Ухвала суду № 137068748, 03.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 6/754/141/26

Справа № 359/7276/25

У Х В А Л А

Іменем України

03 червня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

за участю:

представника заявника - Загрішевої Н.В.

представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - Смаль А.А.

представника стягувача - Гайдо О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, -

ВСТАНОВИВ:

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Я.В. звернувся до суду із поданням в порядку ст. 443 ЦПК України про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Подання обґрунтовано тим, що в провадженні приватного виконавця перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа 754/18030/23 від 17.06.2024, виданий Деснянським районним судом міста Києва, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором в розмірі 947969,24 грн та судовий збір у розмірі 11375,64 грн. Приватним виконавцем 12.08.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває у заставі, або в інших осіб, чи про кошти та майно належні йому від інших осіб, за формою встановленою МЮУ, та також боржника попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Разом із іншими документами рекомендованим поштовим відправленням за адресою, що вказана у виконавчому документі, боржнику направлено постанову про відкриття виконавчого провадження. В ході примусового виконання приватним виконавцем встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, 17.06.2010 між боржником та ОСОБА_4 укладено шлюб. Відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, 02.03.2011 за ОСОБА_1 зареєстрований на праві власності садовий будинок, який знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . Таким чином, боржник володіє садовим будинком разом з ОСОБА_1 . У боржника не виявлено коштів, рухомого та іншого нерухомого майна, достатніх для повного виконання рішення згідно з виконавчим документом, боржник не вчиняє жодних дій направлених на виконання рішення, вжитими приватним виконавцем заходами не вдалось примусово виконати рішення фактично в повному обсязі, що вказує на необхідність у визначенні частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а відсутність визначеної частки у вказаному нерухомому майні перешкоджає примусовому виконанню рішення. На підставі викладеного, приватний виконавець просить визначити частку у садовому будинку ОСОБА_3 у розмірі частини з метою подальшої можливості звернення стягнення на таке майно для примусового виконання, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, виконавчого листа № 754/18030/23 від 17.06.2024, що видав Деснянський районний суд міста Києва.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Смаль А.А. подав відзив (заперечення), відповідно до яких проти задоволення подання заперечував у повному обсязі. Вказав, що враховуючи на те, що приватний виконавець просить визначити частку у майні в порядку ст. 443 ЦПК України, ОСОБА_1 позбавлена можливості скористатися у повній мірі своїми процесуальними правами, з метою доведення зворотнього твердження. Так, будинок, про який вказано у поданні є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , яка ще 31.12.2003 придбала земельну ділянку, що розташована за адресою Київська область, Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада СТ «Острів», а вже у 2006 році за особисті кошти побудовала будинок. Будинок зареєстрований за ОСОБА_1 лише у 02.03.2011. Та обставина, що будинок побудований у 2006 році тобто до укладення шлюбу із боржником підтверджується Інвентаризаційною справою на будинок, де вказано рік побудови - 2006, довідкою СТ «Острів», де вказано, що будинок побудовано господарським способом та введено в експлуатацію у 2006 році, технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок. Зважаючи на те, що вказаний будинок фактично побудований у 2006 році, відтак останній не є спільною сумісною власністю з боржником, а є особистою власністю ОСОБА_1 , яка не підлягає поділу. Сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого мана до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Боржник ОСОБА_3 подав заперечення на подання приватного виконавця, відповідно до яких не погоджується із обставинами, що викладені у поданні. Оскільки будинок був побудований ОСОБА_1 у 2006 році за її особисті кошти і до реєстрації шлюбу. Участі у будівництві вказаного будинку боржник не брав та вважає - особистою приватною власністю дружини, відтак подання задоволенню не підлягає.

Представник стягувача АТ «Банк Кредит Дніпро» подала пояснення , відповідно до яких вказала, що ОСОБА_1 02.03.2011 набула право власності на садовий будинок в момент державної реєстрації відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та обтяжень», в той час як шлюб укладено 17.06.2010. Таким чином, право власності на будинок набуте за період шлюбу, і відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства, спірний будинок є майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. ОСОБА_1 не довела ту обставину, що будинок введений в експлуатацію до укладення шлюбу із боржником ОСОБА_3 . На підставі викладеного, представник стягувача просить визначити частку у садовому будинку ОСОБА_3 , який володіє спільно з ОСОБА_1 у розмірі частини з метою подальшої можливості звернення стягнення на таке майно з примусового виконання в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Представник ОСОБА_1 подав заяву, відповідно до якої просив відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я.В. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, оскільки ОСОБА_1 спірне майно здобула за особисті кошти, відтак презумпція права спільної сумісної власності буде спростована. Крім того, доведення факту, що будинок побудований саме ОСОБА_1 до укладення шлюбу та за її особисті кошти та кошти її батьків, можливо в позовному провадженні, натомість заінтересована особа позбавлена користуватися процесуальними правами при розгляді подання в порядку ст. 443 ЦПК України. Крім того, спір щодо будинку перебуває в провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Представник приватного виконавця вказала, що право власності на садовий будинок виникло у період шлюбу і продовжує існувати під час шлюбу, відтак вказане майно належить подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Надані ОСОБА_1 докази не дають можливості однозначно пов`язати їх із будівництвом саме спірного будинку, крім того будівельні матеріали самі по собі не породжують виникнення права власності на збудований об`єкт нерухомого майна.

Представник АТ «Банк Кредит Дніпро» подала заперечення на заяву представника ОСОБА_1 , вказує на те, що спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є безпідставним та штучним, оскільки позов було подано лише після того, як приватний виконавець звернувся до суду із відповідним поданням. Доводи про те, що спірний будинок побудовано в певний рік не свідчить про його введення в експлуатацію в той самий період. Саме небажання боржника взаємодіяти з приватним виконавцем чи Банком з приводу врегулювання заборгованості зумовило звернення приватного виконавця із поданням в порядку ст. 443 ЦПК України.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.06.2025 матеріали подання направлено до Деснянського районного суду міста Києва за підсудністю.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25.09.2025 подання, яке подано в порядку ст. 443 ЦПК України залишено без розгляду через наявний спір про право та враховуючи правову позицію ВП ВС, що викладена у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.

Постановою Київського апеляційного суду від 29.01.2026, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 25.09.2025 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, з тих підстав, що суд не встановив чи є спір між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з приводу спірного садового будинку реальним, а не штучно створеним чи гіпотетичним.

В судовому засіданні представник приватного виконавця подання підтримала, просила задовольнити з викладених підстав.

Представник стягувача АТ «Банк Кредит Дніпро» подання підтримала просила задовольнити з викладених у поданні підстав.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_1 проти задоволення подання заперечував, вказав, що будинок є особистою власністю останньої.

Боржник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 443 ЦПК України неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Вислухавши доводи представника приватного виконавця, представника стягувача, представника заінтересованої особи ОСОБА_1., дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.04.2024 за результатами розгляду цивільної справи № 754/18030/23 Деснянський районний суд міста Києва ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Банк кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором в розмірі 947969,24 грн. та судовий збір у розмірі 11375,64 грн.

17.06.2024 Деснянським районним судом міста Києва видано виконавчий лист, який пред`явлений до виконання.

12.08.2024 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Я.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/18030/24 від 17.06.2024, виданий Деснянським районним судом міста Києва.

Приватним виконавцем з метою виявлення майна боржника ОСОБА_3 направлялись відповідні запити, здійснювались виклики боржника, проте в ході вчинених виконавчих дій у власності боржника не було виявлено коштів, рухомого та нерухомого майна, достатніх для повного виконання рішення згідно виконавчого листа.

Відповідно до інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, 17.06.2010 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис № 1194.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, 02.03.2011 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді КП «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» від 20.08.2025, садовий будинок за адресою - АДРЕСА_1 побудований у 2006 році, інформація щодо введення в експлуатацію садового будинку за вище вказаною адресою відсутня.

Крім того, відповідно до відомостей довідки від 05.02.2011 СТ «Острів» (Т. 1 а.с.97), рішення виконавчого комітету Вишенківської сільської ради від 17.02.2011 № 61 (Т. 1 а.с.103) та свідоцтва про право власності на нерухоме майно (Т. 1 а.с.104), вказано про те, що будинок збудований у 2006 році.

Отже, спірний будинок побудований задовго до реєстрації шлюбу між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Підставою звернення приватного виконавця до суду із вказаним поданням стала бездіяльність боржника , яка ускладнює виконання рішення та на переконання приватного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та його дружини, набуте ними в шлюбі, частку боржника в цьому майні не визначено.

За змістом ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Приватний виконавець, звертаючись до суду із подання в порядку ст. 443 ЦПК України та проханням визначити частку ОСОБА_3 у садовому будинку АДРЕСА_1 у розмірі частини вказує на те, що спірне майно набуте у період шлюбу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси приписи статті 60 СК України містять презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Положення ч. 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 1 , 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Положення ч. 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За положеннями ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 367/6321/16-ц зазначено, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Таким чином, для спільної сумісної власності характерною є неконкретизованість часток співвласників. Так, відповідно до припису норми стаття 372 Цивільного кодексу України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована домовленістю співвласників або законом, або рішенням суду. Достатніми підставами для зміни розміру часток можуть послугувати міра фінансової, трудової чи іншої участі кожного із співвласників в придбанні, утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, вчинення співвласником дій, що порушують права інших співвласників тощо. Обставини, які можуть послугувати для збільшення або зменшення частки співвласників мають мати істотне значення.

Отже, враховуючи вище викладене, а також приймаючи до уваги правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.11.2017 провадження № 6-2921цс17 де вказано, що головним є те, що набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно. Тому сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи представника заявника та представника стягувача, що викладені у їх письмових заявах не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що подання приватного виконавця не є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 443 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича про визначення частки майна боржника у майні , яким він володіє спільно з іншими особами - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її проголошення відповідно до вимог, встановлених ст. ст. 353-356 ЦПК України.

Повний текст ухвали суду складено - 03.06.2026.

Суддя В.О. Сенюта