Рішення № 137067097, 01.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2026м. ДніпроСправа № 904/142/26

за позовом Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області, м. Прилуки, Чернігівська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія", м. Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення суми основного боргу у розмірі 13 780 грн., пені у розмірі 1 439,54 грн., інфляційної складової у розмірі 221,51 грн., 3% річних у розмірі 139,31 грн.

Суддя Ніколенко М.О.

Без участі представників сторін.

РУХ СПРАВИ.

Прилуцька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення суми основного боргу у розмірі 13 780 грн., пені у розмірі 1 439,54 грн., інфляційної складової у розмірі 221,51 грн., 3% річних у розмірі 139,31 грн.

Ухвалою суду від 20.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Справу № 904/142/26 ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА.

Прокурор зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (надалі постачальник) та Управлінням соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області (надалі - покупець) було укладено договір поставки № СК4/907 від 02.12.2024 (надалі - договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Найменування товару: Бензин А-95 (п. 1.2 договору).

Одиниця вимірювання: літр (п. 1.3 договору).

Кількість: згідно накладних на товар (п. 1.4 договору).

Ціна 1 літру товару: 53 грн. згідно накладних на товар (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору, загальна сума договору: 21 200 грн., у т.ч. ПДВ.

Прокурор вказав, що на виконання умов договорів між сторонами була підписана специфікація № 0004/0002445-С, у якій погоджено найменування, одиницю виміру, кількість товару тощо.

Пунктом 4.1 договору встановлені умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку - фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується рахунку - фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.

Прокурор стверджує, що постачальник виставив покупцю рахунок-фактуру № 0004/0002500 від 02.12.2024 на суму 21 200 грн. на оплату товару.

Прокурор вказав, що позивач виконав умови договору, платіжною інструкцією № 179 від 03.12.2024 сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 21 200 грн. у якості передоплати за товар.

За твердженням прокурора, за видатковою накладною № 0004/0002445 від 02.12.2024 покупець отримав від постачальника паливні скретч-картки на відпуск товару на загальну суму 21200 грн.

Відповідно до п. 1.5 договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч - картками) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Згідно з п. 5.1 договору, строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).

Пунктом 5.2.1. договору передбачено, що передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки.

Відповідно до п. 5.2.2 договору, скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.

Пунктом 5.3 договору визначено, що умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.

Прокурор стверджує, що позивач пред`являв на АЗС постачальника придбані скретч-картки задля фактичного отримання нафтопродуктів.

Однак, відповідач, за твердженням прокурора, порушив свої зобов`язання за договором та не поставив позивачу пальне за придбаними останнім скретч - картками у повному обсязі. Всього відповідачем було поставлено позивачу нафтопродукти на загальну суму 7 240 грн. Скретч-картки на загальну суму 13 780 грн. залишились не реалізовані.

Прокурор зазначив, що про неможливість фактичної реалізації придбаних скретч-карток позивач повідомив відповідача у претензії № 12-02/3596 від 15.08.2025, у якій просив останнього вирішити питання щодо відпуску за талонами бензину А-95 на АЗС м. Прилуки або повернути кошти у сумі 13 780 грн.

Однак, відповідач порушив свої зобов`язання не поставив позивачу залишкову частину товару та не повернув позивачу суму передоплати у розмірі 13 780 грн. Що і стало причиною виникнення спору.

За порушення строку виконання грошового зобов`язання прокурор нарахував відповідачу до сплати пеню у розмірі 1 439,54 грн., інфляційну складову у розмірі 221,51 грн., 3% річних у розмірі 139,31 грн.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Позивач письмово викладеної правової позиції щодо позовних вимог прокурора не надав.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач відзиву на позов не надав.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги прокурора про стягнення з відповідача суми основного боргу (попередньої оплати) за договором поставки № СК4/907 від 02.12.2024 у розмірі 13 780 грн., пені у розмірі 1 439,54 грн., інфляційної складової у розмірі 221,51 грн., 3% річних у розмірі 139,31 грн.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (чи був оплачений позивачем товар, у якому розмірі; в які строки товар мав бути поставлений відповідачем), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи був поставлений відповідачем оплачений товар), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (надалі постачальник) та Управлінням соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області (надалі - покупець) було укладено договір поставки № СК4/907 від 02.12.2024 (надалі - договір).

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі цього договору, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст.193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони).

Пунктом 10.2 договору визначено, що даний договір діє до 31.12.2024.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Найменування товару: Бензин А-95 (п. 1.2 договору).

Одиниця вимірювання: літр (п. 1.3 договору).

Кількість: згідно накладних на товар (п. 1.4 договору).

Ціна 1 літру товару: 53 грн. згідно накладних на товар (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору, загальна сума договору: 21 200 грн., у т.ч. ПДВ.

На виконання умов договорів між сторонами була підписана специфікація № 0004/0002445-С, у якій погоджено найменування, одиницю виміру, кількість товару тощо.

Пунктом 4.1 договору встановлені умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку - фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується рахунку - фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.

Постачальник виставив покупцю рахунок-фактуру № 0004/0002500 від 02.12.2024 на суму 21200 грн. на оплату товару.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Позивач виконав умови договору, платіжною інструкцією № 179 від 03.12.2024 сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 21 200 грн. у якості передоплати за товар.

За видатковою накладною № 0004/0002445 від 02.12.2024 покупець отримав від постачальника паливні скретч-картки на відпуск товару на загальну суму 21 200 грн.

Відповідно до п. 1.5 договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч - картками) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Згідно з п. 5.1 договору, строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).

Пунктом 5.2.1. договору передбачено, що передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки.

Відповідно до п. 5.2.2 договору, скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.

Пунктом 5.3 договору визначено, що умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.

Позивач пред`являв на АЗС постачальника придбані скретч-картки задля фактичного отримання нафтопродуктів.

Однак, відповідач порушив свої зобов`язання за договором та не поставив позивачу пальне за придбаними останнім скретч - картками у повному обсязі. Всього відповідачем було поставлено позивачу нафтопродукти на загальну суму 7 240 грн. Скретч-картки на загальну суму 13 780 грн. залишились не реалізовані.

Про неможливість фактичної реалізації придбаних скретч-карток позивач повідомив відповідача у претензії № 12-02/3596 від 15.08.2025, у якій просив останнього вирішити питання щодо відпуску за талонами бензину А-95 на АЗС м. Прилуки або повернути кошти у сумі 13 780 грн.

Претензія № 12-02/3596 від 15.08.2025 була направлена на адресу постачальника 15.08.2025 засобами поштового зв`язку (поштове відправлення № 1750000173013).

Поштове відправлення № 1750000173013, 20.08.2025 було повернуто органом поштового зв`язку на адресу відправника з відміткою "Одержувач відсутній за вказаною адресою".

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17).

В постанові Великої палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено правову позицію про те, що у постачальника виникає зобов`язання повернути покупцю суму попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Тобто, для визначення моменту виникнення у постачальника обов`язку повернути замовнику суму попередньої оплати, необхідно встановити строк настання обов`язку постачальника поставити товар.

Так, умовами договору не визначено строку поставки товарів.

Також і надані прокурором скретч-картки не містять терміну їх дії.

Відтак, за умовами укладеного договору не визначено строку поставки товарів.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Верховний Суд у застосуванні положень частини другої статті 693 ЦК України неодноразово наголошував на тому, що умовою їх застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки закон не визначив форми пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 (на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі).

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу про виконання грошового зобов`язання (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа), не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 13.06.2018 в справі № 522/799/16-ц.

За таких обставин, претензію № 12-02/3596 від 15.08.2025 слід вважати врученою відповідачу 20.08.2025 (дата оформлення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення № 1750000173013 одержувачу).

А отже, постачальник мав поставити покупцю залишкову частину товару на суму 13 780 грн. у семиденний строк від дня пред`явлення претензії № 12-02/3596 від 15.08.2025, а саме до 27.08.2025.

Відповідач порушив свої зобов`язання та не поставив позивачу залишкову частину товару на суму 13 780 грн. до 27.08.2025.

Відтак, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України, у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу невикористану частину попередньої оплати у розмірі 13 780 грн. наступного дня після спливу строку поставки - 28.08.2025.

Однак, відповідач порушив свої зобов`язання та не повернув позивачу суму передоплати у розмірі 13 780 грн.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора про повернення суми попередньої оплати у розмірі 13 780 грн. є обґрунтованими.

Також згідно з п. 7.2. договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожний день прострочення.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

На підставі пункту 7.2. договору прокурор нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за загальний період з 02.09.2025 по 02.01.2026 у розмірі 1 439,54 грн.

Перевіривши розрахунок пені, наданий прокурором, суд встановив, що він виконаний правильно, коректно враховує період прострочення та відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1 439,54 грн. є обґрунтованими.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов`язань на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 625 ЦК України, прокурор нарахував відповідачу до сплати інфляційну складову у розмірі 221,51 грн. за загальний період з вересня 2025 року по листопад 2025 року та 3% річних у розмірі 139,31 грн. за загальний період з 02.09.2025 по 02.01.2026.

Перевіривши розрахунки інфляційної складової та 3% річних пені, надані прокурором, суд встановив, що вони виконані правильно, коректно враховують періоди прострочення та відповідають вимогам чинного законодавства.

А отже, позовні вимоги про стягнення інфляційної складової у розмірі 221,51 грн. та 3% річних у розмірі 139,31 грн. є обґрунтованими.

ЩОДО НАЯВНОСТІ ПІДСТАВ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ ДАНОГО СПОРУ:

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

У відносинах щодо розрахунків з постачальником товару за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та підпунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18).

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади.

Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).

Вищевказаний висновок щодо застосування норм права зроблений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

У даному випадку, компетентними органами для звернення до суду з цим позовом є Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області, як замовник за спірним договором поставки.

Прокурором направлялися до Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області листи від 27.10.2025 № 54/77-7165ВИХ-25 та від 19.12.2025 № 54-77-8386ВИХ-25 54-11354-25, в яких повідомлялося про встановлені факти порушення постачальником умов договору поставки № СК4/907 від 02.12.2024 та ставилось питання щодо здійснених замовником заходів претензійно-позовної роботи, направлених на повернення невикористаних грошових коштів.

У листах № 12-02/5916 від 07.11.2025 та № 09-14/6524 від 25.12.2025 представник Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області повідомив, що на адресу постачальника ним було направлено претензію; із позовом до суду покупець звертатись наміру не має.

Також прокурором було направлено до Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області повідомлення від 08.01.2025 № 54-73-200ВИХ-26 54-11354-25 в порядку абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо звернення до компетентного органу до подання позову.

Порушення ж інтересів держави у даному випадку полягає у нецільовому використанні бюджетних коштів територіальної громади. Інтересів територіальної громади, в свою чергу, є складовою інтересів держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 викладено висновок про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Забезпечення цільового використання бюджетних коштів є безумовним інтересом держави.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Під час розгляду цієї справи судом було встановлено факт порушення відповідачем інтересів держави та факт нездійснення компетентними органами захисту порушених інтересів. Учасниками справи, в свою чергу, не було спростовано обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, для обґрунтування підстав для представництва.

За таких обставин, в даному випадку наявні підстави для звернення прокурора до суду за даним позовом в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається прокурор, доводяться звітом про договір про закупівлю (т. 1 а.с. 21), листуванням між сторонами (т. 1 а.с. 22 - 30), договором поставки № СК4/907 від 02.12.2024 (т. 1 а.с. 31 - 32), видатковою накладною (т. 1 а.с. 33), специфікацією (т. 1 а.с. 33), рахунком - фактурою (т. 1 а.с. 34), платіжною інструкцією (т. 1 а.с. 35), копіями невикористаних скретч-карток (т. 1 а.с. 36), доповідними записками (т. 1 а.с. 37 - 38), реєстром невикористаних скретч-карток (т. 1 а.с. 38), фотоматеріалами (т. 1 а.с. 40), претензією з доказами направлення (т. 1 а.с. 41 - 43), тендерною документацією (т. 1 а.с. 44 - 48), положенням про Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області (т. 1 а.с. 49 - 56), повідомленням від 08.01.2025 № 54-73-200ВИХ-26 54-11354-25 (т. 1 а.с. 62 - 63).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (місце реєстрації: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, б. 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Управління соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області (місце реєстрації: вул. Київська, буд. 281, м. Прилуки, Чернігівстка область, 17500; ідентифікаційний код 03196222) суму попередньої оплати у розмірі 13 780 грн., пеню у розмірі 1439,54 грн., інфляційну складову у розмірі 221,51 грн., 3% річних у розмірі 139,31 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (місце реєстрації: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, б. 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Чернігівської обласної прокуратури (місце реєстрації: 14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Князя Чорного, будинок 9; ідентифікаційний код 02910114) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 01.06.2026.

Суддя М.О. Ніколенко