Рішення № 137021464, 01.06.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/601/26

Провадження 2/206/1121/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді Плінської А.В., за участі секретаря Габісонії Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (надалі позивач) звернулося до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 (далі відповідач) за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», у рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1410-2163. Договір про відкриття кредитної лінії разом з Правилами надання споживчих кредитів складає єдиний договір, у якому визначаються всі його істотні умови та з якими відповідач була попередньо ознайомлена. Відповідачеві надано одноразовий ідентифікатор А2761 для підписання кредитного договору від 18 червня 2024 року № 1410-2163 та підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов договору відповідач отримала від позивача кредит у розмірі 17900,00 грн., строк кредитування 365 днів, базовий період 21 день, пільгова ставка 0,01 % в день, знижена % ставка 1,50% в день. Без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладеним, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачеві. Додатковою угодою від 03.07.2026 року до Договору про відкриття кредитної лінії № 1410-2163 від 18 червня 2024 року було надано додаткові кредитні кошти в розмірі 2100,00 грн. та збільшено строк кредитування до 380 днів.

Відповідач належним чином не виконує своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, а тому станом на 18.12.2025 загальний розмір заборгованості відповідача за Кредитним договором становить 115860,00 грн., а саме: прострочена заборгованість за кредитом 20000,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 96961,15 грн. Кредитодавцем прийнято рішення про застосування до позичальника Програми лояльності, а саме часткове списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 18898,85 грн. за умови погашення відповідачем заборгованості у розмірі 96961,15 грн.

Тому, посилаючись на зазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за договором, а лише її частину, а саме: прострочена заборгованість за кредитом 20000,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 76961,15 грн. та судові витрати.

Ухвалою від 14 квітня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

06.05.2026 року через систему «Електронний суд» відповідач подала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що вимоги позивача включають значну суму нарахованих відсотків, які є явно непропорційними сумі осново зобов`язання та фактичним наслідкам порушення. Відповідно до принципів загальних засад справедливості просила суд зменшити розмір нарахованих відсотків. Також зазначила, що має скрутне матеріальне становище, оскільки офіційно не працевлаштована, на її утриманні перебуває малолітня дитина 12 років, яка має захворювання (епілепсія), що потребує постійного лікування та значних витрат. У зв`язку з чим, просила врахувати можливість розстрочки виконання рішення щомісячними платежами у розмірі 300-1000 грн.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України Про електронну комерцію).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 статті 11 Закону України Про електронну комерцію).

Стаття 12 Закону України Про електронну комерцію визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України Про електронні документи та електронний документообіг та Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги, за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 (провадження №61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі №212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Судом установлено, що 18 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1410-2163 на суму 17900,00 грн., строк кредитування 365 днів, базовий період 21 день, пільгова ставка 0,01 % в день, знижена % ставка 1,50% в день.

Кредитний договір укладено з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи веб-сайту ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (https:// creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УкрКредит Фінанс» (кредитодавця), в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Також 03 липня 2024 року до вищевказаного Договору про відкриття кредитної лінії № 1410-2163 від 18.06.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду, згідно якої Кредитодавець надав Позичальнику у Кредит додаткові грошові кошти в розмірі 2100,00 грн. Сторони домовились продовжити строк кредитування на 365 днів з дати укладення цієї Додаткової угоди. З урахуванням цього строк кредитування за Договором становить: 380 днів.

Для підписання вказаного Договору та Додаткової угоди до нього відповідачем було використано електронні підписи одноразові ідентифікатори «A2761» та «А1807» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Договір про надання фінансового кредиту та додаткова угода до нього підписані відповідачем за допомогою одноразових паролів-ідентифікаторів, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір та додаткова угода до нього не були би укладені.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Отже підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач виконав свої зобов`язання в повному обсязі надавши відповідачу кошти в розмірі 20000,00 грн. на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 1410-2163 від 18 червня 2024 року та додаткової угоди до нього від 03 липня 2024 року, тоді як відповідач порушили умови договору, не повернувши кредит і не сплативши проценти в повному обсязі.

Станом на 18.12.2025 заборгованість становить 115860,00 грн., але позивач, застосовуючи програму лояльності, що є його правом, просить стягнути 96961,15 грн., з яких 20000,00 грн. основний борг, 76961,15 грн. проценти.

Враховуючи, що доказів повернення тіла кредиту матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що сума у розмірі 20000,00 грн. заборгованість за кредитом підлягає стягненню з відповідача.

Щодо правомірності нарахування позивачем процентів, за договором кредиту суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року в справі №444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частини 2 статті 1050 ЦК України.

Пунктом 4.9. кредитного договору визначено, що строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику: 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 17 червня 2025 року.

Пунктом 2.11. додаткової угоди сторони домовились продовжити строк кредитування. З урахуванням цього строк кредитування за Договором становить: 380 днів. Дата повернення (виплати) кредиту 02 липня 2025 року.

Згідно з розрахунком заборгованості, здійсненого позивачем, заборгованість відповідача за процентами становить 96961,15 грн. Даний розрахунок здійснено позивачем за період з 18 червня 2024 року по 02 липня 2025 року.

З даного розрахунку також вбачається, що у період з 18 червня 2024 року по 08 липня 2024 року позивачем нараховано відсотки за зниженою процентною ставкою 0,01% в день, а з 09 липня 2024 року по 29 грудня 2024 року - за процентною ставкою - 1,50% в день, а з 30 грудня 2024 року по 12 липня 2025 року за процентною ставкою 1,18% в день.

Отже, викладене свідчить, що проценти нараховані за погодженою відсотковою ставкою та в межах строку договору.

Разом із тим, суд вважає слушними доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру нарахованих відсотків.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості складає 96961,15 грн., що в рази перевищує суму отриману відповідачем кредиту 20000,00 грн., навіть враховуючи те, що позивач просив стягнути відсотки не в повному обсязі, а у розмірі 76961,15 грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Укр Кредит Фінанс», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 76961,15 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 20000,00 грн. за договором про відкриття кредитної лінії, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів за кредитним договором, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 20000,00 грн.

Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Що стосується розстрочення виконання рішення, то підстав для цього суд не вбачає, оскільки позивачем не було надано доказів щодо розміру отриманого нею доходу. Відповідно не було доведено обставин її скрутного матеріального становища.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 1098,24 грн. (41,25%).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.141,264,280-282,294ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» ( код ЄДРПОУ: 38548598, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407) заборгованість за Кредитним договором № 1410-2163 від 18 червня 2024 в розмірі 40000,00 грн., з них: 20000,00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 20000,00 - заборгованість за процентами, а також витрати понесені по сплаті судового збору в розмірі 1098,24 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

На рішення, може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Плінська А.В.