Рішення № 137015560, 01.06.2026, Великоберезнянський районний суд Закарпатської області

Справа № 298/1746/25

Номер провадження 2/298/463/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року с-ще Великий Березний

Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Ротмістренко О.В.,

за участі: секретарів судового засідання Хомин Л.Р., Каналош М.В.,

представника відповідача Кирлика Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Великий Березний в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, Відділу освіти, культури, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (далі також Відповідач 1), Відділу освіти, культури, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області (далі також Відповідач 2) про відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 000 грн.

В якості обґрунтування позовних вимог позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, указала, що рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2025 року у справі № 298/2028/24 наказ № 36/01 від 15 жовтня 2024 року визнано незаконним, а її поновлено на посаді. Як зазначає позивач, внаслідок незаконного та несправедливого рішення її звільнення стало для неї моральним потрясінням, це принизило її честь та гідність, спричинило постійні моральні страждання, психологічні зриви, порушення сну, дратівливість та безпідставний плач і тривожність, в неї погіршилося здоров`я та вона опинилася у вкрай скрутному фінансовому становищі, оскільки це була її основна та єдина робота, і вона була позбавлена довготривало можливості забезпечувати свої базові потреби. Як зазначає позивач, її моральний стан постійно погіршується, вона відчуває нездатність самостійно впоратися з цим, і це вимагатиме від неї звернення до спеціалістів у майбутньому для відновлення психологічного здоров`я. Внаслідок сильного стресу через незаконне звільнення вона відчула сильний душевний біль. Незаконне звільнення матиме довгострокові наслідки для її здоров`я та загального благополуччя, що також підлягає відшкодуванню. Ситуація погіршилася тим, що після поновлення Відповідач-1 замість відновлення її прав у повному обсязі продовжував вчиняти

порушення штучно зменшує її навантаження та встановив їй 9 годин педнавантаження, яке тривало з квітня 2025 року до початку нового навчального року. Майже весь квітень надавав години їй без учнів. Це додатково створювало для неї моральні страждання, вона відчувала безпорадність. Також позивач указує, що незаконне звільнення завдало значної шкоди її репутації, адже вона завжди була зразковим працівником. Проте позивач зазначає, що відповідач продовжує порушувати законодавство та її конституційні права навіть під час її поновлення на роботі, що значно погіршує і моральний і фінансовий мій стан. Позивач зазначає, що отримує занижену заробітну плату, яку встановлює відповідач. Через це у неї паніка. Незважаючи на її 50-ти річний безперервний професійний досвід, вона не отримує педагогічне навантаження відповідно до чинного законодавства України. Керівник не припиняє свої дії, ігноруючи її попередні звернення до суду, що свідчить про безкарність. Це також додає їй моральних страждань, оскільки вона не бачить кінця незаконному ставленню.

Вважає, що відсутність покарання керівника з боку органів управління школою, а саме засновника та уповноваженого ним органу управління - відділу освіти, культури, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради зумовлена, зокрема, родинними зв?язками між ключовими особами, створює підґрунтя для безкарності, вседозволеності та упередженості, що унеможливлює об?єктивний розгляд її справи та відновлення справедливості, і лише фінансове відшкодування моральної шкоди та усвідомлення негативних наслідків для школи (в тому числі можливе його звільнення) можуть припинити цю ситуацію та відновити справедливість. Як зазначає позивач, рішення керівника школи принизило її честь та гідність, позбавило її єдиної та основної роботи, внаслідок чого, вона була вимушена тривалий час не отримувати заробітну плату, що призвело до неможливості забезпечити базові потреби, необхідність позичати кошти та інших труднощів.

Це всебічно підтверджує вагомість її моральних та фізичних страждань. Завдану їй моральну шкоду оцінює у 150 000 гривень. Позивач зазначає, що до моменту звільнення її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати терміном на один рік. На цей час законність вказаного відсторонення є предметом розгляду у цьому ж суді (справа №298/1846/23). Крім того, позивач зазначає, що після допуску до роботи Відповідач продовжив тиск, незаконно встановивши їй навантаження лише години замість належних 18 годин, що призвело до отримання мізерної заробітної плати, яка не покривала навіть витрати на харчування. ???Перед звільненням і після поновлення їй не було виплачено в повному обсязі грошову винагороду за сумлінну працю, відпускні та оздоровчі; весь цей комплекс незаконних дій (відсторонення, заниження годин та звільнення) підтверджується довідкою ОК-5 за 2023, де зафіксовано тривалі періоди нульових доходів та виплати, що є значно нижчими від встановленого державою рівня для моєї посади. Таким чином, психологічний тиск та матеріальне виснаження тривали безперервно понад два роки, що спричинило їй надзвичайно важкі моральні страждання, призвело до розладу здоров?я та поставило її у катастрофічне фінансове становище. Саме цим обумовлений розмір вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 150 000 грн.

Крім того, позивач, посилаючись на ст. 237-1 К3пП України, згідно з якою відшкодування моральної шкоди у разі порушення трудових прав покладається на роботодавця, зазначаючи, що оскільки школа, як роботодавець, не розпоряджається коштами, а їх управління та контроль здійснює відділ ОКСМССЗН Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, саме цей орган має нести фінансову відповідальність. Так позивач указує, що Великоберезнянська школа мистецтв перебуває на централізованому бухгалтерському обліку та фінансовому забезпеченні у Відділі освіти, культури, сім?ї, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради, саме цей орган є належним відповідачем у частині грошових стягнень, оскільки він є розпорядником бюджетних коштів та володіє статусом юридичної особи з відповідними рахунками в органах Державної казначейської служби.

Ухвалою суду 15.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

01.04.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Кирлика Я.Ю., у якому він просив відмовити у задоволенні позову, зазначаючи при цьому таке.

Посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, ст. 23 ЦК України, вказав, що позивач, всупереч вимогам п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві не зазначив, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Всупереч ст. 81 ЦПК України позивач не навів жодних доказів спричинення йому моральної шкоди. Відсутність доказів наявності моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та необхідності вжиття додаткових зусиль для організації життя позивача вказує на безпідставність вимог про стягнення моральної шкоди. Таку безпідставність вимог доводять і зміст позовної заяви позивачки. Зокрема, в ній вказується про рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 13.10.2025 року у справі 298/2028/24 (абз. 1 стор. 2 уточненої позовної заяви), натомість 13.10.2025 у справі 298/2028/24 рішення не приймалось. Також вказує про відсутність доказів про наявність моральної, у зв`язку з чим констатує, що відсутній причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою. Щодо відмови у виплаті заробітної плати з боку Відділу освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області за період з 15.10.2024 по 31.03.2025 згідно рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 28.03.2025 у справі 298/2028/24 зазначив, що резолютивна частина цього рішення не місить вказівки про будь яку виплату чи стягнення заборгованості. Розмір моральної шкоди визначеного позивачем є надуманим, завищеним, належними доказами не підтвердженим. Крім того відповідач є комунальним закладом позашкільної освіти, а тому стягнення моральної шкоди у такому розмірі, який просять позивачі поставить його у вкрай скрутне становище, зважаючи на обмежене бюджетне фінансування закладів позашкільної освіти. Крім того, представник відповідача, посилаючись на статтю 237-1 КЗпП України, п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, згідно з якою до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством застосовується тримісячний строк позовної давності (ст. 233 К3пП), ч. 1 ст. 233 КЗпП України, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною . Крім того, послався на постанову від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19 Верховного Суду, де зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Як слідує із змісту рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 28.03.2025 у справі 298/2028/24, позивач із наказом № 36/01, яким її було звільнено з посади викладача фортепіано, ознайомилась 16.10.2024, позовну заяву у справі № 298/1746/25 подано 31.12.2025. З 16.10.2024 до 31.12.2025 минуло більше трьох місяців, тобто позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду, установлений ст. 233 КЗпП України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Із врахуванням наведеного вважає позов безпідставним, не обґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.

07.05.2026 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких вона зазначає таке.

Згідно зі ст. 268 Цивільного кодексу України, на такі вимоги позовна давність не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вимоги про стягнення моральної шкоди за порушення трудових прав стосується особистих немайнових прав людини. Оскільки її поновлення на роботі підтвердило факт порушення прав, позивач вказала, що має право на компенсацію моральної шкоди незалежно від часу звернення.

Про момент початку перебігу строку (У разі його застосування). Навіть якщо припустити можливість застосування строків, Відповідач 1 невірно визначає їх початок. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у спорах про моральну шкоду за незаконне звільнення строк обчислюється не з дня звільнення, а з дня набрання законної сили судовим рішенням про поновлення на роботі. Саме з цього моменту факт порушення прав позивача став офіційно встановленим, а її страждання через незаконний статус «звільненої за прогул» отримали юридичне підтвердження. Строки позовної давності не застосовуються до вимог про відшкодування моральної шкоди у трудових правовідносинах. Про суть моральних страждань як «немайнової шкоди». Рішення суду про поновлення позивача на роботі є преюдиційним фактом, який доводить протиправність дій Відповідача-1. Незаконне звільнення за статтею про «прогул» завдало удару її честі, гідності та професійній репутації педагога з 53-річним стажем. Ці страждання. мали тривалій характер і посилювалися необхідністю захищати своє добре ім`я у судовому порядку. Відповідач-1 вказує на відсутність доказів лікування. Наголошує суду, що внаслідок незаконних дій Відповідача-1 вона була позбавлена роботи та заробітку понад один рік. Перебуваючи у стані штучно створеної Відповідачем фінансової скрути, вона була позбавлена матеріальної можливості звертатися до профільних медичних спеціалістів, проходити обстеження чи купувати ліки. Відповідач-1 спочатку поставив її на межу виживання, а тепер використовує її неспроможність оплатити медичні послуги як аргумент проти неї. Це є цинічним зловживанням, оскільки моральні страждання через незаконне звільнення та відсутність коштів на існування є очевидними та не потребують підтвердження чеками з аптек.

12.05.2026 на адресу суду надійшли письмові пояснення Відповідача 1, у яких ідеться, зокрема, про таке.

Твердження відповідача в частині строків звернення до суду (ст. 233 КЗпП України) є грубою юридичною помилкою. Позивач не наводить жодного обґрунтування, своїх тверджень із наданням доказів, в чому саме полягає така помилка, в чому саме полягає невірне розуміння відповідачем ст. 233 КЗпП України і як слід розуміти і застосовувати вказану статтю К3пП України. Позивач стверджує про відсутність позовної давності у випадку вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав, оскільки вони стосуються захисту особистих немайнових прав людини і за ст. 268 ЦК України на такі вимоги позовна давність не поширюється. Відповідно до ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється: 1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; 2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; 3) на вимогу про відшкодування шкоди. завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію: 5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування): 6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних резервів, стосовно виконання зобов?язань, що випливають із Закону України «Про державні резерви»; 7) на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об?єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об?єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об?єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств. Поняття особистого немайнового права в Цивільному кодексі України визначається через перелік ознак, визначених у статті 269 Цивільного кодексу України. Підстави і предмет спору у нашій справі не свідчить про порушення вищевказаних прав. Мотивація позову зводиться незаконності звільнення позивача з роботи, чим порушено її трудові права і перерахування спричинених цим, на її думку, несприятливих наслідків. Питання випадків Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику при порушенні його трудових прав та строків звернення до суду врегульовано законодавством про працю. Частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, до позовів про відшкодування шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності (ст. 233 К3пП). Крім того, у постанові від 15 листопада 2021 року у справі № 212/9516/19 Верховний Суд зазначив, що установлені статтею 233 К3пП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. З врахуванням такого твердження Позивача є безпідставними. Крім того позивач самостійно посилається на 237-1 КЗпП України і вказує на порушення саме трудових прав, чим підтверджує безпідставність своїх тверджень. Позивач наводить власні, хибні обґрунтування, посилаючись на правові позиції Верховного суду у справах № 210/5258/16-ц від 05.12.2018 , № 212/9516/19 від 24.01.2024. Наведені Позивачко справи і позиції в них не мають відношення до даного спору, з огляду на предмет, зміст позову, сторін учасників справи, що беззаперечно вказує на відсутність подібності досліджених правовідносин по відношенню до досліджуваних обставин у даній справі. Вказані позивачем постанови не містять висновків і правових позицій про те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав, стосуються захисту особистих немайнових прав людини, вони також не містять висновків про те, що до таких вимоги слід застосовувати ст. 268 ЦК У країни. Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем, є завищеним. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Із врахуванням наведеного вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.

14.05.2026 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, у яких, заперечуючи проти доводів представника Великоберезнянської школи мистецтв Ужгородського району Закарпатської області, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у його рішенні від 24.01.2024 у справі № 755/3443/21, наголошує на тому, що спір про відшкодування моральної шкоди за порушення трудових прав не обмежений позовною давністю, передбаченою ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Протокольною ухвалою суду від 25.06.2026 відповідь на відзив ОСОБА_1 -Ю. від 20.04.2026 залишено без розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 25.06.2026 заперечення на заперечення від 03.04.2026 на заяву про застосування наслідків пропуску строку звернення для суду та клопотання від 25.05.2026, подані представником Відповідача 1, залишено без розгляду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позові, просила такі задовольнити, вказавши, що школа незаконним звільненням її з роботи завдала їй морального потрясіння.

У судовому засіданні представник відповідача Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області Кирлик Я.В. проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві та письмових поясненнях. Також вказав, що позивачем пропущено строки позовної давності, у зв`язку з чим констатував про безпідставність позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1 - 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовується сторонами у справі, що відповідно до Наказу № 28 від 01.08.1973 ОСОБА_1 з 01.08.1973 прийнята на роботу учителем по класу фортепіано в Великоберезнянську ДМШ.

15.10.2024 в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради винесено Наказ «Про звільнення викладача ОСОБА_1 » № 36/01, яким звільнено ОСОБА_1 , викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв 15 жовтня 2024 за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. З вказаним наказом ОСОБА_1 -Ю ознайомлена 16.10.2024.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 28.03.2025 у справі № 298/2028/24 визнано незаконним та скасовано наказ в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради від 15.10.2024 № 36/01 «Про звільнення викладача ОСОБА_1 ». Постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв з 15.10.2024, рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв допустити до негайного виконання.

Постановою Закарпатського апеляційного суду Закарпатській області від 04.11.2025 вказане рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Як установлено в ході судового розгляду та не спростовується сторонами у справі, на виконання вказаного судового рішення позивача поновлено на посаді з 15.10.2025 відповідно до наказу в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради від 31.03.2025 № 03/01 «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача фортепіанного відділу», а наказом в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради від 08.04.2025

№ 07/02 позивачу встановлено педагогічне навантаження.

27.11.2025 позивач звернулась до начальника Відділу освіти, культури, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області з заявою про виплату їй заборгованості за час вимушеного прогулу з 15.10.2024 по 31.03.2025.

15.12.2025 начальник Відділу освіти, культури, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області надіслала відповідь з відмовою у задоволенні такої заяви з посиланням на ту обставину, що у рішенні Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 28.03.2025 та постанові Закарпатського апеляційного суду Закарпатській області від 04.11.2025 відсутні вимоги про виплату позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу.

До позовної заяви додано наказ директора Дитячої школи мистецтв Великоберезнянської райдержадміністрації № 21/02 від 10.09.2024 «Про затвердження тижневого навантаження педагогічних працівників школи та його обсягу станом на 02 вересня 2024 2025 навчального року» ОСОБА_1 на 02 вересня 2024 2025 навчального року, відповідно до якого позивачу тижневе навантаження затверджено у обсязі 2 години (обсяг педагогічного навантаження (фактична кількість ставок) 0,11.

До позовної заяви додано довідку ОК-5 від 21.10.2024, в якій міститься інформація про доходи позивача за 1999, 2000, 2001, 2019 2023 роки.

Наполягаючи на тій обставині, що незаконним звільненням відповідачами позивачу завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює в 150 000 грн., остання звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила стягнути вказану, завдану їй моральну шкоду з відповідачів.

Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом спору у даній справі є твердження позивача про заподіяння їй моральної шкоди, завданої звільненням, яке відбулось 15.10.2024, незаконність якого встановлено в судовому порядку рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 28.03.2025 у справі № 298/2028/24.

Вирішуючи порушений у позові спір, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі відшкодування моральної шкоди.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи вищенаведену цивільну справу про поновлення на роботі, суд встановив, що в основу підстав для звільнення позивача з роботи покладено наказ в.о. директора Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради винесено Наказ «Про звільнення викладача ОСОБА_1 » від 15.10.2024 № 36/01, яким звільнено позивача звільнено за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. З вказаним наказом ОСОБА_1 -Ю ознайомлена 16.10.2024, який рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 28.03.2025 у справі

№ 298/2028/24 визнано незаконним та скасовано а позивача постановлено поновити на посаді викладача фортепіанного відділу Великоберезнянської школи мистецтв з 15.10.2024. Постановою Закарпатського апеляційного суду Закарпатській області від 04.11.2025 вказане рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, позивачка стверджує, що саме обставини незаконного звільнення призвели до завдання їй моральної шкоди. Як зазначає позивач, внаслідок незаконного та несправедливого рішення її звільнення стало для позивача моральним потрясінням, це принизило її честь та гідність, спричинило постійні моральні страждання, психологічні зриви, порушення сну, дратівливість та безпідставний плач і тривожність, в неї погіршилося здоров?я та вона опинилася у вкрай скрутному фінансовому становищі, оскільки це була її основна та єдина робота, і вона була позбавлена довготривало можливості забезпечувати свої базові потреби. Як зазначає позивач, її моральний стан постійно погіршується, вона відчуває нездатність самостійно впоратися з цим, і це вимагатиме від неї звернення до спеціалістів у майбутньому для відновлення психологічного здоров`я. Також позивач указала, що факт звільнення з посади підірвав її ділову репутацію.

В ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом та відшкодуванням шкоди, якщо її завдано.

Як убачається, вказаний спір пов`язаний з трудовими правовідносинами, а отже, регулюється положеннями КЗпП України.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд зауважує, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в цивільній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі №6-23цс12, та неодноразово була підтверджена Верховним Судом, зокрема у постановах від 17 листопада 2023 року у справі №326/789/21, від 6 грудня 2023 року у справі №363/183/20, від 20 грудня 2023 року у справі №302/181/20.

Факт незаконності звільнення ОСОБА_1 , а відтак порушення її прав у сфері трудових відносин з боку відповідачів встановлено рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 28.03.2025 у справі № 298/2028/24, яке постановою Закарпатського апеляційного суду від 04.11.2025 залишено без змін.

Водночас загальний порядок та підстави відшкодування моральної шкоди визначено ЦК України. Зокрема відповідно до пунктів 1 - 3 ст. 23 цього Кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України за загальним правилом моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оскільки позивач просить стягнути на її користь моральну шкоду, заподіяну саме незаконним звільненням, даний спір є трудовим.

Щодо встановлення факту заподіяння моральної шкоди та порядку визначення розміру такої слід зазначити таке.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди, зокрема для встановлення розміру такої. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №640/1711/20.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2018 року по справа №640/14909/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі №197/1330/14-ц вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

При цьому, як вже зазначалось вище, пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна порушенням прав працівника у сфері трудових відносин, в тому числі внаслідок незаконного звільнення, полягає в моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв`язків чи потребі застосування додаткових зусиль для організації свого життя.

Так зі змісту рішення суду, яким позивача поновлено на роботі, вбачається, що звільненню останньої передував наказ про звільнення позивача з роботи за прогули, який у судовому порядку визнано незаконним.

Вказана обставина, на переконання суду, підтверджує твердження позивача про те, що внаслідок звільнення вона зазнала душевних страждань, її престиж та ділову репутацію було принижено, при цьому вона потребувала додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки перебувала в стані невизначеності, що супроводжувалося вимушеними змінами у життєвих стосунках.

Саме по собі рішення суду про поновлення позивача на роботі за вказаних обставин є належним та достатнім доказом на підтвердження факту заподіяння їй душевних страждань, наявності протиправності дій та вини Великоберезнянської школи мистецтв та причинного зв`язку між фактом заподіяння моральної шкоди позивачу та винними протиправними діями школи.

Водночас, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог суд ураховує те, що відповідно до положень ст. 256 ЦК України право особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права або інтересу може бути реалізоване протягом визначеного законом строку (в межах позовної давності).

Так, представником відповідача Великоберезнянської школи мистецтв Ужгородського району Закарпатської області подано до суду заяву про застосування позовної давності у якій зазначено, що до вимог позивачки підлягає застосуванню трьохмісячний строк для звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, у зв`язку з чим наполягав на тому, що позивач пропустила відповідний строк.

В свою чергу позивач подала до суду заперечення на вказану заяву, в якому з посиланням на відповідну судову практику заперечила щодо пропуску нею позовної давності.

Оцінюючи доводи сторін в аспекті порушеного відповідачем питання про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як зазначив Конституційний Суд України «реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права» (перше речення абзацу другого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові від 17 лютого 2021 року у справі №278/765/18 Верховний Суд підтвердив викладений у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі №6-75цс15 правовий висновок про те, що формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Аналогічно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі №907/50/16 (провадження №12-122гс18) зазначено про те, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Факт незаконності звільнення позивача встановлено рішенням суду. Рішення суду виконане відповідачем шляхом видання відповідного наказу про поновлення на роботі позивача.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом 31.12.2025.

Як зауважив суд, на даний спір розповсюджуються положення КЗпП України, оскільки зі змісту ч. 1 ст. 9 ЦК України вбачається, що положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин лише у тому випадку, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Як зазначив Конституційний Суд України, «строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин» (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів передбачено ст. 233 КЗпП України.

Частиною 1 зазначеної статті Кодексу передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 роз`яснено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). (див., зокрема, постанову КЦС ВС від 08.09.2023 у справі № 593/1156/21).

Судом також ураховується, що пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудового спору» роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Зважаючи на те, що позивачем заявлено вимогу про відшкодування на її користь моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення, до такої вимоги з врахуванням наведених вище положень, що підтверджено судовою практикою, застосовується трьохмісячний строк для звернення до суду.

Відтак, оскільки позивачка вже звертаючись до суду з позовом про своє поновлення на посаді та визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, вважала своє звільнення незаконним, суд зауважує, що визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України слід рахувати саме з дати, коли позивачці стало відомо про її звільнення 16.10.2024, а не дати набрання чинності рішенням про визнання вказаного наказу про звільнення незаконним.

Вказаний висновок суду узгоджується з положеннями ст. 234 КЗпП України, за змістом яких у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Так, якщо законодавець у ст. 234 КЗпП встановив, що поновлення строку можливе лише протягом одного року з дня отримання наказу про звільнення, то це свідчить про те, що саме факт отримання наказу про звільнення є юридично значущою подією, з якою закон пов`язує реалізацію права працівника на судовий захист у спорах, що випливають із звільнення.

До аналогічних висновків приходить Верховний Суд у постанові від 24 травня 2021 року у справі №607/3323/19, в якій позивач також просив стягнути на його користь моральну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення, а факт незаконності звільнення було вже встановлено рішенням суду.

У вказаній постанові Верховний Суд стосовно строків позовної давності зазначив таке.

«Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 16 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до вимог про відшкодування моральної шкоди, у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (стаття 233 КЗпП України)».

Також у постанові від 26 травня 2021 року у справі №640/18236/17-ц Верховний Суд зазначив, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Тобто, стаття 234 КЗпП України не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

Позивач просить стягнути моральну шкоду, завдану саме незаконним звільненням, яке відбулось 15.10.2024, про яке вона дізналась 16.10.2024. Разом з цим її було поновлено на роботі 31.03.2025, про що цього дня видано відповідний наказ, а з даним позовом вона звернулася лише 31.12.2025.

Водночас в ході розгляду даної справи позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду та не підтверджено відповідними доказами їх наявність. Належних підстав для поновлення пропущеного строку за вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, судом також не встановлено.

В аспекті порушеного у позові спору судом враховується Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, аналіз якого дає підстави стверджувати, що моральна шкода, що зумовлена незаконним звільненням позивача, про стягнення якої позивач порушує питання у вказаному позові, не охоплюється поняттям «заробітної плати та інших належних працівникові виплат».

Крім того, суд зауважує на безпідставність посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у його постанові від 24.01.2024 у справі № 755/3443/21. Так зі змісту вказаної постанови убачається, що предметом розгляду у даній справі було питання поширення строків позовної давності на спірні відносини, пов`язані з невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення на роботі. В той час як у даній справі рішення суду про поновлення на роботі виконано одразу після набрання таким законної сили.

Стосовно посилань позивача на ст. 268 ЦК України суд вважає за необхідне зауважити, що моральна шкода, про стягнення якої з відповідачів ідеться мова у позову, не пов`язана з порушенням особистого майнового права позивача, відтак дія вказаного законодавчого положення на спірні правовідносини не поширюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди не підлягають задоволенню з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Крім того, суд відхиляє доводи позивача про незаконність відсторонення від роботи через не проходження медичного огляду та не встановлення педагогічного навантаження, оскільки такі не охоплюються предметом спору у даній справі.

Суд, ухвалюючи рішення також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи та в судовому засіданні, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи викладене, судові витрати у справі, які складаються з судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 263 - 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Великоберезнянської школи мистецтв Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, Відділу освіти, культури, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області про відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Великоберезнянська школа мистецтв Великоберезнянської селищної ради, код ЄДРПОУ 05462290, адреса місця знаходження: Закарпатська область, Ужгородський район, с-ще Великий Березний, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6 А;

Відділ освіти, культури, сім`ї, молоді, спорту та соціального захисту населення Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ 43919849, 89000, Закарпатська область, Ужгородський район, с-ще Великий Березний, вул. Шевченка, буд. 27.

Повний текст рішення складено 01.06.2026.

Головуюча Ротмістренко О.В.