Рішення № 137045688, 01.06.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

01.06.2026

ЄУН 389/1194/26

Провадження №2/389/628/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

У складі: головуючого судді - Українського В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гой І.С.

представника позивача - Корсун Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду у місті Знам`янка Кіровоградської області в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі семи середньомісячних заробітків у сумі 60529,00 гривень, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у сумі 70018,38 гривень.

Свої вимоги мотивувала тим, що у період з 1992 року по 23.01.2026 працювала на посаді оператора сортувальної гірки 4 розряду виробничо-технологічного підрозділу «Станція Лиман» виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця». Та звільнилася за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується наказом від 23.01.2026 №04/0с.

В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію вперше в розмірі 7 середньомісячних заробітних плат провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63Ком.т.). Відповідач після звільнення позивача виплатив їй тільки компенсацію за невикористані дні відпусток, про що зазначено в наказі.

Вважає АТ «Укрзалізниця» безпідставно не провела остаточного розрахунку в день звільнення, чим порушила вимоги ст. 116 КЗпП України, за що передбачена відповідальність встановлена у ст. 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказав, що позивачу не було відмовлено у проведенні нарахування та виплати матеріальної допомоги, а відкладено до закінчення воєнного стану або зміни рішення правління АТ «Укрзалізниця». Тому вважає, що звернення позивача з цієї підстави до суду є передчасним, так як відсутнє порушення її права на отримання допомоги. А судовий захист такого права матиме місце лише у випадку не нарахування та не виплати матеріальної допомоги після закінчення воєнного стану або зміни рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Так, оскільки на дату подання позову та цього відзиву в Україні діє воєнний стан, а окреме рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» з відновлення виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію не прийнято, не існує законних підстав для стягнення на користь позивачки відповідної одноразової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки.

Представник позивача надав відповідь на відзив, який просить прийняти до матеріалів справи та задовольнити вимоги позову.

Представник відповідача надав заперечення на відповідь на відзив, який просить прийняти до розгляду та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на правову допомогу адвоката.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги позову та просить його задовольнити.

Представник відповідача у судове засіданні не з`явися, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).

Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 1 ст. 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. У доктрині Європейського суду з прав людини та його практиці "право на суд" охоплює три основні елементи: 1) наявність "суду", який встановлений відповідно до закону і відповідає вимогам незалежності і неупередженості; 2) наявність у суду достатньої компетенції для вирішення всіх аспектів спору чи обвинувачення, до яких застосовується ст. 6 Конвенції; 3) особа повинна мати доступ до такого суду. У своєму рішенні в справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 р. Суд відзначив: "Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді оператора сортувальної гірки 4 розряду виробничо-технологічного підрозділу «Станція Лиман» виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» з 01.07.1992 та звільнилася за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах (на підставі ст. 38 КЗпП України), що підтверджується наказом від 23.01.2026 № 04/ос. Відповідно до зазначеного наказу підприємство повинно компенсувати ОСОБА_1 за невикористані 64 днів відпустки та виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.22 колективного договору в розмірі 7-ми середньомісячних заробітних плат за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи у галузі 31 рік 11 місяців 01 день.

Позивач 25.02.2026 звернулася із письмовою заявою до відповідача, в якій просила провести з нею повний розрахунок при звільненні всіх виплат, повідомити про суми які повинні бути нараховані та не виплачені при звільненні.

Відповідач такі вимоги залишив без задоволення.

В свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 7 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану. Вказав, що відповідно до листа від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25 на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 №Ц-1-1.5/47/25 з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Зазначене рішення правлення АТ «Укрзалізниця» є чинним/не призупиненим та підлягає виконанню структурними/виробничими підрозділам Товариства та їх працівниками.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

За змістом ст. 11 вказаного закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця.

Пунктом 3.22. Колективного договору передбачено обов`язок керівництва Укрзалізниці виплачувати одноразову матеріальну допомогу робітникам структурного підрозділу при звільненні їх у зв`язку з виходом на пенсію вперше за власним бажанням із розрахунку для жінок від 30 до 35 років 7 розмірів допомоги (середньомісячних зарплат).

Розмір допомоги вираховується із заробітку за два останніх календарних місяці підряд перед виходом на пенсію з урахуванням вимог Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 «Про затвердження поряду обчислення середньої заробітної плати» із змінами та доповненнями до нього і пункту 3.13 цього колективного договору.

Відповідно до розрахунку суми матеріальної допомоги (відповідно до п. 3.22 Колективного договору) ОСОБА_1 , наданої АТ «Укрзалізниця» середня зарплата позивача - 8647,00 грн, а одноразова матеріальна допомога як працівнику, що вперше звільняється з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі від 30 до 35 років (стаж роботи у галузі 31 рік 11 місяців 01 день), дорівнює 7-м середньомісячних заробітних плат - 7 х 8647,00 = 60529,00 грн.

15 березня 2022 року (протокол Ц-54/31 Ком.т.), правління АТ «Укрзалізниця» ухвалило рішення про призупинення виплат на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в тому числі і одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами. Рішенням протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 № Ц-82/63 Ком.т. встановлено поновити виплати матеріальної допомоги та відповідно до графіка виплат працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024року.

Пунктом 2 рішень зазначеного протоколу ухвалено нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити у хронологічній послідовності до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024року, згідно з графіком погашень.

Протоколом засідання штабу АТ « Укрзалізниця » з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» про призупинення виплати при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 7 середньомісячних заробітків.

Позивач просить стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 7 середньомісячних заробітків. Для розрахунку позивачем взято заробітну плату за два попередні місяці, які надані відповідачем в розрахункових даних до листа від 26.02.2026. Відповідно до розрахунку суми матеріальної допомоги ОСОБА_1 , наданої АТ «Укрзалізниця», середня зарплата позивача - 8647,00 грн, а одноразова матеріальна допомога як працівнику, що вперше звільняється з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі від 30 до 35 років (стаж роботи у галузі 31 рік 11 місяців 01 день), дорівнює 7-м середньомісячних заробітних плат - 7 х 8647,00 = 60529,00 грн.

Відповідач заперечив щодо розрахунку середньої заробітної плати на підставі наданого розрахунку, які вважає орієнтовними, однак іншого розрахунку не надав, тому суд приймає наданий розрахунок.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 02 лютого 2026 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Абзацом 2 п. 4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Також, згідно з абз. 6 п. 2 Порядку №100 час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається із розрахункового періоду.

Відповідно до наказу від 29.04.2022 № 84/РЦРС «Про встановлення простою», наказу від 05.03.2024 № 64/ДС «Про скасування простою» та довідки форми ОК-5 починаючи з березня 2022 року позивачка не виконувала посадових обов`язків, а перебувала у простої не з вини працівника, тому середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить: 11669,73 грн.= 11728,28 (заробітна плата за січень 2022 року)+11611,17 (заробітна плата за лютий 2022 року) / 2, за два останні місяці які передували події.

Позивач звільнена із займаної посади на пенсію з 02 лютого 2026 року та за вимогами позовної заяви просила стягнути середній заробіток за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпПУ.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок при звільненні, та враховуючи, що з дня звільнення не минуло шести місяців, стягненню підлягає сума за період з дня звільнення до ухвалення судового рішення, а саме за чотири місяці.

Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4 ст. 62 ЦПК України

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України )

Представник позивача надав докази, яким підтвердив свої повноваження та понесені позивачем витрати на правову допомогу та обґрунтував витрати, які позивач понесе в разі позитивного розгляду справи в суді першої інстанції, тому такі витрати підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Також, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263, 264, 265, 273, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі семи середньомісячних заробітків у сумі 60529 (шістдесят тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 02 лютого 2026 року по 01 червня 2026 року у сумі 46678 (сорок шість тисяч шістсот сімдесят вісім) гривень 92 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 28055 (двадцять вісім тисяч п`ятдесят п`ять) гривень 92 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1305 (одну тисячу триста п`ять) гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» місце знаходження місто Київ вул. Єжі Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя В.В. Український