Рішення № 137117185, 04.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/11007/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо нездійснення, у встановленому законом порядку, розгляду скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 року на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8;

- зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 13.06.2025 року на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 із прийняттям за наслідками розгляду постанови відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що розгляд його скарги на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії (далі РВЛК, ВЛК) від 07.05.2025 № 2690/8 Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України (далі - ЦВЛК ЗСУ) здійснений із процедурними порушеннями вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, оскільки відповідь на скаргу надана листом, а не у формі постанови ЦВЛК ЗСУ. Просив позов задовольнити та зобов`язати відповідача повторно розглянути його скаргу з урахуванням висновків рішення суду.

Підстави позову не містять доводів щодо змісту оспорюваного рішення та дій ЦВЛК ЗСУ.

Стислий зміст заперечень відповідачів.

ЦВЛК ЗСУ надала відзив на позов, в якому заперечила та пояснила, що оскаржувана постанова 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 прийнята відповідно до порядку встановленого Положенням №402, також у ЦВЛК відсутній обов`язок надавати відповідь на скаргу виключно у формі постанови ВЛК. Відповідач зазначив, що скарга позивача розглянута по суті із відповідним обґрунтуванням, відповідно до вимог чинного законодавства.

Заяви, клопотання учасників справи.

Учасниками справи не подані до суду заяви чи клопотання.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду віди 13 серпня 2025 року відкрито провадження у даній справі (суддя Довгопол М.В.), призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) та витребувані докази:

"Витребувати від Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України належним чином засвідчені копії скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 із усіма доданими до неї документами, рішення, прийнятого за результатами її розгляду, постанови 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8, усіх медичних документів ОСОБА_1 , врахованих під час розгляду скарги .

Витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії медичних документів ОСОБА_1 , на підставі яких складено свідоцтво про хворобу від 04.02.2025 № 7/434 та прийнято постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8."

Згідно із розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 № 36 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 19.02.2026 № 226/0/15-26, з урахуванням наказу голови суду Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 № 3/10, відповідно до розпорядження керівника апарату № 3/19 від 23.02.2026 "Про здійснення повторного автоматизованого розподілу між суддями судових справ та матеріалів, які перебували в провадженні судді Довгопол М.В.".

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2026 справу передано для розгляду судді Бевзі В.І.

Суд прийняв 02.03.2026 справу до провадження та залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою суду від 17.03.2026 суд продовжив розгляд справи, витребувані докази від відповідача повторно:

- усі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов;

- доказ отримання скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 року на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8;

- копію скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 року на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 із усіма додатками.

Ухвали суду не виконані. Відповідач докази не надав. ІНФОРМАЦІЯ_2 докази суду не надав.

Ухвалою суду від 07.05.2026 витребувані повторно докази:

«Витребувати повторно від відповідача Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України належним чином засвідчені копії доказів:

скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 із усіма доданими до неї документами, рішення, прийнятого за результатами її розгляду, постанови 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8, усіх медичних документів ОСОБА_1 , врахованих під час розгляду скарги; усі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов; доказ отримання скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 року на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8; копію скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 року на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 із усіма додатками.

Витребувати повторно від ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) належним чином засвідчені копії медичних документів ОСОБА_1 , на підставі яких складено свідоцтво про хворобу від 04.02.2025 № 7/434 та прийнято постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8.

Витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ), внаслідок невиконання ухвали суду, докази від ІНФОРМАЦІЯ_3 : належним чином засвідчені копії медичних документів ОСОБА_1 , на підставі яких складено свідоцтво про хворобу від 04.02.2025 № 7/434 та прийнято постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8.»

Відповідач отримав цю ухвалу 08.05.2026 в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд", ІНФОРМАЦІЯ_7 поштою - 13.05.2026, ІНФОРМАЦІЯ_8 - 15.05.2026.

Витребувані докази від відповідача та витребувані докази від ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 суду не надані.

Ухвалою суду від 28.05.2026 витребувані докази:

« 1. Витребувати від Міністерства оборони України (03168, Україна, місто Київ, проспект Повітряних Сил, 6, admou@post.mil.gov.ua) та ПОВТОРНО від відповідача Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України належним чином засвідчені копії доказів:

скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 із усіма доданими до неї документами, рішення, прийнятого за результатами її розгляду, постанови 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8, усіх медичних документів ОСОБА_1 , врахованих під час розгляду скарги; усі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов; доказ отримання скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 року на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8; копію скарги ОСОБА_1 від 13.06.2025 року на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 із усіма додатками.

2. Витребувати від Міністерства оборони України (03168, Україна, місто Київ, проспект Повітряних Сил, 6, admou@post.mil.gov.ua) та ПОВТОРНО від ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) належним чином засвідчені копії медичних документів ОСОБА_1 , на підставі яких складено свідоцтво про хворобу від 04.02.2025 № 7/434 та прийнято постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8.

3. Витребувати від Міністерства оборони України (03168, Україна, місто Київ, проспект Повітряних Сил, 6, admou@post.mil.gov.ua) та ПОВТОРНО від ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ), внаслідок невиконання ухвали суду, докази від ІНФОРМАЦІЯ_3 : належним чином засвідчені копії медичних документів ОСОБА_1 , на підставі яких складено свідоцтво про хворобу від 04.02.2025 № 7/434 та прийнято постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8.»

Від відповідача надійшов відзив та докази.

Інші особи докази суду не надали.

Відповідно до статті 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У порядку частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно із статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відповідач не скористався своїм диспозитивним правом на подання відзиву чи іншої заяви по суті спору із запереченнями щодо обставин, викладених у позовній заяві.

З огляду на викладене, суд вирішує справу на підставі наявних доказів, які є достатніми для вирішення спору по суті.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Відповідно до статті 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У порядку частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно із статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), доводи сторін викладаються у їх заявах по суті спору.

Ненадання відзиву (чи будь-яких заяв по суті спору із запереченнями доводів позову) доказів суб`єктом владних повноважень не спростовує підтвердження відповідачем порушеного права позивача, яке є предметом спору.

Суд з метою процесуальної економії та своєчасного розгляду справи у категорії про захист соціальних прав осіб здійснив судове реагування щодо офіційного встановлення обставин справи у даному випадку припинення зловживання відповідачем процесуальними правами та ігнорування процесуальних обов`язків в частині надання відзиву на позов та доказів.

Враховуючи воєнний стан в Україні, необхідність захисту соціальних прав осіб та особливостей проходження військової служби в умовах воєнного щодо захисту Батьківщини, суд не вбачає перешкод для розгляду даної справи по суті спору, оскільки після виконання відповідачем ухвали суду перешкоди для цього відсутні.

З огляду на викладене, суд вирішує справу на підставі наявних доказів, які є достатніми для вирішення спору по суті, оскільки ненадання доказів іншими особами, від яких витребував суд докази, не перешкоджає розгляду цієї справи, внаслідок надання відзиву та доказів відповідачем, одночасно позивачем до позову додані докази, що стосуються цього спору, та є достатніми для вирішення справи судом по суті.

04 лютого 2025 року позаштатна військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 визнала ОСОБА_1 на підставі статті 23 а графи II Розкладу хвороб, непридатним до військової служби.

Стаття 23 графи 1 Розкладу хвороб, передбачає: Включено: хвороби периферичної нервової системи G50-G75 (ураження черепних нервів, нервових корінців та сплетінь, полі-, мононейропатії, усі форми міастеній, міопатії, хвороби нервово-м`язового з`єднання та м`язів), М45 (дорсалгія, радикулопатія, цервікалгія, ішіас, люмбаго та інші).

У п. 12 свідоцтва про хворобу №7/434 зазначений діагноз:

Міастенія, генералізована форма з ураженням очних, бульбарних м`язів, скелетно-м`язової мускулатури (G70.0), середньої тяжкості, стадія неповної компенсації на фоні прийому антихолінестеразних препаратів. Свідоцтво про хворобу разом з іншими документально оформленими результатами проходження медичного ВЛК, направлені до 12 Регіональної військово-лікарської комісії (адреса: вул. Культури, буд. 5, м. Харків, 61058, код ЄДРПОУ 24983125) для перевірки обґрунтованості та затвердження висновку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05.05.2025 позивач проходив медичне обстеження 12 Peгіoнальної військово-лікарської комісії за адресою: АДРЕСА_3 .

12 Регіональна військово-лікарська комісія не надала позивачу документів, на підставі яких прийняте рішення про відмову у затвердженні постанови позаштатної ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непридатності до військової служби.

20.05.2025 позивач звернувся із заявою до 12 Регіональної військово-лікарської комісії для отримання інформації та документів.

12 Регіональна військово-лікарська комісія листом від 22.05.2025 № 2867 повідомила позивачу, що постановою 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 прийняте рішення про незатвердження свідоцтва про хворобу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2025 № 7/434.

24.05.2025 позивач отримав оскаржувану постанову НОМЕР_3 РВЛК.

У свідоцтві про хворобу позивача наявна постанова НОМЕР_3 РВЛК від 07.05.2025 №2690/8 про не затвердження свідоцтва про хворобу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2025 № 7/434, в якій зазначене:

« 2. Військовозобов`язаного було викликано на контрольний медичний огляд до НОМЕР_3 РВЛК та встановлено, що об`єктивний статус ОСОБА_1 відповідає помірно вираженим розладам рухів та чутливості.

3. У пункті 13 свідоцтва про хворобу стаття 23-а Розкладу хвороб завищені. Захворювання відповідає статті 23-б Розкладу хвороб.»

13.06.2025 позивач звернувся із скаргою до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, в якій просив скасувати постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 про незатвердження свідоцтва про хворобу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2025 № 7/434; провести медичне обстеження та огляд з подальшим винесенням постанови про визначення ОСОБА_1 придатності до військової служби відповідно до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402; викликати ОСОБА_1 для проведення медичного обстеження та вирішення питання щодо визначення придатності до військової служби; визнати ОСОБА_1 на підставі статті 23а графи II Розкладу хвороб, непридатним до військової служби.

Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України листом № 598/4/15201 від 23.06.2025 повідомила наступне:

«За встановленим Вам діагнозом згідно Свідоцтва про хворобу від 04.02.2025 № 7/434 та Постанови ВЛК 12 регіональної ВЛК від 07.05.2025 прийнято обґрунтовано, відповідно до вимог Положення.

Захворювання які діагностовано у Вас та не зазначено в Свідоцтві про хворобу ВЛК, згідно статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (додаток 1 до Положення) (далі - Розкладу хвороб) та Пояснення щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2 до Положення) не змінюють встановлений йому ступінь придатності до військової служби.

Наявність у Вас захворювань, не зазначених у довідці ВЛК, які можуть змінити ступінь придатності до військової служби не підтверджено медичною документацією.

Згідно пункту 22.12 глави 22 розділу II Положення, постанова ВЛК про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби чинна протягом 12 місяців з моменту проведення медичного огляду ВЛК.

Згідно вимог абзацу 7 пункту 1.10 глави 1 розділу II Положення, медичний огляд ВЛК військовослужбовців обов`язково проводиться у разі, коли за результатами медичного обстеження діагностовано захворювання (наслідки травми, поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби.

Згідно наданих Вами копій медичних документів, наявність захворювань, які відповідно до вимог Положення зумовлюють непридатність до військової служби, не вбачається.

Ураховуючи зазначене, підстав для скасування Постанови 12 регіональної В К про ступінь придатності до військової служби згідно довідки ВЛК від 07.05.2025 чи направлення Вас начальником ЦВЛК ЗС України на контрольний медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби на теперішній час немає».

Ключовою спірною обставиною є те, що позивач вважає наявну протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо не прийняття постанови ЦВЛК ЗСУ за результатами розгляду скарги, оскільки саме постанова ЦВЛК ЗСУ є актом індивідуальної дії, який повинен прийматись за результатом розгляду скарги на постанову регіональної ВЛК. Позивач вважає, що за наслідками перегляду ЦВЛК ЗСУ постанови 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 07.05.2025 № 2690/8 про незатвердження свідоцтва про хворобу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2025 № 7/434, відповідач не прийняв рішення у формі постанови. Одночасно ЦВЛК ЗСУ заперечує в таких доводах та пояснює, що розгляд скарги у формі постанови ЦВЛК імперативно не визначений Положенням №402, а скарга відповідача розглянута комісією фактично та по суті листом, який належно вручений скаржнику.

Спірні правовідносини у цій справі стосуються виключно ключового питання наявності істотних процедурних порушень під час розгляду ЦВЛК ЗСУ скарги позивача на постанову 12 Регіональної військово-лікарської комісії, внаслідок оформлення результату розгляду скарги листом, а не постановою ЦВЛК ЗСУ.

Не погоджуючись із формою рішення відповідача про результати розгляду його скарги у формі листа, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян країни. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2801-XII) визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за №1109/15800, Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі Положення №402, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 року затверджене Положення №402.

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до норм Положення №402 встановлений наступний порядок визначення придатності до військової служби:

2.1. Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.

Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.

Документація, яка створюється (заповнюється) в процесі військово-лікарської експертизи, ведеться в паперовій або в електронній формі. Документування в електронній формі здійснюється із застосуванням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

2.2. Штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать:

Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК);

ВЛК регіону.

2.3. Центральна військово-лікарська комісія

2.3.1. ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

2.3.2. Начальник ЦВЛК безпосередньо підпорядковується командувачу Медичних сил Збройних Сил України. Усі штатні ВЛК Збройних Сил України безпосередньо підпорядковуються начальнику ЦВЛК.

2.3.3. На ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також:

розроблення та участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, посібників, методичних рекомендацій з питань військово-лікарської експертизи;

розроблення спільно з головними медичними спеціалістами Міністерства оборони України та МОЗ України медичних показань для військово-професійного призначення призовників до видів Збройних Сил України, родів військ та за військовими спеціальностями;

розроблення спільно з головними медичними спеціалістами Міністерства оборони України науково обґрунтованих вимог до стану здоров`я військовослужбовців з метою максимального збереження їх на військовій службі, запобігання необґрунтованого їх звільнення із Збройних Сил України за станом здоров`я;

перевірка якості лікувально-профілактичної роботи у цілях військово-лікарської експертизи серед військовослужбовців у військових частинах і закладах охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України;

організація медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних та резервістів (кандидатів у резервісти);

розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи;

аналіз та узагальнення результатів і досвіду роботи підпорядкованих ВЛК, здійснення контролю за роботою підпорядкованих ВЛК та надання їм методичної і практичної допомоги;

проведення спільно з головними (провідними) медичними спеціалістами та іншими лікарями-спеціалістами аналізу й оцінки результатів медичного огляду військовослужбовців та інших контингентів, розробка пропозицій для покращення військово-лікарської експертизи;

організація та керівництво науковою роботою з питань військово-лікарської експертизи у підпорядкованих ВЛК;

підготовка та вдосконалення персоналу для ВЛК;

прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України;

проведення спільно з МОЗ України аналізу та узагальнення результатів лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників і призовників, медичного огляду призовників та розроблення пропозицій щодо покращення цієї роботи.

2.3.4. ЦВЛК має право:

оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення;

перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи;

перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах;

перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров`я (установах), медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи;

запитувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, а саме:

виписки (витяги) з матеріалів службового (спеціального) розслідування, матеріалів дізнання, досудового розслідування, а також витяги з наказів, актів;

особові та пенсійні справи, медичні документи (у разі запиту оригіналів зазначених документів вони повертаються за належністю після складання протоколу);

архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених вище документів копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву зі строком зберігання 50 років);

залучати, у разі необхідності, головних медичних фахівців Збройних Сил України, лікарів-спеціалістів Національного військово-медичного клінічного центру та інших закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України, спеціалістів інших спеціальностей, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається, для вирішення питань військово-лікарської, лікарсько-льотної експертизи;

перевіряти у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) і закладах охорони здоров`я (установах) організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів;

направляти у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд, військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов`язаних, резервістів;

запитувати від закладів охорони здоров`я (установ), військових частин, ТЦК та СП і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи (за необхідності);

надавати до Генерального штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, керівникам органів місцевої адміністрації результати медичного огляду військовослужбовців, членів їх сімей, призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів та інших осіб;

розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України;

надавати роз`яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).

2.3.5. Рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

2.4.10. Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.

3.3. Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

3.4. У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.

Таке рішення є обов`язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.

У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз`ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».

У разі якщо штатна ВЛК визнає постанову позаштатної ВЛК обґрунтованою або визначає відсутність підстав для направлення заявника на повторний (контрольний) медичний огляд ВЛК, штатна ВЛК надає заявнику відповідне роз`яснення, оформлене листом.

22.7. Свідоцтво про хворобу під час дії особливого періоду складається:

на всіх військовослужбовців та військовозобов`язаних, визнаних непридатними до військової служби, непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців (крім випадків, передбачених пунктом 18.8 глави 18 розділу II цього Положення).

22.8. Свідоцтво про хворобу підлягає розгляду, а постанова ВЛК - затвердженню:

б) під час дії особливого періоду:

на генералів (адміралів), а також на всіх осіб, які оглянуті у ГВМКЦ, - ЦВЛК, на всіх військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів - ВЛК регіону.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Згідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі №160/7153/20, у якій Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду, як і встановлення чи формулювання причинного зв`язку на підставі відповідних медичних діагнозів.

Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2021 року у справі № 820/5570/16 від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18 про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду касаційної інстанції.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити їх законність лише в межах дотримання процедури прийняття таких.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

На переконання суду, такі вимоги встановлюються і до листа ЦВЛК ЗСУ, яким він надає відповідь чи роз`яснення скаржнику, тобто лист є рішенням за результатом розгляду скарги.

У разі коли ЦВЛК ЗСУ визнає постанову штатної регіональної ВЛК обґрунтованою та підтверджує відсутність підстав для направлення заявника на повторний медичний огляд ВЛК, то штатна ЦВЛК надає заявнику відповідне роз`яснення або рішення, оформлене листом.

Суд звертає увагу, що ЦВЛК ЗСУ повинна обґрунтовувати, мотивувати лист/рішення (роз`яснити заявнику), а не просто зазначити про свій висновок без жодних роз`яснень.

Крім того, роз`яснення та обґрунтування рішення - це процес пояснення та зазначення мотивів, а саме внесення ясності у ситуацію, яка стає зрозумілою, як скаржнику, так і іншим адресатам рішення суб`єкта владних повноважень.

Таким адресатом є і суд, оскільки позивач має право оскаржити дії і рішення ЦВЛК ЗСУ до суду, а суд повинен дослідити обґрунтованість дій та рішення ЦВЛК ЗСУ.

Суд погоджується з тим, що ЦВЛК ЗСУ дотрималась вимог Положення № 402, оскільки надала відповідь позивачу листом (прийняла рішення за результатом оскарження), і саме така форма визначена Положенням № 402, то лист є актом індивідуальної дії.

У змісті листа ЦВЛК ЗСУ зазначене рішення про обґрунтованість оскаржуваної постанови 12 РВЛК, і що відсутні підстави для її перегляду.

Таким чином, суд висновує, що лист ЦВЛК ЗСУ є за своєю суттю та змістом прийнятим рішенням про відмову у задоволенні скарги.

Лист містить відповідні обґрунтування та мотиви із зазначенням, як фактичних обставин медичного огляду позивача регіональною ВЛК, так і правових підстав дотримання процедури затвердження свідоцтва про хворобу військовослужбовця в особливий період регіональною ВЛК.

Суд за критеріями логічності, розумності не вбачає очевидних ознак формального розгляду ЦВЛК ЗСУ скарги позивача, оскільки лист відповідача не зводиться до простої констатації відмови у скарзі, а містить відповідне обґрунтування та пояснення позивачу правомірності постанови 12 РВЛК.

Суд також висновує, що Положення №402 не містять імперативних норм щодо обов`язкового прийняття відповідачем постанови за результатом розгляду скарги на постанову регіональної штатної ВЛК, якщо така постанова визнається обґрунтованою.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічну позицію висловлено у постанові КАС ВС від 28 вересня 2022 року у справі №160/2552/21.

Згідно з висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 27.09.2022 у справі №320/1510/20 ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Суд враховує, що у постанові від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 Верховний Суд зазначив, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків визначених законом.

Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act).

Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Суд не застосовує у даному випадку надмірний формалізм щодо дотримання процедури.

Саме кумулятивний (сумарний, сукупний) ефект допущених суб`єктом владних повноважень порушень дозволяє стверджувати, що оскаржуване рішення чи бездіяльність містять ознаки свавільного (недобросовісного) рішення, поведінки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У той же час, у цій справі відсутня бездіяльність відповідача, оскільки скарга позивача розглянута ЦВЛК ЗСУ листом, який є за своєю суттю рішенням за результатом оскарження постанови регіональної ВЛК, що відповідає вимогам Положення №402.

Неприйняття рішення ЦВЛК ЗСУ у формі постанови, навіть у випадку встановлення такої імперативної форми, не є істотним порушенням процедури, якщо відповідне рішення ЦВЛК ЗСУ оформлене листом, який у своєму змісті містить достатню обґрунтованість та вмотивованість щодо розгляду скарги позивача.

Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. Uberrimafides - найбільш добросовісний).

Подібний висновок ухвалений Верховним Судом у постанові 23 січня 2025 року у справі №240/32993/23.

Принципи адміністративної процедури є добросовісність і розсудливість (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX).

Стаття 10 Закону України «Про адміністративну процедуру» пояснює добросовісність і розсудливість в адміністративній процедурі. Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства. Особа зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.

Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі №380/4746/22, від 31.05.2023 у справі №280/1255/20.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлені істотні порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення ЦВЛК ЗСУ у формі листа за результатом розгляду скарги позивача, які не вплинути на кінцевий результат процедури оскарження штатної регіональної ВЛК.

За загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення контролюючим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Європейський суд з прав людини у пункті 36 рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), від 01.07.2003 року №37801/97 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції». Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Суд здійснює перевірку рішень суб`єктів владних повноважень на предмет їх відповідності вимогам закону, дотримання меж повноважень та встановленого порядку, а також забезпечення принципу пропорційності. Водночас суд не наділений повноваженнями самостійно визначати доцільність обраного ЦВЛК ЗСУ заходу реагування чи замінювати його на інший, оскільки це перебуває в дискреційних повноваженнях медичного органу, який визначає самостійно обґрунтованість медичних діагнозів та потребу у виклику особу для огляду.

Положення №402 не містять імперативних норм, що під час розгляду скарги ЦВЛК ЗСУ зобов`язана викликати заявника для медичного огляду, як обов`язковою складової процедури оскарження регіональної ВЛК.

Велика Палата Верховного Суду визнає необхідним здійснювати судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, але такий контроль є обмеженим.

Великою Палатою Верховного Суду узагальнені критерії реалізації адміністративним органом дискреції залежно від обставин справи визначають за допомогою таких питань:

- чи переслідував орган легітимну мету;

- чи дотримано процедурних гарантій;

- чи належно вмотивоване рішення;

- чи не є рішення (висновки) адміністративного органу свавільними (довільними), нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; необ`єктивними або явно несправедливими.

Аналізуючи дії та рішення ЦВЛК ЗСУ під час розгляду скарги позивача, суд не встановив очевидних ознак свавілля чи неналежного урядування відповідачем на підставі викладеного вище чотирискладового тесту «правомірності дискреції суб`єкта владних повноважень».

За наслідком розгляду справи суд приходить до висновку про те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення у формі листа за результатом розгляду скарги позивача на постанову 12 РВЛК дотримані вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду достатні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність оскаржуваних дій та рішення щодо розгляду скарги позивача.

Інші доводи сторін не впливають на висновки суду у цьому рішенні.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача та відповідача, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

За наведених обставин справи суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що зумовлює необхідність відмовити у їх задоволенні.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Оскільки у позові відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 )до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 08356179) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза