Рішення № 137069755, 27.04.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/5349/25

пр. № 2/759/631/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі Біляку М.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Могильної Н.М.,

представника третьої особи Шандиби Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9), Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 24) про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

13.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, у якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити малолітньому опікуном позивача та стягнути на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 .

Дану позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідач є її рідною донькою. ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідача народився син - ОСОБА_3 , якого ОСОБА_2 не утримує, не виховує, залишила своїм батькам. Враховуючи, що наразі відсутнє рішення суду про надання позивачу статусу опікуна, вона не може відвести дитину до лікаря, записати до дитячого садочку. При цьому, поведінка відповідача свідчить про відсутність бажання виховувати сина, піклуватися про його фізичний та духовний розвиток, фактично ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Позивач зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської РДА у м. Києві щодо невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо свого сина ОСОБА_3 . Працівниками Служби та представниками ювенальної поліції Святошинського УП ГУНП в м. Києві здійснено виїзд за місцем проживання відповідача, однак поспілкуватися з останньою так і не вдалося.

Вимогу про стягнення із відповідача аліментів на утримання онука позивач обґрунтовує низьким рівнем доходу, остання є пенсіонеркою, єдиним джерелом доходу якої є пенсія.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків по відношенню до свого сина ОСОБА_3 , не цікавиться його життям, не підтримує з ним контакт, що наносить шкоду психологічному здоров`ю дитини, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав щодо онука та стягнути аліменти.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 18.03.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження.

На виконання вимог ухвали відповідачу було скеровано копію ухвали про відкриття провадження у справі, яку остання не отримала у зв`язку із закінченням терміну зберігання поштового відправлення у місці видачі.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У свою чергу, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, за змістом наведених положень процесуального закону повернення поштового відправлення, здійсненого судом, з відміткою поштового оператора про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається підтвердженням належного повідомлення учасника справи, а днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд вважає за необхідне нагадати, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У свою чергу, згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.

Виходячи зі змісту ст. 12, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона реалізує свої процесуальні права на власний розсуд з метою досягнення бажаного процесуального результату.

Таким чином, суд доходить висновку про належне сповіщення відповідача ОСОБА_2 про розгляд даного провадження, забезпечення останній можливості скористуватися наданим ЦПК України правом на подачу відзиву на позовну заяву, своїх пояснень та заперечень.

Ухвалою від 08.07.2025 залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та зобов`язано останню надати висновок щодо доцільності позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав.

15.09.2025 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача - адвоката Лопатюк Ю.Л. про долучення доказів.

14.10.2025 через канцелярію суду надійшов висновок Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У підготовчому засіданні 10.11.2025 судом допитано свідка ОСОБА_4 , який повідомив, що позивач є його дружиною, а відповідач - падчеркою, відповідно ОСОБА_3 - це його онук. Відповідач не цікавиться життям свого сина, не виконує батьківські обов`язки, не піклується про стан його здоров`я. Наразі онук ОСОБА_3 проживає разом із ним та позивачем по АДРЕСА_2 . Також повідомив, що два роки тому дитина проживала у другої бабусі у Житомирській області, де на тривалий час залишила дитину. Сваха позивача просила забрати дитину, оскільки вона в силу похилого віку та стану здоров`я не могла здійснювати догляд за малолітньою дитиною. Разом із позивачем вони поїхали та забрали дитину. Батько дитини перебуває у місцях позбавлення волі. Відповідач у телефонній розмові обіцяла приїхати та забрати дитину на виховання, але це були марні обіцяння, остання так і не приїхала, де вона наразі проживає - невідомо. ОСОБА_2 ніколи не надавала грошових коштів на утримання сина, не вітала дитину з днем народження, не дарувала подарунки.

Ухвалою від 10.11.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні адвокат Могильна Н.М., позицію якої підтримує позивач ОСОБА_1 , просять задовольнити заяву, позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , а також стягнути із відповідача на користь позивача аліменти на утримання онука. Зазначають, що не заперечують щодо ухвалення в рамка даного судового провадження заочного рішення.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації Угляренко К.В. до суду не прибула, одна до початку розгляду справи скерувала до суду заяву, в якій просить розглядати справу по суті без участі уповноваженого представника.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації Шандиба Л.М. підтримує позовні вимоги та просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи своєчасно та належним чином повідомленою про дату і час судового засідання, до суду не прибули, жодних заяви чи клопотань, у тому числі й про відкладення, до суду не надсилала.

Суддя звертає увагу, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Водночас, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України», сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, суд доходить висновку про можливість проведення розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 .

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши доводи учасників справи, висловлені у ході судового розгляду, доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2 своєчасно на належним чином повідомлена про дату та час судового розгляду пред`явленого до неї позову, до суду у призначений час не прибула, про причини неявки та їх поважність суд не повідомила, у наданий судом строк не скерувала до суду відзиву, при цьому, уповноважений сторона позивача у судовому засіданні зазначила, що не заперечує стосовно ухвалення у даному провадженні заочного рішення.

Беручи до уваги, що умови ухвалення заочного рішення, закріплені ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у даному випадку дотримані, суд доходить висновку про можливість ухвалення у даній справі заочного рішення суду, яке може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Як встановлено судом, 13.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, у якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити малолітньому опікуном позивача та стягнути на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується долученою до позову копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 1 а.с. 14).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

В силу приписів ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Положеннями ст. 150 СК України закріплено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, зобов`язані поважати дитину.

При цьому, даною статтею визначено, що передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15).

Наразі він перебуває на повному утриманні позивача, яка є його бабусею, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 10.07.1998, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського райвиконкому м. Харкова (т. 1 а.с. 16).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У ході дослідження долучених до позову доказів суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, за що була притягнута до адміністративної відповідальності.

Працівниками Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської РДА вживалися заходи задля проведення профілактичної бесіди із відповідачем ОСОБА_2 , однак за місцем проживання остання не знаходилася, на виклик до уповноважених представників служби не з`явилася (т. 1 а.с. 17).

Також представником Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської РДА надано суду копію листа заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності Святошинського УП ГУНП в м. Києві Беззубенка О.В., зі змісту якого вбачається, що стосовно ОСОБА_2 було складено адміністративні матеріали за ч. 1 ст. 184 КУпАП, які передані для розгляду по суті до Святошинського районного суду м. Києва (т. 1 а.с. 31).

Крім того, відповідно до акту обстеження умов проживання 23.12.2024 ОСОБА_2 веде антигромадський спосіб життя, не працює, збирає в кімнаті сумнівні компанії, зловживає алкогольними напоями, на зауваження коменданта гуртожитку не реагує (т. 1 а.с. 33).

Також стороною позивача надані для дослідження та оцінки судом фотознімки житлового приміщення, в якому, як вказує адвокат Лопатюк Ю.Л., проживає ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 60-65).

Адвокатом також долучено копію протоколу опитування ОСОБА_6 від 15.09.2025, яка є сусідкою позивача та підтверджує факт того, що відповідач ОСОБА_2 не відвідує сина ОСОБА_3 , дитина проживає із бабусею та дідусем, які піклуються про онука, утримують його, дбають про стан його здоров`я, духовний та фізичний розвиток (т. 1 а.с. 67).

Крім того, представник позивача надає копію висновку Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської РДА про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 з 17.01.2004 року, є пенсіонеркою, отримує пенсію, не має судимості, проживає у двокімнатній квартирі, яка облаштована всім необхідним для проживання у ній дитини, за станом здоров`я остання може виконувати функції опікуна (т. 1 а.с. 68-80).

На підтвердження невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків стороною позивача долучено копію постанови Святошинського районного суду м. Києва від 05.03.2025 у справі №759/3822/25, якою останню притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 184 КУпАП (т. 1 а.с. 81).

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

До позовної заяви позивачем долучено висновок Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якого вбачається, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, поспілкуватися із останньою працівникам Служби не вдалося, останні шість місяців ОСОБА_2 не виходиться на зв`язок із позивачем, жодного разу не відвідувала дитину, не цікавилася станом його здоров`я, а тому, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі у вихованні свого малолітнього сина, не проявляє інтересу щодо нього, не забезпечує реалізацію права на отримання освіти, не організовує життя, враховуючи найкращі інтереси дитини, не виховує дитину, не турбується про його фізичний та духовний розвиток, моральний стан.

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не бере участі у вихованні своєї дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на ту обставину, що перебування дитини із матір`ю загрожує його нормальному розвитку та психологічному і фізичному здоров`ю, суд вважає, що позовні вимоги стосовно позбавлення останньої батьківських прав є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, покладених на неї ст. 150 СК України, відносно малолітнього сина.

Відповідно до ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 181 Кодексу способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Суд при визначенні розміру аліментів враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

У той же час, в силу ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовної вимог щодо позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина, суд, зважаючи на приписи ч. 3 ст. 166 СК України та відповідне прохання органу опіки та піклування, викладене у позовній заяві, вважає за необхідне задовольнити позов в частині стягнення із відповідача ОСОБА_2 аліментів на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі доходу усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, на користь особи або того закладу, де перебуватиме дитина, для її утримання до досягнення нею повноліття, починаючи з дня подачі заяви до суду.

Щодо вимоги позивача про визнання її опікуном малолітнього ОСОБА_2 суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

У даній справі відсутнє подання органу опіки та піклування Шевченківської РДА, в якому б уповноважена особа просила призначити позивача ОСОБА_1 опікуном малолітнього ОСОБА_3 .

З огляду на наведене суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання позивача опікуном малолітнього ОСОБА_3 . Однак, при зверненні органу опіки та піклування щодо встановлення опіки, таке подання буде розглянуто.

Оскільки дане рішення ухвалюється на користь позивача, яка на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір в розмірі 1311 грн. 20 коп. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України.

У порядку п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст. 164, 166, 180, 182, 184, 243 СК України, ст. 60 ЦК України, ст.ст. 6-13, 18, 19, 71-79, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9), Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 24) про позбавлення батьківських прав- задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , уродженку м. Харкова, громадянку України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис №1021 від 08.05.2020).

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , уродженки м. Харкова, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , уродженки м. Дніпропетровська, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів її доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 13.03.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , уродженки м. Харкова, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у дохід держави судовий збір у розмірі 1 311 грн. 20 коп.

У вимозі про призначення ОСОБА_1 опікуном малолітнього ОСОБА_3 -відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Єросова І.Ю.