Рішення № 137051888, 02.06.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/12736/21

Провадження № 2/466/1001/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді Зими І.Є.

секретаря Васинчик М.О.

з участю: прокурора Мельника Н.В.

представника позивача Говор А.Ю.

представника відповідачки, адвоката Кавалець Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення,

встановив:

31 грудня 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова І. Ольшанецький , в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», в якому просить усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4610166300:05:002:0024, площею 0,1200 га, шляхом її повернення із приватної власності ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням Галицькою окружною прокуратурою міста Львова виявлено порушення при набутті у власність земель державного лісового фонду. Так, за фактом зловживання своїм службовим становищем посадовими особами Брюховицької селищної ради, СВ ВП №1 ЛРУП № 1 ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013150090000215 від 11.10.2013 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 185 КК України.

Як зазначає прокурор, рішеннями Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004 вилучено земельні ділянки лісів 1 групи у кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га, які з 2006 року перебувають на балансі Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» і підлягали вилученню тільки на підставі рішень Кабінету Міністрів України (до 27.05.2021), та віднесено їх до земель рекреаційного призначення селища, а в подальшому передано у власність приватних осіб для здійснення громадської забудови, що призвело до незаконної вирубки лісів рекреаційно-оздоровчого призначення та спричинило державі тяжкі наслідки.

Зокрема, рішенням Брюховицької селищної ради № 280 від 01.04.2004 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га з земель запасу селища, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років, з правом викупу у власність, для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської.

Згідно з рішенням Брюховицької селищної ради № 328 від 01.07.2004 ТзОВ «Новобуддизайн» затверджено проект відведення земельної ділянки під зазначене вище будівництво і ділянку передано вказаному товариству в оренду.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 15.11.2004 зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТзОВ «Новобуддизайн» орендованої ним земельної ділянки, а товариство сплатити її вартість.

Відтак, на виконання вказаного вище рішення суду, Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 618 від 23.10.2008, на підставі якого з ТзОВ «Новобуддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 8,86 га.

Крім того, рішенням Брюховицької селищної ради № 271 від 25.03.2004 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,9965 га із земель запасу селища, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років, з правом викупу у власність, для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської-Незалежності України.

Відповідно до рішення Брюховицької селищної ради № 318 від 24.06.2004 ПП «Буддизайн» затверджено проект відведення земельної ділянки під вказане вище будівництво і ділянку передано цьому підприємству в оренду на 10 років.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 19.11.2004 зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ПП «Буддизайн» орендованої ним земельної ділянки, а товариство сплатити її вартість.

Відтак, на виконання вказаного вище рішення суду, Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 619 від 23.10.2008, на підставі якого з ПП «Буддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 8,9965 га.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі № 2-38/2005, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009, рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004 визнано неправомірними та скасовано.

У зв`язку з прийняттям рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі № 2-38/2005, за нововиявленими обставинами скасовані рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі № 2-3327/04 та від 19.11.2004 у справі № 2-3326/04, якими передано у приватну власність вказані вище земельні ділянки.

При цьому, ПП «Буддизайн» 11.08.2009 відчужило земельну площею 5,0360 га, кадастровий № 4610166300:05:002:1608, ОСОБА_2 та ПП «Галицький достаток», а останні, в свою чергу, 25.09.2009 здійснили поділ цієї земельної ділянки, відповідно до якого ПП «Галицький Достаток» стало власником земельної ділянки площею 3,0000 га з кадастровим № 4610166300:05:002:0004, право власності на яку зареєстроване 05.02.2010.

В подальшому, земельна ділянка площею 3,0000 га з кадастровим № 4610166300:05:002:0004 поділена на окремі земельні ділянки, одна з яких, площею 0,1200 га з кадастровим № 4610166300:05:002:0024, що є об`єктом спору у цій справі, відчужена ОСОБА_1 згідно з Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2011, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І. та зареєстрованим під № 829.

Таким чином, на переконання прокурора, земельна ділянка площею 0,1200 га з кадастровим № 4610166300:05:002:0024 незаконно вибула з земель лісового фонду державної власності.

Крім того, прокурор вказує, що вилучені земельні ділянки лісів 1 групи у кварталі 44 Львівського держлісгоспу , загальною площею 19,1 га включені до земель держлісфонду Брюховицького лісництва ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» та з користування вказаного підприємства не вилучались. При цьому зазначає, що право державної власності та право постійного користування вказаними землями лісового фонду не зареєстровано відповідно до вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Разом з тим, прокурор посилається на п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, де зазначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Щодо подання позову в інтересах держави саме в особі Львівської обласної державної адміністрації, прокурор вказує, що з врахуванням змін до Земельного кодексу України, які вступили в дію з 27.05.2021, розпорядження земельними ділянками державної власності та прийняття рішень про їх вилучення належить до компетенції обласних державних адміністрацій, у зв`язку з чим право на звернення до суду з позовом про відновлення порушених прав має саме Львівська обласна державна адміністрація.

Оскільки Львівською обласною державною адміністрацією, як уповноваженим суб`єктом, не вжито заходів щодо повернення земельної ділянки площею 0,1200 га з кадастровим № 4610166300:05:002:0024 у власність держави, прокурором подано цей позов про повернення спірної земельної ділянки з приватної власності ОСОБА_1 до державної власності в особі Львівської обласної державної адміністрації та в користування ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр».

Ухвалою суду від 04.01.2022 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

20 червня 2022 року судом ухвалено заочне рішення у справі, яким позов задоволено . Ухвалено усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельною ділянкою площею 0,1200 га з кадастровим номером 4610166300:05:002:0024, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 26.11.2025, за заявою представника відповідача, адвоката Кавалець Л.П., заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20.06.2022 скасовано, постановлено справу розглядати в загальному порядку та призначено підготовче судове засідання на 12.01.2026 .

12 грудня 2025 року до суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 , адвоката Кавалець Л.П., згідно з яким у задоволенні позову просять відмовити у повному обсязі, мотивуючи це наступним.

Відповідно до пунктів 1 і 4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І. та зареєстрованого під № 829, відповідач ОСОБА_1 придбала в Приватного підприємства «Галицький достаток» за 60 000,00 грн земельну ділянку площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: Львівська область, смт Брюховичі, район вулиць Ряснянської-Незалежності України, кадастровий номер 4610166300:05:002:0024, цільове призначення громадсько-житлове будівництво.

Як зазначено у п. 7 Договору, відповідач купила за цим договором земельну ділянку вільну від будь-яких прав і претензій третіх осіб, про які в момент складання договору продавець чи покупець не могли знати. Продавець засвідчив, що земельна ділянка до моменту укладення цього договору нікому іншому не відчужена, під забороною (арештом), а також заставою, в тому числі податковою, не перебуває, як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб не внесена, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб як в межах, так і за межами України, немає.

Крім того, зазначається у відзиві, на момент придбання відповідачем спірної земельної ділянки поряд в цьому районі знаходились житлові будинки, була наявна житлова інфраструктура, цільове призначення земельної ділянки було визначено як «землі населених пунктів житлової забудови і громадського призначення».

Представник відповідача звертає увагу, що однією з основних підстав позовних вимог прокурор зазначає рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі № 2-38/2005, яким визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004. Однак, відчуження Брюховецькою селищною радою земельної ділянки площею 8,9965 га (з якої утворилася оспорювана ділянка) Приватному підприємству «Буддизайн» згідно з договором купівлі-продажу від 05.11.2008 відбулося не згідно з вказаними вище рішеннями, а відповідно до рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619, прийнятого на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 у праві № 2-3326/04.

Враховуючи законодавчо закріплений принцип обов`язковості виконання судових рішень, що набрали законної сили, зазначене вище рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 підлягало обов`язковому виконанню Брюховицькою селищною радою.

Що стосується скасування рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 у справі № 2-3326/04, то останнє було скасовано, а провадження у справі закрито лише 15.06.2010, тобто вже після виконання рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 та виключно з процесуальних підстав, так як ПП «Буддизайн» було виключено з Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій України у зв`язку з його ліквідацією.

Тобто, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 по суті не переглядалося, його незаконність в судовому порядку не встановлена і на час виконання рішення воно було чинним, а скасування у судовому порядку рішень Брюховицької селищної ради № 245 від 11.03.2004 та № 263 від 18.03.2004 не вплинуло на правомірність прийняття рішення Брюховицької селищної ради № 619 від 23.10.2008.

Також представник відповідача зазначає, що відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Тобто, ПП «Буддизайн», яке набуло земельну ділянку площею 8,9965 га (з якої утворилася спірна земельна ділянка) в порядку, встановленому для виконання судового рішення, є добросовісним набувачем, витребування майна в якого заборонено нормою закону, яка поширюється не лише на добросовісного набувача, який безпосередньо набув майно, а також на всіх наступних набувачів майна після такого придбання.

Крім того добросовісність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку підтверджується також тим, що добросовісність продавця спірної земельної ділянки, Приватного підприємства «Галицький Достаток», встановлена постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.09.2013 у справі № 5015/4032/12.

Також представник відповідача вказує, що відповідно до пунктів 10, 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади. Рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

Ні на час виникнення спірних правовідносин, ні станом на час розгляду справи жодних рішень про розмежування земель державної та комунальної власності Брюховицькою селищною радою (Львівською міською радою) чи уповноваженим органом виконавчої влади не приймалося і протилежного прокурором не доведено.

Як вказує сам прокурор, відповідно до Планшетів лісовпорядкування (картографічних матеріалів) Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» спірна земельна ділянка знаходиться на лісовкритій площі у районі вулиць Ряснянської та Незалежності України в смт Брюховичі, тобто в межах населеного пункту, що спростовує факт перебування цієї земельної ділянки в державній власності.

Таким чином, як зазначає представник відповідача, доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка кадастровим номером 4610166300:05:002:0024 є земельною лісовою ділянкою державної власності не відповідають фактичним обставинам справи та нормам законодавства.

Крім того вважає, що прокурор не вправі посилатися на обставини, які на думку слідства встановлені в ході кримінального провадження на стадії досудового розслідування, як на докази в межах розгляду цієї справи. Такі докази не є належними та допустимими доказами відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, оскільки кримінальне провадження № 42013150090000215 тривало з 2013 року і не закінчене складенням обвинувального акту.

Більш того, як стало відомо представнику відповідача, станом на сьогодні кримінальне провадження № 42013150090000215 закрито. Так, в ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/9140/21 серед іншого зазначено: «30 листопада 2023 року слідчим СВ ВП №1 ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_7 прийнято постанову про закриття кримінального провадження №420131500900000215 від 11.10.2013 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.1 ст.185 КК України на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України.» .

Щодо обраного прокурором способу захисту, представник відповідача вказує, що такий є неналежним. Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави прокурором заявлено на підставі статей 391, 396 Цивільного кодексу України, тобто, подано негаторний позов. Однак, у випадку вибуття майна з володіння власника до іншої особи, ефективним способом захисту прав такого власника є пред`явлення до набувача віндикаційного позову в порядку ст. 387 чи ст. 388 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 06.02.2026 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» замінено його правонаступником - Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України».

Ухвалою суду від 10.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив їх задовольнити.

Представник Львівської обласної державної адміністрації в судовому засіданні підтримала позовні вимоги прокурора та просила позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Кавалець Л.П., в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Представник третьої особи на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Причина неявки суду не відома.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення учасників процесу, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, які мають значення для вирішення справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 1-4 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

В ході розгляду справи судом встановлено наступні обставини.

Брюховицька селищна рада прийняла рішення № 245 та № 263 про вилучення земельних ділянок лісів 1 групи у кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

19 листопада 2004 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалив рішення у цивільній справі № 2-3326/04, яким зобов`язав Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж Товариству з обмеженою відповідальністю «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га в смт Брюховичі в районі вулиць Ряснянської-Незалежності України, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3, 9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ПП «Буддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі № 2-38/2005, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009, вказані вище рішення Брюховицької селищної ради були визнані неправомірними та скасовані.

23 жовтня 2008 року Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року», на виконання якого 05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буддизайн» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 8,9965 га в смт Брюховичі в районі вулиць Ряснянської-Незалежності України.

13 липня 2010 року ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі № 2-3326/04 скасовано.

Разом з тим, 11.08.2009 ПП «Буддизайн» на підставі договору купівлі-продажу відчужило земельну ділянку площею 5,0360 га, кадастровий №4610166300:05:002:1608, ОСОБА_2 та ПП «Галицький достаток».

25.09.2009 ОСОБА_2 та ПП «Галицький достаток» уклали договір поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю, відповідно до якого ПП «Галицький достаток» стало власником земельної ділянки площею 3,0000 га з кадастровим № 4610166300:05:002:0004, право власності на яку зареєстроване 05.02.2010.

Як встановлено судом, згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2013 у справі № 5015/4032/12 за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до ПП «Галицький достаток» та інших про скасування рішення селищної ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.09.2013, ПП «Галицький достаток» визнано добросовісним набувачем земельної ділянки площею 3,0000 га з кадастровим № 4610166300:05:002:0004.

В подальшому, ділянка площею 3,0000 га з кадастровим № 4610166300:05:002:0004 була поділена на окремі земельні ділянки, одна з яких земельна ділянка площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: Львівська область, с-ще Брюховичі, район вулиць Ряснянської-Незалежності України, кадастровий номер 4610166300:05:002:0024 відчужена ПП «Галицький достаток» відповідачу ОСОБА_1 згідно з Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І. та зареєстрованого під № 829.

Відповідно до п. 7 вказаного вище договору ПП «Галицький достаток» продало, а ОСОБА_1 купила земельну ділянку вільну від будь-яких прав і претензій третіх осіб, про які в момент складання договору продавець чи покупець не могли знати. Продавець засвідчив, що земельна ділянка до моменту укладення цього договору нікому іншому не відчужена, під забороною (арештом), а також заставою, в тому числі податковою, не перебуває, як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб не внесена, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб як в межах, так і за межами України, немає.

На момент придбання цієї земельної ділянки цільове призначення ділянки було визначено як «землі населених пунктів житлової забудови і громадського призначення».

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах с-ща Брюховичі, у районі вулиць Ряснянської-Незалежності України, розмежування земель державної і комунальної власності в межах с-ща Брюховичі не проводилося.

З наведеного вище вбачається, що відповідач ОСОБА_1 набула у власність спірну земельну ділянку за відплатним договором справі, не знаючи та не маючи змоги знати про наявність перешкод до вчинення правочину, які б завадили вільному та правомірному придбанню цієї земельної ділянки, а отже згідно з умовами ст. 388 Цивільного кодексу України є добросовісним набувачем.

Крім того, визнання ПП «Галицький Достаток» (продавця) в судовому порядку добросовісним набувачем є додатковим підтвердженням, що ОСОБА_1 , як покупець земельної ділянки, поза будь-яким сумнівом також є добросовісним набувачем цього майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються Земельним кодексом України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України (ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі ст. 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до ст. 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також нормами статей 56, 57 ЗК України.

Відповідно до ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно по закону, а згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що прокурором заявлено позовні вимоги на підставі статей 391, 396 ЦК України, тобто, подано негаторний позов, який полягає у вимогах про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави.

В обґрунтування своєї позиції прокурор покликається на правові висновки Великої палати Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, де зазначено, що «зайняття земельних ділянок з обмеженим оборотом (землі водного фонду, лісогосподарського призначення, природно-заповідного фонду) з порушенням вимог чинного законодавства треба розглядати як негаторний позов, не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави».

Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновків, викладених у вказаних вище постановах, уточнивши правові висновки щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів, а також передумов та підстав таких способів захисту.

Зокрема, згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 53-56 постанови від 23.11.2021 , у справі № 359/3373/16-ц, володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Таке право передбачене нормами статей 8-10, 12 Лісового кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що саме вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Виходячи з правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, є очевидним, що негаторний позов у спорі про повернення земельної ділянки лісового фонду є ефективним способом захисту лише у випадку, коли має місце фізичне зайняття такої земельної ділянки з порушенням лісового законодавства фактичним користувачем.

Зважаючи на вже закріплений у судовій практиці принцип «реєстраційного підтвердження володіння», який полягає у тому, що факт володіння нерухомим майном підтверджується державною реєстрацією права власності на це майно, реєстрація права власності на земельну ділянку за іншою особою означає, що реальний власник втратив володіння цим майном і таке володіння перейшло до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

У справі, що розглядається, матеріалами справи підтверджено, що право власності на спірну ділянку було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 , тому ця спірна земельна ділянка перебувала у володінні відповідача.

Водночас, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Отже, підсумовуючи наведені вище обґрунтування Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, негаторний позов у спорі про повернення земельної ділянки лісового фонду є ефективним способом захисту лише у випадку, коли має місце фізичне зайняття такої земельної ділянки з порушенням лісового законодавства фактичним користувачем.

При цьому негаторний позов заявляється власником, який є володільцем такої земельної ділянки, до особи яка неправомірно зайняла ділянку без реєстрації за такою особою права власності на земельну ділянку.

Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89), від 23.11.202. у справі № 359/3373/16-ц (пункт 60) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Нормами ст. 387 Цивільного кодексу України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України передбачено право власника на витребування майна у добросовісного набувача.

Отже, у разі вибуття земельної ділянки з володіння власника до іншої особи (що має місце у цьому спорі), ефективним способом захисту прав такого власника є пред`явлення до набувача віндикаційного позову в порядку ст. 387 чи ст. 388 Цивільного кодексу України.

Саме з урахуванням викладених вище висновків Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 справі № 359/3373/16-ц зазначає, що «власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем … У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.» (п. 148 постанови).

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що для відновлення права власності держави на незаконно вилучені землі лісового фонду ефективним способом захисту є віндикаційний позов.

Слід зазначити, що згідно з п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати).

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту (у вигляді негаторного позову) є неефективним у спірних правовідносинах, оскільки, з урахуванням того, що спірне майно вибуло з володіння держави (як стверджує прокурор), остання мала б захищати свої права шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Відповідно до усталеної судової практики обрання способу захисту, який є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд та є самостійною підставою відмови у позові.

Аналогічні висновки Верховного Суду у подібних спірних правовідносинах викладені у постановах від 14.08.2024 у справі № 466/12741/21, від 17.01.2025 у справі № 466/12739/21, від 12.03.2025 у справі № 466/12740/21 та від 13.03.2025 у справі № 466/12737/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частинами 1-3 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 Цивільного процесуального кодексу України).

Норми вказаного вище процесуального закону передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Таким чином, суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку із відмовою в позові слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 55-57, 76-78, 81-83, 89, 95, 141, 247, 259, 263-265, 268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позовної заяви керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4610166300:05:002:0024, площею 0,1200 га, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ОСОБА_1 відмовити.

Позивач: Галицька окружна прокуратура міста Львова, адреса: м. Львів, вул. Богомольця , 9, 79005, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 02910031;

Позивач: Львівська обласна державна адміністрація, адреса: м. Львів, вул. Винниченка, 18, 79008, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00022562;

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», адреса: м. Київ, вул. Руставелі Шота,буд. 9-А, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ-44768034;

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення складено та оголошено 02 червня 2026 року.

Суддя І. Є. Зима