Рішення № 137116356, 03.06.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/6879/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Притули К.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу до Збройних Сил України під час мобілізації" в частині призову на військову службу ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 про мобілізацію ОСОБА_1 , та включення ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , із військової служби.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років, у зв`язку з чим 08.09.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації. За твердженням позивача, наступного дня, 09.09.2025, його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де він повідомляв про подання заяви про відстрочку та наявність документів, що підтверджують відповідне право, однак ці обставини не були враховані, після чого його направлено на військово-лікарську комісію, взято на військовий облік, призвано на військову службу та направлено до військової частини НОМЕР_1 . На думку позивача, відповідачі не врахували наявність у нього права на відстрочку та факт реалізації цього права до моменту призову, а тому вчинені мобілізаційні дії та прийняті за їх результатом акти є протиправними.

Ухвалою суду від 17.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи заперечення, відповідач зазначає, що позивач не надав належних доказів фактичного подання 08.09.2025 заяви про відстрочку до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також доказів того, що під час перебування у ІНФОРМАЦІЯ_4 він був позбавлений можливості пред`явити відповідні документи. Крім того, військова частина вказує, що призов під час мобілізації здійснюється незалежно від місця перебування військовозобов`язаного на військовому обліку, а тому сам факт перебування позивача на обліку в іншому територіальному центрі не свідчить про протиправність його призову.

Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи заперечення, відповідач зазначає, що станом на момент призову позивача на військову службу в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів була відсутня інформація про оформлену активну відстрочку або бронювання. Також відповідач вказує, що позивач був визнаний придатним до військової служби рішенням військово-лікарської комісії від 09.09.2025, після чого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2025 №1286 призваний на військову службу. Щодо доводів про затримання відповідач зазначає, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не наділені повноваженнями щодо затримання осіб, а позивач був доставлений працівниками поліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП №1/14608 від 09.09.2025.

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 був обізнаний про наявність у позивача підстав для відстрочки та факт подання ним відповідної заяви за місцем перебування на військовому обліку. Представник позивача також посилається на те, що у соціальному паспорті військовозобов`язаного було зазначено про наявність у позивача дитини з інвалідністю, а тому відповідач мав перевірити ці обставини до направлення позивача на медичний огляд та призову. Крім того, позивач заперечує доводи відповідачів щодо неможливості скасування наказу про призов як акта індивідуальної дії, який нібито вичерпав свою дію.

Ухвалою суду від 30.03.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву позивача про надання відстрочки від 08.09.2025, рішення за результатами її розгляду, а також витяги з журналів реєстрації відвідування та вхідної кореспонденції за 08.09.2025 і 12.09.2025. У зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду від 30.03.2026 ухвалою суду від 12.05.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_3 застосовано захід процесуального примусу у вигляді штрафу та повторно зобов`язано надати витребувані докази.

На виконання вимог ухвали суду ІНФОРМАЦІЯ_6 подано лист та додані документи щодо розгляду заяви позивача про надання відстрочки, зокрема витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, копію повідомлення за результатами розгляду заяви, витяг з протоколу засідання комісії №37 від 12.09.2025 та інші документи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до відмітки у військовому квитку серії НОМЕР_3 , 10.03.2022 був призваний до Збройних Сил України на підставі Указу Президента України №69/2022 (а.с.26).

09.11.2023 позивача звільнено з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 09.11.2023 №322-РС у запас за сімейними обставинами у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років (а.с.23).

08.09.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви, згідно з матеріалами справи, долучались документи на підтвердження родинних відносин та підстав для відстрочки, зокрема свідоцтво про народження ОСОБА_2 , свідоцтво про шлюб та виписка з медичної карти стаціонарного хворого №5028 від 18.10.2022 (а.с.37-39).

09.09.2025 ОСОБА_1 перебував у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно з доводами відповідача, його було доставлено працівниками поліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки під час перевірки документів було встановлено порушення правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. На позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП №1/14608 від 09.09.2025 (а.с.100).

Цього ж дня, 09.09.2025, позивача направлено на проходження військово-лікарської комісії, за результатами якої його визнано придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2025 №1286 ОСОБА_1 призвано на військову службу до Збройних Сил України (а.с.102).

Після призову позивача направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , де він набув статусу військовослужбовця та був включений до списків особового складу (а.с.84).

З витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наданого ІНФОРМАЦІЯ_6 , вбачається, що ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також містяться відомості щодо його військової служби та набуття статусу військовослужбовця у зв`язку з призовом 09.09.2025 (а.с.154-156).

12.09.2025 комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки.

Відповідно до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 та витягу з протоколу засідання комісії №37 від 12.09.2025, за результатами розгляду заяви позивачу відмовлено у наданні відстрочки. Підставою відмови зазначено те, що станом на 12.09.2025 ОСОБА_1 мав статус військовослужбовця, тобто особи, призваної на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з чим комісія дійшла висновку, що він не є суб`єктом відповідних правовідносин (а.с.157).

У листі, поданому на виконання ухвали суду, ІНФОРМАЦІЯ_6 також повідомив, що подані позивачем документи після їх отримання були зареєстровані та перевірені засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Водночас щодо витягів із журналів реєстрації відвідування та журналів вхідної кореспонденції за 08.09.2025 і 12.09.2025 повідомлено про неможливість їх надання з огляду на пошкодження архівних документів та особливості організації роботи центру після ракетних ударів по м. Одесі (а.с.150-153).

Не погоджуючись із діями ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу, а також із подальшим включенням до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232).

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону № 2232 виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За змістом частини шостої статті 2 Закону № 2232 одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно із статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі статтею 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543).

Статтею 22 Закону № 3543 визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону № 3543, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Своєю чергою, статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 23 Закону № 3543 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону № 3543 перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Пунктом 7 Положення № 154 встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є, зокрема виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 9 Положення № 154 встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Відповідно до пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

За приписами пунктів 56 - 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За змістом абзацу першого пункту 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Відповідно до приписів пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.

Пунктом 63 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю (абзац перший).

Відповідно до приписів пункту 81 Порядку № 560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють: військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

У разі призову військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов. Відомості про взяття таких осіб на військовий облік вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, вказаними вище положеннями Порядку № 560 (у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу за мобілізацією) встановлено імперативну заборону як направлення військовозобов`язаного, який звернувся за отриманням відстрочки, для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, так і призову такого військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період до ухвалення комісією відповідного рішення.

У спірних правовідносинах судом встановлено, що позивач 08.09.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому перебував на військовому обліку, із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зазначена обставина підтверджується матеріалами справи, зокрема документами, наданими ІНФОРМАЦІЯ_6 на виконання вимог ухвали суду, а також змістом витягу з протоколу засідання комісії №37 від 12.09.2025, з якого вбачається, що заява позивача про надання відстрочки фактично була предметом розгляду відповідної комісії (а.с.150-153,157-162).

Отже, станом на 09.09.2025, тобто на дату направлення позивача на проходження військово-лікарської комісії, взяття його на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_4 та видання наказу про призов на військову службу під час мобілізації, заява позивача про надання відстрочки вже була подана та не була розглянута уповноваженою комісією.

За таких обставин до моменту ухвалення комісією рішення за результатами розгляду заяви позивача діяв прямий припис пункту 60 Порядку №560, відповідно до якого до ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Крім того, пунктом 63 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язані, які звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім визначених цим пунктом випадків.

Матеріали справи не містять доказів наявності щодо позивача виняткових обставин, які б дозволяли направити його на військово-лікарську комісію до розгляду заяви про відстрочку. Натомість із встановлених судом обставин вбачається, що позивач був направлений на проходження військово-лікарської комісії саме 09.09.2025, тобто після подання заяви про відстрочку та до ухвалення комісією рішення за результатами її розгляду.

Тому дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення позивача на медичний огляд, взяття його на військовий облік з метою подальшого призову та видання наказу про призов на військову службу під час мобілізації були вчинені з порушенням імперативної процедури, визначеної Порядком №560.

Посилання відповідача на те, що станом на момент призову в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів була відсутня інформація про оформлену активну відстрочку, суд оцінює критично.

Сама по собі відсутність у Реєстрі відомостей про вже оформлену відстрочку не свідчить про правомірність призову, оскільки спірні правовідносини стосуються не ситуації, коли особа посилається на раніше оформлену відстрочку, а ситуації, коли військовозобов`язаний до моменту призову подав заяву про надання відстрочки, яка перебувала на розгляді уповноваженої комісії.

Саме на такий проміжок часу законодавець встановив окрему гарантію: до ухвалення комісією рішення особа не підлягає призову та не направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

Вказане нормативне регулювання спрямоване на недопущення ситуації, за якої військовозобов`язаний, який реалізував право на звернення із заявою про відстрочку, фактично втрачає можливість скористатися цим правом лише через те, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив його призов до завершення встановленої процедури розгляду заяви.

Також суд відхиляє доводи відповідачів про те, що призов позивача здійснено правомірно, оскільки територіальні центри комплектування та соціальної підтримки мають право призивати військовозобов`язаних незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Дійсно, Положення №154 та Порядок №560 передбачають можливість здійснення заходів призову не за місцем перебування військовозобов`язаного на військовому обліку. Водночас таке повноваження не звільняє відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки від обов`язку діяти з дотриманням інших імперативних вимог законодавства, зокрема щодо перевірки наявності обставин, які виключають призов, та заборони призову особи до розгляду поданої нею заяви про відстрочку.

Інакше кажучи, право територіального центру комплектування та соціальної підтримки здійснювати призов особи незалежно від місця її перебування на військовому обліку не є абсолютним і не може реалізовуватись всупереч прямій забороні, встановленій пунктами 60, 63 Порядку №560.

Суд також враховує, що позивач належить до категорії осіб, які за наявності підтвердних документів мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років.

При цьому суд звертає увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_6 , розглядаючи заяву позивача 12.09.2025, відмовив у наданні відстрочки не з підстав відсутності у позивача документів, які підтверджують право на відстрочку, і не з підстав відсутності відповідної сімейної обставини, а з мотивів того, що станом на дату розгляду заяви позивач уже мав статус військовослужбовця.

Отже, підставою для відмови у наданні відстрочки стала обставина, яка виникла саме внаслідок оскаржуваного призову позивача на військову службу 09.09.2025.

За таких умов подальша відмова ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.09.2025 не спростовує протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , а навпаки підтверджує, що передчасне видання наказу про призов фактично позбавило позивача можливості реалізувати право на розгляд заяви про відстрочку до набуття статусу військовослужбовця.

Суд виходить з того, що суб`єкт владних повноважень не може створити власним протиправним рішенням юридичний стан, який у подальшому використовується іншим органом як підстава для відмови особі у реалізації права, передбаченого законом.

Тому набуття позивачем статусу військовослужбовця після видання наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2025 №1286 не може легалізувати цей наказ і не усуває допущеного порушення процедури призову.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_5 , видаючи наказ від 09.09.2025 №1286 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, діяв не у спосіб, визначений законом, без належного врахування поданої позивачем заяви про надання відстрочки та всупереч прямій забороні призову до ухвалення комісією рішення.

Відтак дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації є протиправними, а наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2025 №1286 у частині призову позивача на військову службу підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає таке.

Включення позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 було наслідком реалізації наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов позивача на військову службу під час мобілізації.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність призову позивача та скасування наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки в частині його призову, правові підстави для подальшого перебування позивача у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 як особи, призваної на підставі такого наказу, відсутні.

За своєю правовою природою наказ військової частини про зарахування позивача до списків особового складу є похідним від наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов. Тому скасування наказу про призов зумовлює необхідність усунення правових наслідків його реалізації, зокрема шляхом скасування наказу військової частини в частині зарахування позивача до списків особового складу.

Водночас суд враховує, що ефективний судовий захист у цій категорії спорів не може обмежуватися лише констатацією протиправності дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки без усунення похідних наслідків незаконного призову порушене право позивача фактично не буде відновлено.

З огляду на це належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є не лише визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасування наказу про призов у відповідній частині, а й скасування наказу військової частини НОМЕР_1 в частині включення ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.

При цьому зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу та звільнити його з військової служби у цій справі не є вирішенням судом питання проходження військової служби замість уповноваженого військового командування та не є застосуванням самостійної підстави звільнення, передбаченої законодавством про військову службу.

Таке зобов`язання є способом відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача, та спрямоване на усунення наслідків протиправного призову, оскільки без виключення позивача зі списків особового складу судове рішення про скасування наказу про призов не забезпечить ефективного поновлення його порушеного права.

Інший підхід призвів би до ситуації, за якої наказ про призов визнається протиправним і скасовується, однак правові наслідки такого наказу продовжують існувати, що суперечить завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Отже, позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу та звільнити його з військової служби є похідною від вимог про визнання протиправним і скасування наказу про призов та підлягає задоволенню як необхідний і ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача.

Щодо посилання представника ІНФОРМАЦІЯ_7 на практику Верховного Суду у справі №160/2592/23 про незворотність мобілізації, суд зазначає таке.

Наведений підхід не може застосовуватися механічно до будь-яких спорів, пов`язаних із оскарженням мобілізаційних заходів, без урахування фактичних обставин конкретної справи, характеру допущеного порушення, змісту спірних правовідносин та обраного позивачем способу судового захисту.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 висновок про незворотність процедури призову було сформульовано за інших фактичних та правових обставин. У тій справі порушення прав позивача пов`язувалося з недотриманням процедури призову, зокрема з непроходженням медичного огляду, а заявлений спосіб захисту фактично був спрямований на припинення вже існуючих правовідносин військової служби шляхом зобов`язання військової частини звільнити особу з військової служби.

Натомість у цій справі предметом судової оцінки є не лише загальне порушення процедури призову, а видання наказу про призов особи, яка на момент його прийняття вже реалізувала право на звернення із заявою про надання відстрочки та, відповідно до прямого припису пункту 60 Порядку №560, до ухвалення комісією рішення не підлягала призову на військову службу під час мобілізації.

Тобто у цій справі йдеться не про формальний дефект окремого етапу мобілізаційної процедури, а про відсутність у територіального центру комплектування та соціальної підтримки правових підстав для завершення процедури призову позивача до розгляду його заяви про відстрочку уповноваженою комісією.

Крім того, пункт 63 Порядку №560 прямо забороняє направлення військовозобов`язаних, які звернулися із заявою про надання відстрочки, на медичний огляд для визначення придатності до військової служби до прийняття рішення відповідною комісією, крім випадків, прямо визначених цим пунктом. Отже, у спірних правовідносинах порушення було допущене не лише на стадії видання наказу про призов, а ще на попередній стадії під час направлення позивача на військово-лікарську комісію всупереч наявності поданої заяви про відстрочку.

За таких обставин посилання відповідачів на незворотність мобілізації фактично зводиться до твердження, що виданий з порушенням прямої законодавчої заборони акт індивідуальної дії не може бути скасований лише через те, що він уже був реалізований. Такий підхід суперечив би статті 19 Конституції України, оскільки надавав би суб`єкту владних повноважень можливість легалізувати власне протиправне рішення шляхом його негайного виконання.

Суд виходить з того, що принцип незворотності процедури призову не може тлумачитися як імунітет наказу про призов від судового контролю та не може позбавляти особу права на ефективний судовий захист у разі, коли призов було здійснено щодо особи, яка на момент прийняття відповідного наказу не підлягала призову в силу прямої норми підзаконного нормативного акта, прийнятого на виконання Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Інше тлумачення означало б, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки може уникнути наслідків порушення пунктів 60, 63 Порядку №560 шляхом оперативного направлення особи до військової частини, а подальше набуття нею статусу військовослужбовця автоматично унеможливлювало б перевірку законності первинного наказу про призов. Такий підхід нівелював би саму гарантію, встановлену для військовозобов`язаних, які звернулися із заявою про надання відстрочки.

Суд також враховує, що позивач у цій справі не просить суд підмінити собою уповноважені органи військового управління у вирішенні питання звільнення з військової служби за самостійними підставами, визначеними законодавством про проходження військової служби. Заявлені вимоги спрямовані на перевірку правомірності конкретного наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов і похідного від нього наказу військової частини про включення позивача до списків особового складу.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту перебуває в межах саме тих правовідносин, у яких виникло порушення, а саме правовідносин щодо призову на військову службу під час мобілізації. Скасування наказу про призов у цій справі не є втручанням у дискреційні повноваження військової частини щодо проходження військової служби, а є способом усунення наслідків протиправного індивідуального акта, на підставі якого такі наслідки виникли.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що правові висновки Верховного Суду щодо незворотності процедури призову, сформульовані у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі, оскільки фактичні обставини, характер порушення та заявлений спосіб судового захисту є істотно відмінними.

У цій справі визначальним є те, що на момент видання наказу про призов позивача його заява про надання відстрочки вже була подана та не була розглянута уповноваженою комісією. Тому позивач до ухвалення рішення за такою заявою не підлягав призову, а відповідач не мав правових підстав для видання наказу про його призов та створення похідних правових наслідків у вигляді зарахування до списків особового складу військової частини.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом не встановлено судових витрат, які б підлягали розподілу.

Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову 09.09.2025 року на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу до Збройних Сил України під час мобілізації" від 09.09.2025 року №1286 в частині призову на військову службу ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2025 №257 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , із військової служби.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА