Рішення № 137050874, 21.05.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/10585/25

Провадження № 2/463/435/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Головатого Р.Я.

з участю секретаря судових засідань Афанасьєва Д.С.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ЛРА ЛМР Демиденко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання незаконним вивезення та утримування дитини на території України, повернення дитини,-

встановив:

ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 , просить визнати незаконним вивезення та утримування ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ???Зобов?язати ОСОБА_2 повернути малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до місця постійного проживання в Федеративній Республіці Німеччина; ???Якщо рішення не буде виконано відповідачем в добровільному порядку, зобов?язати ОСОБА_2 передати малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України батьку ОСОБА_4 для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Федеративну Республіку Німеччина; ???Якщо відповідач не виконає зобов?язання передати малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України батьку, відібрати дитину і передати ОСОБА_4 для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Федеративну Республіку Німеччина.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що cторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.02.2020 по 22.03.2022, який розірвано рішенням Окружного суду Гамбург-Вандсбек від 22.03.2022 у справі №732F22/22.

В шлюбі в сторін народився син, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторони при розірванні шлюбу домовилися про здійснення спільної опіки над дитиною. Проте оскільки спілкування з відповідачем було складним, траплялися випадки відмови з її сторони від домовленостей щодо передачі дитини позивачу, тому позивач звернувся до суду для врегулювання порядку спілкування з дитиною.

08.11.2022 під час судового засідання Окружного суду Гамбург-Вандсбек у справі №732F172/22 сторони уклали угоду про визначення способів участі батьків у вихованні дитини, що підтверджується протоколом, складеним на закритому судовому засіданні Окружного суду Гамбург-Вандсбек, однак вже 24.11.2022 відповідач відкликала свою згоду на укладення мирової угоди у справі № 732F172/22, що підтверджується листом організації «Батьківство та розлучення» від 07.12.2022.

Рішенням Окружного суду Гамбург-Вандсбек від 22.02.2023 у справі № 732F172/22 визначений порядок участі батька (позивача) у вихованні дитини відповідно до якого батьки мають спільну опіку над дитиною, а також встановлено, що батько з самого початку виконував свою батьківську роль і сформував надійний емоційний зв`язок з сином.

06.02.2025 позивач звернувся до Окружного суду Гамбург-Вандсбек із позовом про надання йому одноосібного права на батьківську опіку щодо Грегора (справа №732F34/25) та про зміну місця постійного проживання дитини.

Як вбачається з листа від 13.03.2025 представника інтересів дитини, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у судовому провадженні № 732F23/24 24.02.2025 з відповідачем була проведена зустріч щодо позову про надання батькові одноосібного права на батьківську опіку щодо ОСОБА_9 .

Представник інтересів дитини домовилася з відповідачем про візит на 05.03.2025 до її дому для зустрічі з дитиною. 04.03.2025 відповідач перенесла зустріч на 12.03.2025, однак цього дня зустріч не відбулася оскільки відповідача не було вдома за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач востаннє бачив сина на території ФРН 03.03.2025. В цей день він передавав дитину матері після спільно проведеного часу. Дитину прийняла бабуся по лінії матері ОСОБА_10 за адресою місця проживання дитини з відповідачем: АДРЕСА_1 .

Наступна зустріч позивача з сином мала відбутися 10.03.2025, але за адресою місця проживання відповідач з дитиною були відсутні, відповідач на телефонні дзвінки позивача не відповідала.

10.03.2025 позивач звернувся до поліції Гамбурга із заявою про вчинення злочину за фактом викрадення дитини. Справу під номером 031/1К/0166529/2025 з 02.07.2025 розглядає Прокуратура м. Гамбурга. Вказані факти підтверджуються листом комісара кримінальної поліції Гамбурга від 01.09.2025.

17.03.2025 Окружний суд Гамбург-Вандсбек виніс рішення у справі № 732F66/22, яким передав позивачу право визначення місця проживання дитини, ОСОБА_6 , а також зобов`язав відповідача передати дитину позивачу.

02.04.2025 позивач звернувся до Федерального управління юстиції Федеративної Республіки Німеччина із заявою про сприяння поверненню дитини ОСОБА_6 (відповідно до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980).

Листом від 02.07.2025 № 94199/108848-32-25/12.2 Міністерство юстиції України повідомило позивача, що відповідачка відмовилась добровільно повернути дитину до Німеччини, тому позивачу рекомендовано ініціювати судовий розгляд щодо повернення дитини у компетентному українському суді.

Федеративна Республіка Німеччина є державою звичайного місця проживання Грегора, відповідач незаконно вивезла дитину з Федеративної Республіки Німеччина та незаконно утримує її в Україні, станом на момент незаконного вивезення дитини до України позивач ефективно здійснював право піклування про сина. Враховуючи вищевказане, позивач звертається з цією позовною заявою до суду та просить визнати незаконним вивезення Грегора з Федеративної Республіки Німеччина та утримування його в Україні, та просить зобов?язати відповідача повернути дитину до місця постійного проживання в Федеративній Республіці Німеччина.

Той факт, що Федеративна Республіка Німеччина є державою звичайного/постійного місця проживання ОСОБА_9 підтверджується наступним.

Грегор народився в Гамбурзі, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини. Дитина з народження і до ІНФОРМАЦІЯ_3 (до незаконного вивезення) постійно проживала в Федеративній Республіці Німеччина.

Так, місце проживання дитини було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання від 10.12.2020, з 29.03.2021 місце проживання дитини було за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання від 18.03.2025.

Дитина отримувала медичні послуги в закладах охорони здоров?я ОСОБА_11 , що підтверджується довідкою лікаря-спеціаліста з дитячої та підліткової медицини ОСОБА_12 від 27.03.2025, в якій зазначено, що Грегор регулярно приходить на прийоми до лікаря з 11.11.2021, а також медичною випискою від 25.03.2025, виданою лікарем-спеціалістом з дитячої та підліткової медицини ОСОБА_13 .

Крім того, свідченням, що дитина мала звичне місце проживання в Федеративній Республіці Німеччина, є відвідування Грегором дитячого садка SterniPark, який знаходиться в м. Гамбург, з 01.01.2023, що підтверджується довідкою від 13.03.2025, виданою керівником дошкільного навчального закладу.

20.12.2024 за рішенням сторін відповідач подала заяву №C2A7K8 про зарахування дитини до підготовчого класу Школи на Уленгорсті, у якій також зазначено, що сторони здійснюють опіку над дитиною спільно.

03.04.2025 позивач отримав повідомлення від Школи на Уленгорсті про зарахування Грегора до підготовчого класу школи, що підтверджує, що сторони не приймали спільного рішення про зміну країни проживання дитини, а також те, що батьки планували, що дитина буде здобувати освіту та надалі проживати в Німеччині.

Ще одним свідченням того, що звичним місцем проживання дитини, осередком її інтересів та розвитку є Федеративна Республіка Німеччина є відвідування дитиною протягом тривалого часу секції з футболу, що підтверджується довідкою від 11.08.2025, виданою Гімнастичним та спортивним клубом Флестедт, в якій вказано, що Грегор регулярно та з великим задоволенням до березня 2025 року брав участь у тренуваннях з футболу для вікових груп 2020/2021 років народження.

Позивач з народження Грегора опікувався його життям, був присутній в житті дитини. Сторони здійснювали спільну опіку над дитиною, що підтверджується, зокрема, рішенням Окружного суду Гамбург-Вандсбек від 22.02.2023 у справі №732F172/22, в якому зазначено, що батьки мають спільну опіку над дитиною, а також встановлено, що батько з самого початку виконував свою батьківську роль і сформував надійний емоційний зв?язок з сином. Про спільну опіку вказано і в заяві відповідача №C2A7K8 про зарахування дитини до підготовчого класу Школи на Уленгорсті від 20.12.2024. А 17.03.2025 Окружний суд Гамбург-Вандсбек виніс рішення у справі №732F66/22, яким передав позивачу право визначення місця проживання дитини та, відповідно, право опіки над дитиною.

Крім того, здійснення позивачем ефективного піклування про сина підтверджується листом дитячого садка SterniPark від 14.07.2025, в якому вказано: «з нашої педагогічної точки зору існувала стабільна та довірлива прив?язаність до обох батьків. У повсякденних ситуаціях було видно, що ОСОБА_9 мав упевнені та теплі стосунки як з матір?ю, так і з батьком. Обидва батьки виявляли зацікавленість у розвитку ОСОБА_9 та брали участь в обміні думками з педагогічною командою. Вони кожен у різний час відвідували батьківські збори. Крім того, відбулася розмова про розвиток за участю обох батьків, під час якої вони проявили відкритість та зацікавленість».

Активна участь позивача в житті дитини, його бажання врегулювати питання, що безпосередньо стосуються ОСОБА_9 , підтверджуються доданими до цієї позовної заяви листами представника інтересів дитини ОСОБА_14 та організації «Батьківство та розлучення», а також листом Гамбурзької регіональної організації AWO від 25.07.2025, в якому вказано, що «манера, з якою пан ОСОБА_15 говорить про ОСОБА_9 , чітко свідчить про те, що між ними існують дуже теплі та турботливі стосунки, і що добробут ОСОБА_9 має для нього велике значення... Його батьківські компетентності стали очевидними під час розмови».

Крім того, здійснення позивачем піклування про дитину, їх регулярне спілкування, проведення часу з родиною зі сторони батька підтверджується численними спільними фото, які додаються.

Той факт, що відповідач незаконно вивезла дитину з Федеративної Республіки Німеччина та утримує її в Україні підтверджується згаданими вище зверненнями позивача до поліції Гамбурга із заявою про викрадення дитини, повідомленням поліції про розслідування справи про викрадення дитини, зверненнями позивача до Федерального управління юстиції Федеративної Республіки Німеччина із заявою про сприяння поверненню дитини ОСОБА_6 (відповідно до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення) та повідомленнями Міністерства юстиції України про встановлення місця знаходження дитини, відмови матері повертати дитину до держави звичайного місця проживання.

Жодних підстав, які б унеможливлювали повернення дитини до Федеративної Республіки Німеччина, визначені ст.12, 13, 20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, не існує. Позивач не створює жодної загрози дитині, він є законослухняним громадянином, що підтверджується довідкою по відсутність судимості, виданою Федеральним управлінням юстиції 25.07.2025, має стабільний дохід, працює генеральним директором Крайової асоціації вільних вальдорфських шкіл Нижної Саксонії та Бремена (Landesarbeitsgemeinschaft der Freien Waldorfschulen in Niedersachsen und Bremen), має змогу забезпечити дитині безпечні та належні умови проживання, необхідні для всебічного розвитку дитини.

Відсутність будь-яких підстав, для відмови в поверненні дитини до Німеччини підтверджує лист Головного управління у справах молоді та сім?ї (загальна соціальна служба) Окружного управління Вандсбек від 20.10.2025, в якому вказано, що у «розпорядженні Служби немає жодних даних, які б свідчили про те, що Грегору з батьком погано, а також відсутні будь-які ознаки загрози для добробуту дитини з боку батька. Таким чином, немає жодних підстав вважати, що Грегор не може бути повернутий до батька в Німеччину... З точки зору Служби у справах молоді, не існує серйозної загрози для фізичного або психічного здоров?я дитини у разі її повернення до Німеччини (відповідно до ст. 13 абз. 1 п. b Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей). З професійної точки зору Служба у справах молоді рекомендує повернення дитини до Німеччини».

З урахуванням наведеного на підставі ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.3, 11, 18 Конвенції про права дитини, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1, 4, 11, 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та з посиланням на практику Верховного Суду, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 06.11.2025 постановлено вказану справу прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання 04.12.2025, яке за клопотанням відповідача було відкладено на 29.12.2025.

Крім цього, 01.12.2025 представник позивача подала заяву про забезпечення позову, яку ухвалою від 04.12.2025, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20.04.2026, задоволено частково та постановлено встановити ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням у справі обов`язок забезпечувати спілкування (контакт) малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_4 кожного вівторка з 18 год до 19 год за Київським часом (UTC+2) та кожної суботи з 10 до 11 год за Київським часом (UTC+2), шляхом використання телефонного та відеозв`язку (програм FaceTime або Zoom).

29.12.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання зазначає, що з заявленим позовом категорично не згідна та вважає, що задоволення такого не відповідатиме інтересам дитини.

Так, переїзд до України з Федеративної Республіки Німеччини був викликаний саме інтересами дитини. ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 та Довідкою №4656-000039398 про реєстрацію особи громадянином України.

За час проживання в ФРН місцева система охорони здоров?я не була здатна забезпечити належну медичну допомогу синові. Так, страхова медицина передбачає те, що необхідно заздалегідь шукати вільне місце, щоб записатися на прийом до лікаря і після прийому, коли треба прийти на повторний огляд знов зіштовхуєшся з тим, що треба шукати вільні дати і такі можуть бути істотно розтягнуті в часі.

Якщо користуватися не страховою медициною, а платною, то проблеми зі зверненням до лікаря немає, проте такі візити є дуже дорогими і в ситуації, коли позивач, як батько дитини не бажає приймати участь у несенні витрат щодо лікування сина, не бажає приймати участь у пошуку доступних лікарів, і вся турбота за сином, за його здоров?ям повністю лежали на відповідачу.

Підтвердження того, що позивач не турбувався за здоров?я сина, не забезпечував йому належного медичного обслуговування свідчить той факт, що ним не долучено жодного документа, який би засвідчував факт того, що він водив сина до лікарів. В нього просто таких немає.

На всі прохання відповідача долучитися до вирішення питань здоров?я сина, позивач відповідав, що в сина все добре і нічого робити не потрібно.

В той же час в Україні медицина є більш доступною, враховуючи й відвідування приватних клінік в порівнянні з вартістю аналогічних послуг в ФРН.

Так, в дитини є наступні вади здоров?я, які потребують посиленої уваги: ???Розбіжна співдружна косоокість, гіперметропія. Рекомендовано провести вправи на Синаптофорі 20 разів та хірургічне втручання з приводу косоокості; ???Пупкова грижа без непрохідності чи гангрени. Рекомендовано: сидячі ванночки із відваром ромашки, мазь левомеколю та планове оперативне лікування пупкової грижі. Також зазначено про необхідність постійного спостереження у сімейного лікаря по місцю проживання. ???Хвороба підшлункової залози; Інші тикозні розлади, розлад експресивності мови, порушення режиму сну та неспання неорганічного генезу. Рекомендовано: ЕЕГ, МРТ головного мозку, заняття з психологом, розвиток дрібної моторики, масаж комір, заборона гаджетів, дієта, аналіз крові на глютен.

Саме в Україні дитина пройшла повний огляд лікарів, перебуває під їх постійним наглядом та проходить призначене лікування. Також на даний час вирішується питання визначення часу та послідовності проведення необхідних оперативних хірургічних втручань для лікування сина, оскільки не всі хвороби можна вилікувати консервативними методами.

Натомість зі змісту позову вбачається, що позивач взагалі не в курсі проблем зі здоров?ям сина. Він долучив до позовної заяви документ про те, що син відвідував заняття з футболу, в той час як при такому діагнозі як «пупкова грижа» активні заняття спортом, різкі стрибки, силові навантаження заборонені і грати в футбол можна виключно з дозволу лікаря, який надається тільки після попереднього огляду дитини, інакше таке заняттям спортом є небезпечним для дитини, оскільки загрожує настанням невідкладного стану, який потребуватиме термінового оперативного втручання.

Іншою причиною необхідності переїзду до України є та обставина, що хлопчик не володіє німецькою мовою. Дошкільним закладом відповідачу було надано лист про те, що сину необхідно пройти мовні курси для того, щоб бути зарахованим до школи. Натомість він дуже добре володіє українською мовою і може нормально навчатися в Україні, що підтверджується його навчанням з 01.09.2025 навчається у дошкільному відділенні Ліцею №70 Львівської міської ради, де також додатково відвідує гуртки з логопедії та вивчення англійської мови.

Окрім цього, відвідує студію раннього розвитку « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у Личаківському будинку дитячої та юнацької творчості м. Львова Департаменту освіти та культури Львівської міської ради по АДРЕСА_4 , де займається ліпниною, що відповідає рекомендації лікаря щодо необхідності розвитку дрібної моторики.

Зазначає, що при вирішенні цієї категорії справ необхідно керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини, перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 червня 2014 року у справі №6-584с14.

Згідно з даними консультативного висновку лікаря-психіатра від 01.12.2025 сину поставлено попередній діагноз «Тривожний розлад неуточнений» та надано рекомендації: безпечне, чуйне середовище для дитини, регулярні заняття з психологом. Окрім цього, у висновку лікар зазначила про те, що син не хоче бачити тата, згадує епізод, де тато мив його статеві органи і йому це не сподобалось. Каже, що йому комфортніше живеться в Україні, і що він ідентифікує себе українцем. Зазначає про те, що дівчина його тата до нього погано ставилась. Каже, що не хоче щоб тато дзвонив до нього, бо він не знає німецької мови. Казав, що боїться тата, боїться, що тато забере його від мами.

Вважає, що цей висновок лікаря-психіатра є дуже важливим, оскільки встановлює дійсну психологічну ситуацію дитини та її бажання, які свідчать про бажання дитини жити з матір?ю.

Хлопчик повністю інтегрувався у мовне та культурне середовище України, володіє українською мовою, яка є для нього мовою спілкування, навчання та емоційного вираження, а відсутність знання німецької мови створює серйозний ризик психологічної травматизації та соціальної дезадаптації у випадку примусового переміщення сина до ФРН, оскільки дитина втратить можливість ефективного спілкування та навчання у новому середовищі.

Повернення до ФРН, де панує інша мова, означатиме для дитини на довгий проміжок часу, можливо навіть на роки, повну втрату комунікаційного фундаменту з оточуючими, неможливість висловлення своїх бажань та почуттів, і така ситуація неминуче загрожуватиме правам дитини на освіту та всебічний розвиток, що прямо суперечить найкращим інтересам дитини.

За період проживання в Україні дитина сформувала стійке та свідоме первинне соціальне оточення на території України, яке включає сім?ю, а саме: матір, бабу та діда, з якими проживає дитина, які й забезпечують її емоційну стабільність. Різке вилучення дитини зі звичного соціального, дошкільного та культурного середовища, до якого дитина глибоко адаптувалася, неминуче призведе до значної психологічної шкоди, порушення її емоційної рівноваги та відчуття безпеки.

Окрім цього, батько дитини неодноразово вчиняв відносно відповідача в присутності дитини домашнє насильство, через що вона неодноразово зверталася до центрів надання підтримки постраждалим від домашнього насильства.

Також, позивач, як батько, попри те, що не цікавиться станом здоров?я дитини, у період спілкування з сином не дбав про забезпечення сина дієтою та здоровим харчуванням. Після повернення від батька син часто скаржився на болі в животику, що змушувало відповідача вживати невідкладних заходів щодо надання сину медичної допомоги.

Також, позивач у справі не забезпечував у період спілкування з сином належних умов проживання, не слідкував за тим, щоб дитина було одягнена відповідно до погодніх умов, що часто призводило до того, що він віддавав сина хворим.

Звертає увагу суду на те, що жодного разу, коли син будучи з батьком захворів чи скаржився на болі в животику чи інші проблеми зі здоров?ям, позивач у справі не забезпечив надання сину медичної допомоги, не завів на прийом до лікаря, що підтверджується відсутністю доданих до позову відповідних документів, складених за наслідками медичного огляду.

Також, звертає увагу на те, що за час перебування сина в Україні позивач ухиляється від виконання свого батьківського обов?язку щодо утримання сина, він взагалі не перераховує кошти на утримання сина, а під час перебування сина з позивачем останній часто не здійснював піклування за сином, а віддавав його під нагляд стороннім людям, зокрема своїй співмешканці.

Окрім цього, позивач не має у ФРН власного житла, не володіє українською мовою, а син не володіє німецькою. Виникає питання яким чином позивач збирається спілкуватися з сином, вирішувати його нагальні потреби, забезпечувати його право на освіту, на гармонійні і комфортні умови проживання, коли відсутній банальний мовний контакт.

З огляду на наведене, вважає, що задоволення позову суперечитиме інтересам дитини та завдасть їй непоправної психологічної шкоди, порушення її емоційної рівноваги та відчуття безпеки, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Щодо посилання позивача на рішення Окружного суду Гамбург-Вандсбек від 17.03.2025 у справі №732F66/22, зазначає, що з аналізу його змісту вбачається факт порушення з боку суду при його ухваленні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та нехтування загальновизнаного принципу пріоритету найкращих інтересів дитини, а тому таке не повинно враховуватися при розгляді даної справи.

Також вважає, що заявлений позов спрямований на порушення прав громадянина України ОСОБА_17 , передбачених ст. ст. 25, 33 Конституції України, оскільки у випадку задоволення такого, фактично громадянина України має бути вигнано за межі України та порушено право сина на вільне залишення території України та право в будь-який час повернутися в Україну, що є неприпустимим та становить самостійну підставу для відмови у задоволенні позову.

Необґрунтованими також вважає доводи позивач про те, що проживання сина в України не відповідає його інтересам, через те, що Україна перебуває в стані війни, постійні обстріли, що здійснюються рф, в тому числі цивільних об?єктів, що є небезпечним для життя та здоров?я дитини, натомість у ФРН дитина має безпечні та комфортні умови проживання, оскільки м. Львів не належить до зони активних бойових дій, а також не є окупованою територією, а тому покликання позивача на запровадження в Україні воєнного стану не є достатньою підставою для задоволення позову, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №563/947/23 (провадження №61-8465св24), де суд зазначив: «Суди першої й апеляційної інстанції правильно виснували, що запровадження в Україні воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини разом з одним із батьків. Загальновідомим фактом є те, що територія Рівненської області не належить до зони активних бойових дій і не є окупованою ні повністю, ні в частині».

В той же час доводи щодо безпечності перебування дитини у м. Гамбург спростовуються подіями, які мали місце протягом 2023-2025 років та які прямо загрожували життю та здоров?ю тих, хто там живе, зокрема ІНФОРМАЦІЯ_5 у німецькому Гамбурзі відбулася стрілянина в результаті якої не менше семи людей загинули, також щонайменше вісім людей отримали поранення; 09.04.2023 у Гамбурзі пожежна служба попередила населення про токсичний дим після великої пожежі на кількох складах в районі Ротенбургсорт, ІНФОРМАЦІЯ_6 в порту німецького Гамбурга на території компанії, що займається переробкою металобрухту, спалахнув вогонь, з яким пожежники боролися понад вісім годин. Через загоряння величезна хмара чорного диму здійнялася над містом. Мешканців попереджали, щоб вони не виходили на вулицю й зачинили вікна та двері; 23.05.2025 на одній з платформ центрального залізничного вокзалу у місті Гамбург жінка влаштувала різанину, поранивши 18 осіб, шестеро з яких отримали поранення, що загрожували життю. Усі ці події є загальновизнаними фактами про які зазначалося у новинах.

В підготовчому засіданні 29.12.2025 за клопотанням представника позивача з метою ознайомлення з відзивом на позовну заяву, а також обговорення можливості мирного врегулювання спору, в судовому засіданні оголошено перерву до 05.02.2026.

16.01.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій остання просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зазначає, що відповідач посилається на наявність у дитини громадянства України на підставі свідоцтва про народження та відповідної довідки, однак ці документи та рішення ГУ ДМС були оформлені в травні й червні 2025 року, тобто вже після незаконного вивезення дитини з ФРН до України. Більше того, згідно з практикою Верховного Суду (зокрема, постановою від 25.07.2018 у справі № 755/12339/17), громадянство дитини не має значення для вирішення спорів у межах Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, оскільки повернення особи пов?язується виключно з місцем її постійного проживання та забезпеченням якнайкращих інтересів.

Безпідставними вважає твердження відповідача про неналежну якість медицини в ФРН та байдужість позивача до здоров`я сина, оскільки Німеччина має один із найвищих рівнів медичного обслуговування в Європі, а позивач завжди активно піклувався про дитину, що підтверджується його зверненням до Окружного суду Гамбурга щодо одноосібної опіки через незабезпечення матір`ю лікування хлопчика. Надані медичні документи, листи представника дитини та звіти соціальних організацій доводять, що саме відповідач ігнорувала рекомендації лікарів щодо логопеда й ерготерапевта та приховувала медичну картку, а з березня 2025 року вона повністю ізолювала батька від інформації про стан сина.

Такими, що не відповідають дійсності вважає і викладені у відзиві твердження відповідача про необхідність переїзду через неволодіння дитиною німецькою мовою. Так, у заяві про зарахування до школи від 20.12.2024 відповідач сама вказувала німецьку серед мов спілкування сім`ї, у звіті організації «Батьківство та розлучення» підтверджувала, що син говорить німецькою під час покупок, а в наданому нею висновку психіатра від 04.04.2025 зазначено, що дитина спілкується п`ятьма мовами. Крім того, володіння ОСОБА_9 німецькою мовою та його міцний зв`язок із батьком наочно підтверджуються відеозаписами їхнього спілкування за 20232025 роки.

Вважає, що у відзиві відповідач безпідставно посилається на консультативний висновок лікаря-психіатра від 01.12.2025 як на доказ бажання дитини жити з матір?ю, оскільки сам документ такої інформації не містить, а лише фіксує підвищену тривожність без встановлення її причин. Навпаки, зазначена у висновку поведінка дитини (пошук схвалення у матері, уникнення відповідей про батька) вказує на ймовірний психологічний вплив з боку відповідача. Крім того, наданий висновок ґрунтується виключно на односторонніх даних матері, не містять жодних відомостей про небезпеку чи насильство з боку батька і не рекомендують обмежувати з ним контакти. Натомість щонайменше чотири примусові візити до психіатрів за короткий період (листопад-грудень 2025 року), організовані відповідачем суто для штучного створення доказів у справі, лише травмують дитину та негативно впливають на її психологічний стан.

Наявна у висновку інформація свідчить про залучення дитини матір?ю у конфлікт, що є формою психологічного насильства і власне було причиною звернення позивача 06.02.2025 до Окружного суду Гамбург-Вандсбек (справа №732F34/25) з позовом про надання йому одноосібної опіки та зміну місця проживання дитини Грегора. Наявність міжособистісного конфлікту та залучення до нього дитини також зафіксовано у звіті організації «Батьківство і розлучення» від 03.03.2025 та листі Головного управління у справах молоді та сім?ї від 20.10.2025, де через загострення ситуації рекомендовано призначення судової експертизи. Натомість відповідач, з метою уникнення проведення цієї експертизи в рамках німецького судового провадження, незаконно вивезла дитину з ФРН.

З моменту народження Грегора позивач відігравав важливу роль у його житті та створив усі умови для його розвитку. Задля збереження постійного контакту з сином після розлучення він переїхав за відповідачем з ОСОБА_18 до ОСОБА_11 , попри необхідність щодня долати 150 кілометрів до роботи. Позивач регулярно проводив час із дитиною, забирав із садка, організовував спільні канікули за кордоном, святкував Різдво та облаштував для сина власну кімнату з іграшками. Його активна участь та щирий інтерес до розвитку Грегора підтверджуються звітами дитячого садка, організації «Батьківство та розлучення» та листом організації AWO.

Попри прагнення позивача до стабільного спілкування, відповідач систематично перешкоджала виконанню судових рішень щодо опіки, переносила зустрічі та налаштовувала сина проти батька. Через неможливість позасудового врегулювання конфлікту та постійне чинення перешкод позивач був змушений звертатися до суду для захисту свого права на спілкування, а згодом і з позовом про надання йому одноосібного права на батьківську опіку.

Вважає, що відповідач умисно вчиняє дії, які спрямовані на відчуження дитини від позивача, налаштовує дитину проти нього, що спричиняє втрату будь-якого контакту, що призводить до руйнування психологічного та емоційного зв?язку між батьком та сином, дитина поступово втрачає спогади про батька та відвикає від нього. Звичний режим та умови життя дитини, які сформувалися за місцем її постійного проживання у Федеративній Республіці Німеччина, незаконно порушуються відповідачем з березня 2025 року.

Звинувачення відповідача у вчиненні позивачем домашнього насильства, з огляду на презумпцію невинуватості, є голослівними та повністю спростовуються доданими до позову документами, зокрема довідкою про відсутність судимості та звітами профільних організацій, а жодного належного доказу, який підтверджував би протиправну поведінку позивача відповідачем не представлено.

Не відповідають дійсності і викладені у відзиві доводи відповідача про ухилення позивача від утримання сина, оскільки саме через неправомірні дії відповідача та повне ігнорування дзвінків і повідомлень із березня по грудень 2025 року позивач був позбавлений можливості допомагати дитині напряму. Попри це, позивач із квітня 2025 року щомісячно перераховує кошти на спеціально відкритий накопичувальний рахунок для сина, що підтверджується банківською випискою. Також позивач надсилав відповідачу повідомлення із запитаннями щодо потреб дитини, проте відповідач відмовилась від будь-якої допомоги.

Представлена відповідачем переписка зі звинуваченнями у неналежному догляді за дитиною є маніпулятивною та повністю спростовується матеріалами справи, а також були предметом перевірки під час судових процесів у Німеччині й не знайшли жодного підтвердження з боку представників організацій «Батьківство та розлучення», AWO чи суду. Навпаки, долучені відеозаписи та письмові докази доводять, що Грегор із задоволенням проводив час із батьком, який під час зустрічей забезпечував сину належний догляд, допомагав із гігієнічними процедурами та успішно відучував від підвузників за рекомендацією вихователів садка, що повністю відповідало найвищим інтересам дитини.

26.01.2026 від відповідача надійшло заперечення, у якому остання просить відмовити у задоволенні позовної заяви. Зазначає, що позивач не спростував доводи, наведені у відзиві про те що син має проблеми зі здоров`ям, як і те, що деякі з них можна вирішити виключно хірургічним втручанням.

Також не спростовано доводи відповідача про те, що позивач ухиляється від виконання свого батьківського обов`язку щодо утримання сина та взагалі не перераховує кошти на утримання сина, а викладені у відповіді на відзив доводи про те, що син володіє німецькою мовою не відповідають дійсності.

В підготовчому засіданні прийнято та долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 29.12.2025, відповідь на відзив, подану 16.01.2026 та заперечення, зареєстроване 26.01.2026, відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви до спільного розгляду з первісним позовом, задоволено клопотання представника відповідача про долучення доказів, зареєстроване 03.02.2026, частково задоволено клопотання представника позивача про виклик та допит свідків, зареєстроване 05.02.2026, та у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в підготовчому засіданні оголошено перерву до 20.02.2026, яке за клопотання відповідача відкладено на 11.03.2026.

В підготовчому засіданні частково задоволено клопотання представника позивача про долучення доказів, зареєстроване 05.02.2026, задоволено клопотання представника позивача про долучення доказів, зареєстроване 10.03.2026, частково задоволено заявлене в підготовчому засіданні клопотання представника відповідача про долучення доказів.

Ухвалою підготовчого засідання від 11.03.2026 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.03.2026, у якому оголошено перерву для виклику свідків до 09.04.2026 та у зв`язку із закінченням робочого часу до 20.04.2026, яке за клопотанням відповідача було відкладено на 07.05.2026, а в подальшому оголошено перерву до 21.05.2026.

В судовому засіданні 09.04.2026 заслухано з участю психолога пояснення малолітнього ОСОБА_6 , який суду повідомив, що проживає з мамою, дідусем і бабусею, ходить в садочок. Тато проживає в Німеччині і дитина з ним бачилась давно. Не хоче, щоб тато приїжджав чи розмовляти з ним, оскілки боїться, що той забере його від мами. В той же час над запитанням чи хотів би, щоб тато забрав їх разом з мамою задумався.

Крім цього, в судових засіданнях задоволено ряд клопотань сторін про долучення доказів, а також відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової психологічної експертизи.

Крім цього, ухвалою судового засідання від 04.05.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про заміну заходів забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання незаконним вивезення та утримування дитини на території України, повернення дитини.

В судовому засіданні 09.04.2026 допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_5 суду повідомив, що вони з відповідачем познайомились у 2019 році, а після того як остання завагітніла одружилися у 2020 році та ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син. Позивач брав активну участь у вихованні дитини. Оскільки відносини з відповідачем погіршились, а сеанси у психолога не дали можливості їх налагодити у вересні 2021 року вирішили розірвати стосунки. Відповідач переїхала з ОСОБА_19 у Гамбург і позивач надавав фінансову допомогу 1100 євро на місяць. Позивач проживав у ОСОБА_19 , однак відвідував сина в Гамбурзі, а згодом з метою налагодження стосунків переїхав до ОСОБА_11 , незважаючи на те, що відстань на роботу становила 300 км. Весною 2022 року сторони офіційно розірвали шлюб. Позивач сплачував аліменти на дитину. В подальшому за ініціативи позивача судом в Гамбурзі було встановлено порядок спілкування з дитиною, згідно з яким позивач проводив з сином по кілька днів в тиждень, дитина в нього ночувала, вони разом їздили на відпочинок за кордон та спілкувалися німецькою мовою. Разом з тим, на даний час позивач вивчає українську мову, щоб забезпечити ще комфортніше спілкування з сином. У зв`язку з незаконним вивезенням відповідачем сина в Україну, судові процеси, що тривали у Гамбурзі було зупинено. Вважає, що питання опіки має вирішувати саме суд в Гамбурзі. Щодо звинувачень відповідача про насильство до дитини, то такі вважає безпідставними. Додатково зазначив, що відповідач не дає спілкуватися з сином та не виконує ухвалу суду про забезпечення позову.

Крім цього, представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково зазначила, що відповідач досі не дає батькові спілкуватися з дитиною, хоча позивач регулярно сплачує аліменти на дитину.

Відповідач та її представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав, викладених у відзиві та запереченні. В той же час відповідач підтвердила, що у березні 2025 року виїхала з сином в Україну без згоди на те позивача, а також надходження на даний час від останнього на її рахунок аліментів на утримання дитини.

Представник третьої особи в судовому засіданні у вирішенні справи поклалася на розсуд суду та просила ухвалити рішення у найкращих інтересах дитини.

Заслухавши пояснення учасників справи, а також покази позивача, допитаного в якості свідка, та пояснення дитини, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року № 3303 (далі - Конвенція 1980 року, Гаазька конвенція), переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

У частині другій статті 3 Конвенції 1980 року передбачено, що права піклування, про які йдеться в частині першій цієї норми, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Підстави виникнення правового зв`язку між дитиною і заявником повинні визначатися відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно проживала.

Право піклування в контексті Конвенції 1980 року охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.

Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулася із заявою про повернення дитини на підставі Конвенції 1980 року.

Відповідно до статті 12 Конвенції 1980 року якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Таким чином, виходячи зі змісту Конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити: 1) що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частина перша статті 3); 2) переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частина перша статті 3); 3) заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частина перша статті 3).

Разом із тим частиною другою статті 12, частинами першою та другою статті 13 та статтею 20 Конвенції 1980 року визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання. Зокрема, якщо у ході розгляду справи суд виявить, що заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування (пункт «а» частина перша статті 13); заявник дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (пункт «а» частина перша статті 13); існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частина перша статті 13); з моменту переміщення пройшло більше року і дитина прижилася у новому середовищі (частина друга статті 12); чи є країна, з якої дитину вивезено, країною її постійного проживання за законами цієї країни (стаття 3).

Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція 1980 року покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.

У Конвенції 1980 року міститься вичерпний перелік обставин, за наявності яких, якщо минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, суд, незважаючи на положення частини першої статті 12, має право відмовити в поверненні дитини до постійного місця проживання: якщо у заявника на момент переміщення або утримання відсутнє право піклування стосовно дитини, яке виникло на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави, або якщо таке право піклування не порушене (стаття 3); або особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування (пункт «а» частини першої статті 13); існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13); якщо дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частина друга статті 13); якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).

Розглядаючи обставини, про які йдеться у статті 13 Конвенції 1980 року, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, надану центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.

При цьому відповідно до статті 19 Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

У постанові Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14 та постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №552/1759/19 викладений висновок щодо застосування статей 3, 12, 13, 20 Конвенції 1980 року за аналогічних обставин справи.

Так, вирішуючи питання повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Конвенцією 1980 року, суд, ураховуючи найвищі інтереси дитини, повинен дослідити, чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (статті 3 та 12 Конвенції 1980 року). При цьому суд повинен переконатись у наявності (відсутності) винятків, передбачених статтями 13 та 20 Конвенції 1980 року, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави. Під згодою на переміщення необхідно розуміти погодження піклувальника (письмове або усне, за наявності доказів) на переїзд дитини до іншої країни на постійне або тимчасове проживання.

Про мовчазну згоду можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини.

Отже, розглядаючи заяви про повернення дитини до країни постійного проживання, суди відповідно до статті 3, частини першої статті 12 Конвенції 1980 року повинні насамперед встановити, чи було переміщення або утримання дитини неправомірним до часу звернення піклувальника із заявою.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергову увагу приділяють якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Сторонами визнано та підтверджується матеріалами справи, що вони перебували у шлюбі з 14.02.2020 до ІНФОРМАЦІЯ_7 та є батьками ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Гамбург Федеративної Республіки Німеччина (т.1 а.с.22-23).

Як вбачається з матеріалів справи місце проживання дитини було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 , ліва сторона, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання від 10.12.2020 (т.1 а.с.96-97), а з 29.03.2021 за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання від 18.03.2025 (т.1 а.с.98-99).

Дитина отримувала медичні послуги в закладах охорони здоров?я ОСОБА_11 , що підтверджується довідкою лікаря-спеціаліста з дитячої та підліткової медицини ОСОБА_12 від 27.03.2025, в якій зазначено, що Грегор регулярно приходить на прийоми до лікаря з 11.11.2021 (т.1 а.с.100-101), а також медичною випискою від 25.03.2025, виданою лікарем-спеціалістом з дитячої та підліткової медицини ОСОБА_13 (т.1 а.с.102-103).

Крім цього, Грегор з 01.01.2023 відвідував дитячий садок SterniPark, який знаходиться в м.Гамбург, що підтверджується довідкою від 13.03.2025, виданою керівником дошкільного навчального закладу (т.1 а.с.104-105), а також відвідував секцію з футболу, що підтверджується довідкою від 11.08.2025, виданою Гімнастичним та спортивним клубом Флестедт, в якій вказано, що Грегор регулярно та з великим задоволенням до березня 2025 року брав участь у тренуваннях з футболу для вікових груп 2020/2021 років народження (т.1 а.с.111-112).

20.12.2024 відповідач подала заяву №C2A7K8 про зарахування дитини до підготовчого класу Школи на Уленгорсті, у якій також зазначено місцем проживання дитини АДРЕСА_3 (т.1 а.с.106-107).

Листом від 03.04.2025 ОСОБА_20 на ОСОБА_21 повідомила про зарахування Грегора до підготовчого класу школи (т.1 а.с.109-110).

Сторонами визнано, що у березні 2025 року відповідач з сином без згоди на те позивача виїхала з Федеративної Республіки Німеччина в Україну.

З урахуванням наведеного суд вважає встановленою ту обставину, що дитина постійно проживала у Федеративній Республіці Німеччина безпосередньо перед її переміщенням в Україну.

Також судом встановлено, що у Федеративній Республіці Німеччина між сторонами відбувалося ряд сімейних судових проваджень, зокрема щодо врегулювання порядку спілкування з дитиною, у тому числі під час канікул, порядку побачень дитини з батьком, визначення місця проживання дитини з батьком (т.1 а.с.31-70, 77-82).

Сторонами визнано, що позивач востаннє бачив сина на території Федеративної Республіки Німеччина 03.03.2025. В цей день він передавав дитину матері після спільно проведеного часу. Дитину прийняла бабуся по лінії матері ОСОБА_10 за адресою місця проживання дитини з відповідачем: АДРЕСА_1 . Наступна зустріч позивача з сином мала відбутися 10.03.2025, але за адресою місця проживання відповідач з дитиною були відсутні, відповідач на телефонні дзвінки позивача не відповідала.

10.03.2025 позивач звернувся до поліції Гамбурга із заявою про вчинення злочину за фактом викрадення дитини. Справу під номером 031/1К/0166529/2025 з 02.07.2025 розглядає Прокуратура м. Гамбурга. Вказані факти підтверджуються листом комісара кримінальної поліції Гамбурга від 01.09.2025 (т.1 а.с.75-76).

02.04.2025 позивач звернувся до Федерального управління юстиції Федеративної Республіки Німеччина із заявою про сприяння поверненню дитини ОСОБА_6 відповідно до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 (т.1 а.с.83-90).

Листом від 02.07.2025 № 94199/108848-32-25/12.2 Міністерство юстиції України повідомило позивача, що відповідач відмовилась добровільно повернути дитину до Німеччини, тому позивачу рекомендовано ініціювати судовий розгляд щодо повернення дитини у компетентному українському суді (т.1 а.с.94-95).

З урахуванням наведеного, суд вважає встановленим, що позивач не лише не надавав згоду на виїзд дитини з Федеративної Республіки Німеччина в Україну, а й взагалі не був повідомлений відповідачем про такі наміри, а дізнавшись про це одразу ж почав вживати заходів для встановлення місця перебування сина та його повернення до місця постійного проживання, а засобами поштового зв`язку 26.10.2025, тобто у межах річного строку з дня вивезення матір`ю дитини з Федеративної Республіки Німеччина до України, звернувся до суду із цим позовом.

Також суд бере до уваги прагнення позивача до здійснення піклування і про реалізацію ним своїх батьківських прав щодо малолітньої дитини, що підтверджується представленим позивачем листом Гамбурзької регіональної організації AWO від 25.07.2025 (т.1 а.с.115-116), в якому вказано, що «манера, з якою пан ОСОБА_15 говорить про ОСОБА_9 , чітко свідчить про те, що між ними існують дуже теплі та турботливі стосунки, і що добробут ОСОБА_9 має для нього велике значення... Його батьківські компетентності стали очевидними під час розмови… Немає сумнівів у тому, що пан ОСОБА_15 не хоче втратити зв`язок зі своїм сином, і що він щиро прагне, або Грегор мав можливість регулярно спілкуватися з ним як з батьком».

Здійснення позивачем піклування про сина підтверджується також листом дитячого садка SterniPark від 14.07.2025 (т.1 а.с.113-114), в якому вказано: «з нашої педагогічної точки зору існувала стабільна та довірлива прив?язаність до обох батьків. У повсякденних ситуаціях було видно, що ОСОБА_9 мав упевнені та теплі стосунки як з матір?ю, так і з батьком. Обидва батьки виявляли зацікавленість у розвитку ОСОБА_9 та брали участь в обміні думками з педагогічною командою. Вони кожен у різний час відвідували батьківські збори. Крім того, відбулася розмова про розвиток за участю обох батьків, під час якої вони проявили відкритість та зацікавленість».

Крім того, здійснення позивачем піклування про дитину, їх регулярне спілкування, проведення часу з родиною зі сторони батька підтверджується спільними фото, долученими до позовної заяви (т.1 а.с.122).

Велика Палата Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 26 листопада 2013 року (заява № 27853/09) у справі «X проти Латвії» (далі - рішення ЄСПЛ) розглядала питання, пов`язані з поверненням дитини відповідно до положень Гаазької конвенції, та встановила, що заявник зазнала непропорційного втручання в її право на повагу до свого сімейного життя, оскільки під час процесу прийняття рішень в рамках національного законодавства недотримано процесуальних вимог, притаманних статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а Ризький окружний суд не здійснив ефективного розгляду тверджень заявниці за статтею 13 (b) Гаазької конвенції. У пунктах 93-108 рішення наведено ряд висновків, які доводять необхідність додержання прав дитини, з`ясування судом усіх обставин, а також наслідків переміщення дитини.

Стосовно питання про взаємозв`язок між Конвенцією та Гаазькою конвенцією ЄСПЛ у пункті 93 зазначеного рішення повторив, що у сфері міжнародного викрадення дітей зобов`язання, які накладаються статтею 8 на Договірні держави, повинні тлумачитися у світлі вимог Гаазької конвенції і вимог Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, а також відповідних норм і принципів міжнародного права, застосовних у відносинах між Договірними державами.

Цей підхід включає в себе комбіноване і гармонійне застосування міжнародних документів, зокрема Конвенції та Гаазької конвенції, беручи до уваги їх мету та наслідки для захисту прав дітей і батьків. Таке застосування міжнародно-правових актів не повинно призводити до конфлікту чи протиставлення різних міжнародних договорів за умови, що ЄСПЛ може виконувати своє завдання в повному обсязі, а саме «забезпечити дотримання зобов`язань, прийнятих на себе Високими Договірними Сторонами» Конвенції, шляхом тлумачення та застосування положень Конвенції у спосіб, який робить її гарантії практичними та ефективними (пункт 94 рішення ЄСПЛ).

Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено в межах свободи розсуду, що надається державам у таких питаннях, справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку, беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини» (пункт 95 рішення ЄСПЛ).

ЄСПЛ наголошує, що існує широкий консенсус - у тому числі в міжнародному праві - на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе (пункт 96 рішення ЄСПЛ).

Такий підхід закладений і в Гаазькій конвенції, яка пов`язує цей інтерес до відновлення статусу-кво за допомогою винесення рішення про негайне повернення дитини до країни її постійного проживання у разі незаконного викрадення, при цьому беручи до уваги той факт, що неповернення дитини іноді може бути виправдане об`єктивними причинами, які відповідають інтересам дитини, тим самим пояснюючи існування винятків, особливо у разі серйозного ризику того, що повернення дитини піддасть її фізичній чи психологічній шкоді або іншим чином помістить її в нестерпну ситуацію (стаття 13, перший абзац, (b). ЄСПЛ також зазначає, що Європейський Союз дотримується тієї ж філософії в рамках системи, що включає лише держав-членів ЄС, яка заснована на принципі взаємної довіри. Постанова Європейської Ради (ЕС) від 27 листопада 2003 року № 2201/2003, що стосується юрисдикції та визнання і виконання судових рішень у сімейних справах та в справах батьківської відповідальності, положення якої про викрадення дітей доповнюють ті положення, які вже закладені в Гаазькій конвенції, так само посилається в преамбулі на найкращі інтереси дитини, тоді як стаття 24 § 2 Хартії основних прав наголошує, що в усіх діях, пов`язаних з дітьми, найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговим міркуванням (пункт 97 рішення).

Таким чином, не лише зі статті 8 Конвенції, а й із Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній винятки з принципу своєчасного повернення дитини до країни її постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно.

Найкращі інтереси дитини не співпадають з інтересами батька або матері, за винятком і настільки, наскільки вони неминуче мають спільні різноманітні критерії оцінки, пов`язані з індивідуальною особистістю дитини, загальною та конкретною ситуацією. Тим не менш, їх не можна сприймати в ідентичній манері, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або ж приймає рішення по суті заяви про батьківську опіку або батьківські права, враховуючи, що останнє судове провадження в принципі не має нічого спільного з намірами Гаазької конвенції (пункт 100 рішення ЄСПЛ).

Таким чином, в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а)) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b)), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть, в першу чергу, перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із заінтересованими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого ЄСПЛ розглядає відповідно до Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою.

ЄСПЛ вважає, що гармонійне тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Гаазької конвенції може бути досягнуте за умови дотримання таких двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 зазначеної конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб ЄСПЛ мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті. По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції (пункт 106 рішення ЄСПЛ).

Таким чином, ЄСПЛ вважає, що стаття 8 Конвенції накладає на державні органи таке процесуальне зобов`язання: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні не лише розглянути вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі її повернення, а й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у взятті до уваги заперечень щодо повернення, яке може підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитимуть вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі винятків, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько.

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулась зміна місця проживання дитини.

Заперечуючи проти повернення дитини до місця її постійного проживання, відповідач вважає, що задоволення позову суперечитиме інтересам дитини та завдасть їй непоправної психологічної шкоди, порушення її емоційної рівноваги та відчуття безпеки, та посилається, зокрема на те, що хлопчик повністю інтегрувався у мовне та культурне середовище України, володіє українською мовою, яка є для нього мовою спілкування, навчання та емоційного вираження, а відсутність знання німецької мови створює серйозний ризик психологічної травматизації та соціальної дезадаптації у випадку примусового переміщення сина до ФРН.

Окрім цього, батько дитини неодноразово вчиняв відносно відповідача в присутності дитини домашнє насильство, через що вона неодноразово зверталася до центрів надання підтримки постраждалим від домашнього насильства.

Також вважає, що позивач не забезпечував сину належних умов проживання, здорового харчування та одягу за погодою, а також жодного разу не звертався про надання дитині медичної допомоги під час хвороби чи скарг на біль у животі.

Окрім цього, позивач не має у ФРН власного житла.

Разом з тим, як зазначалося вище обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція 1980 року покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вказаним вимогам відповідачем не представлено належних та допустимих доказів на підтвердження вищевказаних доводів. Долучені до відзиву копії листа заступника керівника Галицької окружної прокуратури від 20.11.2025 №14.50/79-516-25 (т.2 а.с.45) та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т.2 а.с.46) взагалі не містять жодних відомостей про вчинення позивачем будь-яких протиправних дій, а тексти переписки сторін (т.2 а.с.49-74) є неповними і в переважній більшості містять лише електронні листи самої відповідача та свідчать про наявність конфлікту між батьками дитини, проте не є доказом наявності загрози для дитини.

Представлений відповідачем висновок психолога за результатами проведення опитування в судовому засіданні ОСОБА_22 (т.3 а.с.100-102) також не свідчить про те, що повернення до постійного місці проживання поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, оскільки переживання дитини обумовлені страхом розлуки з матір`ю, в той час як навіть ухвалення рішення суду про задоволення позову не матиме таких наслідків.

Копії медичних документів (т.2 а.с.37-44) можуть лише свідчати про виконання відповідачем свого обов`язку дбати про фізичний розвиток дитини, однак не є доказом невиконання такого у Федеративній Республіці Німеччина.

Долучені до відзиву листи (т.2 а.с.47, 48), які свідчать про неодноразове звернення відповідача до центрів надання підтримки постраждалим від домашнього насильства не є достатніми для висновку про те, що відповідач була жертвою домашнього насильства, враховуючи також те, що домашнє насильство є кримінальним правопорушенням згідно з законодавством Федеративної Республіки Німеччина, а жодних доказів звернення відповідача з цього приводу до органів поліції матеріали справи не містять. В той же час позивачем долучено до позовної заяви довідку про несудимість (т.1 а.с.129-130).

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа №2-4237/12, провадження №61-18331св18) по справі з подібними фактичним обставинами зроблені такі висновки: «Під час розгляду питання про повернення дитини до держави її походження не вирішується питання встановлення особи, котрій у майбутньому буде надано право піклування про дитину.

По суті питання про піклування та надання одному або обом батькам опікунських прав належить до юрисдикції компетентних органів тієї держави, на території якої дитина мала постійне місце проживання, допоки не була переміщена (статті 16, 19 Гаазької Конвенції 1980 року).

Суди першої та апеляційної інстанцій вдалися до з`ясування обставин, які не є предметом доказування у спорах щодо повернення дитини у контексті мети та цілей Гаазької Конвенції 1980 року, зокрема наявності чи відсутності у матері та батька житла у власності, можливості забезпечення належних умов для проживання малолітньої дитини, питання психологічного ставлення дитини до кожного з батьків, реалізації матір`ю батьківських обов`язків стосовно догляду, утримання та виховання дитини в Україні».

З огляду на наведену правову позицію доводи і заперечення відповідача, які стосуються неспроможності позивача забезпечити належні умови проживання і виховання дитини уФедеративної Республіки Німеччина, і навпаки - вже створені умови проживання для дитини тут в України, не відносяться до предмета спору.

У справі не надано переконливих доказів того, що повернення дитини до держави її постійного місця проживання (Федеративної Республіки Німеччина), спілкування із родичами, вивчення культури та мови країни походження поставить під загрозу заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди.

У справі також відсутні докази на підтвердження того, що ініційовані у країні постійного місця проживання дитини судові процедури щодо участі батьків в утриманні і вихованні дитини є неефективними та такими, що завдають (чи можуть завдати) шкоду дитині.

Отже, відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що повернення дитини у країну її постійного проживання створить загрозу її життю, здоров`ю, нормальному розвитку.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд не встановив обставин, що свідчать про існування серйозного ризику того, що повернення малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до держави його походження поставить під загрозу заподіяння йому фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Згідно із ч.1, 2 ст.12 Конвенції якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст.3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї договірної держави, де перебуває дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

З урахуванням наведеного, встановивши, що відповідач незаконно змінила місце проживання дитини, оскільки перемістила її з Федеративної Республіки Німеччина в Україну без згоди батька, чим порушила права останнього піклуватися про дитину, хоча позивач такі ефективно здійснював безпосередньо до переміщення дитини, а відповідач не довела, що позивач фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або дав згоду на переміщення чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення та визнає незаконним вивезення та утримування ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вважає за необхідне покласти на відповідача ОСОБА_2 обов`язок повернути малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання в Федеративній Республіці Німеччина, а у разі якщо рішення не буде виконано відповідачем в добровільному порядку, - обов`язок передати малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України батьку ОСОБА_4 для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Федеративну Республіку Німеччина.

При цьому, суд не вбачає за можливе взяти до уваги думку малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки останній не досягнув достатнього віку і рівня зрілості.

В той же час, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про відібрання дитини і її передання позивачу для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Федеративну Республіку Німеччина, оскільки такі є передчасними, вони стосуються неіснуючого можливого майбутнього, що можуть виникнути і стосуються питань виконання рішення.

Також суд не вбачає підстав допустити негайне виконання рішення суду в частині повернення дитини до Федеративної Республіки Німеччина, оскільки згідно з п.5 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала, в той час як судом у задоволенні позовних вимог про відібрання дитини відмовлено.

Задовольняючи частково позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати, що становлять 5450 грн. 40 коп. (4844,80 грн. + 605,60 грн.) судового збору та 100149 грн. 38 коп. витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 63359 грн. 87 коп. (105599,78грн.*3 задоволені позовні вимоги/5 пред`явлених позовних вимог).

Керуючись ст.12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 293, 352, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Визнати незаконним вивезення та утримування ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

???Зобов?язати ОСОБА_2 повернути малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця постійного проживання в Федеративній Республіці Німеччина.

???Якщо рішення не буде виконано ОСОБА_2 в добровільному порядку, зобов?язати ОСОБА_2 передати малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України батьку ОСОБА_4 для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Федеративну Республіку Німеччина.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 63359 грн. 87 коп. (шістдесят три тисячі триста п`ятдесят дев`ять гривень вісімдесят сім копійок) судових витрат.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце проживання: АДРЕСА_7 , адреса для листування: АДРЕСА_8 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,

Третя особа: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, місцезнаходження: 79017, м.Львів, вул.Левицького, 67, код ЄДРПОУ 04056109.

Повне судове рішення складене 01.06.2026.

Суддя: Р.Я. Головатий