Ухвала суду № 137044619, 02.06.2026, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/3364/21

Провадження № 1-кп/346/320/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі: головуючого судді ОСОБА_1

за участю: секретаря судових засідань ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 січня 2021 року № 12021090180000100, про обвинувачення ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляді в суді перебуває вказане кримінальне провадження.

В судовому засіданні прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки такий у нього закінчується, а всі ризики, визначені при застосуванні йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на даний час продовжують існувати і запобігти їм, шляхом застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів неможливо через невідповідність характеру вчиненого кримінального правопорушення та особи обвинуваченого даному запобіжному заходу. Зокрема, ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого чи експерта у цьому кримінальному провадженні, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення. Зазначив, що на розгляді в Косівському районному суді знаходиться обвинувальний акт про вчинення Дидарем аналогічного кримінально правопорушення.

Захисник та обвинувачений щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу заперечили. Захисник вважає, що при обранні Верховним Судом запобіжного заходу вказано лише про наявність одного ризику, а саме ухилення від суду. При цьому, в клопотанні прокурор вказує на наявність і інших ризиків, які при цьому не підтверджує жодними доказами. На даний час суд завершує дослідження доказів, допитав потерпілого та свідків обвинувачення, які прямо не вказали на винуватість ОСОБА_5 , також на винуватість ОСОБА_5 не свідчать наявні в матеріалах справи висновок судової трасологічної експертизи, а висновок генетичної експертизи є неналежним доказом, що в сукупності вказує на те, що на даний час ризики, які були підставою для продовження запобіжного заходу зменшились. Також вказує на можливість застосування до обвинуваченого домашнього арешту за місцем проживання, в АДРЕСА_1 , де він проживав до його арешту або інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Обвинувачений в судовому засіданні підтримав позицію свого захисника щодо заявленого прокурором клопотання.

Суд, заслухавши думки учасників судового провадження щодо заявленого клопотання, вважає, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню та обвинуваченому ОСОБА_5 слід змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за який передбачено покарання від трьох до шести років позбавлення волі, раніше був неодноразово засуджений за злочини проти власності.

Вироком Коломийського міськрайонного суду від 06 жовтня 2023 року у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки два місяці.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 січня 2024 року вказаний вирок залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у кримінальному провадженні частково задоволено касаційну скаргу захисника, скасовано вказану ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції, та обрано ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. Підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу на думку суду був, зокрема, ризик переховування від суду з урахуванням ухваленого обвинувального вироку місцевим судом.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року обвинуваченому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів. Підставою для продовження запобіжного заходу суд апеляційної інстанції вказав на наявність ризиків, визначених пунктами 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 січня 2025 року частково задоволено апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , вирок Коломийського міськрайонного суду від 06 жовтня 2023 року щодо обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 185 КК України скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції, та продовжено ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

За положеннями частини 1 статті 177 КПК України метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як запобіжного заходу, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам (на які вказував прокурор): переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інші кримінальні правопорушення.

А частина 2 статті 177 КПК України вказує на те, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті. І ці ризики, в тому числі й те, що вони не зменшились, в силу положень частини 2 статті 183 та частини 3 статті 199 КПК України повинен довести саме прокурор, на чому наполягав обвинувачений і його захисник, і суд згоден із цим.

Суд погоджується із тим, що прокурор довів обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 Кримінального кодексу України. Але під час з`ясування обставин та перевірки їх доказами, ця підозра підлягає доведенню прокурором конкретними доказами та може бути спростована стороною захисту у будь-який момент, якщо вона бажає зайняти активну позицію захисту.

Також суд враховує, що згідно положень частини 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: b) законний арешт для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом; c) законний арешт, здійснений з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

При цьому суд враховує і практику застосування цієї норми права Європейським судом з прав людини, зокрема висновок цього суду з рішення у справі «Ассанідзе проти Грузії» (Assanidze v. Georgia), заява № 71503/01, п. 171, ECHR 2004-II) за яким Суд повторив, що слово «законний» і словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом» у пункті 1 статті 5 Конвенції за своєю суттю відсилають до національного законодавства та встановлюють зобов`язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм.

Тому суд застосовує положення КПК України, напряму.

Зокрема, ч.3 ст.176 КПК України за якою, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

А ч.1 ст.176 КПК України передбачає, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Отже, найбільш м`який запобіжний захід - це особисте зобов`язання, а найбільш суворий - тримання під вартою.

Суд згоден із тим, що прокурор довів наявність ризику переховування обвинуваченого від суду, незважаючи на те, що він більше одного року тримається під вартою, оскільки обвинувачений обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 6 років. Також суд згоден із тим, що обвинувачений продовжує не мати міцних соціальних зв`язків, що також може спонукати обвинуваченого переховуватись від суду, що теж доведено прокурором. Також суд враховує, що сімейний та майновий стан обвинуваченого не змінився. Тому з огляду на викладене у сукупності, суд не погоджується із аргументами обвинуваченого та його захисника про те, що ризик переховування обвинуваченим не доведений прокурором взагалі.

Однак, суд не згоден із тим, що прокурор довів наявність ризиків впливу обвинуваченим на потерпілого та свідків, оскільки такі вже були допитані, та не довів ризику перешкоджати кримінальному провадженню інших чином. Однак продовжує існувати ризик впливу обвинуваченого на експерта, який ще не допитаний в судовому засіданні.

Таким чином, суд погоджується із тим, що прокурор довів наявність окремих із заявлених ризиків, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, і які продовжують існувати.

Проте суд враховує, що за положеннями частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі якщо прокурор доведе, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Однак, прокурор не довів, що наприклад такий більш м`який запобіжний захід, як цілодобовий домашній арешт не зможе запобігти таким ризикам, як переховування обвинуваченого та вчинення ним іншим кримінальних правопорушень.

Оскільки за положеннями частини 1 та частини 2 статті 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або в певний період доби. А запобігти настанню доведеним прокурором ризикам може тільки цілодобовий домашній арешт, а не нічний.

Отже, клопотання прокурора підлягає задоволенню частково. До обвинуваченого слід застосувати більш м`який запобіжний захід ніж тримання його під вартою, зокрема у вигляді цілодобового домашнього арешту строком з 02 червня 2026 року по 02 серпня 2026 року.

При цьому, судом враховано практику Європейського Суду з прав людини щодо застосування тримання під вартою. Зокрема:

- вирішуючи питання про звільнення або подальше тримання особи під вартою, органи державної влади зобов`язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду (див. згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» (Buzadji v. the Republic of Moldova - п.87);

- до обґрунтувань, які згідно з практикою Суду вважаються «відповідними» та «достатніми» доводами (окрім наявності обґрунтованої підозри), належать такі підстави, як небезпека переховування від слідства, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик повторного вчинення злочину, ризик спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» (Buzadji v. the Republic of Moldova), пункт 88). Ці ризики повинні бути належним чином обґрунтовані, а обґрунтування органів влади щодо цього не може бути абстрактним, загальними або шаблонними (див., серед інших джерел, рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії» [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункт 222, від 28 листопада 2017 року);

- суд застосовує ті самі критерії, оцінюючи розумність усього періоду позбавлення свободи, незалежно від місця, де утримувався заявник (в ізоляторі тимчасового тримання або вдома під домашнім арештом) - п.157 рішення від 04.07.2019 у справі "Корбан проти України";

- пункт 3 статті 5 Конвенції не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади (рішення у справі "Шишков проти Болгарії" (Shishkov v. Bulgaria), N 38822/97, пункт 66);

- існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (п.39 рішення від 14.10.2010 у справі "Хайредінов проти України");

- національні органи влади зобов`язані встановити наявність конкретних фактів, відповідних підставам для подальшого тримання під вартою. Перекладення тягаря доведення щодо цього на особу, яка перебуває під вартою, рівноцінно порушенню принципу статті 5 Конвенції- положення, яке робить тримання під вартою винятковим відступом від права на свободу та таким, що дозволяється лише у вичерпно перерахованих та чітко визначених випадках (п.40 рішення від 14.10.2010 у справі "Хайредінов проти України").

Згідно положень частини 5 статті 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя застосовує відповідний запобіжний захід та зобов`язує підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, передбачених частиною 5 цієї статті, необхідність покладення яких була доведена прокурором.

Тож зважаючи на те, що прокурор довів наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики; але суд застосував більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою, зокрема цілодобовий домашній арешт строком з 02 червня 2026 року по 02 серпня 2026 року, на обвинуваченого слід покласти такі обов`язки:

- прибувати за викликом до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області;

- без дозволу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області не відлучатись з адреси домашнього арешту, окрім явки до суду;

- утриматись від спілкування будь-якої форми з учасниками даного кримінального провадження за межами зали суду за виключенням його захисника;

- здати на зберігання, протягом 2 (двох) діб, свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон (за його наявності) до територіального органу (підрозділу) Державної міграційної служби України у Івано-Франківській області.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 27, 139-143, 182, 183, 194, 331, 372, 395 КПК, -

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, за адресою: АДРЕСА_1 , який полягає у забороні залишати це житло цілодобово протягом всіх днів строку дії цієї ухвали, а саме: з 02 червня 2026 року по 02 серпня 2026 року, окрім випадків необхідності явки ОСОБА_5 до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області для розгляду даного судового провадження.

Зобов`язати працівників Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області негайно доставити ОСОБА_5 за адресою відбування домашнього арешту: АДРЕСА_1 , після чого звільнити його з під-варти.

Покласти на ОСОБА_5 , на строк з 02 червня 2026 року по 02 серпня 2026 року, наступні обов`язки:

- прибувати за викликом до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області;

- без дозволу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області не відлучатись з адреси домашнього арешту, окрім явки до суду;

- утриматись від спілкування будь-якої форми з учасниками даного кримінального провадження за межами зали суду за виключенням його захисника;

- здати на зберігання, протягом 2 (двох) діб, свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон (за його наявності) до територіального органу (підрозділу) Державної міграційної служби України у Івано-Франківській області.

У задоволенні клопотання в іншій частині - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, але її оскарження не зупиняє її виконання.

Копію цієї ухвали невідкладно вручити прокурору, обвинуваченому та його захиснику.

Копію цієї ухвали направити до Косівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області для контролю за поведінкою ОСОБА_5 , а також для оформлення і звернення із дорученням до Державної прикордонної служби України для використання нею цієї ухвали в роботі під час здійснення прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон України та контролю у контрольних пунктах в`їзду та виїзду громадян на тимчасово окуповані території України.

Виконання ухвали покласти на Головне управління національної поліції в Івано-Франківській області, а контроль за її виконанням покласти на Коломийську окружну прокуратуру.

Повний текст ухвали складено 02 червня 2026 року о 16 год 40 хв.

Суддя : ОСОБА_1