Рішення № 137058798, 02.06.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/737/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"02" червня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 06 серпня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 в електронній формі Договір кредитної лінії №844921825.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом у розмірі 4 000 грн з правом користування коштами в межах строку дії кредитного договору (5 років з моменту підписання або до дострокового розірвання правочину), з дисконтним періодом кредитування протягом 24 днів з дня надання кредиту (з правом його продовження), а відповідачка зобов`язалася повернути кредит в цілому до 05 вересня 2029 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,50 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У випадку порушення зобов`язань позичальниця зобов`язалася сплатити штраф у розмірі 5 000 % від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання, але не більше половини суми кредиту, одержаної за цим договором.

01 жовтня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №МВ-ТП/2, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №844921825 від 06 серпня 2024 року.

27 лютого 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» Договір факторингу №27/0225-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №844921825 від 06 серпня 2024 року.

Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 14 580 грн, в тому числі:

-заборгованість за кредитом 4 000 грн;

-заборгованість за процентами 8 580 грн;

-нарахована неустойка 2 000 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_2 не з`явився, проте у позові клопотав про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача в позові не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 06 серпня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 в електронній формі Договір кредитної лінії №844921825.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом у розмірі 4 000 грн з правом користування коштами в межах строку дії кредитного договору (5 років з моменту підписання або до дострокового розірвання правочину), з дисконтним періодом кредитування протягом 24 днів з дня надання кредиту (з правом його продовження), а відповідачка зобов`язалася повернути кредит в цілому до 05 вересня 2029 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,50 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У випадку порушення зобов`язань позичальниця зобов`язалася сплатити штраф у розмірі 5 000 % від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання, але не більше половини суми кредиту, одержаної за цим договором.

01 жовтня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №МВ-ТП/2, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №844921825 від 06 серпня 2024 року.

27 лютого 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» Договір факторингу №27/0225-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №844921825 від 06 серпня 2024 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що учасники кредитних правовідносин з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця погодилася з умовами та підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов`язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

За встановленого, права та обов`язки первісного кредитора за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №844921825 від 06 серпня 2024 року, перейшли до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Відповідно до копії платіжного доручення від 06 серпня 2024 року (а.с. 22) 06 серпня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ініціювало грошовий переказ за кредитним договором №844921825 від 06 серпня 2024 року у розмірі 4 000 грн на зазначену відповідачкою банківську картку, отримувач ОСОБА_1 .

Таким чином, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.

Натомість, позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 04 серпня 2025 року заборгованість за кредитним договором становить 14 580 грн, в тому числі:

- заборгованість за кредитом 4 000 грн;

- заборгованість за процентами (за період з 06 серпня 2024 року до 27 грудня 2024 року) 8 580 грн;

- нарахована неустойка 2 000 грн.

Однак суд не в повній мірі погоджується з таким розрахунком у зв`язку з наступним:

1) В частині стягнення заборгованості за кредитом.

Як вбачається з кредитного договору (п.п. 7.2, 7.3, 11.1), сторони узгодили умову про повне повернення позичальницею кредиту не пізніше 30 календарних днів після закінчення строку дії кредитного договору (5 років) або дострокового припинення договору в порядку, передбаченому п.п. 9.1.1.2, 9.1.1.7. У той же час кредитний договір укладено 06 серпня 2024 року. Кінцевою датою повернення кредиту визначено 05 вересня 2029 року. Таким чином, встановлений у кредитному договорі строк кредитування на час розгляду справи не сплив.

Водночас, сторони договору узгодили, що дата встановленого договором терміну закінчення дисконтного періоду користування кредитом (30 серпня 2024 року) є не обов?язковою, а орієнтовною (рекомендованною) датою повернення кредиту (п. 7.1 договору).

Згідно ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, обов`язковою умовою для дострокового стягнення споживчого кредиту є направлення кредитодавцем позичальнику у порядку, визначеному ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», вимоги про усунення порушення (дострокове виконання зобов`язань) протягом 30 календарних днів.

За відсутності факту належного направлення кредитором вимоги позичальнику про усунення порушень кредитного договору, суд може стягнути лише прострочену суму боргу, а платежі, за якими строк сплати ще не настав - ні.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що він містить умову щодо права кредитодавця вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі у разі порушення позичальницею умов договору.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що первісний кредитор або його правонаступники пред`являли позичальниці вимогу про повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі (п.п. 9.1.1.2, 9.1.1.7), зокрема надсилали ОСОБА_1 таку вимогу в передбаченому порядку та що остання її отримала.

За встановленого, вимога про стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту), термін повернення якого на час вирішення спору не настав, є передчасною, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

2) В частині стягнення заборгованості за процентами.

Суд констатує, що проценти дійсно нараховувалися позивачем відповідно до умов кредитного договору (в тому числі за узгодженою сторонами процентною ставкою та в межах встановленого строку кредитування).

Однак умови кредитного договору в цій частині частково суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено: ч. 4 цієї статті, у якій зазначено формулу розрахунку денної процентної ставки за споживчим кредитом; ч. 5 цієї статті, у якій визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, у п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

За встановленого, оскільки кредитний договір укладений між сторонами після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» (в частині обмеження розміру денної процентної ставки), проте без урахування його положень, а тому відповідні умови договору щодо нарахування процентів у розмірі, що перевищує денну ставку в 1 %, починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX (тобто з 20 серпня 2024 року) є нікчемними, а нарахування процентів протягом вказаного періоду повинно здійснюватися за ставкою, що не перевищуватиме денну в 1 %.

Виконання цього правила можливе за умови застосування з 20 серпня 2024 року процентної ставки у розмірі 1 % на день.

Тобто, належна заборгованість за процентами до стягнення за період нарахування становить:

- з 06 серпня 2024 року до 19 серпня 2024 року 780 грн (згідно розрахунку заборгованості);

- з 20 серпня 2024 року до 27 грудня 2024 року 5 200 грн (4 000 грн (розмір заборгованості за кредитом) х 1 % (процентна ставка за день користування кредитом)/100 х 130 (днів користування кредитом)).

Таким чином, загальний розмір процентів за період кредитування, розрахований з урахуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування», становить 5 980 грн.

3) В частині стягнення неустойки.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за порушення умов кредитного договору (зокрема сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, нарахована позивачем неустойка не підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1 092,12 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, 2; код ЄДРПОУ 35625014, р/р № НОМЕР_2 в АТ «ТАСКомбанк») заборгованість за Договором кредитної лінії №844921825 від 06 серпня 2024 року, що утворилася станом на 04 серпня 2025 року, а саме - заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 06 серпня 2024 року до 27 грудня 2024 року) у розмірі 5 980 (п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят) гривень, а також 1 092 (одну тисячу дев`яносто дві) гривні 12 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв