Рішення № 137099261, 04.06.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8925/25

Провадження № 2/344/626/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Катрич М.-Т.Т.,

за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача ОСОБА_2 , представників Відповідача 1 ОСОБА_3 , Каркузаєвої Н.Ш., Відповідача 2 Фісун Г.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд», ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 про визнання недійсною заявки-приєднання до договору про постачання природного газу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (надалі «позивачі») звернулися до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» (надалі «Відповідач 1», «ТОВ «Прикарпатенерготрейд»), ОСОБА_5 (надалі «Відповідач 2»), третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , в якому з урахуванням доповнених 08.09.2025 року позовних вимог просили визнати недійсною заяву-приєднання ОСОБА_5 від 26.04.2022 року до умов договору постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» природного газу побутовим споживачам до квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 та членам її сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 в рівних частках; визнати агресивною підприємницькою практикою та неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» щодо зміни постачальника природного газу з ТОВ ГК «Нафтогаз України» на ТОВ «Прикарпатенерготрейд», щодо укладення заявки-приєднання постачання природного газу з ОСОБА_5 , щодо реєстрації споживача ОСОБА_5 в реєстрі споживачів постачальника, щодо відкриття особового рахунку та наступного постачання природнього газу до квартири АДРЕСА_1 , за відсутності згоди всіх інших співвласників, а також вимогу оплати газу, поставленного Відповідачем за відсутності прямої та недвозначної згоди споживачів на його придбання; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» на користь позивачів моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачі на праві спільної сумісної власності є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Весь 15-квартирний будинок за адресою АДРЕСА_2 обслуговується ТОВ «ГК «Нафтогаз України» і оплата за спожитий газ здійснюється згідно особових рахунків, присвоєних цим товариством та згідно показників лічильників.

З травня 2022 року по час звернення до суду позивачі щомісячно оплачували за спожитий природній газ на рахунок оператора ТОВ «ГК «Нафтогаз України» згідно показників лічильника, заборгованості по оплаті за спожитий газ не було.

26.04.2022 року ОСОБА_5 уклала з ТОВ «Прикарпатенерготрейд» заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, яку позивачі вважають недійсною, оскільки ними не надавалося письмової згоди на укладення договору постачання природного газу, такої заяви-приєднання позивачами не підписувалося. Така заява-приєднання, на думку позивачів, повинна була бути анульована ТОВ «Прикарпатенерготрейд».

Крім того, посилалися на те, що заява-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам від 26.04.2022 року, підписана ОСОБА_5 , не відповідає додатку до Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам (п. 1.3 розділу І), затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2500, оскільки в цьому документі не вказана ціна (тариф, ставка тощо) постачальника, що є істотною умовою договору.

Вважають, що у ОСОБА_5 26.04.2022 року було відсутнє волевиявлення на отримання послуг з газопостачання від ТОВ «Прикарпатенерготрейд». За відсутності згоди усіх співвласників об`єкта споживача, про що постачальнику було відомо, правові підстави укладення договору про надання послуг не виникають.

Крім того, в позовній заяві зазначено, що внаслідок порушення прав та інтересів позивачів діями ТОВ «Прикарпатенерготрейд» (які полягають в тому, що Відповідач 1 самовільно втрутився в систему газопостачання житла позивачів, позбавивши їх договірних стосунків з надійним постачальником) їм було завдано моральної шкоди, яку позивачі оцінюють у 50 000,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та заяві про доповнення позовних вимог. В ході розгляду справи також скористалися правом на подання письмових пояснень. Заперечували проти вимоги Відповідача 1 про застосування двосторонньої реституції.

Крім того, на запитання суду в судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 та її представник наполягали на тому, що ними оскаржується саме заявка-приєднання до умов договору про постачання природного газу, а не сам договір про постачання природного газу побутовим споживачам, який вони, як зазначила представник Позивача, вважають неукладеним, та не вбачають необхідності його оскаржувати, оскільки неукладений договір не може бути визнано недійсним.

Крім того, на стадії судових дебатів представник Позивача 2 зазначила, що даний позов є позовом про захист прав споживачів.

Також в ході судового розгляду справи Позивача ОСОБА_1 за її клопотанням та згодою було допитано в статусі свідка.

Позивачем ОСОБА_4 на адресу суду подано заяву про розгляд справи без його участі, в якій він позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач 1 ТОВ «Прикарпатенерготрейд» на адресу суду подало відзив на позов, у якому Відповідач 1 заперечив проти позовних вимог та просив в їх задоволенні відмовити.

Зокрема, заперечуючи проти позову, представник Відповідача 1 у відзиві на позов посилається на те, що згідно вимог чинного законодавства договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам за згодою постачальника відповідно до умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2500, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Фактом приєднання споживача до умов даного договору є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір постачання природнього газу побутовим споживачам, зокрема, повернення (надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку оператора системи розподілу та/або документально підтверджене споживання природного газу. Зазначили, що незалежно від наявності чи відсутності чинного договору, споживач зобов`язаний оплатити фактично спожитий (поставлений) обсяг природного газу.

Як зазначено у відзиві, на виконання вимог Правил постачання природного газу з 15.04.2020 року на офіційних веб-сайтах ТОВ «Прикарпатенерготрейд» та Регулятора у відкритому доступі розміщено умови публічного договору постачання природнього газу побутовим споживачам. 24.06.2022 року ОСОБА_5 звернулася до постачальника ТОВ «Прикарпатенерготрейд», яке має ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу (постанова НКРЕКП від 15.04.2020 року №816), для укладення договору на постачання природного газу, власноручно підписала заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам від 24.06.2022 року, заповнивши персоніфіковані дані споживача, самостійно обрала спосіб розрахунку за природній газ (на підставі даних оператора ГРМ про обєм (обсяг) газу, а також спосіб розрахунку за природній газ, проставивши відповідні позначки). ОСОБА_5 також надала належним чином завірені копії паспорта та індивідуального податкового номера, свідоцтва про шлюб та свідоцтва на право власності на житло.

На підставі наданих документів між постачальником ТОВ «Прикарпатенерготрейд» та ОСОБА_5 укладено договір постачання природнього газу побутовим споживачам. ОСОБА_5 було зареєстровано на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 для проведення розрахунків за спожитий природній газ.

Отже, договір постачання природного газу побутовим споживачам щодо газопостачання будинку за адресою АДРЕСА_3 , як зазначено у відзиві на позов, укладено шляхом приєднання ОСОБА_5 до публічного договору, розміщеного на офіційному веб-сайті ТОВ «Прикарпатенерготрейд» за відповідним посиланням. За об`єктом по АДРЕСА_3 відсутній інший діючий постачальник, окрім ТОВ «Прикарпатенерготрейд». З 01.05.2022 року постачання природного газу до зазначеного об`єкту дійсно здійснювало ТОВ «ГК «Нафтогаз України», водночас з 24.06.2022 року мала місце зміна постачальника з ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на ТОВ «Прикарпатенерготрейд».

Також повідомили про наявність у провадженні Івано-Франківського міського суду цивільної справи №344/5978/25 за позовом ТОВ «Прикарпатенерготрейд» до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природній газ за період з 01.02.2023 року по 31.01.2025 року.

Крім того, представником Відповідача 1 подано заяву про застосування реституції, зокрема, у разі висновку суду про обгрунтованість позовних вимог просили застосувати у спірних відносинах двосторонню реституцію шляхом стягнення з позивачів вартості спожитих послуг з постачання природного газу за відповідний період.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у відзиві на позов представник заперечив, посилаючись на її недоведеність.

В судовому засіданні представники Відповідача проти позовних вимог заперечили, просили в задоволенні позову відмовити. В подальшому скористалися правом на подання письмових заяв по суті справи.

Відповідач 2 ОСОБА_5 на адресу суду подала відзив на позов, у якому позовні вимоги визнала та просила їх задовольнити.

Зокрема, у відзиві на позов Відповідач ОСОБА_5 посилається на те, що з травня 2022 року по час написання відзиву вона щомісячно сплачувала за спожитий газ згідно показників лічильника газу на рахунок оператора ТОВ «ГК «Нафтогаз України», заборгованості не було. Посилаючись на п.13 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП 30.09.2015 року №2496, вважала, що оскільки вона не надала належним чином оформленої довіреності від співвласників квартири, подана заявка приєднання повинна була бути анульована ТОВ «Прикарпатенерготрейд».

Крім того, оскільки ТОВ «Прикарпатенерготрейд» є постачальником електричної енергії до помешкання Відповідача 2, вона 24.06.2022 року довірилася працівнику товариства, що необхідно підписати заяву у зв`язку зі зміною прізвища з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » для подальшого постачання електроенергії до квартири, і в силу свого поважного віку заповнила графи документа, як підказувала працівник товариства, яким виявилась заява-приєднання до умов договору постачання природного газу.

Вважає, що підписана нею заява-приєднання до умов договору постачання природного газу від 26.04.2022 року не відповідає додатку до Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам (п. 1.3 розділу І), затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2500, оскільки в цьому документі не вказана ціна (тариф, ставка тощо) постачальника, що є істотною умовою договору.

В судових засіданнях Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги позивачів підтримувала, просила позов задовольнити. Додатково повідомила про те, що нею умисно було проставлено дві дати у оскаржуваній заяві-приєднанні до умов договору, щоб вона вважалася недійсною.

Третя особа ОСОБА_6 на адресу суду направив письмові пояснення, в яких покликався на відсутність між ним та ТОВ «Прикарпатенерготрейд» договірних відносин за адресою АДРЕСА_3 на підставі ст.ст. 633 та 634 ЦК України, визнати їх недійсними; врахувати обставини його непричетності до заборгованості перед ТОВ «Прикарпатенерготрейд»; врахувати застосування наслідків спливу позовної давності. Розгляд справи просив здійснювати без його участі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Проаналізувавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Відповідач 2 ОСОБА_10 та третя особа ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (свідоцтво на право власності на житло від 05.05.2000 року (том 1, а.с.7).

24.06.2022 року ОСОБА_5 підписано заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, за якою приєднано до умов Договору постачання природного газу побутовим споживачам до квартири по АДРЕСА_3 .

Посилаючись на недійсність вказаної заяви-приєднання, підписаної ОСОБА_5 , позивачі звернулися до суду з даним цивільним позовом про визнання недійсною заяви-приєднання від 24.06.2022 року, визнання незаконними дій, стягнення моральної шкоди.

Обґрунтовуючи природу даного позову, посилалися на те, що предметом оскарження за їхнім позовом, зокрема, є саме заява-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, підписана ОСОБА_5 , а сам договір постачання природного газу побутовим споживачам позивачі вважають неукладеним, а тому, на їх думку, відсутні підстави для визнання його недійсним. Крім того, позивачі стверджували, що даний позов є позовом про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.1ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Взаємовідносини між газопостачальником, газорозподільним підприємством, газотранспортним підприємством та споживачами природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем (далі «Кодекс ГРМ»), затвердженим Постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30 вересня 2015 року, Правилами постачання природного газу, затвердженими Постановою НКРЕКП №2496 від 30 вересня 2015 року та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» суб`єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 40 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.

Кодекс газорозподільних систем (Кодекс ГРС), який затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 року № 2494 визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення: 1) надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб`єктів ринку природного газу відповідної якості; 2) комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об`ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб`єктів ринку природного газу; 3) доступу замовників до газорозподільної системи для приєднання до неї їх об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (умови технічного доступу); 4) доступу суб`єктів ринку природного газу до газорозподільної системи для фактичної передачі (розподілу/споживання) належного їм природного газу до/з газорозподільної системи (умови комерційного доступу); 5) механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу.

Пунктом 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРС визначено, що його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об`єкти яких підключені до газорозподільних систем.

Побутовий споживач це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VІ Кодексу ГРС доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498, в порядку, визначеному цим розділом.

За змістом пунктів 1, 3 глави 3 розділу VІ Кодексу ГРС договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ. Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт. Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.

Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Пунктом 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС визначено, що для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об`єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) до типового договору розподілу природного газу. Персоніфіковані дані мають бути достатніми для проведення розрахунків та визначення об`єму споживання природного газу, зокрема мають містити присвоєний споживачу персональний ЕІС-код як суб`єкту ринку природного газу та за необхідності ЕІС-код його точки (точок) комерційного обліку, величину приєднаної потужності об`єкта споживача та перелік комерційних вузлів обліку (за їх наявності).

У разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об`єкт.

Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем).

Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу І Кодексу ГРМ оператор ГРМ здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії.

Як встановлено Судом, ТОВ «Прикарпатенерготрейд» володіє ліцензією на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу (постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 15.04.2020 року №816 (том 1, а.с.72).

У відзиві на позов представником ТОВ «Прикарпатенерготрейд» зазначено, що за об`єктом по вул. Медична, буд. 7, кв. 15, м. Івано-Франківськ відсутній інший діючий постачальник, окрім ТОВ «Прикарпатенерготрейд». З 01.05.2022 року постачання природного газу до зазначеного об`єкту дійсно здійснювало ТОВ «ГК «Нафтогаз України», водночас з 24.06.2022 року мала місце зміна постачальника з ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на ТОВ «Прикарпатенерготрейд».

Стороною позивачів вказаної обставини не спростовано.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів ТОВ «ГК «Нафтогаз України» листом №119/6.2-26967-2026 від 02.04.2026 року (том 2, а.с.158) повідомило, що у період з 01.02.2023 по 19.03.2026 року споживач за адресою: АДРЕСА_3 не перебував/перебуває в реєстрі побутових споживачів постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Обставин користування природним газом споживачами у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , а також оплата рахунків за послуги з розподілу газу (однак, на рахунок ТОВ «ГК «Нафтогаз України») позивачами не заперечується.

Отже, вказані вище обставини підтверджують факт приєднання споживачів до умов договору розподілу природного газу в розумінні положень пункту 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС, а тому відповідний договір розподілу природного газу вважається укладеним.

Доводи позивачів про те, що вони не надавали згоду та не підписували заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу від 24.06.2022 року, не спростовують факту укладення позивачами договору розподілу природного газу з Відповідачем 1, оскільки фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем).

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що, виражаючи незгоду приєднуватися до умов договору розподілу природного газу, споживачі (позивачі та Відповідач 2) за адресою: АДРЕСА_3 не використовували природний газ із ГРМ та подали до оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на їх об`єкт, як це визначено пунктом 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС.

За приписами абзацу 2 ч. 4 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якщо споживач, зокрема вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Суд також зауважує, що, як з`ясовано з пояснень сторін в судовому засіданні, фактично порушення свого права позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вбачають у незаконності, на їх думку, спрямованих до них вимог ТОВ «Прикарпатенерготрейд» щодо оплати послуг за постачання природного газу до квартири, яка належить їм на праві спільної сумісної власності. Відсутність у них обов`язку оплачувати за постачання природного газу на рахунок ТОВ «Прикарпатенерготрейд» позивачі обґрунтовують відсутністю укладеного між ними та ТОВ «Прикарпатенерготрейд» договору про постачання природного газу побутовим споживачам. Посилаються на те, що постачання природного газу до їхньої квартири здійснює ТОВ «ГК «Нафтогаз України», в тому числі в період з 2023 року та по даний час, і саме на рахунок даної юридичної особи ними здійснювалася та здійснюється оплата даної послуги.

Разом з тим, Суд зауважує, що згідно листа ТОВ «ГК «Нафтогаз України» №119/6.2-26967-2026 від 02.04.2026 року (том 2, а.с.158), наданого на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, у період з 01.02.2023 по 19.03.2026 року споживач за адресою: АДРЕСА_3 не перебував/перебуває в реєстрі побутових споживачів постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Судом неодноразово роз`яснювалося право позивачів врегулювати питання щодо з`ясування підстав та природи сплачених коштів за постачання природного газу в період з 2023 по 2026 роки на рахунок ТОВ «ГК «Нафтогаз України», однак позивачі вважали, що ними послуги з постачання природного газу оплачуються належним чином і на рахунок належного постачальника.

Відтак, повертаючись до позовних вимог в даній цивільній справі та обраного способу захисту прав позивачів, які вони вважають порушеними, Суд нагадує, що, як вже зазначалося вище, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину (на що посилаються позивачі), такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору у мотивувальній частині судового рішення.

1) Щодо позовної вимоги про визнання недійсною заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

У постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім цього, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22 (провадження № 61-11751св23) зазначено, що:

«якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. В аспекті оцінки належності та ефективності обраного позивачкою способу захисту її прав, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що визнання зобов`язань за спірним договором позики відсутніми, у тому числі і передбаченого ним третейського застереження, є цілком ефективним способом захисту прав ОСОБА_1, як спадкоємиці померлого ОСОБА_3 . Судами попередніх інстанцій правильно враховано сталу судову практику Верховного Суду щодо розгляду спорів, які виникли у зв`язку з неукладеністю правочину, та обґрунтовано зазначено про те, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним».

В постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 554/11260/21 зазначено, «що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору у мотивувальній частині судового рішення; належним способом захисту спадкоємця, який вважає договір позики неукладеним, є визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім».

Так, за даним цивільним позовом позивачами пред`явлено вимогу про визнання недійсною заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам. Крім того, в ході розгляду справи сторона позивачів наполягали на оскарженні ними самої заяви-приєднання.

Як вже було зазначено Судом, договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним договором та договором приєднання.

Статтею 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч.1 ст. 641 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 643 ЦК України).

Відповідно до пункту 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Пунктом 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС визначено, що для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об`єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) до типового договору розподілу природного газу. Персоніфіковані дані мають бути достатніми для проведення розрахунків та визначення об`єму споживання природного газу, зокрема мають містити присвоєний споживачу персональний ЕІС-код як суб`єкту ринку природного газу та за необхідності ЕІС-код його точки (точок) комерційного обліку, величину приєднаної потужності об`єкта споживача та перелік комерційних вузлів обліку (за їх наявності).

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що заява-приєднання до умов договору розподілу природного газу є формою приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу.

Така заява-приєднання не є правочином, а є виключно формою акцепту (приєднання) до публічного договору.

Відтак, визнання недійсною заяви-приєднання не є ні належним, ні ефективним способом захисту прав позивачів, оскільки, за умов фактичних спірних правовідносин, не призведе до відновлення їх прав, які вони вважають порушеними (відсутність обов`язку сплачувати Відповідачу 1 послуги за постачання природного газу) за умови підтвердженого факту користування послугою постачання природного газу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зауважила, що «позов про визнання правочину недійсним є способом захисту прав позивача, а не способом захисту інтересу у правовій визначеності, на який вказує позивач. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права.

143. Так, у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписами, зокрема, статті 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав. Водночас згідно з абзацом другим частини другої статті 20 ГПК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

144. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України, означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56).

145. У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

146. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

147. Отже, за наявності вказаних обставин власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах. Однак вказане не означає, що позивач зобов`язаний використати цей спосіб захисту. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище (пункти 115-118 цієї постанови), позивач є юридично захищеним.

148.Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)».

Позивачі не позбавлені права доводити відсутність обов`язку сплачувати на рахунок Відповідача 1 послуг із постачання природного газу у справі про стягнення з них заборгованості за відповідний період, яка, як встановлено Судом, перебуває у провадженні Івано-Франківського міського суду.

Відтак, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною заяви-приєднання слід відмовити у зв`язку з обранням позивачами неналежного та неефективного способу захисту своїх прав.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною заяви-приєднання, заява сторони Відповідача 1 про застосування двосторонньої реституції не розглядається.

2) Щодо позовної вимоги про визнання агресивною підприємницькою практикою та неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» щодо зміни постачальника природного газу з ТОВ ГК «Нафтогаз України» на ТОВ «Прикарпатенерготрейд», щодо укладення заявки-приєднання постачання природного газу з ОСОБА_5 , щодо реєстрації споживача ОСОБА_5 в реєстрі споживачів постачальника, щодо відкриття особового рахунку та наступного постачання природнього газу до квартири АДРЕСА_1 , за відсутності згоди всіх інших співвласників, а також вимогу оплати газу, поставленного Відповідачем за відсутності прямої та недвозначної згоди споживачів на його придбання

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові необхідно відмовити.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.

Отже, підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Позивачі посилаються на агресивність підприємницької практики та неправомірність дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» щодо зміни постачальника природного газу з ТОВ ГК «Нафтогаз України» на ТОВ «Прикарпатенерготрейд», щодо укладення заявки-приєднання постачання природного газу з ОСОБА_5 , щодо реєстрації споживача ОСОБА_5 в реєстрі споживачів постачальника, щодо відкриття особового рахунку та наступного постачання природнього газу до квартири АДРЕСА_1 , за відсутності згоди всіх інших співвласників, а також вимогу оплати газу, поставленного Відповідачем за відсутності прямої та недвозначної згоди споживачів на його придбання.

Разом з тим, Суд зауважує, що в ході розгляду справи позивачами не спростовано факту, що саме Відповідач ОСОБА_5 , підписавши заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам від 24.0.2022 року, виявила намір отримувати послуги Відповідача 1, а подальші дії ТОВ «Прикарпатенерготрейд» щодо реєстрації споживача ОСОБА_5 в реєстрі споживачів постачальника, щодо відкриття особового рахунку та наступного постачання природного газу до квартири АДРЕСА_1 спрямовані на виконання вимог закону та договірних зобов`язань.

Натомість, позивачі та Відповідач 2, не бажаючи отримувати послугу з постачання природного газу від Відповідача 1, як того вимагає чинне законодавство, були зобов`язані припинити отримання даної послуги та подати Відповідачу 1 письмову заяву про припинення постачання природного газу, чого ними зроблено не було.

З урахуванням викладених обставин справи, наявних в матеріалах справи доказів, Суд вважає, що порушень вимог Закону України «Про захист прав споживачів» по справі не встановлено та відповідно доводи позивачів не знайшли підтвердження, оскільки дії ТОВ «Прикарпатенерготрейд» відповідають нормам чинного законодавства України. Зміна постачальника природного газу відбулася не за волевиявленням Відповідача 1, а в силу відповідного розпорядчого акту.

Доводи позивачів про те, що Відповідачем 1 ТОВ «Прикарпатенерготрейд» здійснюється агресивна практика жодними доказами не підтверджені та жодним чином не обґрунтовані, натомість зводяться виключно до загального цитування вимог Закону України «Про захист прав споживачів», без зазначення, які саме Відповідачем 1 вчинені дії свідчать про його агресивну практику.

Щодо посилання в якості підстав позову на відсутність законно встановленого тарифу саме для «побутових споживачів» щодо розподілу природного газу у заяві-приєднання, Суд зауважує наступне.

07 жовтня 2019 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову № 2080, відповідно до якої затверджено ряд змін до Кодексу ГРС та Типового договору розподілу природного газу, зокрема до глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, яким встановлено порядок розрахунків за договором розподілу природного газу.

Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.

Згідно з пунктом 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою. З 01 січня 2021 року річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, але не може бути меншою за: 39 куб.м. - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується тільки для приготування їжі; 126 куб.м. - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; 314 куб.м. - для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об`єкта споживача, що не є побутовим.

Згідно умов пункту 6.1 розділу VI Типового договору розподілу природного газу, оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення (п.6.2 розділу VI даного Договору).

Отже, вищевказаними положеннями Кодексу ГРС та Типового договору природного газу чітко визначено тариф, за яким споживач здійснює оплату вартості послуг Відповідача 1 з розподілу природного газу, яким є тариф, що встановлений Регулятором для Оператора ГРМ.

За вказаних обставини, доводи позивачів щодо відсутності встановленого тарифу з розподілу природного газу саме для «побутових споживачів» не можуть бути підставою для визнання Типового договору розподілу природного газу таким, що не укладений між ними та Відповідачем 1.

Позивачами не доведено порушення ТОВ «Прикарпатенерготрейд» положень ст. 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», як при укладенні договору розподілу природного газу, так і під час його виконання.

У зв`язку з цим Суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про визнання агресивною підприємницькою практикою та неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» щодо зміни постачальника природного газу з ТОВ ГК «Нафтогаз України» на ТОВ «Прикарпатенерготрейд», щодо укладення заявки-приєднання постачання природного газу з ОСОБА_5 , щодо реєстрації споживача ОСОБА_5 в реєстрі споживачів постачальника, щодо відкриття особового рахунку та наступного постачання природнього газу до квартири АДРЕСА_1 , за відсутності згоди всіх інших співвласників, а також вимогу оплати газу, поставленного Відповідачем за відсутності прямої та недвозначної згоди споживачів на його придбання слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

3. Щодо позовної вимоги про стягнення з Відповідача 1 на користь позивачів моральної шкоди

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц зазначено, що, виходячи з положень статей 16 та 23 ЦК України та права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

В рамках розгляду даної цивільної справи позивачами не доведено протиправності дій Відповідача 1 ТОВ «Прикарпатенерготрейд», які б спричинили порушення їхніх прав та завдання їм моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Отже, в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 7 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд», ОСОБА_5 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 про визнання недійсною заявки-приєднання до договору про постачання природного газу, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.