Рішення № 137072186, 03.06.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/1766/26

н\п 2/490/2485/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2026 року позивач ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», в особі свого представника, звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 21 404,22 дол. США, а також та понесені судові витрати.

В обгрунтування позову представник позивача вказав, що 24.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №08/10/2007 840-К 2958, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у сумі 288 990,00 дол. США, для забезпечення виконання умов договору 24.12.2007 року між банком та відповідачем було укладено договір іпотеки.

15 грудня 2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення у цивільні справі № 2-129/11, яким відмовлено в позові ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» пр визнання недійсним кредитного договору та відшкодування моральної шкоди. Зустрічний позов ПАТ «КБ «Надра» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» 255 060,41 дол США заборгованості за кредитом 32 132,06 дол. США заборгованості по процентам, 4 483,63 дол. США пені, а всього 291 676,10 дол. США, що еквівалентно 2319 233 грн 20 коп. заборгованості..

30.04.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N217215_ПВ, згідно якого ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» набуло прав вимоги за Кредитним договором №08/10/2007 840-К 2958 від 24.10.2007 року. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва у справі № 2-129/2011 (провадження №6/489/386/20) від 03 грудня 2020 року, замінено стягувача у виконавчих листах, виданих Ленінським районним судом міста Миколаєва по справі № 2-129/11 з ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступник ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».

Таким чином, сторона позивача зазначає, що з 30 квітня 2020 року всі права вимоги за Кредитним договором № 08/10/200 840 К 2958 від 24 жовтня 2007 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , а також за Договором іпотеки, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшли до ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» у порядку правонаступництва.

Оскільки рішення суду виконане не було, представник позивача просить стягнути на підставі ст. 625 ЦК України з відповідачки на користь ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» як правонаступника кредитора 3% річних в розмірі 21404,22 дол.США, а також 13892,62 грн судових витрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

05.03.2026 року матеріали справи передано на розгляд судді.

У період з 09.03.2026 року по 20.03.2026 року суддя Саламатін О.В. перебував у нарадчій кімнаті по кримінальній справі №490/1842/25.

Ухвалою судді від 20.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» до ОСОБА_1 , про стягнення трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання.

21.04.2026 року від представника відповідачки адвоката Когіна А.В. надійшли пояснення, в яких зазначив, що оскільки позивач, взагалі не подавав виконавчий лист до виконання, до відповідачки ОСОБА_2 , про що сам зазначив в позовній заяві, то втратив право на примусове виконання рішення суду, а наявність рішення суду про стягнення осоновного зобовязання не може бути підставою для заявлення похідних вимог за статтею 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 22.04.2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 03.06.2026 року на 10:00 год.

22.04.2026 року від представника ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» Кеню Д.В. надійшли додаткові пояснення, в яких вказав, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Зазначив, що вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Відтак, незалежно від того, що рішення суду про стягнення коштів не виконано в примусовому порядку в зв`язку з пропуском позивачем строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмовою суду в поновленні цього строку, кредитор має право на стягнення з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки основне зобов`язання не виконане боржником та не є припиненим.

Сторони в судове засідання 03.06.2026 року не з`явилися.

В позовній заяві (п.6 прохальної частини) міститься клопотання про проведення судових засідань без участі представників позивача.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши всі аргументи сторін викладені ними в документах по суті справи та докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини. Судом встановлено, що 24.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 08/10/2007 840 К 2958, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 288 990,00 дол. США під 12,14% річних. Строк кредиту 11.10.2024 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором 24.10.2007 року укладено Договір іпотеки, за умовами якого, іпотекодавцем передано в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 182,7 кв.м.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 15.12.2011 року у справі №2-129/2011 відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» пр визнання недійсним кредитного договору та відшкодування моральної шкоди. Зустрічний позов ПАТ «КБ «Надра» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» 255060,41 дол.США заборгованості за кредитом, 32 132,06 дол. США заборгованості по процентам, 4 483,63 дол. США пені, а всього 291 676,10 дол. США, що еквівалентно 2319233 грн 20 коп. заборгованості.

Вказане рішення набрало законної сили 26.11.2011 року.

06.03.2012 року Ленінським районним судом м.Миколаєва, на виконання рішення від 15.12.2011 року, видано виконавчий лист №2-129/2011.

30.04.2020 між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» GL3N217215_ПВ про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, відповідно до якого заявник набув права вимоги за Кредитним договором 08/10/2007 840 К 2958 від 24.10.2007 р., Договорами поруки, права Іпотекодержателя за Договором Іпотеки, права Заставодержателя за договором застави, укладеними в забезпечення належного виконання зобов`язань позичальником.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 03.12.2020 року замінено стягувача у виконавчих листах, виданих Ленінським районним судом міста Миколаєва по справі № 2-129/11 з ПАТ «Комерційний Банк «Надра» на його правонаступника ТОВ «Преміум Лігал Колекшн».

Відповідно до наданого позивачем розрахунку за період з 21.09.2017 року до 01.01.2020 року ним, на підставі статті 625 ЦК України, нараховано 3 % річних в розмірі 21404,22 дол. США.

За статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних, відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) викладено висновок, що стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

При цьому, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Отже, правовідношення, в якому у зв`язку із винесенням судом рішення про задоволення позовних вимог банку у відповідача виникло зобов`язання сплатити банку заборгованість за кредитним договором, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку, за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом, свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.02.2026 року по справі № 751/9914/24 враховує, що за загальним правилом невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, може суперечити принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).

За таких обставин можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатися натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання.

У даній справі представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» 3% річних нарахованих у зв`язку із невиконанням рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва області від 15.12.2011 року.

Нарахування трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України має компенсаційний, а не штрафний характер, є способом захисту майнового права кредитора та полягає у відшкодуванні втрат від знецінення грошових коштів і компенсації за користування ними боржником.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19, від 03.10.2023 року у справі № 366/203/21, від 09.11.2023 року у справі № 420/24111/19, зазначала, що інфляційні втрати та три проценти річних нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним (додатковим) щодо основного зобов`язання, залежить від нього та поділяє його правову долю.

Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва області від 15.12.2011 року у справі №2-129/2011 не виконано, доказів пред`явлення виконавчого листа, виданого 06.03.2012 року на виконання вказаного рішення, матеріали справи не містять.

При цьому, представник ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» в позові зазначає, що вказаний виконавчий лист знаходиться в матеріалах кредитної справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, чинній на час видачі документу) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом одного року, якщо інше не передбачено законом.

За такого, враховуючи вищевказані норми закону, строк на повторне пред`явлення до виконання виконавчого листа №2-129/2011 виданого 06.03.2012 року про стянення з ОСОБА_1 заборгованості сплив 06.03.2013 року.

Згідно відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження, на дату розгляду даної справи, відсутні виконавчі провадження у яких ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є боржником.

Матеріали справи не містять відомостей про звернення кредитодавця чи його правонаступника із заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання в порядку ст. 433 ЦПК України.

Отже, факт відсутності виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, у сукупності з пропуском строку пред`явлення такого виконавчого листа до виконання та відсутністю відомостей про поновлення цього строку, унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки зазначена норма підлягає застосуванню виключно до грошового зобов`язання, яке є таким, що підлягає виконанню.

У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від18 вересня 2024 року у справі № 761/26741/22, суд враховує, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.

За такого, враховуючи, що строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа на виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.12.2011 року у цивільній справі № 2-129/2011 сплив, доказів переривання такого строку чи його поновлення позивачем не надано, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для стягнення у цій справі 3% річних з ОСОБА_1 , адже вимога кредитора про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором у цьому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з боржника 3 % річних не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в задоволені позову слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Саламатін О.В.