Ухвала суду № 137072596, 03.06.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/13962/26 Провадження №1-кс/760/6818/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 р. м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

представника третьої особи стосовно майна якої вирішується питання адвоката ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Солом`янського районного суду м. Києва клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_5 , про скасування арешту,

ВСТАНОВИВ:

«12» травня 2026 року до Солом`янського районного суду м. Києва від адвоката ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_5 , про скасування арешту.

«12» травня 2026 року клопотання та додані до нього документи були передані слідчому судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 (на підставі протоколу автоматизованого визначення слідчого судді від 12 травня 2026 року).

Клопотання обґрунтовано наступним. Детективами Територіального управління БЕБ у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72024111300000020 від 29.11.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України. Згідно з договором про надання правничої допомоги та відповідного ордера адвокати Адвокатського об`єднання «Правнича Синергія» здійснюють представництво інтересів ОСОБА_5 , яка є власником майна на яке накладено арешт. 13.11.2025 на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва було проведено обшук у виробничому приміщенні, розташованому за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, буд. 234. Під час вказаного обшуку було вилучено низку речей та документів, у тому числі ноутбук Lenovo Thinbook, серійний номер PF2S1LYG, сірого кольору, який належить ОСОБА_5 . 23.12.2025 ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/32259/25, частково задоволено клопотання прокурора Київської обласної прокуратури та накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_5 , а саме на ноутбук Lenovo Thinbook, серійний номер PF2S1LYG, сірого кольору. Відповідно до положень ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Вважає, що арешт вказаного мобільного телефону підлягає скасуванню, оскільки у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, а продовження арешту є необґрунтованим та непропорційним втручанням у право власності ОСОБА_5 . Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження. Сам по собі факт вилучення ноутбуку під час обшуку та подальше формальне визнання його речовим доказом не є достатньою підставою для тривалого обмеження права власника на володіння і користування цим майном. Подальший арешт такого майна може вважатися виправданим лише за умови існування конкретної процесуальної необхідності у фізичному утриманні самого пристрою, а не абстрактного припущення про можливу наявність на ньому інформації, що може становити інтерес для досудового розслідування. З часу фактичного вилучення ноутбуку минуло понад п`ять місяців. Пароль доступу до вказаного ноутбуку ОСОБА_5 добровільно надано детективу БЕБ, таким чином перешкод для його огляду, копіювання інформації чи проведення експертного дослідження з боку власника майна не створювалося. Отже, орган досудового розслідування мав достатній час і всі процесуальні можливості для дослідження ноутбуку, фіксації його технічних характеристик, отримання або копіювання з нього інформації, що могла мати значення для кримінального провадження, а також проведення відповідних експертиз. За таких умов бездіяльність органу досудового розслідування та невчинення ним необхідних процесуальних дій у розумний строк покладає надмірний тягар на власника майна та не може бути підставою для арешту. Подальше утримання ноутбуку після спливу такого значного проміжку часу не відповідає завданням арешту майна, визначеним ст. 170 КПК України, оскільки ризики його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення або відчуження можуть бути усунені шляхом належного копіювання інформації та процесуальної фіксації відповідних даних без наступного позбавлення власника можливості ним користуватися. Ноутбук є не лише матеріальним носієм інформації, а й засобом комунікації, який містить персональні дані, контакти, повідомлення, документи, банківські та інші застосунки, а також іншу інформацію приватного характеру. Більш того, відповідно до Витягу з реєстру платників єдиного податку, ОСОБА_5 є фізичною особою-підприємцем (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка здійснює господарську діяльність за видом економічної діяльності КВЕД 18.12 - друкування іншої продукції, тобто провадить легальну підприємницьку діяльність в передбаченому законом порядку, сплачуючи до бюджету всі необхідні податки та інші обов`язкові платежі. Окрім того, хочу звернути окрему увагу на те, що ФОП ОСОБА_5 активно займається волонтерською діяльністю, зокрема безоплатно надає допомогу підрозділам Збройних Сил України у вигляді друку поліграфічної продукції (книжок, прапорів, журналів та іншої продукції, необхідної для їхньої діяльності). На жорсткому диску вилученого та арештованого ноутбуку Lenovo Thinbook, серійний номер PF2S1LYG - міститься документація та інша інформація, яка стосується здійснення законної господарської діяльності ФОП ОСОБА_5 . Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для власника, володільця чи третіх осіб. У цій ситуації тривале застосування арешту до ноутбуку, який належить ОСОБА_5 , не є розумним і співмірним. Водночас продовження арешту ноутбуку створює для останньої надмірний індивідуальний тягар та є непропорційним втручанням у її право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. З моменту накладення арешту на ноутбук минув значний проміжок часу (понад чотири місяці), однак ОСОБА_5 у межах кримінального провадження №72024111300000020 від 29.11.2024 повідомлення про підозру не вручалося. До цього часу ОСОБА_5 навіть не допитувалася, оскільки будь-якого відношення до вчинення кримінального правопорушення остання не має. Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Із аналізу вищевказаних процесуальних норм слідує, що при накладенні арешту на майно особи слідчий суддя зобов`язаний переконатися в наявності доказів, що підтверджують причетність особи до кримінального правопорушення, а також встановити наявність правових підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження. Згідно правового висновку Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 30.05.2018 у справі № 676/7346/15-к, суд констатував, що хоча у КПК України не передбачено загального положення про заборону зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання такими є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права. Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння та користування майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69, 73). Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на прогрес кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та прийняті владою рішення з цього питання (рішення у справах «Georgi Atanasov v. Bulgaria» від 07 жовтня 2010 року, №5359/04, § 30; «Lachikhina v. Russia» від 10 жовтня 2017 року, № 38783/07, § 59; «Pendov v. Bulgaria» від 26 березня 2020 року, № 44229/11, § 44). Крім того, як визначено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенції), ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово та послідовно зазначав, що «перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути правомірним, лише за умов, визначених законом. Верховенство права одна із засад демократичного суспільства, притамання всім статтям Конвенції. Отже питання про те, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи набуває значення лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі правомірності і не було свавільним» (рішення у справі Latridis v. Greece від 25.03.1999; рішення у справі Frizen v. Russia від 24.03.2005; та інші). За таких обставин подальше застосування арешту до ноутбуку Lenovo Thinbook, серійний номер PF2S1LYG, створює для ОСОБА_5 надмірний індивідуальний тягар, є непропорційним втручанням у її право власності та не відповідає завданням кримінального провадження. На підставі вищевикладеного просив скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 23.12.2025 у справі № 760/32259/25, у межах кримінального провадження № 72024111300000020 від 29.11.2024, у частині арешту ноутбуку Lenovo Thinbook, серійний номер PF2S1LYG, сірого кольору, який належить ОСОБА_5 ; зобов`язати старшого групи детективів Територіального управління БЕБ у Київській області невідкладно повернути ОСОБА_5 ноутбук LenovoThinbook, серійний номер PF2S1LYG, сірого кольору.

В судове засідання представник третьої особи стосовно майна якої подано клопотання з`явився, клопотання підтримав. Вказав, що пароль від ноутбуку було надано, з моменту його вилучення пройшло вже пів року, ноутбук було оглянуто, на експертизу він не направлявся. Також зазначив, що ОСОБА_5 не є підозрюваною у кримінальному провадженні, вона є фізичною особою - підприємцем, ноутбук придбавався нею саме з метою здійснення підприємницької діяльності, тож наявність арешту обмежує її права, зокрема на здійснення підприємницької діяльності.

Прокурор в судове засідання з`явилась, проти задоволення клопотання заперечувала. Вказала, що під час проведення обшуку було вилучено ноутбук, який був запаролений. В подальшому, після накладення арешту на вилучене майно було надано пароль та оглянуто ноутбук. При огляді було встановлено що ноутбук містить у собі макети відповідних етикеток та пакування підробленої продукції, тож є знаряддям вчинення злочину. Вказала, що потерпілий знаходиться у Німеччині, що потребує додаткового часу для збирання доказів. З врахуванням наведеного, вказала, що потреба не відпала. Також зазначила, що після накладення арешту на ноутбук представнику власника майна було надано можливість скопіювати інформацію з ноутбука, яка є необхідною для здійснення підприємницької діяльності. Просила звернути увагу, що фігурантом кримінального провадження яке розслідується є ОСОБА_6 , в подальшому, було встановлено, що центр поліграфії належить його дочці ОСОБА_5 . З врахуванням наведеного просила у задоволенні клопотання відмовити.

Вислухавши учасників, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали у їх сукупності, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №72024111300000020, 29.11.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне провадження з правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 229 КК України; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: група осіб на території Київської області здійснюють незаконне використання товарного знаку вівсяних пластівців чим завдано збитки власнику торгової марки у особливо великому розмірі, а саме 4 400 000 грн.; 17.11.2025 року - за ч. 3 ст. 229 КК України; 18.11.2025 року - за ч. 3 ст. 229 КК України; 20.11.2025 року за ч. 3 ст. 229 КК України; 11.12.2025 року - за ч. 3 ст. 229 КК України.

Відповідно до Протоколу обшуку від 13.11.2025 року, при проведенні обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено та вилучено, зокрема: ноутбук Lenovo Thinbook, серійний номер PF2S1LYG, сірого кольору. Вказаний обшук проведено за участю ОСОБА_6 .

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2025 року (справа №760/12259/25), к лопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна за матеріалами досудового розслідування кримінального провадження № 72024111300000020, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.11.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України, - задоволено частково; накладено арешт на виявлені та вилучені в ході обшуку іншого володіння особи, а саме за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, 234, яке відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта на праві власності належить Територіальній громаді м. Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради (ЄДРПОУ 26376300) та якими користується ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, зокрема: Ноутбук Lenovo Thinbook, серійний номер PF2S1LYG, сірого кольору.

Як вбачається з Протоколу огляду від 16 січня 2026 року, вилучений ноутбук містить у собі макети етикеток (пакування) продукції торгових марок, досудове розслідування щодо незаконного використання яких здійснюється у кримінальному провадженні №72024111300000020.

Слідчим суддею також досліджено Витяг з реєстру платників єдиного податку щодо ОСОБА_5 , Витяг з реєстру платників податку на додану вартість щодо ОСОБА_5 , рахунок щодо придбання нею ноутбука.

Інших доказів надано слідчому судді не було.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Порядок скасування арешту майна визначений ст. 174 КПК України, якою передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності з клопотанням про скасування арешту до суду, який його наклав.

Аналогічна позиція щодо застосування положень статті 174 КПК України наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №569/4374/16-ц та постанові Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі №362/392/16-ц.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь - яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Також, згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту.

Як вбачається зі змісту Ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2025 року (справа №760/12259/25), арешт накладено на ноутбук з метою збереження речових доказів.

Згідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З дослідженого в судовому засіданні Протоколу огляду вбачається, що вилучений ноутбук містить у собі інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Таким чином, вказаний ноутбук відповідає ознакам речового доказу, вказаним у ст. 98 КПК України.

Слідчий суддя критично сприймає твердження представника щодо перешкоджання наявності відповідного арешту підприємницькій діяльності ОСОБА_5 , оскільки як вказано прокурором в судовому засіданні, представнику було надано можливість скопіювати з вилученого ноутбука всю необхідну інформацію, яка є необхідною для здійснення ним господарської діяльності, що представником не заперечується.

З врахуванням вищенаведеного, слідчий суддя дійшов висновку, що з врахуванням обставин кримінального провадження втручання у право власності передбачено законом, переслідує легітимну мету та є пропорційним.

За таких обставин клопотання задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170 - 175, 309, 532 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_5 , про скасування арешту, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1