Рішення № 137130174, 26.03.2026, Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Димитрія Ростовського, 35, селище Макарів, Бучанський район, Київська область, 08001,

тел. (063)069-85-65, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2026 р. Справа № 370/4325/25

Провадження № 2/370/1510/25

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Білоцької Л.В., із секретарем судового засідання Хоменко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в с-щі Макарів Київської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Макарівського районного суду Київської області з позовом до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області(далі - відповідач) про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позову вказав,що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2 . Разом з нею на день смерті проживали та були зареєстровані її чоловік (батько позивача) ОСОБА_3 та він, ОСОБА_1 - син.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина за законом, до складу якої увійшли житловий будинок з господарськими надвірними спорудами та будівлями та земельна ділянка для ОЖБ площею 0,1519 га, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Вказану спадщину повністю прийняв його батько (чоловік покійної) ОСОБА_3 . При цьому позивач спадщину після смерті матері не приймав та на неї не претендував, оскільки хоча і був зареєстрований разом з нею за однією адресою проте на момент смерті матері фактично проживав за іншою адресою. Проте заяву про відмову від спадщини не подавав.

Після смерті матері та проведення поховання він став постійно проживати у будинку разом із батьком, оскільки батько потребував постійної допомоги, догляду та підтримки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача, ОСОБА_3 , який на момент смерті постійно проживав та був зареєстрований по АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті постійно проживав та був зареєстрований позивач по справі, ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина до складу якої увійшли житловий будинок із господарськими надвірними спорудами та будівлями та земельна ділянка для ОБЖ площею 0,1519 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , які він прийняв після смерті своєї дружини.

Позивач являється єдиним сином померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 таким чином являється єдиним спадкоємцем першої черги за законом.

На початку вересня 2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Лисенко Л.В. для отримання відповідних Свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно.

Однак своєю Постановою від 22.09.2025 року нотаріус відмовила у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок. Основний мотив відмови полягає у неправильній та суперечливій інформації про дату укладення та дату посвідчення Маковищанською сільською радою Договору купівлі-продажу житлового будинку.

У зв`язку з цим, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.

Враховуючи викладене, позивач просив суд: визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_3 , а саме на: житловий будинок з відповідною кількістю надвірних будівель та господарських споруд у АДРЕСА_1 житловий будинок (А) загальною площею 66,3 м2, житловою площею 29,3 м2; ганок; ганок; (Б) сарай; (В) погріб; № 1 криниця; № 2 ворота; № 3 огорожа.

Ухвалою суду від 29.12.2025 р. позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Також вказаною ухвалою витребувано у приватного нотаріуса Лисенко Людмили Володимирівни копію спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3 № 15/2024.

Витребувані докази надійшли до суду 30.01.2026 р. та приєднані до матеріалів справи.

30.01.2026 р. від відповідача надійшов відзив, який прийнятий судом та приєднаний до матеріалів справи. У відзиві відповідач просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору про право між сторонами та необхідністю розгляду даної справи в порядку окремого провадження.

03.02.2026 р. від позивача в особі його представника надійшли пояснення на відзив, які за своїм змістом є відповіддю на відзив, які прийняті судом та приєднані до матеріалів справи. Позивач заперечив викладені відповідачем у відзиві обставини, наполягав на доцільності розгляду даної справи в порядку позовного провадження.

13.02.2026 р. відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, які прийняті судом та приєднані до матеріалів справи. У запереченнях відповідач посилався на ті ж обставини що і у відзиві, а також додатково вказав, що наявні в матеріалах справи документи містять очевидні технічні суперечності, а саме: 1. Посвідчувальний напис нотаріуса датований 31.10.1991 р., що на рік передує даті самого Договору (31.10.1992 р.). 2. Запис у погосподарській книзі про реєстрацію об`єкта за спадкодавцем здійснений 26.10.1992 р., тобто за 5 днів до офіційного укладення договору купівлі-продажу. Зазначені факти свідчать виключно про технічні помилки, допущені при оформленні документів у 1991-1992 роках особами, уповноваженими на вчинення нотаріальних та реєстраційних дій. Макарівська селищна рада як орган, що здійснює ведення погосподарського обліку в межах покладених повноважень, не заперечує протиправність чи незаконність володіння спадкодавцем даним майном. Більше того, наявність запису в погосподарській книзі від 26.10.1992 р. (хоч він і передує даті договору) підтверджує, що станом на жовтень 1992 року фактичний перехід майна вже відбувся, що лише підсилює характер помилки як суто описового (технічного) характеру. Таким чином, Макарівська селищна рада не оспорює право власності позивача, а лише вказує на неможливість визнання права власності в позовному провадженні, оскільки відповідач не порушував прав позивача. Усунення розбіжностей у документах (дати договору, дати посвідчення та дати запису в книзі) є класичним випадком встановлення факту, що має юридичне значення (ст. 315 ЦПК України), оскільки спрямоване на приведення документів у відповідність до фактичних обставин справи без зміни титулу власника. Оскільки позивач не надав доказів того, що Макарівська селищна рада будь-яким чином претендує на спірне майно або заперечує його належність спадкодавцю, позов про визнання права власності є штучним способом зміни юрисдикції з окремого провадження на позовне. Суперечність між датою посвідчення договору (1991 р.), датою його укладення (1992 р.) та датою внесення запису до погосподарської книги (26.10.1992 р.) є наслідком технічної недосконалості документообігу минулих років. Макарівська селищна рада визнає ці документи такими, що підтверджують волевиявлення сторін, проте вважає, що виправлення таких недоліків через механізм позовного провадження (де Макарівську селищну раду штучно визначено відповідачем) є процесуально некоректним. Визнання права власності за наявності правовстановлюючого документа (хоч і з помилками) суперечить принципу правової визначеності, оскільки для таких випадків законодавець передбачив спеціальну процедуру встановлення факту належності документа особі. Тому відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з обранням неналежного способу захисту та відсутністю предмета спору. Провадження у справі закрити на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскільки правовідносини між сторонами позбавлені ознак матеріально-правового спору та мають розглядатися в порядку окремого провадження як встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою суду від 19.02.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті на 26.03.2026 р.

У судове засідання належним чином повідомлені учасники справи не з`явилися.

Від представника позивача адвоката Живаги О.В. надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, про підтримання позовних вимог, які просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач згідно поданих заперечень просив справу розглянути за відсутності його представника.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослі дивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 (а.с. 9, 12), яка була зареєстрована та проживала з 26.02.2022 р. до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 . На день смерті разом з нею були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловік; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 син (а.с. 14).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина за законом, до складу якої увійшли житловий будинок з господарськими надвірними спорудами та будівлями та земельна ділянка для ОЖБ площею 0,1519 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , Вказане майно належало померлій на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку (а.с. 33) та договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями від 31.10.1992 року (а.с. 20-22).

Вказану спадщину прийняв чоловік покійної ОСОБА_3 , оскільки був зареєстрований та проживав з покійною за однією адресою. При цьому як стверджує позивач спадщину після смерті матері він не приймав та на неї не претендував, оскільки хоча і був зареєстрований разом з нею за однією адресою проте на момент смерті матері фактично проживав за іншою адресою. Після смерті матері та проведення поховання він став постійно проживати у будинку разом із батьком, оскільки батько потребував постійної допомоги, догляду та підтримки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача, ОСОБА_3 та чоловік ОСОБА_2 (а.с. 10, 11, 12), який на момент смерті був зареєстрований та проживав з 04.12.1987 р. до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 . На день смерті разом з ним були зареєстровані та проживали: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 син (а.с. 15).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина до складу якої увійшли житловий будинок із господарськими надвірними спорудами та будівлями та земельна ділянка для ОБЖ площею 0,1519 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , які він прийняв після смерті своєї дружини матері позивача.

Позивач являється єдиним сином померлих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , таким чином являється єдиним спадкоємцем першої черги за законом.

На початку вересня 2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Лисенко Л.В. для отримання відповідних Свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно.

Однак нотаріус своєю Постановою від 22.09.2025 р. відмовила у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок. Мотив відмови полягає у неправильній та суперечливій інформації про дату укладення та дату посвідчення Маковищанською сільською радою Договору купівлі-продажу житлового будинку (а.с. 34).

У зв`язку з виявленою суперечливою інформацією позивач звертався до Маковищанського старостинського округу та отримав відповідь про те, що в архівних справах Маковищанської сільської ради, Фонд Р-233, опис 3, справа 64 (ст. 151-161), дійсно зберігаються договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , продавцем якого виступав представник Радгоспу «Київський» тресту Укркомлектмонтаж» Кравчук Володимир Григорович, набувачем якого була ОСОБА_2 . Крім того, повідомлено про те, що в «Книзі реєстрації нотаріальних дій за 1990-1999 роки», Фонд Р-233, опис 3, справа 53 (ст. 11 -12), внесено запис № 37 від 26.10.1992 року, згідно якого особою для якої вчинено нотаріальну дію є ОСОБА_2 , дані документу, що засвідчує особу, яка вернулась за вчиненням нотаріальної дії не зазначено, змістом нотаріальної дії є купівля-продаж будинку, розмір стягнутого державного мита становить 712,00 карбованців (а.с. 16).

Як встановлено судом вище, договір купівлі-продажу житлового будинку був укладений 31.10.1992 р. При цьому датою посвідчення договору вказано 31.10.1991 р.

Як слідує з Виписки з погосподарської книги від 26.09.2025 р., в погосподарській книзі № 2 за 2021 по 2025 роки Маковищанського старостинського округу Макарівської ОТГ Бучанського району Київської області (раніше Маковищанської сільської ради, Макарівського р-ну, Київської обл.) зроблено особовий запис №01-0224-1 де вказано, що власником домогосподарства розташованого в АДРЕСА_2 була ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 13).

Відповідно до листа ВССУ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків. За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

При цьому індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17.

А тому вказана виписка з погосподарської книги є належним доказом належності спадкового житлового будинку з погосподарськими спорудами покійній ОСОБА_2 .

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами від 14.06.2025 р. до складу домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , входить: житловий будинок (А) загальною площею 66,3 м2, житловою площею 29,3 м2; ганок; ганок; сарай (Б); погріб (В); № 1 колодязь; № 2 ворота; № 3 огорожа (а.с. 25-29).

Вирішуючи даний спір, суд керується також наступним.

Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно підпункту 3.14 пункту 3 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012р., прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Відповідно до положень частин другої та третьої пункту 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину за законом/заповітом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності наданих сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що позов що підлягає задоволенню, оскільки достовірно встановлено, що позивач є єдиним спадкоємцем за законом майна свого покійного батька, спадщину у встановленому законом порядку прийняв, інших спадкоємців, які б прийняли спадщину судом не встановлено, до складу спадщини увійшло домоволодіння, щодо якого нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Крім того, суд зауважує, що вказані вище помилки та невідповідності у зазначенні спірних дат договору купівлі-продажу ніяким чином не свідчать про недійсність чи протиправність вказаного договору, а також не спростовують факту того, що спадковий житловий будинок належав покійній матері позивача.

Договір від 31.10.1992 р. відповідає вимогам ЦК УРСР (1963 року) (зокрема Глави 3), який діяв на момент вчинення договору та виникнення правових відносин щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Крім того, у відповідності із положеннями ст. 128 ЦК УРСР (1963 року) право власності у набувача майна за договором виникало з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором. При цьому передачею майна визнавалося вручення речі набувачеві за договором з передачею розпорядчого документу.

Положеннями ст. ст. 8, 24, 41 Конституції України зокрема визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та є непорушним.

Відповідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на визначене майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно положень ст. 15 та ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними правовстановлюючими документами, піддається сумніву і не визнається іншими особами.

При цьому положення ст. 41 Конституції та ст. 328 ЦК України, гарантують та визначають презумпцію правомірності набуття права власності, а не виникнення у подальшому шляхом державної реєстрації.

Таким чином, не дивлячись на невідповідності у зазначенні дати вчинення, посвідчення та реєстрації договору купівлі-продажу житлового будинку із надвірними спорудами по АДРЕСА_1 від 31.10.1992 р., вказаний правочин не втрачає своєї юридичної сили і створює відповідні правові наслідки. Тому можна стверджувати, що ОСОБА_2 у відповідності до чинного законодавства, правомірно на платній основі набула у власність житловий будинок по АДРЕСА_1 і на момент смерті вона являлася власником вказаного будинку.

Щодо зазначених відповідачем підстав для закриття провадження у справі на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суд зауважує наступне.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При цьому, ч. 4 ст. 315 ЦПК України передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Оскільки між сторонами вбачається спір про право, позивач звернувся до суду з даним позовом у позовному провадженні, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі.

Судові витрати по оплаті судового збору за клопотанням позивача з відповідача не стягуються, а також оскільки відповідач не вчиняв протиправних дій, що стали підставою даного позову.

Керуючись ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 247, 265, 354-355 ЦПК України суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_3 , а саме на: житловий будинок з відповідною кількістю надвірних будівель та господарських споруд у АДРЕСА_1 житловий будинок (А) загальною площею 66,3 м2, житловою площею 29,3 м2; ганок; ганок; (Б) сарай; (В) погріб; № 1 криниця; № 2 ворота; № 3 огорожа.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 26.03.2026 року.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Макарівська селищна рада: 08001, Київська обл., Бучанський р-н, смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського, 30, код ЄДРПОУ 04362183.

Суддя Л.В. Білоцька