Рішення № 137012356, 27.05.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1506/25

провадження №2/216/355/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Гайтко Л.А.

за участю секретаря судового засідання Маленька Т.О.

без участі сторін та без застосування технічного запису

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

До Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області подано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач просить суд винести рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 10.02.2024-100000497 від 10.02.2024 р. у розмірі 12481 грн. 34 коп. та стягнути суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2422,40 грн. Просить суд провести розгляд даної цивільної справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр", у порядку спрощеного позовного провадження, без участі сторін.

Провадження у справі відкрито ухвалою судді від 05.03.2025 року. Розгляд справи призначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

Ухвалою суду від 14.04.2025 р. задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано письмові докази у справі.

21.03.2025 р. від відповідача ОСОБА_1 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, зокрема, про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 10.02.2024-100000497 від 10.02.2024 р. у розмірі 12481 грн. 34 коп. вона не визнає і просить суд у їх задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що вона до жодної фінансової чи кредитної установи не зверталась та не оформлювала жодної позики ні на папері, ні онлайн, припускає, що шахраї могли оформити на її ім`я позику онлайн, повернення якої тепер вимагає ТОВ "Споживчий центр", також стверджує, що у зв`язку з наведеним відповідач зверталась до Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення щодо неї шахрайських дій, копію талону-повідомлення про прийняття на реєстрацію даної заяви додає, вказує про те, що нею неодноразово повідомлявся позивач про обставини, за яких на її ім`я оформлено онлайн позику, про її звернення до правоохоронних органів, стверджує про те, що долучена позивачем до позовної заяви копія квитанції LiqPay від 10.02.2024 р. не є належним доказом передання відповідачу грошових коштів, стверджує, що картка № НОМЕР_1 їй не належить, у неї відкритий лише один рахунок у АТ КБ ПриватБанк, зазначає про те, що позивачем не підтверджено належним чином передачу грошових коштів відповідачу, а відтак ствердила про те, що нарахування відсотків за користування кредитом, а також вимоги про стягнення неустойки є безпідставними.

15.04.2025 р. від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених нею у відзиві на позовну заяву та зазначає, зокрема, що відповідачем на виконання кредитного договору здійснювались часткові оплати з 23.02.2024 р. по 17.05.2024 р., вказує, що у ОСОБА_1 в особистому кабінеті вказано наступний картковий рахунок НОМЕР_2 , однак ТОВ "Споживчий центр" не має можливості надати повні реквізити банківської картки у зв`язку з тим, що відповідно до п. 64 Розділу 3 Постанови Правління НБУ № 164 від 29.07.2022 р., яка діяла на той час, суб`єкт господарювання зобов`язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити, стверджує про правомірність та підставність стягнення заборгованості за тілом кредиту, за відсотками за користування кредитними коштами, а також про стягнення неустойки, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Як стверджує позивач, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 10.02.2024 року було укладено Кредитний договір (оферти) №10.02.2024-100000497.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надається кредит у розмірі - 13000 грн., на підтвердження чого позивач надав копію квитанції LiqPay від 10.02.2024 року про переказ суми 13000 грн. на картку VISA НОМЕР_3 *49.

Відповідно до умов кредитного договору №10.02.2024-100000497 від 10.02.2024 року, копія якого долучена позивачем до позовної заяви, Позичальнику надається Кредит на наступних умовах:

1. Дата надання/видачі кредиту - 10/02/2024;

2. Сума Кредиту: 13000 грн. 00 коп.

3. Строк, на який надається Кредит - 140 днів з дати його надання.

4. Дата повернення (виплати) кредиту - 28.06.2024.

Відповідно до п. 6.1. Договору Позичальник зобов`язався використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісії - у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред`явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ста» (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 3, 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Суд не може вчиняти активних дій, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у п.4 ч.5 ст.12 ЦПК (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 465/4873/20, провадження № 61-6627св23).

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).

За змістом ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В якості доказу переказу позикодавцем відповідачу кредитних коштів (надання кредиту) позивачем надано суду копію квитанції LiqPay від 10.02.2024 року про переказ суми 13000 грн. на картку VISA 444111*49, видача за договором №10.02.2024-100000497.

Однак, вказану довідку, надану позивачем в якості доказу надання кредиту відповідачу суд оцінює критично з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі».

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов наступних висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №333/5483/20 (провадження № 61-19321св21): «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».

Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою.

Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, також зазначено, що:

«194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.

195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».

Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19, провадження № 61-7310св24).

Ухвалою суду від 14.04.2025 р. за клопотанням сторони позивача витребувано докази у справі, зокрема, наступна інформація:

- від АТ Універсалбанк: на чиє ім`я емітувалась (видавалась) банківська картка №НОМЕР_2 , на яку було здійснено зарахування коштів у сумі 13000 грн 10.02.2024 р., інформацію про рух коштів по банківському рахунку №НОМЕР_2 за 10.02.2024 р.

24.04.2024 р. на електронну адресу суду від АТ Універсалбанк на виконання ухвали суду про витребування доказів надійшов лист від 24.04.2025 р., у якому зазначається наступне: банком було ініційовано детальну перевірку, в ході якої повідомляє, що на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 Банком не було емітовано картку № НОМЕР_2 , для надання іншої інформації прохання зазначати повний номер картки.

Відтак, матеріали справи, що є предметом розгляду, не містять виписок за рахунком відповідача, на який за умовами кредитного договору позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договорів строк, а також за ухвалою суду про витребування доказів не надано підтвердження банком про належність банківської картки №НОМЕР_2 саме відповідачу ОСОБА_1 .

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує факт отримання кредитних коштів в сумі 13000 грн. та факт наявності у неї рахунку у АТ Універсалбанк.

Отже, з урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписок з особового рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості, складений позивачем, доказом не є, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за кредитним договором.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що: «Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

З доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості у відповідача, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.

При цьому, суд наголошує, що обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, є складовою змісту позову (фактично його обґрунтуванням, ілюстрацією арифметичних дій за результатами яких склалась сума, заявлена позивачем до стягнення), та не є доказом у справі (п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (п.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не є первинним документом, що підтверджує розмір заборгованості, такий документ повністю складено позивачем (односторонньо) та лише ілюструє обрахунки щодо порядку визначення суми, заявленої до стягнення, але не підтверджують наявність заборгованості, її походження і розмір.

Сама по собі довідка-розрахунок заборгованості без належних підтверджуючих доказів не може свідчити про наявність/ визначеної позивачем суми заборгованості.

Твердження позивача про те, що відповідачем на виконання кредитного договору здійснювались часткові оплати з 23.02.2024 р. по 17.05.2024 р., на підтвердження чого надано копії квитанцій LiqPay суд оцінює критично, адже вказані квитанції не є виписками з особового рахунка позичальника, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку та без сумніву підтверджують здійснення фінансових операцій саме відповідачем.

Крім того, ухвалою суду від 14.04.2025 р. про витребування доказів суд за клопотанням сторони позивача зобов`язував:

- АТ КБ ПриватБанк надати інформацію на чиє ім`я емітувалась (видавалась) банківська картка №НОМЕР_5 , якою було здійснено оплати по кредитному договору №10.02.2024-100000497 в сумі 2800,18 грн. 23.02.2024 р., інформацію про рух коштів по банківському рахунку №НОМЕР_5 за 23.02.2024 р.;

- АК Акцент Банк надати інформацію на чиє ім`я емітувалась (видавалась) банківська картка №НОМЕР_6 , якою було здійснено оплати по кредитному договору №10.02.2024-100000497 у сумі 2800,18 грн. 22.03.2024 р., інформацію про рух коштів по банківському рахунку №НОМЕР_5 за 22.03.2024 р. та 05.04.2024 р.

08.09.2025 р. через канцелярію суду від АК Акцент Банк на виконання ухвали суду надійшов лист-відповідь від 04.09.2025 р., у якому зазначається, що картка № НОМЕР_7 емітована на ім`я ОСОБА_1 , додано довідки про рух коштів на рахунку, згідно яких відсутні банківські операції на суму 2800,18 грн. кожна 22.03.2024 р. та 05.04.2024 р.

15.09.2025 р. через канцелярію суду від АТ КБ ПриватБанк на виконання ухвали суду надійшов лист-відповідь від 09.09.2025 р., у якому зазначається, що АТ КБ ПриватБанк не може надати запитувану інформацію, оскільки за наданими відомостями не вдалося ідентифікувати вказану особу.

З урахуванням того, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитним договором не є зведеними документами, які не було погоджено з відповідачем і не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд приходить висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором у розмірі, зазначеному у розрахунках.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 26.03.2025 р. Криворізьким районним управлінням поліції ГУНП в Дніпропетровській області зареєстровано кримінальне провадження № 12025046230000088 за заявою ОСОБА_1 про те що невідома особа, отримавши персональні ідентифікаційні дані заявниці оформила кредит на суму 13000 грн. на ім`я заявниці у мікрофінансовій установі ШвидкоГроші ТОВ Споживчий Центр.

Відтак, суд приходить висновку, що належних, допустимих та достатніх доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак позов є недоведеним та необґрунтованим.

Пунктом 4 ч.2 ст.43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 ст.44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Частинами 2,4 ст.83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Отже, з огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів, а відтак і доказів порушення відповідачем зобов`язань та їх розміру, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, а також неустойки задоволенню не підлягають.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, витрати зі сплату судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12,81,141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського Апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Суддя Л.А. Гайтко