Рішення № 137026221, 26.05.2026, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.05.2026м. СумиСправа № 920/219/26

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін матеріали справи №920/219/26

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»

(вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А, м. Київ, 03038,

код ЄДРПОУ 30859524)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Антипенка Євгена Миколайовича

( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )

про стягнення 203 227 грн 50 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: Гедз Ю.В.,

від відповідача: не прибув,

при секретарі судового засідання Ляскевич М.О.,

Суть спору. 18.02.2026 позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 203 227 грн 50 коп. страхового відшкодування, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Серед іншого у п. 2 прохальної частини позовної заяви міститься клопотання позивача (вх №720 від 18.02.2026) про витребування у Фізичної особи-підприємця Антипенка Євгена Миколайовича копії наказу про зарахування ОСОБА_1 на роботу до ФОП Антипенко Є.М.; копії його трудової книжки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2026, справу призначено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №920/219/26 та постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив; витребувано у відповідача - Фізичної особи-підприємця Антипенка Євгена Миколайовича копію наказу про зарахування ОСОБА_1 на роботу до ФОП Антипенко Є.М.; копію трудової книжки ОСОБА_1 .

13.03.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем надано до суду відзив (вх.№1278) на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Окрім цього, на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2026 відповідачем надано копію наказу №5-К від 10.10.2022 про прийняття на роботу ОСОБА_1 , копію наказу №2 від 28.04.2025 про припинення трудового договору (контракту) та інші копії документів у якості доказів на підтвердження своєї позиції по справі.

18.03.2026 через систему «Електронний суд» позивачем надано до суду відповідь (вх.№1362) на відзив на позовну заяву, згідно з положеннями якої позивач заперечує проти тверджень відповідача, наведених у відзиві, вказуючи на їх необґрунтованість, та просить суд задовольнити позов повністю.

Ухвалою суду від 23.04.2026 призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін на 07.05.2026, 10:00; явку позивача у судове засідання 07.05.2026 визнано обов`язковою.

28.04.2026 через систему «Електронний суд» позивачем надано до суду заяву (вх.№2228) у справі №920/219/26.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 06 год. 53 хв. 07.05.2026 у Сумському районі була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 07.05.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 07.05.2026 призначено судове засідання для розгляду справи №920/219/26 по суті з повідомленням сторін на 26.05.2026, 11:10.

Представник відповідача у судове засідання 26.05.2026 не прибув, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 26.05.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов повністю.

Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні в порядку абз. 1 ч. 1 ст. 219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.

06.03.2024 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» (далі - ПАТ «СК «УСГ», Страховик, Позивач) та ОСОБА_2 (далі Страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-24-00057, предметом страхування якого є транспортний засіб «Hyundai SANTA FE», державний реєстраційний № НОМЕР_2 .

25.05.2024 по вул. Академіка Заболотного, 33/162, Голосіївського району, м. Києва відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Hyundai SANTA FE» державний реєстраційний № НОМЕР_2 та транспортного засобу «MAN» державний реєстраційний № НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_1 .

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.06.2024 у справі № 752/11521/24 ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_3 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

25.05.2024 Страхувальник звернувся до ПАТ «СК «УСГ» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування і надав усі необхідні документи.

03.06.2024 на підставі рахунку-фактури № 868 від 27.05.2024 ПАТ «СК «УСГ» було складено страховий акт № SТОКА-1000002523 та розрахунок суми страхового відшкодування.

На підставі вищевказаних документів, Позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 289 645,23 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 70171 від 03.06.2024.

18.06.2024 на підставі рахунку-фактури № 976 від 11.06.2024 ПАТ «СК «УСГ» було складено страховий акт № SТОКА-1000002523/1 та розрахунок суми страхового відшкодування.

На підставі вищевказаних документів, Позивачем здійснено доплату страхового відшкодування в розмірі 64 120,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 71895 від 18.06.2024.

Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_3 була застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-220813832.

04.09.2024 ПрАТ «СК «Євроінс Україна» у відповідь на заяву ПАТ «СК «УСГ» від 04.06.2024 №51446 про виплату страхового відшкодування здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 150 537,73 грн, тобто в межах ліміту відповідальності за вищезазначеним полісом, що підтверджується платіжною інструкцією №17036_000000/9bbf4e1a-2c31-498a-8e78-b01cb92e586f від 04.09.2024.

Як вбачається зі схеми місця ДТП від 25.05.2024 власником транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_3 є Фізична особа-підприємець Антипенко Євген Миколайович (далі ФОП Антипенко Євген Миколайович, Відповідач).

Відповідно до копій документів, доданих Відповідачем до матеріалів відзиву (вх.№1278) на позовну заяву, станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 (водій транспортного засобу «MAN» державний реєстраційний № НОМЕР_3 ) працював у ФОП Антипенка Євгена Миколайовича водієм автотранспортних засобів.

З огляду на факт виплати Позивачем страхового відшкодування, оскільки, водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди працював у ФОП Антипенка Євгена Миколайовича, ПАТ «СК «УСГ» відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України «Про страхування» та ст.ст. 1172, 1194 Цивільного кодексу України звернувся до суду із позовом про стягнення з Відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи та власника транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_3 , різниці між сумою, сплаченою за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-24-00057 від 06.03.2024, та сумою, сплаченою згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-220813832 у розмірі 203 227,50 грн (289 645,23 грн + 64 120,00 грн 150 537,73 грн).

Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним.

Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

Разом з тим, глава 82 ЦК України встановлює і правила спеціальних деліктів, які передбачають особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб).

Частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальними правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Закон України №3720-IХ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

За змістом частини 1 статті 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Як встановлено судом, станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, майнові інтереси власника транспортного засобу «Hyundai SANTA FE», державний реєстраційний № НОМЕР_2 були застраховані в ПАТ «СК «УСГ» згідно з Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-24-00057 від 06.03.2024.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із: відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті.

Витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно із ч. 3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:

1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;

2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

На підставі ремонтної калькуляції №1000002523 від 27.05.2024, страхового акту № SТОКА-1000002523 від 03.06.2024 та розрахунку суми страхового відшкодування від 03.06.2024, страхового акту№ SТОКА-1000002523/1 від 18.06.2024 та розрахунку суми страхового відшкодування від 18.06.2024, Позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 353 765,23 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №70171 від 03.06.2024 на суму 289 645,23 грн та платіжною інструкцією №71895 від 18.06.2024 на суму 64120,00 грн.

Разом з тим, суд критично ставиться до тверджень Відповідача щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між зафіксованими пошкодженнями у протоколі огляду транспортного засобу від 27.04.2024 та дорожньо-транспортною пригодою, яка відбулася 25.05.2024.

Так, відповідно до п.п. 10.6 Частини 2 Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-24-00057 від 06.03.2024 страхувальник (водій) при настанні страхового випадку (події, що має ознаки страхового випадку) зобов`язаний надати застрахований ТЗ для огляду страховику та особі, яка визначатиме вартість відновлювального ремонту:

- представнику відповідної СТО, якщо вартість відновлювального ремонту розраховується на підставі калькуляції СТО; або

- призначеному страховиком спеціалісту, якщо вартість відновлювального ремонту розраховується на підставі акту автотоварознавчого дослідження і бути присутнім при проведенні такого огляду.

Згідно з Розділом 11 Частини 2 Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-24-00057 від 06.03.2024 до документів, які необхідно надати Страховику в разі настання страхового випадку:

11.1. письмова заява про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (страхової виплати);

11.2. цей Договір (для юридичних осіб копія цього Договору, завірена цією юридичною особою);

11.3. документи, що посвідчують особу Страхувальника та фактичного одержувача коштів по страховому відшкодуванню (для фізичної особи паспорт громадянина, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, для фізичної особи-підприємця: розширений витяг з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців (не пізніше 2-х місячної давності на момент надання такого витягу), виписка з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців, для юридичної особи: розширений витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (не пізніше 2-х місячної давності на момент надання такого витягу), виписка Єдиного державного реєстру юридичних осіб тощо).

11.4. свідоцтво про реєстрацію ТЗ;

11.5. калькуляція СТО з зазначенням переліку відновлювальних робіт їх вартості, вартості деталей, що підлягають заміні, вартості витрачених матеріалів;

11.6. лист від Вигодонабувача якщо Страхувальник не є Вигодонабувачем за цим Договором, в якому зазначене його рішення щодо отримувача страхового відшкодування.

Отже, положеннями вказаного вище Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-24-00057 від 06.03.2024 на підставі якого було здійснено виплату власнику пошкодженого транспортного засобу «Hyundai SANTA FE», державний реєстраційний № НОМЕР_2 суми страхового відшкодування у розмірі 353 765,23 грн, не передбачено вимогу щодо складання представником відповідної СТО протоколу огляду транспортного засобу, натомість вказаним Договором встановлено, що виплата страхового відшкодування (страхової виплати) здійснюється на підставі калькуляції СТО з зазначенням переліку відновлювальних робіт їх вартості, вартості деталей, що підлягають заміні, вартості витрачених матеріалів.

Так, судом встановлено, що виплата суми страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-24-00057 від 06.03.2024 була здійснена Позивачем власнику пошкодженого транспортного засобу «Hyundai SANTA FE», державний реєстраційний № НОМЕР_2 на підставі ремонтної калькуляції №1000002523 від 27.05.2024 (на підставі якої надалі було виставлено рахунок-фактуру №868 від 27.05.2024 та рахунок-фактуру №976 від 11.06.2024), а тому суд відхиляє доводи Відповідача щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між зафіксованими пошкодженнями у протоколі огляду транспортного засобу від 27.04.2024 та дорожньо-транспортною пригодою, яка відбулася 25.05.2024, за їх необґрунтованістю.

Окрім цього, судом враховано, що згідно з п. 11.3. Частини 1 Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0101-24-00057 від 06.03.2024 транспортний засіб «Hyundai SANTA FE», державний реєстраційний № НОМЕР_2 було застраховано без урахування зносу.

Вина ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_3 , встановлена у судовому порядку та підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.06.2024 у справі № 752/11521/24.

Відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України «Про страхування» якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

За приписами статті 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Оскільки станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_3 , була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна» згідно із полісом обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-220813832, ПрАТ «СК «Євроінс Україна» здійснило на користь ПАТ «СК «УСГ» виплату страхового відшкодування в розмірі 150 537,73 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №17036_000000/9bbf4e1a-2c31-498a-8e78-b01cb92e586f від 04.09.2024.

Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Принцип повного відшкодування шкоди закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 ЦК України.

Отже, вищевказана норма передбачає, що особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язання сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.04.2019 у справі № 761/14285/16-ц (провадження №61-34581св18), якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, останній має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням .

У постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19 та постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Окрім цього, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком

Таким чином, страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальних норм статей 26, 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Відповідно до частин 2, 5 статті 1187 статті 1168 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц (провадження №14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 Цивільного кодексу України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №373/1773/18-ц, від 20.11.2019 у справі №501/2298/16-ц, від 05.09.2018 у справі №534/872/16-ц.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №914/820/17).

З матеріалів справи вбачається, що власником транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_3 є ФОП Антипенко Євген Миколайович, дана обставина Сторонами не заперечується

Станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 працював у ФОП Антипенко Євген Миколайович на посаді «водій автотранспортних засобів», що підтверджується наказом (розпорядженням) №5 від 10.10.2022 про прийняття на роботу та наказом (розпорядженням) №2 від 28.04.2025 про припинення трудового договору (контракту).

Разом з цим, Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 на дату вчинення ДТП не перебував у трудових відносинах з ФОП Антипенко Євген Миколайович, з огляду на те, що 25.05.2024 є суботою (вихідним днем), що підтверджується табелем обліку використання робочого часу за травень 2024 року, відтак Відповідач не може нести відповідальність за шкоду, спричинену діями ОСОБА_1 , оскільки ДТП вчинено поза межами трудових обов`язків.

Водночас, суд зазначає, що керування вказаною фізичною особою автомобілем у вихідний день не свідчить про неправомірне/самовільне використання транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_3 , та не свідчить про відсутність, розірвання або припинення трудових відносин між вказаними особами.

Жодних інших доказів на спростування обставини наявності трудових/службових правовідносин з винуватцем ДТП та виконання останнім трудових (службових) обов`язків, а також доказів на спростовування обґрунтованості визначеного Позивачем розміру шкоди Відповідачем не було надано.

Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у Відповідача, у зв`язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов`язок відшкодувати Позивачеві різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Оскільки Позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі, та з огляду на те, що водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з Відповідачем, який є власником такого транспортного засобу, Відповідач зобов`язаний здійснити відшкодування Позивачу різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 203 227 грн 50 коп. страхового відшкодування є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судовий збір в сумі 3 328 грн 00 коп. покладається на Відповідача.

Керуючись ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Антипенка Євгена Миколайовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (вул. Федорова Івана, буд. 32 літ. А, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 30859524) 203 227 (двісті три тисячі двісті двадцять сім) грн 50 коп. страхового відшкодування, а також 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

У зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. з 27.05.2026 по 29.05.2026 у відрядженні та 01.06.2026 у відпустці, повний текст рішення складено та підписано суддею 02.06.2026.

СуддяС.В. Заєць