Рішення № 137051025, 02.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/6473/26

Справа №754/3636/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02 червня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І. розглянув в за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, ціна позову 150 000,00 грн,

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН

03 березня 2026 року в системі "Електронний суд" представник Позивача, адвокат Хоменко Сергій Анатолійович, підписав та подав до Деснянського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_1 (надалі - Позивач) до Департаменту патрульної поліції (надалі Відповідач 1) та Державної казначейської служби України (надалі Відповідач 2) про стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на те, що 08 вересня 2025 року інспектором Управління патрульної поліції у місті Києві було прийнято постанову серії ЕНА № 5671722 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП. Надалі, за результатами розгляду його скарги та службового розслідування, 07 січня 2026 року рішенням Департаменту патрульної поліції від 07.01.2026 вказану постанову було скасовано, а провадження у справі закрито. Позивач стверджує, що незаконними діями працівника поліції йому завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях, стресі, нервовому напруженні та втраті часу на захист своїх прав у судах замість відновлення в перервах між бойовими завданнями.

01.04.2026 представник Державної казначейської служби України подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що належним відповідачем є держава, а не Казначейство, та вказує на недоведеність Позивачем факту заподіяння моральної шкоди і відсутність причинно-наслідкового зв`язку.

14.04.2026 представник Департаменту патрульної поліції подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої заперечення, Відповідач зазначає, що для покладення відповідальності на державу за дії посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: неправомірність (протиправність) дії, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Хоча вина посадових осіб не є обов`язковою, тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається саме на Позивача.

Відповідач вказує, що постанову серії ЕНА № 5671722 від 08.09.2025 було скасовано 07.01.2026 рішення заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції підполковника поліції Олександра Парамонова за результатами розгляду скарги Позивача, що свідчить про повне відновлення його прав самим суб`єктом владних повноважень. Відповідач наголошує, що наразі не існує жодного судового рішення, яким би дії Департаменту патрульної поліції або його посадових осіб були визнані незаконними. Водночас відповідно до висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне за собою обов`язкових наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії працівників поліції заподіяли Позивачеві моральну шкоду.

На думку Відповідача, Позивач не надав суду доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому глибоких моральних чи фізичних страждань, фактів неможливості реалізації звичок і бажань або порушення соціальних зв`язків. Визначений Позивачем розмір компенсації у сумі 150 000,00 грн є необґрунтованим, не відповідає засадам розумності та справедливості і може призвести до безпідставного збагачення за рахунок держави.

Відповідач також заперечує можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", посилаючись на те, що патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність чи досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері безпеки дорожнього руху зазначені норми не поширюються.

Для спростування доводів Позивача про завдання шкоди Відповідач додатково звертає увагу суду на те, що постановою Деснянського районного суду міста Києва від 31.03.2026 Позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 130 КУпАП, з накладенням штрафу у розмірі 34 000,00 грн та позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

16.03.2026 Суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

17.03.2026 Позивач подав заяву про усунення недоліків та долучив докази сплати судового збору.

31.03.2026 Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

01.04.2026 Відповідач, Державна казначейська служба, подав відзив на позовну заяву.

14.04.2026 Відповідач, Департамент патрульної поліції, подав відзив на позовну заяву.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Позивач є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та бере участь у захисті незалежності України в умовах воєнного стану.

08.09.2025 інспектором Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5671722, якою Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн, оскільки 08.09.2025 близько 00:50 під час дії комендантської години Позивач керував транспортним засобом марки "Toyota Corolla", державний номерний знак НОМЕР_2 . Під час зупинки та спілкування з працівниками поліції Позивач не пред`явив посвідчення водія, надавши натомість військовий квиток серії НОМЕР_3 .

На момент зазначених подій Позивач уже був позбавлений права керування транспортними засобами строком на 1 рік згідно з постановою Куликівського районного суду Чернігівської області від 30.01.2025 у справі № 737/1059/24, яка набрала законної сили 11.02.2025.

Не погоджуючись із вказаною постановою, Позивач звернувся зі скаргою до керівництва Департаменту патрульної поліції, вказуючи на допущені інспектором процесуальні порушення та незаконність винесеного рішенн

За результатами розгляду скарги Позивача було призначено та проведено службове розслідування. Відповідно до висновку службового розслідування від 15.12.2025 встановлено, що під час оформлення адміністративних матеріалів 08.09.2025 інспектором поліції було допущено порушення службової дисципліни, що виразилося у невірній кваліфікації правопорушення. Зокрема, працівником поліції не було враховано, що на момент зупинки Позивач уже був позбавлений права керування транспортними засобами рішенням суду від 30.01.2025, а тому його дії мали кваліфікуватися за частиною п`ятою статті 126 КУпАП з обов`язковим направленням матеріалів до суду, а не за частиною першою статті 126 КУпАП із винесенням постанови на місці.

За вчинення дисциплінарного проступку до інспектора поліції застосовано дисциплінарне стягнення у виді зауваження.

На підставі результатів службового розслідування рішенням заступника начальника управління Департаменту патрульної поліції від 07.01.2026 постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 5671722 від 08.09.2025 було скасовано, а провадження у справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП закрито.

Надалі, ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 754/19634/25 провадження в адміністративній справі за позовом Позивача до Департаменту патрульної поліції про скасування вказаної постанови було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. Суд виходив з того, що оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень самостійно, шляхом скасування постанови в позасудовому порядку, у зв`язку з чим предмет спору відсутній.

Разом з тим, судом також встановлено, що постановою Деснянського районного суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 754/21140/25 Позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 130 КУпАП (події якого мали місце під час того ж оформлення матеріалів 08.09.2025, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

За результатами апеляційного перегляду постановою Київського апеляційного суду від 11.05.2026 у справі № 754/21140/25 постанову суду першої інстанції скасовано, змінено кваліфікацію та визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП із застосуванням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік

ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, мають деліктний характер і стосуються цивільно-правової (деліктної) відповідальності держави за моральну шкоду.

Спір виник з приводу захисту особистих немайнових прав Позивача та відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн, завданої, за твердженням Позивача, неправомірними діями посадової особи органу державної влади (Відповідача 1) під час винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА № 5671722 від 08.09.2025, яку згодом було скасовано керівництвом патрульної поліції 07.01.2026 за результатами службового розслідування за скаргою Позивача.

МОТИВИ СУДУ (ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ)

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Аналіз вказаної норми свідчить, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є саме держава як учасник цивільних відносин. Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилюють прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган (пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).

Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) роз`яснено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

При цьому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22). У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35).

Тобто під час розгляду справи в суді стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 39)).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

При цьому залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 333/2766/21).

Також Велика Палата Верховного Суду роз`яснювальна, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (пункт 64)). Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКС України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави (постанова від 12 травня 2022 року № 635/6172/17 (пункт 95)).

У постанові від 11 березня 2026 року у справі № 757/38039/17-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що ДКС України не завдавала позивачеві шкоди, про що свідчать мотиви та підстави позову. Отже, Державна казначейська служба України та її територіальні органи не є належними відповідачами у цій справі (пункт 61).

Отже, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода у визначеному розмірі повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21).

Щодо доводів Позивача про застосування до спірних правовідносин спеціальних норм законодавства, Суд зазначає наступне. З огляду на приписи Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання матеріалів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (пункт 134 постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24)).

Отже, відшкодування шкоди у спірних правовідносинах має здійснюватися на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, постанови від 11 березня 2026 року у справі № 757/38039/17-ц (пункт 55)).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 487/9345/19 (провадження № 61-12611св22)).

Вирішуючи спір, що виник в межах цивільних правовідносин, слід зважати, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (див. постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20).

Отже, для застосування відповідальності держави за статтями 1173, 1174 ЦК України необхідною умовою є доведеність саме незаконності (протиправності) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади. За загальним правилом обов`язок доказування цих обставин у межах цивільного позову, поданого у справі про відшкодуванні, покладається на позивача (на противагу - в адміністративних справах, де також можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина п`ята статті 21, частина друга статті 77 КАС України)).

При цьому встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності (пункт 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що внаслідок винесення постанови серії ЕНА № 5671722 від 08.09.2025 йому було завдано моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях, стресі, нервовому напруженні та втраті часу на захист своїх прав у судах замість морального та фізичного відновлення в перервах між бойовими завданнями.

Суд встановив, що 08.09.2025 інспектор поліції виніс постанову за частиною першою статті 126 КУпАП.

За висновками службового розслідування від 15.12.2025 скасування цієї постанови відбулося через невірну кваліфікацію правопорушення з боку інспектора. Працівник поліції не врахував, що на момент зупинки Позивач вже був позбавлений права керування транспортними засобами рішенням суду, яке набрало законної сили 11.02.2025, а тому його дії мали кваліфікуватися за частиною п`ятою статті 126 КУпАП з обов`язковим направленням матеріалів до суду.

Суд встановив, що дії працівника поліції щодо зупинки транспортного засобу та перевірки документів були вчинені в межах його повноважень під час дії комендантської години. Допущена інспектором помилка у правовій кваліфікації правопорушення була самостійно виправлена органом поліції шляхом скасування постанови, що свідчить про відсутність ознак свавільності у діях працівників Департаменту патрульної поліції.

Допущена помилка інспектора полягала у застосуванні менш суворого виду відповідальності та винесенні постанови на місці замість складання протоколу. Такі дії не містять ознак свавільного чи цілеспрямованого незаконного втручання в права Позивача. Матеріалами справи підтверджується, що під час цієї ж події 08.09.2025 Позивач дійсно керував транспортним засобом, не маючи при собі посвідчення водія, та пред`явив лише військовий квиток.

За практикою Верховного Суду про те, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 312/262/18).

Щодо завданої моральної шкоди Позивач стверджує про перенесені глибокі душевні страждання та нервове напруження через незаконне звинувачення.

Суд ураховує, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликає у людини негативні емоції. Водночас не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки

Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому глибоких моральних чи фізичних страждань, погіршення здоров`я, неможливості реалізації звичок і бажань або порушення соціальних зв`язків внаслідок винесення скасованої постанови. Звернення до компетентних органів зі скаргами та до суду з позовами є формою реалізації конституційного права особи на захист, а психологічне напруження, пов`язане з таким процесом, за відсутності доказів більш вагомих наслідків, не свідчить про заподіяння моральної шкоди, яка підлягає грошовому відшкодуванню у розмірі 150 000,00 грн.

Водночас, оцінюючи доводи Позивача про завдання йому моральної шкоди внаслідок незаконного звинувачення та втрати часу, Суд також враховує, що постановою Київського апеляційного суду від 11.05.2026 у справі № 754/21140/25 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, події якого мали місце під час того ж оформлення матеріалів 08.09.2025, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Наведене додатково спростовує твердження Позивача про те, що дії працівників поліції були спрямовані на його безпідставне переслідування та стали єдиною і безпосередньою причиною його душевних хвилювань.

Отже, душевні переживання та витрачений час Позивача об`єктивно пов`язані з його власною протиправною поведінкою (керування транспортним засобом у стані сп`яніння та будучи позбавленим права керування), а не з фактом процесуальної помилки інспектора щодо кваліфікації іншого правопорушення. Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували, що саме винесення згодом скасованої постанови за частиною першою статті 126 КУпАП завдало йому моральних страждань, які можуть бути оцінені у 150 000,00 грн.

За відсутності ознак свавільності в діях поліцейського, недоведеності наявності моральної шкоди як прямого наслідку цих дій та відсутності причинно-наслідкового зв`язку, Суд дійшов висновку про відсутність складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для покладення цивільно-правової відповідальності на державу. З огляду на це, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 263-265, 268 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Інна КОВАЛЕНКО