Ухвала суду № 137135040, 01.06.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 1-кп/759/373/26

ун. № 757/418/24-к

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі ВКЗ, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на особисте зобов`язання, клопотання ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки щодо ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022000000000035 від 11.01.2022 відносно ОСОБА_3 , за ч. 1 ст. 255; ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_4 , за ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307; ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурори - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

обвинувачені - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

захисники - ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , за ч. 1 ст. 255; ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_4 , за ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307; ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України.

Прокурором ОСОБА_10 оголошено та підтримано клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , без визначення розміру застави, яке мотивоване продовженням існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Захисник ОСОБА_12 у судовому засіданні заперечував щодо клопотання прокурора, зазначив, що клопотання аналогічного змісту з попередніми, ризики необґрунтовані, обвинувачений тривалий час перебуває під вартою. У зв`язку з чим, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора і визначити розмір застави ОСОБА_6 .

Захисник ОСОБА_11 у судовому засіданні заперечувала щодо клопотання прокурора, посилаючись на необґрунтованість клопотання. Зазначила, що ризики, перелічені прокурором з часом явно зменшились, а згідно практики ЄСПЛ наявність обґрунтованої підозри не може бути єдиною підставою для тривалого тримання під вартою обвинуваченого, звернула увагу, що прокурор у підготовчому судовому засіданні не надав список свідків, які підлягають допиту. У зв`язку з чим, просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора, обрати запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Захисник ОСОБА_13 заперечував щодо клопотання прокурора, зазначив, що ризики, перелічені прокурором необґрунтовані, а саме клопотання фактично обґрунтовується тяжкістю покарання, передбаченого санкцією статті інкримінованого кримінального правопорушення. Додав, що тяжкість покарання не може бути єдиною підставою для тримання обвинуваченого під вартою. У зв`язку з чим, просив обрати обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити розмір застави.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечувала щодо клопотання прокурора, зазначила, що дане клопотання аналогічного змісту з попередніми, зауважила, що лише тяжкість покарання не може бути єдиною підставою для тримання обвинувачених під вартою.

Одночасно захисник ОСОБА_7 заявила клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на особисте зобов`язання. Дане клопотання обґрунтовано тим, що за час тримання під вартою в обвинуваченого ОСОБА_3 погіршився стан здоров`я. Захисник у своєму клопотанні посилається на відповідь Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи «Дніпропетровської обласної ради», в якій зазначено про погіршення стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_3 за період перебування під вартою. Крім того, захисник посилається на відомості, отримані від медичних установ, зокрема на документи щодо проведених медичних оглядів та обстежень обвинуваченого, встановлених йому діагнозів у період з 2023 по 2026 роки, а також на необхідність проведення обстежень та лікування ОСОБА_3 в профільних медичних закладах, що неможливо в умовах СІЗО.

На підставі викладеного, захисник ОСОБА_7 просила змінити запобіжний захід ОСОБА_3 з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримали думку своїх захисників.

Разом з тим, до суду надійшло клопотання ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки щодо ОСОБА_3 .

Дане клопотання обґрунтовано тим, що командир стрілецького спеціального підрозділу НОМЕР_1 окремої важкої механізованої бригади Збройних Сил України капітан ОСОБА_14 висловлює готовність взяти ОСОБА_3 на поруки та забезпечити його належну процесуальну поведінку, здійснювати належний контроль за поведінкою обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав клопотання захисника ОСОБА_7 та клопотання ОСОБА_8 , просив задовольнити. Також наголосив на тому, що справа сфабрикована, ніяких злочинів він не вчиняв.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, судом встановлено наступне.

Відповідно до п 1 ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб позбавлення свободи було "законним", що включає умову дотримання "процедури, встановленої законом". (рішення у справах Kornev and Karpenko v. Ukraine, п. 35; Lolova-Karadzhova v. Ukraine, п. 28; Krivolapov v. Ukraine, п. 84; Korniychuk v. Ukraine, п. 47).

У своєму рішенні «Хайрудінов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбулося за умов, установлених у пункті 1 статті 5 Конвенції.

Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. У справі «Смирнов проти Росії» визначено, що наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу, серед іншого, є наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 можуть здійснити дії, передбачені частиною першою - п`ятою цієї статті.

Суд вважає за необхідне знову перевірити доводи прокурора та обґрунтованість клопотання в цій частині.

Згідно матеріалів даного кримінального провадження, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , кожний окремо, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255; ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307; ч. 1 ст. 263 КК України, які згідно ст. 12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами відповідно, за якими передбачено покарання до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

За версією сторони обвинувачення усвідомлення обвинуваченими тяжкості можливого реального покарання, у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, останні матимуть можливість переховуватися від суду, в тому числі на території, яка тимчасово непідконтрольна владі України, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Однак суд звертає увагу, що згідно рішення Європейського суду з прав людини, яке згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, які є джерелом права, у справі «Бойченко проти Молдови» № 41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу». У справі «Мамедова проти Росії» № 7064/05, рішення від 01 червня 2006 року Європейський суд дійшов такого висновку: «посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме розслідуванню або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальний елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребує позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».

Суд погоджується з посиланням прокурора на те, що продовжує існувати ризик перешкоджання кримінальному провадженню з боку обвинувачених, який може бути виражений у неявці всіх обвинувачених одразу або по черзі до суду, в той час як судове засідання можливо проводити виключно в разі явки до суду всіх обвинувачених та їх захисників, що матиме наслідком відкладення судових засідань та порушення розумних строків судового розгляду.

Щодо продовження існування ризику незаконно впливати на свідків, експертів, інших обвинувачених для уникнення кримінальної відповідальності в кримінальному провадженні, прокурор зазначає, що встановлення об`єктивних обставин вчинення кримінального правопорушення можливе шляхом дослідження доказів, допитів свідків тощо. Перебуваючи на волі обвинувачені, з метою уникнення покарання, можуть вчинити дії, направлені на примушування до зміни показань наданих раніше свідками, які були допитані в ході досудового розслідування, в тому числі із застосуванням фізичного насильства, оскілки останнім в ході ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, стали відомі їх місця проживання, контактні телефони. Допит свідків у судовому засіданні є важливою стадією судового розгляду, так як суд оцінює лише покази, які були сприйняті ним безпосередньо або отримані в порядку ст.225 КПК, тому необхідно забезпечити відсутність негативного впливу на цих осіб.

Разом з тим, суд звертає увагу, що наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами (рішення у справі "Клішин проти України").

Заслуговує на увагу той факт, що дане кримінальне провадження розпочиналось щодо тридцяти шести осіб, затверджено 24 угоди про визнання винуватості, щодо 8 обвинувачених матеріали кримінального провадження виділялись в окреме провадження в порядку ст.ст. 334-335 КПК України, при цьому на даний час судовий розгляд здійснюється лише щодо чотирьох обвинувачених. Під час підготовчого судового засідання прокурор у порядку ст. 315 КПК України не заявляв клопотання про здійснення судового виклику свідків для їх допиту в судовому засіданні та не долучав відповідного списку осіб, які можуть бути допитані як свідки щодо обставин кримінальних правопорушень, інкримінованих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), § 61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).

Однак прокурором не наведено жодних конкретних обставин, які б свідчили про наміри чи спроби обвинувачених незаконно впливати на свідків. Сам факт обізнаності обвинувачених з анкетними даними свідків не може автоматично свідчити про існування такого ризику та бути самостійною підставою для подальшого безальтернативного тримання їх під вартою. Також сторона обвинувачення не зазначала про наявність заяв чи повідомлень від свідків щодо спроб обвинувачених чинити на них тиск або схиляти до зміни показань.

Оцінюючи реальність ризику вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення, суд бере до уваги багатоепізодність кримінальних правопорушень, в яких обвинувачуються ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що, в разі доведення винуватості, свідчитиме про системність вчинення ними кримінальних правопорушень, пов`язаних з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин.

Також, обвинувачені, які за версією сторони обвинувачення, вчинили кримінальні правопорушення, передбачені частинами 1 та 2 ст. 255 КК України, вже перебувають під судом в інших справах: ОСОБА_5 в Тернівському районному суді Кривого Рогу за ч.ч. 3, 4 ст. 185 КК України; ОСОБА_4 в Саксаганському районному суді Кривого Рогу, за ч. 3 ст. 307 КК України та в Святошинському районному судді міста Києва, за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 2 ст. 209 КК України; ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий. У даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 , крім ч. 3 ст. 307 КК України, обвинувачується в створенні злочинної організації.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання з огляду на таке.

Клопотання захисника фактично обґрунтовується долученими до нього медичними документами щодо результатів медичних обстежень ОСОБА_3 та встановлених йому діагнозів у період перебування під вартою. Водночас суд не наділений спеціальними медичними знаннями для самостійної оцінки впливу зазначених захворювань на можливість подальшого тримання обвинуваченого під вартою та не може підміняти висновки компетентних медичних установ чи фахівців.

Суд звертає увагу, що ухвалою суду від 30.07.2025 було доручено керівництву філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області та ДУ «Київський слідчий ізолятор», іншої установи попереднього ув`язнення за місцем утримання ОСОБА_3 негайно забезпечити додержання права останнього на належну медичну допомогу, зокрема в частині проведення медичного обстеження обвинуваченого та забезпечення можливості відповідного лікування згідно встановленого діагнозу, в тому числі відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 р. № 239/5/104.

Ухвалою суду від 13.11.2025 розглянуто клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тих самих підстав, які наведені у клопотанні захисника ОСОБА_7 . При цьому, відповідно до наданих начальником філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області відповідей, станом на кінець жовтня 2025 року стан здоров`я ОСОБА_3 оцінювався як стабільний та задовільний, відповідав перебігу наявного хронічного захворювання і потребував постійного прийому гіпотензивних препаратів.

Оскільки клопотання з аналогічних підстав вже було предметом розгляду клопотання сторони захисту, воно було вирішено по суті ухвалою від 30.07.2025, медичною частиною ДУ "Київський слідчий ізолятор" вжито всіх можливих заходів для медичного обстеження ОСОБА_3 в умовах як ДУ "Київський слідчий ізолятор", так і іншого медичного закладу згідно Порядку (затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 № 239/5/104), а також беручи до уваги, що наведені обставини самі по собі не можуть слугувати достатньою підставою для обрання найбільш м`якого запобіжного заходу, суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання захисника.

Надаючи оцінку клопотанню ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки щодо ОСОБА_3 , суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Особиста порука, як і особисте зобов`язання, належить до тієї категорії запобіжних заходів, у ході яких використовується моральний (психічний) метод впливу на поведінку обвинуваченого. Довіра до поручителя перш за все полягає в усвідомленні суду того факту, що поручитель зможе сприяти досягненню мети запобіжних заходів та виконанню обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з частиною 2 статті 180 КПК України кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру. Особиста порука як запобіжний захід застосовується з метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого та його своєчасної участі в кримінальному провадженні. Вона обирається за наявності загальних підстав (ст. 177 КПК України), і, крім того, особливих підстав.

Суд звертає увагу, що особиста порука заснована на довірі поручителя з боку суду, яка, в свою чергу, ґрунтується на особливих моральних якостях поручителя, його авторитеті, зокрема, для обвинуваченого, що робить можливим для поручителя забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та у разі потреби доставку його в суд на першу вимогу. Тобто особиста порука належить до запобіжних заходів, які поєднані із психологічним впливом на поведінку обвинуваченого, що ґрунтується на моральній відповідальності цієї особи перед тими особами, які за нього поручилися. На момент судового засідання, у суду відсутня будь-яка інформація стосовно особи ОСОБА_8 яка б давала суду підстави вважати дану особу такою, яка заслуговує на особливу довіру, не надано доказів, що характеризують поручителя, з яких би суд міг встановити, чи заслуговує поручитель на його довіру, чи здатний поручитель достатньо впливати на обвинуваченого ОСОБА_3 щоб забезпечити його належну процесуальну поведінку та реально забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, з врахуванням даних про особу обвинуваченого, обставини інкримінованого злочину, його тяжкості та суворості покарання за його вчинення. Разом з тим, ОСОБА_14 не навів достатніх переконливих доводів на обґрунтування тверджень, що він зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження, а також зможе доставити обвинуваченого в суд на першу про те вимогу.

Одне лише висловлення готовності взяти обвинуваченого на поруки не дають підстав стверджувати, що ОСОБА_14 має достатній вплив на обвинуваченого для того аби мати реальну можливість виконати зобов`язання, які можуть бути покладені на нього судом якби таке клопотання було задоволено.

Крім того, суду не надано будь-яких доказів, аналізуючи які, можна зробити висновок, що вказана особа зможе ефективно виконати свої зобов`язання як поручителя. Зокрема його характеристики, інформацію про те, чи притягувався він до адміністративної чи кримінальної відповідальності, чи був він поручителем в інших кримінальних провадженнях, і якщо так, то чи не порушувались ним його зобов`язання. Між тим з урахуванням встановлених ризиків та обсягу обвинувачення, серйозності кримінального провадження, запобіжний захід у вигляді особистої поруки, на переконання суду, буде недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_3 , не буде відповідати потребам кримінального провадження на даній стадії.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні заяві ОСОБА_8 .

Оскільки строк дії ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначений ст. 197 КПК України, стосовно обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 спливає, враховуючи наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, особи обвинувачених, кожного окремо, а також обставини кримінального правопорушення, ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, суд вважає за доцільне продовжити строк тримання під вартою, оскільки інший більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити дотримання обвинуваченими процесуальних обов`язків під час розгляду кримінального провадження в суді.

Зважаючи на стадію кримінального провадження, суд позбавлений можливості надати оцінку доводам сторони захисту в частині доведеності або недоведеності винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень наявності або відсутності в їх діях складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого вони обвинувачуються; правильності кваліфікації дій, належності, допустимості та достатності доказів, тощо. Вказана оцінка, як доказам, так і обставинам інкримінованих кримінальних правопорушень, кваліфікація дій обвинувачених, буде надана в нарадчій кімнаті під час прийняття судового рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.

Суд проаналізував питання обґрунтованості підозри, і на підставі інформації, яка міститься в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що дійсно, у стороннього спостерігача, може скластись враження скоєння обвинуваченими кримінального правопорушення.

Разом з тим, у судовому засіданні не встановлено обставин щодо віку та стану здоров`я обвинувачених, які б перешкоджали їх утриманню в умовах слідчого ізолятора.

Окремо суд погоджується із зауваженнями сторони захисту щодо ідентичності клопотань сторони обвинувачення про продовження строку тримання обвинувачених під вартою, які протягом тривалого часу залишаються майже незмінними за своїм змістом.

Суд також враховує правову позицію Європейського суду, яка сформульована, зокрема, у п.80 рішення у справі "Марченко проти України" про те, що при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Крім того, суд враховує актуальну практику ЄСПЛ зокрема: рішення ЄСПЛ від 22.01.2026 у справі «Рідкодубський та інші проти України» (заява №5430 «Олексій Тандир проти України»), де суд визнав, що тримання заявника під вартою (в цій справі 2,5 років) без визначення застави становить порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини, причому це порушення відбувалося протягом тривалого часу .

Суд констатує, що обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебувають під вартою понад три роки (з лютого 2023 року) без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Ухвалою суду від 26.05.2026 призначено судовий розгляд даного кримінального провадження. На даний час прокурором оголошено короткий виклад обвинувального акта, судом здійснюється встановлення особи обвинувачених, після чого будуть проведені інші процесуальні дії, передбачені КПК України.

Оцінивши аргументи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, врахувавши строк перебування обвинувачених під вартою, який триває більше трьох років, за умови того, що після крайньої ухвали, яка стосувалась запобіжних заходів змінилась стадія кримінального провадження, а саме розпочато судовий розгляд по суті, суд дійшов висновку про те, що прокурор у ході розгляду клопотання не довів наявності нових ризиків або збільшення ступеню наявних ризиків, що виправдовувало би таке тривале безальтернативне утримання обвинувачених під вартою. Обов`язок прокурора наводити такі обставини передусім випливає із численної практики Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень (зокрема Рішення від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України», Рішення від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України», Рішення від 08.04.2010 року у справі «Фельдман проти України» та інші) неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції того, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу.

Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри та наявність ризиків констатованих на етапі застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою перестає бути підставою для позбавлення свободи, і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави, у тому числі і збільшення ризиків.

Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою.

Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.

Враховуючи викладене, суд констатує, що подальше застосування до обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою не може бути визнано виправданим та таким, що відповідає наведеній вище практиці ЄСПЛ та національному законодавству. Повертаючись до рішення ЄСПЛ від 22.01.2026 у справі «Рідкодубський та інші проти України» (заява ОСОБА_15 ), суд бере до уваги, що строк перебування обвинувачених під вартою в цій справі вже на один рік перевищує строк тримання під вартою заявника ОСОБА_15 на момент ухвалення рішення.

Компенсувати ступінь зменшення існуючих ризиків, за відсутності нових ризиків та з урахуванням вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, може встановлення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, що вказує на наявність підстав для висновку про можливість, за правилами ч. 3 ст. 183 КПК України, визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави.

Відповідно до п.3 ч.5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

У рішенні Європейського суду по справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain, № 12050/04, від 28.09.2010 р., п. 79, 80), зроблено висновок, згідно із яким сума застави повинна бути належним чином обґрунтована із врахуванням майнового стану обвинуваченого.

Враховуючи практику ЄСПЛ, обставини інкримінованих кримінальних правопорушень, які не пов`язані з застосуванням насильства, майновий та сімейний стан обвинувачених, те, що вони понад три роки не працюють та фактично не мають офіційного джерела доходу, а також беручи до уваги положення ст. 182 КПК України, відповідно до яких застава повинна достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків і не може бути завідомо непомірною для них, суд не вбачає підстав для визначення застави у розмірі, що перевищує триста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки такий розмір застави не відповідатиме майновому стану обвинувачених та буде для них завідомо непомірним.

Оцінюючи викладене в сукупності, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також те, що прокурором у судовому засіданні не доведено неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених шляхом визначення розміру застави, суд вважає за необхідне визначити ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб для кожного, що, на переконання суду, є достатнім для забезпечення виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 331, 369, 615 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на особисте зобов`язання - відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки щодо ОСОБА_3 - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30.07.2026 року включно та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на нього обов`язків, у розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м.Києва, (код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059, банк отримувача ДКСУ, м.Київ; код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA128201720355259002001012089), після внесення якої ОСОБА_3 , підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на два місяці, наступні обов`язки: прибувати на першу вимогу суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну - невиконання яких, тягне можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30.07.2026 року включно та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на нього обов`язків, у розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м.Києва, (код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059, банк отримувача ДКСУ, м.Київ; код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA128201720355259002001012089), після внесення якої ОСОБА_4 , підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на два місяці, наступні обов`язки: прибувати на першу вимогу суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну - невиконання яких, тягне можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30.07.2026 року включно та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на нього обов`язків, у розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м.Києва, (код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059, банк отримувача ДКСУ, м.Київ; код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA128201720355259002001012089), після внесення якої ОСОБА_5 , підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на два місяці, наступні обов`язки: прибувати на першу вимогу суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну - невиконання яких, тягне можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 30.07.2026 року включно та утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України

Визначити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на нього обов`язків, у розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м.Києва, (код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059, банк отримувача ДКСУ, м.Київ; код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA128201720355259002001012089), після внесення якої ОСОБА_6 , підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строком на два місяці, наступні обов`язки: прибувати на першу вимогу суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну - невиконання яких, тягне можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Роз`яснити обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що у разі невиконання, покладених на них обов`язків застава звертається в дохід держави.

Ухвала діє до 30.07.2026 року включно та підлягає негайному виконанню.

У разі внесення застави ухвала в частині покладених обов`язків діє протягом двох місяців з дня внесення застави.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено та оголошено 05.06.2026.

Суддя ОСОБА_1