Рішення № 137033463, 01.06.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/3446/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 24.03.2026 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУПФ України в Одеській області, відповідач), у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 253550005887 від 06.02.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу для призначення та розрахунку пенсії період з 01.09.1989 по 23.06.1993 (навчання на денній формі в Білоруському інституті інженерів залізничного транспорту) та посиленого радіоекологічного контролю з дня настання права на пенсію - 15.02.2026.

Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою суду від 06.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 14.04.2026 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що рішенням Головного управління № 253550005887 від 06.02.2026 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи у розмірі 28 років (з урахуванням зменшення вимог до пенсійного віку) та відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі 4 роки. Враховуючи те, що згідно записів у трудовій книжці у спірний період позивач навчався на території Республіки Білорусь, та враховуючи те, що з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 12.03.1992, відсутні правові підстави для врахування до страхового стажу періоду роботи в іншій державі.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що можливість здійснення обміну інформацією між Україною та Республікою Білорусь відсутня з 24.02.2022, що є загальновідомим фактом. У заяві про призначення пенсії позивач зазначив, що не отримує пенсійних виплат за стаж, набутий ним на території Республіки Білорусь, проте документально підтвердити нездійснення пенсійних виплат не має можливості. Зазначене підтверджується копією заяви про призначення пенсії, наявною в матеріалах пенсійної справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини.

28.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вказану заяву розглянуло ГУПФУ в Одеський області за екстериторіальним принципом та 06.02.2026 прийняло рішення №253550005887, відповідно до змісту якого страховий стаж позивача становить 25 роки 11 місяців 19 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 23.06.1993 в Білоруській РСР, оскільки відсутні документи про те, що заявник не отримує пенсійних виплат в іншій державі (а.с.20).

Вважаючи рішення ГУПФУ в Одеській області від 06.02.2026 №253550005887 протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003№1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Право призначення пенсії особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон).

Відповідно до ст. 9 Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 11 Закону передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Статтею 14 Закону визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Частинами 3-5 статті 15 Закону встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.

Згідно із положеннями статті 65 Закону учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Відповідно п. 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, і віднесеним до категорії 4. видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Пп. 7 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

За змістом частини 1 статті 55 Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина (2 роки*) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Будь-які інші документи в т.ч. довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.10.2018 у справі № 212/12245/13-а, від 18.06.2020 у справі № 404/5266/16-а, від 22.06.2022 у справі № 362/1209/17.

Судом встановлено, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.22).

Отже, наявне у позивача посвідчення підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Доводи відповідача про те, що до страхового стажу не зараховано періоди навчання позивача з 01.09.1989 по 23.06.1993, оскільки відсутні документи про те, що заявник не отримує пенсійних виплат в іншій державі, суд до уваги не приймає, оскільки основним документом, що підтверджує право ОСОБА_1 на пільги та компенсації, встановлені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Оскільки Чорнобильська катастрофа мала наслідки не тільки на території України, а і на території інших держав, то Україною було укладено ряд міжнародних угод, якими регулювалася взаємодія з іншими країнами в питаннях мінімізації та подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Зокрема, Угода між Україною і Республікою Беларусь про спільні дії по мінімізації і подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи від 17.12.1992, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про спільні дії з мінімізації та подолання наслідків чорнобильської катастрофи від 12.05.1997.

Вищезазначеними угодами було визначено в т.ч. порядок співробітництва у сфері соціального захисту громадян обох країн, які постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС відповідно до чинного законодавства сторін, а саме: громадяни України та Республіки Білорусь, що постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи у разі переїзду на постійне місце проживання на територію держави іншої сторони користуються пільгами, передбаченими відповідно Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Законом Республіки Білорус «Про соціальний захист громадян, що постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС».

Отже, при присвоєнні особам статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи відповідальними органами враховувалися не тільки норми законодавства України, а і діючі на той час міжнародні угоди та протоколи.

Співвідношення зон радіоактивного забруднення, визначеного законодавствами України та Республіки Білорусь, при присвоєнні особам статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи і видачі відповідних посвідчень, було звичайною практикою, яка відповідала нормам діючого на той час законодавства.

Це вбачається зокрема, з позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 04.11.2010 у справі № К-18803/08, Сьомого апеляційного адміністративного суду,' викладеною в постанові від 26.05.2021 у справі № 240/19477/20.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.02.2026 №253550005887 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з 15.02.2026, суд зазначає таке.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Таким чином, оскільки пенсійний орган не проводив повний обрахунок страхового стажу позивача, суд не може задовольнити позовні вимоги у частині зобов`язання призначити пенсію за віком.

З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, суд вважає за необхідне зобов`язати ГУПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 28.01.2026 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, зарахувавши спірний період до страхового стажу.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.02.2026 №253550005887.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2026 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1989 по 23.06.1993 в Білоруському інституті інженерів залізничного транспорту.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 01 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, буд.83, м. Одеса, 65012).

Суддя С.В. Бородавкіна