Рішення № 137025490, 20.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/603/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області (67400, Одеська обл., м. Роздільна, вул. Ярослава Мудрого, буд. 8) в інтересах держави в особі

позивача: Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378221, 67130, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с-ще Цебрикове, вул. Миру, буд. 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська обласна агенція з питань садівництва" (код ЄДРПОУ 42756823, 65009, м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 23)

про розірвання договору, зобов`язання повернути земельну ділянку та стягнення заборгованості

за участю прокурора: Ольги Ленченко

за участю представників сторін:

позивач: не з`явився

відповідач: не з`явився

Роздільнянська окружна прокуратура Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі позивача Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська обласна агенція з питань садівництва" про розірвання договору, зобов`язання повернути земельну ділянку та стягнення заборгованості з орендної плати.

Ухвалою суду від 02.03.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено прокурору строк на усунення недоліків.

У встановлений господарським судом строк прокурором усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 09.03.2026 позовну заяву Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 08.04.2026; вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою суду від 08.04.2026 відкладено підготовче засідання на 22.04.2026.

Ухвалою від 22.04.2026 закрито підготовче провадження у справі №916/603/26, призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 07.05.2026.

У зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги судове засідання, призначене на 07.05.2026, не відбулося.

Ухвалою суду від 07.05.2026 призначено судове засідання у справі №916/603/26 на 20.05.2026.

В судове засідання 20.05.2026 з`явилась прокурор, яка підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Інші учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.

Ухвали суду у цій справі направлялись відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Отже, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.

В судовому засіданні в порядку абз.1 ч.1 ст.219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголосив скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 25.02.2019 державним реєстратором Відділу надання адміністративних послуг Великомихайлівської РДА Очинською О.М. було прийнято рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5121655500:01:001:0553 за Цебриківською селищною радою Великомихайлівського району Одеської області (номер відомостей про речове право - 30440259).

15.12.2020 між Цебриківською селищною радою Великомихайлівського району Одеської області (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська обласна агенція з питань садівництва" (далі - орендар) було укладено договір оренди землі №67.

Згідно з п.1.1 договору, орендодавець на підставі протоколу проведення земельних торгів за лотом № 59743 від 15.12.2020 № 4/59743 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 8,2077 га сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5121655500:01:001:0553, розташовану за адресою: Одеська область, Великомихайлівський район, Цебриківська селищна рада.

Відповідно до п.2.1 договору, в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 8,2077 га, у тому числі: 8,2077 га ріллі, що розташована за адресою: Одеська область, Великомихайлівський район, Цебриківська селищна рада.

За умовами п.2.2 договору, кадастровий номер земельної ділянки: 5121655500:01:001:0553. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Код використання згідно з класифікатором видів цільового призначення земель (КВЦПЗ): А.01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного станом на 01.01.2020, складає 118503,26 грн. та підлягає щорічній індексації.

Відповідно до п.3.1 договору, договір укладено на строк 7 років. Відлік строку оренди здійснюється відповідно до п.3.2 договору.

Згідно з п.3.2 договору, право оренди земельної ділянки виникає у орендаря після державної реєстрації права оренди, відповідно до закону.

За умовами п.4.1 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Цебриківської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області у розмірі 9580,00 грн. за один рік відповідно до протоколу проведення земельних торгів за лотом №59743 від 15.12.2020 №4/59743, що становить 8,08% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2020 та складає 798,33 грн. за один місяць.

Відповідно до п.4.2 договору, орендна плата за перший рік користування земельною ділянкою договору сплачується орендарем протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору, за виключенням гарантійного внеску у розмірі 2847,00 грн.

За умовами п.4.3 договору, орендна плата вноситься орендарем не пізніше 28 числа місяця наступного за звітним, у розмірі, встановленому п.4.1 договору, за кожен місяць.

Згідно з п.4.4 договору, річна орендна плата протягом дії договору без внесення до нього змін визначається із діючої нормативної грошової оцінки, яка кумулятивно індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт індексації Кі. У разі набуття чинності нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка є об`єктом цього договору, сторони вносять відповідні зміни до цього договору.

За умовами п.8.4 договору, орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату; самостійно щорічно обчислювати орендну плату з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі станом на 01 січня поточного року, та враховуючи вимоги п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному органу доходів і зборів за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до п.11.3 договору, дія договору припиняється, зокрема, шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, у тому числі п.5.5, 8.4.5, 8.4.13, а також внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, несплати, несвоєчасної або неповної сплати орендарем орендної плати.

За умовами п.12.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього договору.

Пунктом 14.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.

Прокурором до матеріалів позову долучено протокол проведення земельних торгів №4/59743 за лотом №59743 та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 15.12.2020; листи (запити), що направлялись в порядку ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" до позивача, а також відповіді на них.

Так, з долучених прокурором листів-відповідей позивача вбачається, що:

- за ТОВ "Українська обласна агенція з питань садівництва" станом на 01.01.2026 обліковується заборгованість з орендної плати за користування земельними ділянками у розмірі 105579,66 грн. (загальна сума заборгованості за декількома договорами);

- за розрахунком позивача, за спірним договором у відповідача за період з 01.01.2023 по 01.01.2026 заборгованість становить 39100,44 грн.;

- фінансовим відділом селищної ради неодноразово скеровувались на адресу ТОВ "Українська обласна агенція з питань садівництва" листи щодо добровільного погашення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, однак відповідачем заборгованість так і не було сплачено.

Також, прокурор звертався до Головного управління ДПС в Одеській області з листом, в якому просив надати інформацію щодо: суми заборгованості відповідача за користування земельними ділянками; подання відповідачем податкових декларацій з плати за землю (земельний податок) за користування земельними ділянками з 2020 року; сплати з 2020 року плати за землю.

23.01.2026 ГУ ДПС у Одеській області надало відповідь на лист(запит) прокурора, в якому зазначено, що: ТОВ "Українська обласна агенція з питань садівництва" сплачено орендну плату у 2020 році - 0,00 грн., у 2021 році - 135720,00 грн., у 2022 - 2026 роках - 0,00 грн.; станом на 20.01.2026 за відповідачем обліковується податковий борг по орендній платі у сумі 105579,66 грн., який виник з 03.03.2022; за 2020-2022 роки відповідач подавав податкові декларації; за 2023 - 2025 роки податкові декларації з орендної плати відповідач не подавав.

Прокурор у позові зазначив, що відповідач ТОВ "Українська обласна агенція з питань садівництва" свого обов`язку щодо сплати орендної плати в обумовлені строки за договором систематично не виконував, внаслідок чого за договором оренди №67 від 15.12.2020 виникла заборгованість з орендної плати, яка перед місцевим бюджетом у період з 01.03.2022 по 01.01.2026 складає 47877,54 грн. Суму, що підлягає стягненню в межах цієї справи, прокурором визначено 39100,44 грн. за період з 01.01.2023 по 01.01.2026.

Зауважує, що позивач, укладаючи договір оренди земельної ділянки №67 площею 8,2077 га, як орендодавець, очікував на створення дієвих передумов економічного відновлення інтересів Цебриківської територіальної громади, залучення додаткових надходжень до місцевого бюджету, що було б можливим за умови належного надходження орендної плати за використання вказаної земельної ділянки, як це передбачено пунктом 4.1 договору оренди, проте відповідач протягом чотирьох років її не сплачував.

За позицією прокурора, такі систематичні порушення відповідачем умов договору є підставою для розірвання договору оренди землі в судовому порядку та повернення земельної ділянки.

Додатково прокурор наголошує, що втручання держави у право мирного володіння майном, через звернення до суду із даним позовом, є цілком закономірним та пропорційним допущеним відповідачем порушенням.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачем Цебриківську селищну раду Роздільнянського району Одеської області.

За позицією прокурора, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про існування такого порушення, не здійснював захист інтересів держави, що стало підставою для здійснення представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Органами, уповноваженими державою здійснювати розпорядження землями державної та комунальної власності, як об`єктами права власності Українського народу, є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Статтями 319 та 386 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом ст. 14.1.147, ст. 265.1.3, ст. 10.1.1 Податкового кодексу України, плата за землю є місцевим податком, який відповідно до приписів ст. 69 Бюджетного кодексу України зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцем розташування земельних ділянок.

Статтею 327 Цивільного кодексу України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади вирішувати питання місцевого управління в межах Конституції і законів України, спільного майна територіальних громад. Кожне порушення закону та незаконне користування об`єктами комунальної власності є порушенням законних інтересів територіальної громади, що, в свою чергу, завдає суттєвої шкоди інтересам держави, спричиняє підрив основ фінансово-економічної діяльності міста, селища, села та держави в цілому.

Згідно зі ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до вимог ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Як слідує з матеріалів справи, 16.12.2024, 15.01.2026 та 26.01.2026 прокурор звертався до позивача з листами (запитами) в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", в яких повідомляв про порушення умов договору та вимог земельного законодавства з боку відповідача та просив надати відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

Листами від 29.01.2025 та 16.01.2026 Цебриківська селищна рада Роздільнянського району Одеської області надала інформацію щодо стану заборгованості з орендної плати у відповідача та повідомила, що вона неодноразово скеровувала на адресу ТОВ "Українська обласна агенція з питань садівництва" листи щодо добровільного погашення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою, однак відповідачем заборгованість так і не було сплачено.

Листом від 04.02.2026 Цебриківська селищна рада Роздільнянського району Одеської області повідомила прокурора, що селищна рада не зверталась та не буде звертатись до суду з позовом про розірвання договору оренди землі з ТОВ "Українська обласна агенція з питань садівництва" та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Прокурор наголошує, що несплата відповідачем орендної плати за землю, що надана йому в користування за оскаржуваним договором, безумовно порушує інтереси територіальної громади, як складової держави, оскільки місцевий бюджет недоотримує значні кошти, однак вищезазначене залишилось поза увагою органу місцевого самоврядування - Цебриківської селищної ради, яка є представницьким органом та повинна вживати ефективних заходів до забезпечення захисту інтересів громади. Цебриківська селищна рада Роздільнянського району Одеської області відповідно до п.п. 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та ч.1 ст.122 ЗК України, є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника щодо спірної земельної ділянки. Окрім того, ця земельна ділянка зареєстрована в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за Цебриківською селищною радою Роздільнянського району на праві власності, а отже остання, як власник спірної земельної ділянки, орендодавець за договором оренди землі та орган, що є отримувачем орендної плати, є в даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено правовий висновок, відповідно до якого прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно з абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Цебриківська селищна рада Роздільнянського району Одеської області, як орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснив.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/19/18, надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

Враховуючи наведені положення законодавства та висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, суд дійшов висновку, що у прокурора наявні передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, оскільки позивач, не зважаючи на те, що прокурор в порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", звертав його увагу на порушення інтересів держави внаслідок невиконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки, необхідність їх захисту шляхом розірвання договору та повернення земельної ділянки, у розумний строк не вжив належних та ефективних правових заходів щодо захисту інтересів держави.

На виконання вимог абз.3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з нездійсненням захисту інтересів держави, Роздільнянською окружною прокуратурою 19.02.2026 направлено на адресу Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області повідомлення про пред`явлення цього позову.

Також прокурор зазначає, що спірний договір було укладено між Цебриківською селищною радою Великомихайлівського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська обласна агенція з питань садівництва".

Разом з тим, згідно постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 "Про утворення та ліквідацію районів", на території Одеської області було утворено 7 районів, серед них і Роздільнянський район (з адміністративним центром у місті Роздільна) у складі територій Великомихайлівської селищної, Великоплосківської сільської, Затишанської селищної, Захарівської селищної, Лиманської селищної, Новоборисівської сільської, Роздільнянської міської, Степанівської сільської, Цебриківської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно розпорядження КМУ від 12.06.2020 №720-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад Одеської області", до Цебриківської територіальної громади Роздільнянського району Одеської області ввійшли наступні територіальні громади (населені пункти), території яких входять до складу території територіальних громад - Цебриківська, Вишневська, Саханська.

З огляду на вище викладене прокурор повідомляє, що наразі спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси його континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною 1 статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності (п. "б" ч. 1 ст. 80 ЗК України).

Згідно з положеннями ч.3 ст.142 Конституції України, державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст.80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ч.3 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст.63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно зі ст. ст. 10, 265 Податкового кодексу України, плата за землю є місцевим податком. Відповідно до п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України, вона зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Згідно ст.206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом оподаткування є земельні ділянки. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з п.п. 14.1,147, п. 147 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Плата за землю, відповідно до п.10.1 цього Кодексу, належить до місцевих податків, які згідно зі ст.69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

В силу статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з п.288.1. ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Так, між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору оренди землі.

Згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 15 Закону України "Про оренду землі" зазначено, що однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, в тому числі для відповідача - обов`язку зі своєчасної та повної сплати орендної плати за землю в обумовленому договором розмірі.

Разом з тим, відповідач свого обов`язку зі сплати орендної плати у визначеному за вищевказаним договором оренди землі розмірі не виконав, внаслідок чого за період з 01.01.2023 по 01.01.2026 заборгованість відповідача з орендної плати за користування земельною ділянкою становить 39100,44 грн.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати за договором.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені прокурором, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 39100,44 грн. є обґрунтованим, нормативно і документально доведеним, та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до п.11.3 договору, дія договору припиняється, зокрема, шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, у тому числі п. 5.5,8.4.5, 8.4.13, а також внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, несплати, несвоєчасної або неповної сплати орендарем орендної плати.

Відповідно до частини першої статті 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за її користування протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є: об`єкт оренди; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкту оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом д ч. 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Про те, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору, свідчить усталена судова практика Верховного Суду.

Застосовуючи норми ст.141 ЗК України, ст.651 ЦК України, ст. ст. 31, 32 Закону України "Про оренду землі", Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 10.02.2021 у справі №923/1001/19 зі спору, що виник з подібних земельних правовідносин, сформулював такий правовий висновок: Оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди землі орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору оренди земельної ділянки.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №925/549/17, від 10.01.2019 у справі №904/3953/17, від 11.11.2022 у справі №917/957/20.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу на положення абзацу 1 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, яким установлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Отже, оскільки умовами договору оренди та законодавством прямо передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, зокрема щодо своєчасного внесення орендної плати, то в цьому випадку факт систематичного невиконання такого обов`язку є самостійною підставою для розірвання договору оренди.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23 зробила висновок, що правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.

У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.

Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.

Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати).

При укладенні договору оренди земельної ділянки від 15.12.2020 Цебриківська селищна рада Роздільнянського району Одеської області, як власник земельної ділянки, розраховувала на поповнення бюджету шляхом отримання плати за оренду землі. Проте, незважаючи на взяті згідно договору оренди зобов`язання, відповідач систематично протягом трьох років ухилявся від їх належного виконання, в результаті позивачу завдана матеріальна шкода у вигляді ненадходження коштів до бюджету протягом періоду з 01.01.2023 по 01.01.2026 в сумі 39100,44 грн.

Суд враховує, що підставою даного позову є те, що орендар три роки належно та добросовісно не виконував свої обов`язки, визначені договором оренди, хоча, укладаючи договір оренди землі, відповідач зобов`язувався сплачувати орендну плату в установленому розмірі та у строк, передбачений умовами договору, а також був обізнаний з негативними для нього наслідками в разі порушення зобов`язань.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що вимога прокурора в частині розірвання договору оренди землі від 15.12.2020 №67 обґрунтована, підтверджена належними доказами, відповідачем не спростована, а тому підлягає задоволенню.

Враховуючи задоволення позовних вимог прокурора про розірвання договору оренди землі, господарський суд дійшов висновку про задоволення похідної вимоги прокурора та зобов`язання повернути Цебриківській селищній раді Роздільнянського району Одеської області земельну ділянку, площею 8,2077 га з кадастровим номером 5121655500:01:001:0553, що розташована на території Цебриківської селищної ради Роздільнянського району, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1772963751216.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська обласна агенція з питань садівництва" (код ЄДРПОУ 42756823, 65009, м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 23) на користь Цебриківської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378221, 67130, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с-ще Цебрикове, вул. Миру, буд. 1) - 39100 (тридцять дев`ять тисяч сто) грн. 44 коп. заборгованості з орендної плати за землю за договором оренди земельної ділянки від 15.12.2020 за № 67.

3. Розірвати договір оренди земельної ділянки від 15.12.2020 за № 67, укладений між Цебриківською селищною радою Великомихайлівського (нині - Роздільнянського) району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська обласна агенція з питань садівництва" щодо земельної ділянки площею 8,2077 га з кадастровим номером 5121655500:01:001:0553, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.04.2021 за індексним номером 57564921, номер запису про інше речове право 41424854, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1772963751216.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська обласна агенція з питань садівництва" (код ЄДРПОУ 42756823, 65009, м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 23) повернути Цебриківській селищній раді Роздільнянського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378221, 67130, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с-ще Цебрикове, вул. Миру, буд. 1) земельну ділянку, площею 8,2077 га з кадастровим номером 5121655500:01:001:0553, що розташована на території Цебриківської селищної ради Роздільнянського району, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1772963751216.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська обласна агенція з питань садівництва" (код ЄДРПОУ 42756823, 65009, м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 23) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м. Одеса, вул. Італійська, буд. 3) - 7987 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн. 20 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 01 червня 2026 р.