Рішення № 137036196, 11.05.2026, Кролевецький районний суд Сумської області

Справа № 579/353/26

2/579/380/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 травня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді - Моргуна О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Сергієнко Ж.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з останньої заборгованість за договором № 1952109 від 12.12.2024 року в розмірі 110897,76 грн., з тих підстав, що відповідач добровільно не виконує зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до поданої суду заяви представник позивача просив розглядати справу без його участі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач подала відзив на позов, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 119-130).

У відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно правил ч. 6 ст.19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст.274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 12.12.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 , було укладено Договір № 1952109 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 13-30).

Відповідно до Розділу 1 Договору про надання споживчого кредиту, ТОВ «Селфі Кредит» надає позичальнику кредит в гривні в сумі 40000,00 грн., а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 360 днів. Стандартна процентна ставка становить 1 % на день.

ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало та надало ОСОБА_1 грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника, яку він вказав при оформленні кредиту (а.с.59).

22.10.2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» було укладено Договір Факторингу №01.02-41/25. Відповідно до умов вказаного Договору Факторингу ТОВ «Селфі Кредит» відступає (передає), а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує ТОВ «Селфі Кредит» за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором. В тому числі за даним Договором Факторину ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед ТОВ «Селфі Кредит» за договором № 1952109 від 12.12.2024 року в розмірі 110897,76 грн (а.с. 60-87).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 , за кредитним договором № 1952109 від 12.12.2024 року в розмірі 110897,76 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 31344,16 грн., заборгованість по відсотках 59553,60 грн., пеня 20000,00 грн. (а.с. 87).

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за кредитним договором № 1952109 від 12.12.2024 року в розмірі 110897,76 грн.

За змістом ст.ст. 202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 3 ч.1 п.п.6, 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно ст.16 ЦПК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1ст. 1077 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Відповідно до ст.1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Судом встановлено, що сторони не ставили питання про розірвання договору від 12.12.2024 року, таким чином між позивачем та первісним кредитором виникли цивільні права та обов`язки, які вони врегулювали вказаним договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідач ОСОБА_1 не оспорювала договір позики, не надала суду доказів, що кредитний договір укладений проти її справжньої волі.

Згідно ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Сторонам, надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані їм законом, в тому числі надати докази.

На відповідача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести відповідно до вимог ст.12, 13 ЦПК України за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 78-80 ЦПК України, протилежне, на що позивач посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідач не надала доказів того, що вона договір не укладала, не отримувала грошові кошти, своєчасно та в повному обсязі виконала умови договору та не надала доказів про відсутність заборгованості чи про заборгованість у меншому розмірі.

Відповідач не надала доказів на які вона посилається як на підставу своїх заперечень.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. пункт 41 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

На позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи ( п.16 постанови Верховного Суду від 12.11.2019 справа №910/1265/17)

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, вбачається, що відповідач не погасила взятий нею кредит, не сплатила відсотків.

Відповідач, заперечуючи щодо позовних вимог, контррозрахунок суду не надала.

Враховуючи положення ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.

Проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.ст.1048,1056-1 ЦК України.

Відповідач усвідомлювала підписуючи договір розмір процентів та комісії , надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що нею під сумнів не ставиться.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 07 лютого 2022 року у справі №758/2575/17, від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19; від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19; від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19. Тобто, судова практика у цій категорії справ є усталеною.

Суд звертає увагу на те, що враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами (суму неустойки, яка позивачем у спірний період не нараховувалася) несправедливими, натомість відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.

Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, та доводи приведені у запереченні на позов цього не спростовують.

Інші доводи відповідача не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

За таких обставин, враховуючи викладене, наявність простроченої заборгованості у ОСОБА_1 перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за кредитним договором № 1952109 від 12.12.2024 року, суд приходить до висновку про достатність обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 110897,76 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 31344,16 грн., заборгованість по відсотках 59553,60 грн., пеня 20000,00 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по справі в розмірі 2662 грн. 40 коп. (а.с.12).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 533, 612, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 76, 81, 141, 247, 265, 268, 274, 279 ЦПК України, -

у х в а л и в:

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», місцезнаходження: 04070, м.Київ, вул.Іллінська, буд.8, код ЄДРПОУ 37616221, до ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за договором № 1952109 від 12.12.2024 року в розмірі 110897,76 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» витрати за сплату судового збору в розмірі 2662 грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 25 травня 2026 року.

Суддя О. В. Моргун