Рішення № 137133816, 29.05.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/1701/26

Єдиний унікальний № 742/1797/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Давидчука Д.П.,

за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В.,

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д. П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Правовідносини сторін.

Представник ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 5404492 від 23.03.2025 року у загальному розмірі 100 400 гривень 00 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.03.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем був укладений електронний кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 20 000 грн строком на 360 днів.

28.11.2025 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір факторингу № 28-11/25/Л, згідно з яким право вимоги до відповідача перейшло до позивача.

Заборгованість відповідача становить 100 400,00 грн, що складається з: 20 000,00 грн тіло кредиту; 47 690,00 грн проценти на дату відступлення; 20 710,00 грн проценти, нараховані позивачем після відступлення; 10 000,00 грн пеня/штрафи; 2 000,00 грн комісія

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути разом із судовими витратами

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Відтак, суд 29.05.2026 перейшов до стадії ухвалення рішення.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Позивач у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності та не заперечував проти заочного розгляду.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзиву не подав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

За поштовою адресою Відповідачу рекомендованим повідомленням направлено ухвалу про відкриття провадження у справі, з викликом її в судове засідання.

Відповідно до п. 4 ч. 8ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8ст. 178 ЦПК України.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2ст. 247 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини встановлені та висновки суду.

Судом встановлено, що 23.03.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний Договір № 5404492.

Укладення правочину здійснювалося в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи через офіційний вебсайт кредитодавця.

Згідно з матеріалами справи, договір був підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (алфавітно-цифрової послідовності), який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Такий спосіб підписання, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», прирівнюється до власноручного підпису. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами, зокрема щодо розміру кредиту, відсоткових ставок та строків повернення.

За умовами Договору № 5404492, кредитодавець надав позичальнику грошові кошти (тіло кредиту) у розмірі 20 000,00 грн строком на 360 днів.

Згідно з інформацією ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», на виконання умов кредитного Договору № 5404492 від 23.03.2025 року, відповідачу ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн.

28.11.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір факторингу № 28-11/25/Л.

Відповідно до умов вказаного договору та Витягу з Реєстру боржників, до позивача перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 5404492.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 28.11.2025 за в ОСОБА_1 за Договором № 5404492 від 23.03.2025 року обліковується заборгованість у загальному розмірі 100 400,00 грн.

Відповідно до деталізованого розрахунку позивача, вказана сума заборгованості складається з 20 000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту); 47 690,00 грн заборгованість за процентами, що були нараховані первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за період користування кредитом до моменту відступлення права вимоги, тобто станом на 28.11.2025 року; 20 710,00 грн заборгованість за процентами, нарахованими згідно з умовами кредитного договору вже новим кредитором (позивачем) за період з моменту набуття ним права вимоги по дату виготовлення розрахунку; 10 000,00 грн заборгованість за пенею та/або штрафними санкціями, нарахованими за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання; 2 000,00 грн заборгованість за комісіями, передбаченими умовами договору.

V. Норми права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Згідно з ст.525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону і одностороння відмова від зобов`язання чи зміна його умов не допускається. Ст. 1054 ЦК України передбачає обов`язок позичальника за кредитним договором повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

За приписами ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Згідно ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті79,80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

VI. Оцінка суду.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що кредитний Договір № 5404492 від 23.03.2025 року, укладений із ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документів, в яких втілюється воля останнього, є доведеним факт укладення між сторонами вказаного кредитного договору. Відтак, ОСОБА_1 всі умови договору цілком зрозумів та своїм підписом підтвердив і закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, виборі контрагента та умов договору.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (алфавітно-цифрової послідовності, що є аналогом власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на вебсайт за допомогою логіна та пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та кредитором не було б укладено.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Перерахування коштів на платіжну карту відповідача за укладеним договором було здійснено операторами послуг платіжної інфраструктури у безготівковій формі, тому видаткові касові ордери не складаються. Умовами угоди з банком-екваєром передбачено надходження загальних сум поповнення карток за період, а не окремих транзакцій, тому виділення окремого платежу у банківській виписці часто є неможливим, проте факт отримання коштів підтверджується сукупністю наданих доказів.

У даній справі позивач надав докази перерахування 20 000,00 грн на платіжну карту, реквізити якої відповідач особисто надав під час реєстрації.

До доказів укладення договору факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитними договорами укладеними первісними кредитором з ОСОБА_2 суд зазначає, що з огляду на положення законодавства щодо факторингу заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому аналіз змісту статті 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

28.11.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір факторингу № 28-11/25/Л.

Відповідно до умов вказаного договору та Витягу з Реєстру боржників, до позивача перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 5404492.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 28.11.2025 за в ОСОБА_1 за Договором № 5404492 від 23.03.2025 року обліковується заборгованість у загальному розмірі 100 400,00 грн.

Відповідно до деталізованого розрахунку позивача, вказана сума заборгованості складається з 20 000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту); 47 690,00 грн заборгованість за процентами, що були нараховані первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за період користування кредитом до моменту відступлення права вимоги, тобто станом на 28.11.2025 року; 20 710,00 грн заборгованість за процентами, нарахованими згідно з умовами кредитного договору вже новим кредитором (позивачем) за період з моменту набуття ним права вимоги по дату виготовлення розрахунку; 10 000,00 грн заборгованість за пенею та/або штрафними санкціями, нарахованими за порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання; 2 000,00 грн заборгованість за комісіями, передбаченими умовами договору.

Щодо вимоги про стягнення 20 710,00 грн процентів, нарахованих позивачем (ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС») після відступлення права вимоги (після 28.11.2025).

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом та у розмірі встановленому договором.

Нарахування новим кредитором процентів за користування кредитом після відступлення права вимоги не допускається, оскільки таке право належить лише первісному кредитодавцю. Після пред`явлення вимоги про повернення кредиту договірні проценти не підлягають нарахуванню, що прямо випливає з положень статей 1048, 1050 та 625 Цивільного кодексу України.

Новий кредитор, отримавши право вимоги за договором факторингу, може вимагати лише ту суму заборгованості, яка існувала на момент відступлення права вимоги і була погоджена сторонами, але не має права на подальше нарахування процентів.

Судом встановлено, що новий кредитор, отримавши право вимоги за договором факторингу, може вимагати лише ту суму заборгованості, яка існувала на момент відступлення права вимоги. Нарахування новим кредитором (фактором) додаткових процентів після моменту відступлення права вимоги не допускається, оскільки таке право за договором належало первісному кредитору за період фактичного користування кредитом, а новий кредитор купує право вимоги вже сформованої дебіторської заборгованості. Таким чином, нарахування у розмірі 20 710,00 грн є безпідставним.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 10 000 грн суд зазначає наступне.

Положення п. 18 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначають, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

- на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18Прикінцеві та перехідні положення ЦК України(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22);

- на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18Прикінцеві та перехідні положення ЦК України(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зауважує, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан неодноразово було продовжено та такий триває і на даний час.

На підставі викладеного, у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача 10 000 грн штрафу, оскільки такий нарахована позивачем у період дії в Україні воєнного стану, що є неправомірним.

Щодо стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 2000 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Таким чином, сторони погодили умови кредитування, в тому числі кількість та розмір платежів, комісію за надання кредиту, а тому вимога позивача щодо стягнення комісії за користування кредитом ґрунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що згідно з п. 4.1. Паспорта споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною Договору № 5404492 від 23.03.2025 року, сторони узгодили комісію за надання договору у розмірі 200,00 грн. Суд зазначає, що вказаний платіж є правомірним, оскільки він прямо передбачений умовами кредитування, про які відповідач був належним чином поінформований до моменту укладення договору. Дана комісія є одноразовим платежем за дії кредитодавця, пов`язані з оформленням кредитної справи та наданням фінансової послуги, що відповідає засадам свободи договору та вимогам Закону України «Про споживче кредитування» щодо прозорості витрат споживача. Враховуючи, що відповідач підписав договір та отримав кредитні кошти, він погодився з усіма істотними умовами, зокрема і щодо сплати зазначеної комісії, а тому вимога у частині стягнення 200,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково, у загальному розмірі 69 690 грн, яка складається з 20 000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту); 47 690,00 грн заборгованість за процентами, що були нараховані первісним кредитором станом на дату відступлення права вимоги (28.11.2025); 2 000,00 грн заборгованість за комісією за видачу кредиту.

VІІ. Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Представник позивача просить стягнути з відповідача 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1 - 6ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 137 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Судом встановлено, що на підтвердження заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн представником позивача надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 та акта про надання юридичної допомоги, якими підтверджується факт надання послуг, їх якість, повнота, строки та обсяг, а також додатків до договору про надання правової допомоги, що підтверджують безпосередній факт надання послуг.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, та розгляд справи в спрощеному провадженні відповідно до вимог ч. 4 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, за відсутності відомостей про витрачений ним час на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відтак суд дійшов висновку, що, враховуючи категорію спору, обсяг наданих адвокатських послуг, а також часткове задоволення позову, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.

VІII. Розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги (загальна ціна позову 100 400,00 грн) задоволено судом частково у розмірі 69 690,00 грн (що становить 69,41% від заявленої суми), частка судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1 848 (одна тисяча вісімсот сорок вісім) гривень 03 копійки (2 662,40 грн ? 0,6941), тобто пропорційно до задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 1013, 7681, 89, 141, 259, 263265, 274279, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договором № 5404492 від 23.03.2025 року у загальному розмірі 69 690 (шістдесят дев`ять тисяч шістсот дев`яносто) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судовий збір у розмірі 1 848 (одна тисяча вісімсот сорок вісім) гривень 03 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

У решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 29.05.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК