Рішення № 137069826, 02.06.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/40077/25

Провадження № 2/127/9595/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 29 597,72 грн та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 вересня 2024 року між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі. Укладення договору здійснювалося шляхом акцепту публічної оферти кредитодавця та підписання індивідуальної частини кредитного договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідно до положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми правочину.

Як зазначає позивач, під час укладення кредитного договору відповідач пройшов процедуру реєстрації на вебсайті кредитодавця, надав необхідні персональні дані, а також пройшов ідентифікацію та верифікацію із використанням системи BankID Національного банку України, що підтверджує його особу та волевиявлення на укладення договору.

Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор зобов`язався надати відповідачу грошові кошти у визначеному розмірі, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та інші передбачені договором платежі у встановлені строки.

Позивач вказує, що на виконання умов кредитного договору 04 вересня 2024 року первісним кредитором було здійснено перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, що підтверджується відповідними фінансовими документами та довідкою про перерахування коштів, наданими до матеріалів справи. Таким чином, кредитні кошти були фактично отримані та використані відповідачем.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у встановлені строки кредитні кошти не повернув, проценти за користування кредитом та інші платежі не сплатив, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, сформованим первісним кредитором, загальний розмір боргу відповідача станом на дату звернення до суду становить 29 597,72 грн, яка складається з 17 517,72 грн заборгованість за тілом кредиту; 11 379,00 грн заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом; 701,00 грн заборгованість за комісійними платежами.

Позивач зазначає, що нарахування заборгованості здійснювалося первісним кредитором відповідно до умов кредитного договору, а її розмір підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку відповідача.

Щодо переходу права вимоги судом встановлено, що 06 лютого 2025 року між первісним кредитором та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 06022025, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив, а позивач набув право грошової вимоги до боржників, у тому числі до відповідача за кредитним договором від 04 вересня 2024 року.

Згідно з умовами договору факторингу право вимоги переходить до фактора з моменту підписання реєстру прав вимоги та акта приймання-передачі реєстру. Передача права вимоги оформлена реєстром прав вимоги № 1 від 06 лютого 2025 року та актом приймання-передачі цього реєстру, які підтверджують включення заборгованості відповідача до переліку переданих прав вимоги.

Позивач вказує, що внаслідок укладення договору факторингу до нього перейшли всі права первісного кредитора у спірному зобов`язанні в обсязі 29 597,72 грн, у тому числі право вимоги основного боргу, процентів та комісійних платежів.

Окремо позивач зазначає, що з метою підтвердження окремих обставин виконання кредитного договору ним здійснювалися заходи щодо отримання інформації у банківської установи шляхом адвокатського запиту, однак у наданні інформації було відмовлено з підстав дії режиму банківської таємниці.

Також позивач посилається на те, що для належного розгляду справи судом може бути витребувано первинні бухгалтерські документи щодо руху коштів та операцій за платіжною карткою відповідача.

Позивач вважає, що відповідач порушив умови кредитного договору, у зв`язку з чим у нього виник обов`язок щодо повернення заборгованості у повному обсязі, а позивач як новий кредитор має право вимагати її стягнення у судовому порядку.

Крім вимог про стягнення заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, посилаючись на відповідні договори та підтверджуючі документи.

Також позивач просить суд розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та у разі неявки відповідача ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.01.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін, з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив. Також витребувано у Банка-емітента АТ КБ "ПРИВАТ БАНК"" інформацію що містить банківську таємницю.

Відповідач ОСОБА_1 подала до суду письмове клопотання (заперечення проти позову), у якому просила зменшити розмір заявлених позовних вимог та відмовити у їх задоволенні в частині.

У поданому клопотанні відповідач зазначає, що не погоджується з розміром заборгованості, визначеним позивачем, та вважає його завищеним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на те, що фактично отримала на банківську картку 15 000,00 грн, тоді як позивачем заявлено заборгованість, розраховану виходячи з більшої суми кредиту, зокрема 18 750,00 грн.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що нараховані проценти та комісії є необґрунтованими, оскільки, на її думку, вони нараховувалися не на фактично отриману суму кредитних коштів. Також відповідач зазначає, що застосування штрафних санкцій та додаткових платежів є непропорційним та таким, що суперечить принципам розумності та справедливості.

Крім того, відповідач висловлює сумнів щодо належності електронного підпису, використаного при укладенні кредитного договору, посилаючись на розбіжності у його ідентифікаторах, зазначених у матеріалах справи.

Також у клопотанні міститься заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які, на думку відповідача, є завищеними з урахуванням характеру спору та обсягу наданих послуг.

З урахуванням викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у заявленому розмірі, а також врахувати зазначені обставини при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат.

Представник позивача просив розглядати справи у його відсутність, позов підтримує.

Відповідач ОСОБА_1 подала також до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, заперечила проти позову та просила суд врахувати її позицію при вирішенні спору, яка викладена у письмовому клопотанні про зменшення суми заборгованості.

Зокрема, відповідач зазначила, що не погоджується з розміром заявленої до стягнення заборгованості, вважає її завищеною та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи. За твердженням відповідача, фактично нею було отримано кредитні кошти у розмірі 15000,00 грн, тоді як розрахунок позивача здійснено виходячи з більшої суми кредиту, у зв`язку з чим нараховані проценти та комісії, на її думку, є необґрунтованими.

Також відповідач просила суд визнати фактично отриманою сумою кредиту 15 000,00 грн та відповідно зменшити розмір заявленої до стягнення заборгованості.

Крім того, відповідач заперечувала проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх завищеними та такими, що не відповідають складності справи, і просила покласти їх на позивача або зменшити їх розмір.

Відповідач також просила суд врахувати викладені обставини при розподілі судових витрат у справі.

З урахуванням складності справи та обсягу матеріалів, суд відповідно до частини третьої статті 268 Цивільного процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність складання повного тексту рішення у строк, що не перевищує десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.113 Розділу V Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Відповідно до наказу ДСА «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» від 20.08.2019 № 814, у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, складання внутрішнього опису здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, позицію сторін у справі, суд дійшов наступного.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.

Судом встановлено, що 04 вересня 2024 року між первісним кредитором та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір в електронній формі, який складається з індивідуальних умов кредитування та публічної частини, що розміщена у відкритому доступі та є обов`язковою для застосування при укладенні відповідних правочинів.

Відповідно до умов договору, кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у визначеному розмірі та на встановлений строк, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту, а також інші платежі, передбачені договором.

Згідно з п. 2.2.1 договору, загальний розмір кредиту становить 18 750,00 грн, з яких 15 000,00 грн підлягали перерахуванню на платіжну картку відповідача, а 3 750,00 грн спрямовувалися на погашення комісії за надання кредиту. Таким чином, структура кредиту та його складові були визначені сторонами при укладенні договору та є погодженими істотними умовами правочину.

Судом встановлено, що кредитний договір підписаний відповідачем в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора «deaddae4» 04 вересня 2024 року о 10:53:31. Вказане відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» та свідчить про належне волевиявлення відповідача щодо укладення договору та прийняття його умов.

Окремо суд дослідив графік платежів, який є невід`ємною складовою кредитного договору та визначає строки, періодичність і розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником. Зазначений графік містить конкретні календарні дати виконання зобов`язань щодо сплати тіла кредиту, процентів та інших платежів, що забезпечує визначеність та передбачуваність виконання договору.

Згідно з умовами договору, проценти за користування кредитом встановлені у розмірі 330% річних, є фіксованими та нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту. Додатково договором передбачено сплату комісії за надання кредиту у фіксованому розмірі 3 750,00 грн та комісії за управління та обслуговування кредиту.

Суд встановив, що кредитодавцем фактично виконано обов`язок щодо надання кредитних коштів, що підтверджується фінансовими документами, долученими до матеріалів справи, а також банківською випискою.

Крім того, на виконання ухвали суду банком-емітентом платіжної картки відповідача надано виписку про рух коштів, з якої вбачається фактичне зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача. Зазначена виписка є первинним бухгалтерським документом банківської установи та належним доказом у розумінні ст. 7681 ЦПК України.

Суд також враховує, що сама відповідач у судовому засіданні не заперечувала факт отримання грошових коштів на свою платіжну картку, що додатково підтверджує факт виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за договором.

Щодо доводів відповідача про отримання меншої суми кредиту та невідповідність нарахованих платежів фактичному отриманню коштів, суд зазначає, що вони спростовуються умовами кредитного договору, відповідно до яких частина суми кредиту спрямовується на погашення комісії, а отже фактично отримана позичальником сума готівкових коштів становить 15 000,00 грн, при цьому загальний розмір зобов`язання визначений договором як 18 750,00 грн.

Суд виходить з того, що позичальник при укладенні договору погодився як із розміром кредиту, так і з його структурою, включаючи комісійні платежі, проценти та загальну вартість кредиту, що прямо передбачено індивідуальними умовами договору.

Щодо нарахованої заборгованості суд встановив, що позивачем заявлено до стягнення 28 896,72 грн, з яких: 17 517,72 грн становить заборгованість за тілом кредиту; 11 379,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Вказані суми підтверджуються розрахунком заборгованості первісного кредитора та випискою з особового рахунку відповідача, дослідженими судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Що стосується стягнення комісії у розмірі 701 грн. 00 коп., варто вказати, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачиться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Як вказано у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв`язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії за надання кредитних коштів є нікчемними.

За ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочинне створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).

За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За вказаних обставин, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.

Щодо переходу права вимоги судом встановлено, що 06 лютого 2025 року між первісним кредитором та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 06022025, відповідно до якого первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі до відповідача.

Передача права вимоги підтверджується реєстром прав вимоги № 1 від 06 лютого 2025 року та актом приймання-передачі реєстру прав вимоги, які є невід`ємними частинами договору факторингу.

Суд зазначає, що відповідно до вимог цивільного законодавства до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права вимоги, включаючи право вимоги основного боргу, процентів та інших передбачених договором платежів.

Таким чином, позивач набув належне право вимоги до відповідача у спірних правовідносинах та є належним кредитором у даному зобов`язанні.

Оцінюючи доводи відповідача щодо необхідності зменшення розміру заборгованості, суд виходить з того, що укладений між сторонами договір містить чітко визначені умови щодо розміру кредиту, процентної ставки, комісій та порядку їх нарахування, які були погоджені сторонами при укладенні договору.

Посилання відповідача на неспівмірність заборгованості фактично зводяться до незгоди з умовами укладеного договору, однак такі доводи не можуть бути підставою для зміни або невиконання договірних зобов`язань, оскільки відповідно до принципу обов`язковості договору сторони повинні виконувати взяті на себе зобов`язання належним чином.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що кредитний договір є належним чином укладеним, його умови є чинними та обов`язковими для сторін, кредитні кошти фактично отримані відповідачем, а позивач є належним правонаступником первісного кредитора.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у заявленому позивачем розмірі, що є підставою для її стягнення в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у строк, встановлений договором. Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов`язання є його порушенням.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач у встановлені договором строки кредитні кошти не повернула, проценти та комісію не сплатила, унаслідок чого виникла прострочена заборгованість.

Згідно з наданим розрахунком та випискою з особового рахунку загальна сума заборгованості становить з 28 896,72 грн, з яких: 17 517,72 грн становить заборгованість за тілом кредиту; 11 379,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Наведений розрахунок відповідачем не спростований, доказів належного виконання зобов`язання або погашення заборгованості до суду не подано.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Оцінивши подані докази, суд доходить висновку, що право вимоги до відповідача перейшло до позивача на законних підставах, а тому позивач є належним суб`єктом звернення до суду з цим позовом.

Таким чином, даючи юридичну оцінку доказам, суд вважає, що в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що відповідач отримав кредитні кошти, але свої зобов`язання по їх поверненню та сплати відсотків належним чином не виконувала, а отже зобов`язана повернути позивачу борг в загальному розмірі 28896,72 грн., у зв`язку з чим позов слід задовольнити частково.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 2 365 грн. 03 коп. (2422,40 * 28 896,72/29597,72).

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, які позивач визначає у розмірі 7000,00 грн. В обґрунтування заявленої суми витрат позивачем надано суду: копію договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025 з додатком, укладеного між Адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», копію додаткової угоди №25770859400 від 11.09.2025 до договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025, копію акту прийому-передачі наданих послуг по договору № 10/09/25-02 від 10.09.2025 10/09/25-02 від 10.09.2025.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У зв`язку з тим, що визначений позивачем розмір не є співмірним із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт, ціною позову. Суд приходить до висновку про необхідності зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а відтак з відповідача підлягає до стягнення сума витрат позивача на правничу допомогу у розмір 2500,00 гривень, оскільки саме такий розмір відповідає критеріям розумності та співмірності.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 204, 207, 526, 530, 536, 625, 628, 629, 639, 1048, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 152398 від 04.09.2024 у загальному розмірі 28896 (двадцять вісім тисяч вісімсот дев`яносто шість) гривень 72 копійки, яка складається з 17517 (сімнадцять тисяч п`ятсот сімнадцять) грн. 72 коп. заборгованість за тілом кредиту; 11379 (одинадцять тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 00 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 2 365 гривень 03 копійки та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене позивачем та відповідачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо повний текст рішення не був вручений учаснику справи у день його проголошення або складення, такий учасник має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений судом апеляційної інстанції також у разі його пропуску з інших поважних причин.

Учасники судового розгляду:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ..

Повний текст рішення суду виготовлений 03.06.2026.

Суддя: