Рішення № 137071138, 25.05.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1114/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

секретар судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Пономаренко Марина Анатоліївна (в залі суду)

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, Україна, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815),

до російської федерації (russian federation код ISO ru/rus 643; останнє відоме місцезнаходження на території України: 03035, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 27) в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, місто москва, вулиця житна, будинок 14, будівля 1, основний реєстраційний номер 1037739668834, загальноросійський класифікатор підприємств і організацій 00015616),

про відшкодування збитків у розмірі 1 929 380,18 грн,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, про стягнення збитків в сумі 1 929 380,18 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та воєнних дій на території Куп`янської міської територіальної громади Харківської області, акціонерному товариству «Українська залізниця» (далі АТ «Укрзалізниця», товариство, залізниця) в особі регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» було заподіяно збитки у сумі 1 929 380,18 грн.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2026, справу № 922/1114/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.

06.04.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1114/26. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/1114/26 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 27.04.2026 та встановлено сторонам строки на подання заяв по суті справи. Постановлено здійснювати повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

27.04.2026, ухвалою суду, яка постановлена без оформлення окремого процесуального документа, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185 ГПК України, постановлено закрити підготовче провадження та призначено справи до судового розгляду по суті на 04.05.2026.

27.04.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Російську Федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації, як учасника у справі № 922/1114/26, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.05.2026.

Крім того, здійснено повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

04.05.2026, ухвалою суду, яка постановлена без оформлення окремого процесуального документа, оголошено перерву в судовому засіданні по розгляду справи по суті до 25.05.2026.

04.05.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Російську Федерацію в особі міністерства юстиції російської федерації, як учасника у справі № 922/1114/26, про перерву в судовому засіданні по розгляду справи по суті 25.05.2026.

Крім того, здійснено повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України

В судовому засіданні по розгляду справи по суті 25.05.2026 позивач підтримав позов.

В судове засідання по розгляду справи по суті 25.05.2026 відповідач не з`явився, про дату та час розгляду справи по суті повідомлявся належним чином, про що містяться докази в матеріалах справи.

Суд зауважує, що відповідачем у справі є держава Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації.

Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

З інформації на офіційному веб-сайті АТ "Укрпошти" відомо, що АТ "Укрпошта" припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Водночас у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Отже діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

За таких обставин, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду цієї справи здійснювалося шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Суд також звертає увагу, що усі ухвали суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, клопотань та заяв по суті спору від останнього не надходили.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Виходячи з того, що відповідачу надано достатньо часу для формування відзиву на позовну заяву, втім він не скористався цим правом, суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ч. 1 ст. 178 та ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Виходячи з того, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд цієї справи, з огляду на те, що судом створені усі умови для забезпечення процесуальних прав сторін, суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ч. 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності у судовому засіданні 25.05.2026 учасників цієї справи.

25.05.2026, суд, відповідно до частини 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення іменем України.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

21.02.2022, з метою надання послуг з перевезення вантажів у внутрішньому сполученні станцією Рубіжне, регіональною філією «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від вантажовідправника, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», був прийнятий до перевезення вагон № 51805927 з вантажем добрива аміачно-нітратні (селітра аміачна марки Б) за залізничною накладною (договором перевезення) №53430484, за призначенням станція Лихачове регіональної філії «Південна залізниця» (наразі станцію Лихачове переіменовано на станцію Златопіль), на адресу вантажоодержувача - ТОВ «Ніка Транс Логістика».

У відповідності до накладної № 53430484 від 21.02.2022, відправником вантажу значиться ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (пункт 1 накладної), одержувачем визначено - ТОВ «НІКА ТРАНС ЛОГІСТИКА» (пункт 4 накладної), а власником вантажу є СТОВ «ДМИТРОВКА» (пункт 15 накладної).

Крім того, за змістом накладної № 53430484 від 21.02.2022, вбачається, що власником вагону та оператором є ООО (ТОВ) «ЛЕМТРАНС».

Календарний штемпель станції відправлення - 21.02.2022.

Відмітки залізниці - Охорона залізниці 498708.

Пунктом 20 накладної № 53430484 від 21.02.2022 «Найменування вантажу» визначено, що вантаж застрахований на підставі договору № 33.153 від 18.02.2020 Страховою компанією ПрАТ «СК «ВАН КЛІК».

При цьому, ТОВ «Ніка Транс Логістика», відповідно до договору №235/НТЛ/ЕЗ-18, виступало експедитором стосовно вантажу - амонію нітрату (селітри аміачної) марки Б, маса нетто 68000,00 кг, маса брутто 68136,00 кг, загальною вартістю 1829202,72 грн, та організовувало перевезення цього вантажу в залізничному рухомому складі на території України.

Як свідчать матеріали справи, вагон №51805927 о 13-45 22.02.2022 відправлений зі станції навантаження, у складі поїзда №3522, та прибув на транзитну станцію Куп`янськ-Сортувальний, 23.02.2022 об 11-30, де був розформований 23.02.2022 о 18-10.

Відповідно до електронних сервісів АТ «Укрзалізниця» вбачається, що 24.02.2022 о 13-30, через 26 годин після прибуття вагону №51805927 на станцію Куп`янськ-Сортувальний, він був включений у склад сформованого поїзда (43000+307+44020), для подальшого відправлення на станцію "Основа", у відповідності до Плану формування поїздів.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено правовий режим воєнного стану, який в подальшому був продовжений і триває на теперішній час.

Склад поїзда (43000+307+44020) зі станції Куп`янськ-Сортувальний не був відправлений з огляду на виконання АТ «Укрзалізниця» надважливих першочергових завдань для перевізника - евакуації населення та надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Термін доставки вагону № 51805927 з вантажем добрива аміачно-нітратні (селітра аміачна марки Б) за залізничною накладною (договором перевезення) №53430484 від 21.02.2022, припав на час оголошення воєнного стану та потрапляння станції Куп`янськ-Сортувальний до складу тимчасово окупованих територій, що і стало безпосередньою причиною неможливості подальшого відправлення вагону за призначенням у відповідності до Плану формування поїздів.

Так, в силу перебування під окупацією території, на якій розташована залізнична станція Куп`янськ - Сортувальний, в період з 24.02.2022 по 09.09.2022, у АТ «Укрзалізниця», з об`єктивних причин, був відсутній доступ до залізничної інфраструктури (залізничних колій, рухомого складу, засобів диспетчерської централізації, тощо), а отже і завершення перевезення вагону № 51805927 з вантажем добрива аміачно-нітратні (селітра аміачна марки Б) за залізничною накладною (договором перевезення) №53430484 від 21.02.2022, стало неможливим.

В матеріалах справи наявна довідка 1394 з інформаційно-довідкових систем ГІОЦ УЗ про дислокацію вагонів, у відповідності до якої встановлено, що станом на 28.04.2025 вагон №51805927 знаходиться по станції Куп`янськ-Сортувальний.

Після звільнення від окупації території Куп`янського регіону, АТ «Укрзалізниця» встановлено факт руйнації, поміж інших об`єктів інфраструктури, залізничного мосту через річку Оскіл, на якому були розташовані колії, які є єдиним шляхом здійснення залізничного перевезення вагону №51805927 зі станції Куп`янськ Сортувальний за призначенням.

З метою перевірки фактів, що можуть свідчити про наявність ознак кримінальних правопорушень, в результаті військової агресії російської федерації проти України, регіональною філією «Південна залізниця» 26.04.2023 направлено Повідомлення про кримінальне правопорушення до Слідчого управління ГУНП в Харківській області № НЗ-1-37/293, та за результатом розгляду направленого повідомлення, Куп`янським РВП ГУНП в Харківській області порушено кримінальне провадження 12023221100001323 від 18.05.2023 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за статтею 438 частини 1 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни) (витяг з ЄРДР додається).

Оскільки, вантаж добрива аміачно-нітратні (селітра аміачна марки Б), за залізничною накладною (договором перевезення) №53430484 від 21.02.2022, було прийнято АТ «Укрзалізниця» до перевезення 21.02.2022, що має своїм наслідком, з урахуванням положень Правил обчислення термінів доставки вантажу (затверджені наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 №644, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086) (далі Правила), формування присічної дати доставки вантажу о 24 годині 24.02.2022.

Зазначений вантаж, а разом з ним і майно, до станції Лихачове регіональної філії «Південна залізниця» (наразі станцію Лихачове перейменовано на станцію Златопіль) о 24 годині 24.02.2022 не прибув. Відсутність результату, у вигляді доставки вантажу до місця призначення, стало підставою для звернення СТОВ «Дмитровка» до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Ніка Транс Логістика» збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні та експедитуванні, на загальну суму 1 829 202,72 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 у справі №922/1275/25 (далі рішення суду першої інстанції) позов задоволено, присуджено до солідарного стягнення з АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Ніка Транс Логістика» 1 829 202,72 грн збитків та судового збору з кожного відповідача по 10975,21 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 у справі №922/1275/25 апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2026 касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишено без задоволення, касаційну скаргу ТОВ «Ніка Транс Логістика» задоволено, постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 у справі №922/1275/25 скасовано в частині солідарного стягнення з ТОВ «Ніка Транс Логістика» 1829202,72 грн, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до АТ «Укрзалізниця» змінено, присуджено до стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь СТОВ «Дмитровка» 1 829 202,72 грн збитків та 21 950,43 грн судового збору за подання позовної заяви.

За подання апеляційної та касаційної скарг, АТ «Укрзалізниця» сплачено до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 32 925,65 грн та 43 900,86 грн, відповідно.

В подальшому, з метою стягнення з АТ «Укрзалізниця» присуджених сум на підставі наказу №922/1275/25 від 10.11.2025, Холодногірсько-Новобаварським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавчі провадження: ВП №79569759 від 11.11.2025 про стягнення 1829202,72 грн збитків; ВП №79570103 від 12.11.2025 про стягнення 10975,21 грн судового збору; 303,00 грн розміру мінімальних витрат виконавчого провадження; 1097,52 грн виконавчого збору.

В зв`язку з розглядом справи № 922/1275/25 за позовом СТОВ «Дмитровка», передумовою для подання якого стала військова збройна агресія російської федерації, яка спричинила неможливість ведення господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» на території Куп`янської міської територіальної громади (зокрема в місті Куп`янську та смт Куп`янськ-Вузловому) в період з 24.02.2022 по теперішній час, та виконанням рішення суду першої інстанції у справі № 922/1275/25, АТ «Укрзалізниця» понесла збитки в загальному розмірі 1 929 380,18 грн, з яких: 1 829 202,72 грн дійсної вартості втраченого вантажу на станції Куп`янськ-Сортувальний; 98 776,94 грн судових зборів за подання СТОВ «Дмитровка» позову, АТ «Укрзалізниця» апеляційної та касаційної скарг в межах судової справи №922/1275/25; 1 400,52 грн витрат, пов`язаних з примусовим виконанням рішення суду.

Позивач вказує у позові про те, що відповідач своїми діями позбавив його можливості ведення господарської діяльності в наведених територіальних межах в частині надання послуг/виконання своїх зобов`язань за договорами перевезення, зокрема завершити перевезення за накладною №53430484, та доставки вагону №51805927 на станцію призначення Златопіль, внаслідок чого АТ «Укрзалізниця» спричинено збитки на загальну суму 1929380,18 грн.

Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Стаття 2 Цивільного кодексу України визначає, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

На підставі статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

В свою чергу, статтею 170 Цивільного кодексу України визначає також, що Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Стаття 56 Господарського процесуального кодексу України також визначає, що Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

При цьому, зазначеними актами не встановлено, що визначенні "держава" в їх контексті розповсюджується виключно на "державу Україна". Якщо звернутися до положень статей 1, 2 Цивільного кодексу України, то можна дійти висновку, що законодавство України резюмує юридичну рівність, вільне волевиявлення, майнову самостійність їх учасників, зокрема і іноземних держав.

А, як зазначено вище, держава може діяти у правовідносинах виключно через відповідний орган державної влади, який в господарському процесі має статус представника держави, як учасника процесу, а не самостійним відповідачем у позовах, пред`явлених до держави.

Процедура судового провадження за даною категорією спору, у виді стягнення збитків з держави-агресора в умовах воєнного стану, не сягає рівня кримінального обвинувачення або встановленого процесуальним законом для мирного часу процедури вирішення спору за участі іноземного елемента, а тому не вимагає забезпечення відповідачеві за позовом таких гарантій, які передбачені для реалізації "класичного" права на захист у мирний час.

Звичайно, законодавство щодо прав людини не втрачає своєї чинності під час збройного конфлікту, проте, ті підходи, що у мирний час вважаються усталеними та дієвими, в особливих умовах, якими поза сумнівом є умови широкомасштабної неспровокованої агресії Російської Федерації проти України, не завжди є ефективними, а відтак вимагають від України та світу термінового напрацювання нових механізмів з урахуванням першочергової необхідності забезпечити «виживання держави» та реалізувати її право на самооборону, яке гарантоване Статутом ООН.

Ще 20.11.2018 Велика Палата Верховного Суду своєю постановою у справі № 5023/10655/11, встановила, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в інших справах, наприклад, у постанові від 26.02.2019, справа № 915/478/18, постанові від 26.06.2019, справа № 587/430/16-ц.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "С.G. та інші проти Болгарії" ("С.G. аnd Оthеrs v. ВULGARIA"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення у справі "Кантоні проти Франції" ("САNTONI v. FRАNСЕ"), заява № 17862/91; пункт 65 у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11).

У постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц Велика Палата вказала, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Крім того, в цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що рф, вчинивши спровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з рф.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 підтримала правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом поданим саме до цієї іноземної країни.

З огляду на порушення державою-агресором суверенітету України, який полягав у повномасштабному вторгненні 24.02.2022 до території України, судовий імунітет російської федерації в цій справі не підлягає застосуванню, а відтак відшкодування збитків, заподіяної внаслідок військової агресії Російської Федерації, юридичним особам у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює таку агресію (частини 5 та 9 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Згідно з частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

А відтак, дотично до викладеного вище, суд вважає, що звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

При цьому, суд констатує, що статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тож, звернення АТ «Укрзалізниця» до українського суду - Господарського суду Харківської області є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто не заперечувало б саму сутність такого права. Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21, від 12.10.2022 у справі № 463/14366/21.

Загальні правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ врегульовано статтею 27 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Так, статтею 29 Господарського процесуального кодексу України визначена підсудність справ за вибором позивача. У відповідності до пункту 8 вищезазначеної статті, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Враховуючи вищенаведене, предмет та підстави позову, а також той факт, що заподіяння позивачу збитків відбулось на території Харківської області, суд вважає, що ця позовна має належну територіальну підсудність - Господарський суд Харківської області.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції, не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом спору в цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 1 929 380,18 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Приписами статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

*протиправна поведінка, яка може виявлятися у прийнятті неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві також вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи;

*збитки (матеріальна шкода), що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо);

*причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди;

*вина боржника, тобто що саме заподіювач шкоди винен у заданих збитках.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16.

Відповідно до частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення. Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц.

Тому, в розрізі викладеного, вбачається, що спростування вини є процесуальним обов`язком її заподіювача.

У пункті 4 статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

За загально відомим фактом, який не потребує доказуванню в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, з 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.

Згідно з заявою Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

24.02.2022 розпочалася та триває фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України.

А відтак, з огляду на наведене вище, відповідач порушив свої зобов`язання щодо зазначеної вище міжнародної угоди, в рамках якого він, зокрема, зобов`язався поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України і утримуватися від загрози силою та від її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 год. 30 хв. 24.02.2022.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними. Крім того, відповідач не має права тим чи іншим чином скористатися на свою користь наслідками такої агресії.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

За змістом пункту 1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року (далі Гаазька Конвенція), яка є досі чинною та обов`язковою для України та РФ, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, яка є яке є додатком до IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року.

Згідно з пунктом 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії російської федерації проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою Україна на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Щодо збитків позивача та причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складають права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (статті 316, 317, 321, 386 ЦК України).

Конституційний Суд України констатував, що зміст права власності охоплює права володіння, користування і розпорядження власником своїм майном, які він здійснює на власний розсуд (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 09.11.2011 №14-рп/2011).

Як встановлено судом, наявність шкоди (збитків), під якою слід розуміти втрату майна, а також будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, доведена позивачем, наступними доказами, а саме, наявність кримінального провадження 12023221100001323 від 18.05.2023, порушене Куп`янським РВП ГУНП в Харківській області за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за статтею 438 частини 1 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни); рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 у справі №922/1275/25, за позовом СТОВ «Дмитровка» до АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Ніка Транс Логістика» про стягнення з збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні та експедитуванні, на загальну суму 1 829 202,72 грн., яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025, позов задоволено, присуджено до солідарного стягнення з АТ «Укрзалізниця» та ТОВ «Ніка Транс Логістика» 1 829 202,72 грн збитків та судового збору з кожного відповідача по 10975,21 грн.; постанова Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2026, якою касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» залишено без задоволення, касаційну скаргу ТОВ «Ніка Транс Логістика» задоволено, постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 у справі №922/1275/25 скасовано в частині солідарного стягнення з ТОВ «Ніка Транс Логістика» 1829202,72 грн, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до АТ «Укрзалізниця» змінено, присуджено до стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь СТОВ «Дмитровка» 1 829 202,72 грн збитків та 21 950,43 грн судового збору за подання позовної заяви.

Крім того, внаслідок подання апеляційної та касаційної скарг, АТ «Укрзалізниця» було сплачено до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 32 925,65 грн та 43 900,86 грн, відповідно.

Також, з метою стягнення з АТ «Укрзалізниця» присуджених сум на підставі наказу №922/1275/25 від 10.11.2025, Холодногірсько-Новобаварським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавчі провадження: ВП №79569759 від 11.11.2025 про стягнення 1829202,72 грн збитків; ВП №79570103 від 12.11.2025 про стягнення 10975,21 грн судового збору; 303,00 грн розміру мінімальних витрат виконавчого провадження; 1097,52 грн виконавчого збору.

Таким чином, відшкодування залізницею вартості втраченого вантажу його власнику, є збитками, які вона мусить відшкодувати, для відновлення порушеного російською федерацією права на належну господарську діяльність в сфері залізничних перевезень, направлену в тому числі і на реалізацію прав, передбачених статтею 22 Закону України «Про залізничний транспорт».

В силу зазначеного, суд виснує, що дії російської федерації, які є актом немотивованої збройної агресії по відношенню до України, спричинили заподіяння позивачу збитків у вигляді присудженої до стягнення дійсної вартості втраченого вантажу, відправленого у вагоні №51805927 за залізничною накладною №53430484 від 21.02.2022 у сумі 1 829 202,72 грн, та витрат, пов`язаних зі стягненням вказаної суми (суми судового збору та витрат на виконавче провадження) у сумі 100 177,28 грн.

При цьому, за конструкцією статті 22 ЦК України, такі витрати є реальними збитками позивача, завданими останньому державою-агресором внаслідок збройної агресії російської федерації. Крім того, в розумінні статті 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» гроші є рухомим майном позивача, що перебуває у його власності.

Відтак, будь-які дії російської федерації, з метою реалізації збройної агресії є протиправними та саме російська федерація несе повну відповідальність за спричинені такими діями наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну позивачу (зокрема, спричинення реальних збитків у вигляді присудженої до стягнення дійсної вартості втраченого вантажу, відправленого у вагоні № 51805927 за залізничною накладною № 53430484 від 21.02.2022, та витрат, пов`язаних зі стягненням вказаної суми).

Суд констатує, з огляду на наведені вище обставини, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статтями 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, факт заподіяння шкоди АТ «Укрзалізниця» діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою. Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Враховуючи все вище викладене, оскільки національне законодавство чітко підтверджує право позивача на відшкодування збитків, внаслідок збройної агресії рф, та позивачем доведено наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, є всі підстави для задоволення позову та притягнення рф до цивільної відповідальності шляхом стягнення збитків у розмірі 1 929 380,18 грн.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, суд враховує, що при зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3 328,00 грн.

Відтак, беручи до уваги, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, з огляду на висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача до Державного бюджету України підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 23 152,56 грн.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» до російської федерації про відшкодування збитків у розмірі 1 929 380,18 грн задовольнити.

2. Стягнути з російської федерації (russian federation код ISO ru/rus 643; останнє відоме місцезнаходження на території України: 03035, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 27) в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, місто москва, вулиця житна, будинок 14, будівля 1, основний реєстраційний номер 1037739668834, загальноросійський класифікатор підприємств і організацій 00015616) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, Україна, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) збитки в розмірі 1 929 380,18 (один мільйон дев`ятсот двадцять дев`ять тисяч триста вісімдесят гривень 18 копійок).

3. Стягнути з російської федерації (russian federation код ISO ru/rus 643; останнє відоме місцезнаходження на території України: 03035, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 27) в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, місто москва, вулиця житна, будинок 14, будівля 1, основний реєстраційний номер 1037739668834, загальноросійський класифікатор підприємств і організацій 00015616) в дохід Державного бюджету України 23 152,56 (двадцять три тисячі сто п`ятдесят дві гривні 56 копійок) судового збору.

Видати накази після набрання законної сили рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "03" червня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко