких запобіжних заходів.

У судовому засіданні прокурор підтримав заявлене ним клопотання.

Захисник ОСОБА_10 вказав, що ризики, зазначені прокурором у клопотанні, відсутні, обвинувачена утримується під вартою тривалий час, зі свідком не знайома. Досліджені у судовому засіданні докази не свідчать про наявність у діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України. Прохав обрати запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Обвинувачена ОСОБА_5 підтримала позицію захисника.

Вислухавши думки учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2023 року ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 31 грудня 2023 року.

Крім цього, ухвалами Новоодеського районного суду Миколаївської області обвинуваченій неодноразово продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, останній раз на строк до 21 травня 2024 року.

Ухвалами Арбузинського районного суду Миколаївської області неодноразово продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, останній раз ухвалою від 09 квітня 2026 року продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 07 червня 2026 року.

У відповідності до ч.4 ст.199 КПК України суд повинен розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно із правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Згідно ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується включно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

За змістом пункту четвертого частини другої статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Згідно ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання особи під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Строк тримання особи під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України.

У відповідності до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Обрання будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри. Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Вирішуючи питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд виходить з того, що на розгляд суду надійшов обвинувальний акт з додатками відповідно до положень ч.4 ст.291 КПК України, справа перебуває на стадії судового розгляду, частково досліджені письмові докази сторони обвинувачення. На даній стадії розгляду кримінального провадження суд позбавлений права надавати оцінку доказам, отриманим під час досудового розслідування, що можуть свідчити про обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. Відтак, щодо обґрунтованості підозри на даному етапі кримінального провадження суд виходить зі змісту обвинувального акту, затвердженого прокурором та реєстру матеріалів досудового розслідування.

Суд вважає, що наведеного вище достатньо для висновку про те, що висунуте по справі обвинувачення відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра» без вирішення питання про доведеність провини під час розгляду даного клопотання.

Окрім цього, суд вважає, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, прокурором доведені.

Так, продовжує існувати ризик переховування обвинуваченої від суду у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких, та за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна. Крім того, ОСОБА_5 ні офіційного, ні тимчасового місця роботи до затримання не мала. Усвідомлюючи тяжкість інкримінованих їй злочинів та розуміючи невідворотність покарання, яке загрожує їй у разі визнання винною за вироком суду, обвинувачена ОСОБА_5 з метою уникнення кримінальної відповідальності може вдатись до втечі та переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчиненні нею кримінальні правопорушення.

Також існує ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні. За пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_5 діяла у складі організованої групи, яка складається з п`яти осіб, тому обізнана про можливих свідків кримінального правопорушення, тобто перебуваючи на волі, може незаконно впливати на недопитаних свідків з метою зміни їх показань.

Крім того, наявний ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, зважаючи на те, що за змістом пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 вдавалася до вчинення злочинних дій в сфері незаконного обігу психотропної речовини з метою отримання незаконного прибутку у період з липня 2023 року до 02 листопада 2023 року. Інших джерел доходу, окрім протиправних та отриманих внаслідок незаконного обігу психотропних речовин, ОСОБА_5 не має. Вказане дає підстави обґрунтовано припускати, що і в подальшому остання продовжить займатися злочинною діяльністю.

Оцінюючи можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів суд зробив висновок, що для застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відсутні передумови, оскільки жодна особа не висловила бажання поручитись за обвинуваченого. Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання та домашнього арешту не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченої та за існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України на даному етапі провадження є недостатніми.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають підстави вважати, що обвинувачена може переховуватися від суду, здійснити вплив на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, тому застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить її належної процесуальної поведінки.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Також судом враховуються позиція, викладена у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року: «Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи».

З урахуванням тривалості обраного відносно обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою та того, що розгляд справи по суті продовжується,суд вважає, що продовження вказаного запобіжного заходу у виді тримання під вартою не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинуваченої запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені раніше ухвалами суду ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час вони виключають можливість обрання більш м`якого запобіжного заходу.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченої суд на даному етапі не встановив.

Суд, врахувавши особу обвинуваченої, наявність ризиків, передбачених ч.ч. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а також обставини інкримінованих злочинів, прийшов до висновку про те, що забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

В той же час, суд наголошує, що в умовах воєнного стану роль суду є визначальною в системі інституційного забезпечення правовладдя, а судовий захист прав і свобод людини від свавілля - надважливим, у таких умовах не дозволено свавільне тримання особи під вартою без умотивованого судового рішення.

Так, законодавець закріпив дискрецію суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених ст.ст. 177, 178 КПК України.

Відтак, на підставі системного аналізу вищезазначених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що в даному кримінальному провадженні саме суд вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, підозрюваної/обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи.

Приписи КПК України та стала практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

Виходячи з практики ЄСПЛ, ключовим є призначення застави саме для забезпечення явки, а не як форми покарання. Гарантія спрямована насамперед на забезпечення присутності підозрюваного/обвинуваченого під час судового розгляду, а не на відшкодування шкоди чи завданих збитків. Застава не може розглядатися як спосіб покарання її мета суто процесуальна.

У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (п. 76 рішення у справі "Вренчев проти Сербії").

Беручи до уваги вищевказану практику ЄСПЛ, а також приписи ст. 183 КПК України, яка наділяючи суд дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно визначення застави, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що обвинуваченій у даному випадку можливо визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави, оскільки вона вже тривалий час перебуває під вартою, судовий розгляд знаходиться на стадії дослідження письмових доказів, серед яких значна кількість відеозаписів, судом наразі досліджено їх незначну частину, судовий розгляд кримінального провадження може тривати невизначений час.

Відтак, з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, відомості про особу обвинуваченої, яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, обвинувачується у вчиненні декількох епізодів особливо тяжкого злочину у складі організованої групи, максимальний строк покарання за який становить 12 років позбавлення волі, та з урахуванням існування ризиків, передбачених ч. 1, 3 та 5 ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про те, що визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

У зв`язку з наведеним клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 331, 371-372 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартоюзадовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 02 серпня 2026 року включно.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою ОСОБА_5 обов`язків, передбачених КПК України у розмірі - 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2026 року складає 832000 гривень, яка може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на рахунок: одержувач ТУ ДСА України в Миколаївській області, рахунок отримувача UA688201720355229002000016294, банк одержувача ДКС України м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 26299835, призначення платежу: залогові кошти на депозитний рахунок ТУ ДСА України від заставодавця (прізвище, ім`я, по батькові повністю).

Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинувачену ОСОБА_5 у разі внесення застави наступні обов`язки:

1) не відлучатися із населеного пункту м.Південноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області без дозволу суду;

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

3) утриматися від спілкування зі свідками, окрім, як під час судових засідань;

4) здати при наявності на зберігання суду свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченої з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачена зобов`язана виконувати покладені на нею обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Визначити термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави до 02 серпня 2026 року включно.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачена вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченій, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачена, будучи належним чином повідомлена, не з`явилася за викликом до суду без поважних причин чи не повідомила про причини свої неявки, або якщо порушила інші покладені на нею при застосуванні обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Попередити обвинувачену про наслідки невиконання обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, роз`яснивши, що в разі їх невиконання до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нею може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом 7 днів з моменту її проголошення через Арбузинський районний суд Миколаївської області.

Повний текст ухвали проголошений 05 червня 2026 року о 8 годині 30 хвилин.

Суддя ОСОБА_1