Рішення № 13713143, 04.02.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.11 Справа№ 26/166 (10)

За позовом: Закритого акціонерного товариства «Завод комунального транспорту», м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору1: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, м. Львів

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський автозавод», м. Львів

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору3: Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м. Львів

про: визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Суддя Деркач Ю.Б.

при секретарі Боровець Я.

Представники:

від позивача Максимів Р.Й. представник (довіреність б/н від 03.12.2010 р.)

від відповідача Васильєв Ю.М. начальник управління з проблемних кредитів юридичних осіб (довіреність № 648 від 05.11.2009 р.)

від третіх осіб1,2,3: не зявився

Представникам позивача та відповідача розяснено їх права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 04.02.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Закрите акціонерне товариство «Завод комунального транспорту», м. Львів звернулося до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ в особі Львівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Львів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, м. Львів про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 26.10.2007 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований за № 3709 про звернення стягнення на будівлі та споруди, а саме: пресовий корпус, позначений літерою «О», площею 12278,2 м.кв.; енергоблок, позначений літерою «поз. 30», площею 1768,00 м.кв.; будівлю очисних споруд, позначену літерою «С», площею 4358,9 м.кв., загальною площею 18405,1 м.кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45 та належать ЗАТ «Завод комунального транспорту», для задоволення вимог ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»на загальну суму 2316071,76 грн. та витрат на вчинення виконавчого напису у розмірі 29000,00 грн., стягнення судових витрат.

Позовні вимоги, з урахуванням доповнень стосовно нормативно-правового обгрунтування позовної заяви, обґрунтовуються тим, що заборгованість за якою було вчинено оскаржуваний виконавчий напис не була безспірною та потребувала додаткового доказування через її виникнення після закінчення строку дії кредитних договорів, а також у звязку із простроченням кредитора (відповідача); нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми ЗУ «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172.

Ухвалою суду від 22.11.2010 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03.12.2010 р. В судовому засіданні 03.12.2010 р. оголошувалась перерва до 17.12.2010 р. Ухвалою суду від 17.12.2010 р. залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський автозавод», м. Львів та Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м. Львів. Цією ж ухвалою вжито заходів до забезпечення позову та розгляд справи відкладався до 04.01.2011 р. Ухвалою суду від 04.01.2011 р. розгляд справи відкладався до 31.01.2011 р. Ухвалою суду від 31.01.2011 р. розгляд справи відкладався до 04.02.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти задоволення позову заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях до нього.

Треті особи явки повноважних представників в судове засідання не забезпечили, письмових пояснень по суті позовних вимог не подали.

Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників третіх осіб за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.04.2006 року у справі №1/125-28/29, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року, позовні вимоги Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»(Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»є правонаступником за всіма правами та обовязками Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”) до Закритого акціонерного товариства «Львівський автомобільний завод»(Закрите акціонерне товариство «Завод комунального транспорту»є правонаступником за всіма правами та обовязками ЗАТ «Львівський автомобільний завод») задоволено повністю та звернено стягнення на майно (в тому числі заставлене) ЗАТ «Львівський автомобільний завод»з метою погашення заборгованості на користь Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»в розмірі 805408,69 доларів США, 865506,96 Євро та 11122676,71 грн.

25 вересня 2006 року господарським судом Львівської області видано два накази за №1/125-28/29 про примусове виконання рішення та постанови у даній справі (про стягнення заборгованості та судових витрат).

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Господарським судом Львівської області в межах справи №1/125-28/29 встановлено, що 29 жовтня 2003 року між позивачем відповідачем укладено Генеральну кредитну угоду № 9, згідно якої відповідач зобовязувався надати позивачу кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених в додаткових кредитних договорах, укладених в рамках генеральної угоди, із загальним розміром заборгованості по наданих кредитних коштах, в будь-який момент під час дії генеральної угоди сумі еквівалентній 12 000 000,00 грн.

Додатковою угодою від 12 листопада 2003 року до генеральної угоди встановлено можливість кредитування в російських рублях і встановлено ліміт кредитування в цій валюті в розмірі 10 000 000,00 російських рублів.

Додатковою угодою від 21 січня 2004 року до генеральної угоди збільшено ліміт кредитування в сумі еквівалентній 20 000 000,00 грн. і внесено зміни щодо видів кредитування та забезпечення.

В межах генеральної угоди між позивачем та відповідачем було укладено.

- кредитний договір від 29 жовтня 2003 року № 010/08-1/237, згідно якого відповідач відкрив позивачу кредитну лінію в сумі 4 650 000,00 грн. строком з 29.10.2003 року до 28.10.2005 року із сплатою 18% річних. До даного кредитного договору було укладено додаткові угоди в кількості 20 шт., укладені в період з 07.11.2003 року по 30.07.2004 року, додатковий договір від 10.05.2005 року та від 31.05.2005 року про зміну розміру кредитної лінії;

- кредитний договір від 29.10.2003 року № 010/08-1/238/в, згідно якого відповідач відкрив позивачу кредитну лінію в сумі 87 000,00 євро строком з 29.10.2003 року до 28.10.2005 року із сплатою 13% річних. До даного кредитного договору було укладено додаткові угоди в кількості 13 шт., укладені в період з 11.11.2003 року по 28.04.2004 року, додатковий договір від 10.05.2005 року та від 13.05.2005 року про зміну розміру кредитної лінії;

- кредитний договір від 29.10.2003 року № 010/08-1/239/в, згідно якого відповідач відкрив позивачу кредитну лінію в сумі 214 000,00 доларів США строком з 29.10.2003 року до 28.10.2005 року із сплатою 13% річних. До даного кредитного договору було укладено додаткові угоди в кількості 16 шт., укладені в період з 11.11.2003 року по 26.04.2004 року, додатковий договір від 10.05.2005 року та від 13.05.2005 року про зміну розміру кредитної лінії.

В забезпечення виконання зобовязань за генеральною угодою та укладеними в її межах кредитними договорами між позивачем та відповідачем було укладено: 05 листопада 2003 року договір застави №9135, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5; 29 січня 2004 року договір застави товарів в обігу № 9/1; 30 січня 2004 року договір іпотеки №474, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5; 11 травня 2004 року договір застави виробничих запасів № 9/2; 24 травня 2004 року договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2009 року у справі №1/125-28/29 скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.05.2009 року і ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.02.2009 року та відмовлено у задоволенні скарги відповідача на дії Підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області щодо закінчень виконавчих проваджень із виконання наказів Господарського суду Львівської області про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.06 у справі №1/125-28/29.

При цьому, Вищий господарський суд України виходив з тих обставин, що на користь відповідача стягувалася сума основної заборгованості в розмірі 835 739 доларів США 23 центи, 898 100 євро 71 євроцент, 11 562 901,80 грн. (що становить 21499 360,35 грн. ) за кредитними договорами, укладеними в межах генеральної кредитної угоди № 9 від 29.10.2003 року, яка була в повному обсязі перерахована на рахунок відповідача платіжними дорученнями №54 від 26.01.2008 року і №55 від 26.01.2008 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.02.2007 року у справі № 1/30-28/19, яке набрало законної сили, з позивача на користь відповідача стягнена заборгованість по сплаті відсотків за період з 23.05.2006 року по 22.02.2007 року в розмірі 1 652 213 грн. 05 коп., 80 241 євро 64 євроценти, 74 669 доларів США 89 центів.

26 жовтня 2007 року, за заявою відповідача, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на нотаріально посвідченому договорі іпотеки від 30.01.2004 року вчинено виконавчий напис №3709 про стягнення з позивача 1446638,40 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором №010/08-1/237 від 29.10.2003 року в період з 23.02.2007 року по 25.10.2007 року; 71228,99 Євро, що станом на 26.10.2007 року становило 514703,91 грн. (курс НБУ 1 Євро = 7,226045 грн.) зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором №010/08-1/238/в від 29.10.2003 року в період з 23.02.2007 року по 25.10.2007 року; 66283,06 доларів США, що станом на 26.10.2007 року становило 334729,45 грн. (курс НБУ 1 долар США = 5,05 грн.) зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором №010/08-1/239/в від 29.10.2003 року в період з 23.02.2007 року по 25.10.2007 року, що загалом у гривневому еквіваленті становило 2316071,76 грн., та витрат за вчинення виконавчого напису у розмірі 29000,00 грн. на користь відповідача.

Вищезазначеним виконавчим написом нотаріус запропонував відповідачу задовольнити свої вимоги за рахунок заставлених на підставі договору іпотеки від 13.01.2004 року за № 474, посвідченому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, будівель та споруд, а саме: пресового корпусу, позначеного літерою «О», площею 12 278,2 м.кв.; енергоблоку, позначеного літерою «поз. 30», площею 1768,00 м.кв.; будівлі очисних споруд, позначеної літерою «С», площею 4358,9 м.кв., загальною площею 18405,1 м.кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45 та належать позивачу.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 1 ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобовязання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобовязань, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.04 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.04 за № 283/8882) (далі Інструкція), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Як вбачається із ст. 88 Закону України «Про нотаріат»нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, згідно пункту 1 якого для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Згідно пункту 283 Інструкції: для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

За умовами статті 284 Інструкції заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктом 286 Інструкції встановлено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Судом встановлено, що зазначений виконавчий документ виданий на підставі наступних документів: заяви відповідача вих. № 02-6/04-2457 від 26.10.2007 р. про вчинення виконавчого напису; оригіналу договору іпотеки від 30.01.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 474; розрахунку заборгованості по кредитному договору № 010/08-1/237 від 29.10.2003 року; розрахунку заборгованості по кредитному договору № 010/08-1/238/в від 29.10.2003 року; розрахунку заборгованості по кредитному договору № 010/08-1/239/в від 29.10.2003 року; копії письмової вимоги Банку № 02/604-2087 від 20.09.2007 року; копії поштового повідомлення про вручення № 2181360; генеральної кредитної угоди № 9 від 29.10.2003 року; додаткової угоди від 21.01.2004 року до генеральної кредитної угоди №9 від 29.10.2003 року; копії кредитного договору № 010/08-1/237 від 29.10.2003 року; копії кредитного договору № 010/08-1/238/в від 29.10.2003 року; копії кредитного договору № 010/08-1/239/в від 29.10.2003 року; копії статуту ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»; копії нотаріально посвідченої довіреності від 21.12.2006 року за реєстровим № 4693.

Доказів подання нотаріусу інших документів для вчинення виконавчого напису відповідачем не надано. Не заявлялось клопотань про витребування таких доказів і в порядку ст. 38 ГПК України.

Відповідно до імперативних норм статті 88 Закону України „Про нотаріат”, пункту 284 Інструкції та підпункту Б частини 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Водночас, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, вимагаючи надання нотаріусу документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника, не конкретизує, які саме документи підтверджують безспірність.

За переконанням суду документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Як встановлено судом, при вчиненні оскаржуваного напису нотаріус не отримував від позивача та відповідача первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту та здійснення його повного чи часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що суми нарахованих відповідачем процентів, зазначені в оскаржуваному написі, за користування позивачем кредитними коштами, є безспірними.

Суд не приймає до уваги підготовлені працівниками відповідача розрахунки боргу по нарахованих відсотках за користування кредитом, в якості відображення правових підстав для стягнення відповідних сум та доказів безспірності грошових вимог відповідача до позивача, оскільки такі розрахунки є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків відповідача.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат»правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України , цей Закон, інші законодавчі акти України.

За приписами статті 8 ЦК України, цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Враховуючи неврегульованість Закону України «Про нотаріат», 282 Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.04 та Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, питання щодо конкретизації документів, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, для врегулювання спірних відносин суд вбачає за можливе застосувати загальні засади і принципи права, що регулюють схожі відносини.

Зокрема, за визначенням Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» безспірні вимоги кредиторів це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, позивач не акцентовував надісланої відповідачем на його адресу вимоги від 20.09.2007 р. про усунення порушень, у звязку із чим ствердної відповіді боржника (позивача) до заяви про вчинення спірного виконавчого напису відповідачем не додавалося.

В контексті викладеного суд зауважує, що саме лише твердження іпотекодержателя (заставодавця) про порушення основного зобовязання або договору іпотеки не обовязково є безспірним через можливість різного тлумачення сторонами умов договору. Тому відсутність відповіді іпотекодавця/заставодавця (боржника) на вимогу або сам факт залишення вимоги без задоволення не можуть бути достатнім для нотаріуса доказом безспірності боргових вимог. Доказом безспірності та факту прострочення в розумінні визначення безспірності вимог, наданого ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», може бути тільки ствердна відповідь боржника на письмову вимогу іпотекодержателя/заставодержателя про виконання порушеного зобов'язання (визнана (акцептована) боржником вимога).

З огляду на наведене вище, нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, чим порушив норми статті 88 Закону України „Про нотаріат”, пункту 284 Інструкції та підпункту Б частини 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172. Означене вказує на відсутність у виконавчого напису сили виконавчого документу, через що напис підлягає визнанню судом таким, що не підлягає виконанню.

Також, господарськими судами в межах справ № 1/125-28/29 та № 1/30-28/19 встановлено факти неналежного виконання позивачем зобовязань за кредитними договорами, укладеними в межах генеральної кредитної угоди №9 від 23.10.2003 року, у звязку із чим рішенням господарського суду Львівської області від 18.04.2006 року у справі №1/125-28/29, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 року, позовні вимоги Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»(Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»є правонаступником за всіма правами та обовязками Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”) до Закритого акціонерного товариства «Львівський автомобільний завод»(Закрите акціонерне товариство «Завод комунального транспорту»є правонаступником за всіма правами та обовязками ЗАТ «Львівський автомобільний завод») задоволено повністю та звернено стягнення на майно (в тому числі заставлене) ЗАТ «Львівський автомобільний завод» з метою погашення заборгованості на користь Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль»в розмірі 805408,69 доларів США, 865506,96 Євро та 11122676,71 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що порушені права ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», щодо своєчасного повернення позивачем коштів за кредитними договорами, укладеними в межах генеральної кредитної угоди № 9 від 23.10.2003 року було захищено у встановленому законом порядку, з зазначеного питання судом прийнято рішення, яке набрало законної сили та в силу статті 115 ГПК України є обовязковим на всій території України.

При цьому, слід зазначити, що позивач самостійно здійснив вибір способу захисту своїх цивільних прав, звернувши стягнення в тому числі на майно, що було предметом іпотеки за договором іпотеки №474 від 30.01.2004 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, тобто скористався одним із способів захисту своїх прав та інтересів.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (стаття 7 Закону України „Про іпотеку”).

Відповідно до пп. 3.1.4. нотаріально посвідченого договору іпотеки №474 від 30.01.2004 року у випадку невиконання іпотекодавцем умов за цим та/або за Кредитним договором, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки; реалізувати його відповідно до п.5 цього Договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення.

Згідно приписів статті 9 Закону України „Про іпотеку” іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.05.2006 року у справі №6/77-5/110 порушено провадження у справі про банкрутство позивача.

Відповідно до п. 4 цієї ухвали з моменту порушення провадження у справі про банкрутство позивача було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, що передбачав зупинення виконання позивачем грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) термін виконання яких настав до порушення справи про банкрутство і до введення мораторію; припинення заходів, спрямованих на виконання грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), адміністративного арешту та арешту в процедурі виконавчого провадження, що застосовані до порушення справи про банкрутство.

Також, відповідною ухвалою протягом дії мораторію було заборонено стягнення на підставі виконавчих документів, за якими здійснюється стягнення на підставі виконавчих документів.

Відповідно до приписів статті 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах.

Відповідно до приписів статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку. Аналогічна норма закріплена статтею 221 ГК України.

Згідно частини 4 статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобовязанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Частиною пятою статті 232 ГК України передбачено, що за грошовим зобовязанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Відповідачем не доведено належними засобами доказування, в розумінні статті 34 ГПК України, факт вчинення останнім дій, які позивач, без згоди відповідача та з метою повернення кредитних коштів, самостійно вчинити не міг (повідомляв про це відповідача листом від 24.05.2006 року), а з моменту порушення справи про банкрутство позивача, в контексті системного аналізу законодавства, що регулює порядок виконання зобовязань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд приходить до висновку, що задоволення вимог відповідача щодо повернення позивачем кредиту могло бути досягнуто виключного завдяки використанню відповідачем в повному обсязі інструментів, передбачених Законом України «Про іпотеку», а саме: самостійного продажу майна, що було предметом іпотеки третім особам, укладення з позивачем цивільно-правової угоди про умови переходу у власність відповідача предмета іпотеки вартістю, достатньою для задоволення вимог останнього тощо.

За вищевикладених обставин суд приходить до висновку, що у зобовязанні відносно вжиття заходів щодо своєчасності повернення позивачем кредиту, відповідач є таким, що прострочив в силу статті 613 ЦК України, а тому стягнення нотаріусом відсотків за користування кредитними коштами за кредитними договорами, укладеними в межах генеральної кредитної угоди № 9 в період з 23.02.2007 року по 25.10.2007 року у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки за договором № 474 від 30.01.2004 року, не підлягало застосуванню через відсутність підстав для нарахування відсотків за користування кредитом протягом цього періоду.

За правилами частин 1-2 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Розглядаючи деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у своєму Інформаційному листі від 29.09.2009 № 01-08/530 зазначив, що заява сторони про застосування позовної давності повинна мати ясний і однозначний характер; доцільно, щоб вона викладалася в письмовій формі (наприклад, у відповідному клопотанні, відзиві на позовну заяву тощо); як заява сторони про застосування позовної давності може розглядатися заявлена у відзиві на позовну заяву відмова задовольнити вимоги позивача з одночасною констатацією факту спливу позовної давності або відповідна заява, зроблена у засіданні господарського суду до прийняття ним рішення.

Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов громадянин, юридична особа, держава тощо. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Усно заявляючи в судовому засіданні від 04.02.2011 року, до прийняття судом рішення в даній справі, про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, який за переконанням відповідача та в контексті вчинення спірного виконавчого напису 26.10.2007 року, сплив 26.10.2010 року (до моменту звернення позивача за захистом свого порушеного права), останній втім не надав суду доказів того, що позивач довідався або міг довідатися про порушення спірним виконавчим написом свого права в день вчинення такого напису, а також не спростував належними засобами доказування твердження позивача щодо спливу строку позовної давності 21.04.2011 року, оскільки його перебіг почався з дня отримання останнім постанови підрозділу примусового виконання рішень ВДВС головного управління юстиції у Львівській області від 21.04.2008 року про відкриття виконавчого провадження з виконання спірного виконавчого напису.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення повністю.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про нотаріат», ст.ст. 3, 13, 267, 613 ЦК України, ст. 232 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 26.10.2007 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований за № 3709 про звернення стягнення на будівлі та споруди, а саме: пресовий корпус, позначений літерою «О», площею 12278,2 м.кв.; енергоблок, позначений літерою «поз. 30», площею 1768,00 м.кв.; будівлю очисних споруд, позначену літерою «С», площею 4358,9 м.кв., загальною площею 18405,1 м.кв., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 45 та належать ЗАТ «Завод комунального транспорту», для задоволення вимог ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»на загальну суму 2316071,76 грн. та витрат на вчинення виконавчого напису у розмірі 29000,00 грн.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі Львівської обласної дирекції, м. Львів, вул. Матейка, 8 (код ЄДРПОУ 20846070) на користь Закритого акціонерного товариства «Завод комунального транспорту», м. Львів, вул. Стрийська, 45 (код ЄДРПОУ 32483661) 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

5. Вжиті ухвалою суду від 17.12.2010 р. заходи до забезпечення позову залишити в силі до набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.02.2011 р.