Рішення № 137011289, 01.06.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/660/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"01" червня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 18 січня 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уклало з відповідачем Договір про відкриття кредитної лінії №1499-1718 продукту «CreditKasa».

За умовами договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов`язалося відкрити та відкрило на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з кредитним лімітом у розмірі 7 000 грн та строком користування коштами протягом 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (який складається з базових періодів кредитування строком 12 календарних днів кожен), а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит в цілому до 17 січня 2026 року, а також:

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору (протягом перших 12 календарних днів першого базового періоду діє промо-ставка у розмірі 0,90 % за кожен день користування кредитом);

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 0,75 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом починаючи зі 181 календарного дня з дати укладення договору;

- сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту.

У разі порушення позичальником грошового зобов`язання (неповернення кредиту) останній відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язався сплатити заборгованість з урахуванням процентів за користування чужими коштами у розмірі 73 000 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Однак позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 19 січня 2026 року заборгованість за кредитним договором становить 33 649 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 7 000 грн;

-заборгованість за процентами 22 099 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 1 050 грн;

-заборгованість за процентами, нарахованими відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 500 грн.

Тому вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача в окремому клопотанні не заперечував проти такого порядку розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 18 січня 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уклало з відповідачем Договір про відкриття кредитної лінії №1499-1718 продукту «CreditKasa».

За умовами договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з кредитним лімітом у розмірі 7 000 грн та строком користування коштами протягом 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (який складається з базових періодів кредитування строком 12 календарних днів кожен), а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит в цілому до 17 січня 2026 року, а також:

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору (протягом перших 12 календарних днів першого базового періоду діє промо-ставка у розмірі 0,90 % за кожен день користування кредитом);

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 0,75 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом починаючи зі 181 календарного дня з дати укладення договору;

- сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту.

У разі порушення позичальником грошового зобов`язання (неповернення кредиту) останній відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язався сплатити заборгованість з урахуванням процентів за користування чужими коштами у розмірі 73 000 % річних від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що сторони з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник підписав його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов`язків позичальника у кредитних правовідносинах з позивачем.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Водночас ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем додаткових комісій, пов`язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Наявною в матеріалах справи копією квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 18 січня 2025 року (а.с. 33) підтверджується факт виконання позивачем свого зобов`язання перед відповідачем шляхом видачі кредиту у розмірі 7 000 грн.

У той же час, позичальник порушив умови договору в частині вчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, а також комісії за надання кредиту.

Згідно розрахунку боргу, станом на 19 січня 2026 року заборгованість за кредитним договором становить 33 649 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 7 000 грн;

-заборгованість за процентами (за період з 18 січня 2025 року до 17 січня 2026 року) 22 099 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 1 050 грн;

-заборгованість за процентами, нарахованими відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 500 грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив наступне.

Заборгованість за кредитом (тілом кредиту), процентами за користування кредитом та комісією за надання кредиту підтверджується відповідним розрахунком, нарахування здійснені у повній відповідності до умов кредитного договору.

При цьому, договірні проценти за користування кредитом нараховувалися позивачем за узгодженими сторонами розмірами процентних ставок та в межах встановленого строку кредитування, умови кредитного договору в цій частині не порушують обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

Тому в цій частині вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення процентів, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, то в цій частині слід зазначити наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань (зокрема сплати процентів, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, нараховані згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України проценти не підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 2 385,51 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407; код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії №1499-1718 продукту «CreditКasa» від 18 січня 2025 року, що утворилася станом на 19 січня 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 18 січня 2025 року до 17 січня 2026 року) у розмірі 22 099 (двадцять дві тисячі дев?яносто дев?ять) гривень; заборгованість за комісією за надання кредиту у розмірі 1 050 (одна тисяча п?ятдесят) гривень, а всього в загальному розмірі 30 149 (тридцять тисяч сто сорок дев?ять) гривень, а також 2 385 (дві тисячі триста вісімдесят п?ять) гривень 51 копійку судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв