Постанова № 13701124, 07.02.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 січня 2011 року

Справа № 2-2/8392-2007

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Голика В.С.,

суддів Гонтаря В.І.,

Сотула В.В.,

за участю представників сторін:

представник позивача: Халюкова Олена Юріївна, довіреність № 7-2011 від 04.01.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004";

представник відповідача: не з'явився, Щолкінська міська рада;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 28 жовтня 2010 року у справі № 2-2/8392-2007

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004" (вул. Шкільна, 5,Молодіжне, Сімферопольський р-н,97501)

до Щолкінської міської ради (буд. 46, а/с 18,Щолкіне, Ленінський р-н,98213)

про стягнення 507724,41 грн.;

за зустрічним позовом Щолкінської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004" про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач –товариство з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс 2004»звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідача – Щолкінської міської ради про стягнення за уточненими позовними вимогами 438128,05 грн., з яких 367488, 50 грн. сума заборгованості за подання теплової енергії у вигляді гарячої води, 27244, 44 грн. сума пені, 11309, 07 грн. –річні, 32086, 00 грн. –інфляція.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.11.2005р. між сторонами укладено договір про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 2Т-2005. Позивач свої зобов’язання щодо надання послуг виконував належним чином. Відповідач свої зобов’язання по сплаті послуг виконував неналежним чином, в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 429553, 98 грн., яка відповідачем не була погашена, що і стало підставою для нарахування 31676, 09 грн. пені, 12351, 28 грн. –річних, 34143, 06 грн. –інфляції та звернення позивача із позовною заявою до місцевого господарського суду.

27 листопада 2007 року до господарського суду першої інстанції надійшов зустрічний позов про визнання недійсним договору № 2Т-2005 від 20.11.2005р. про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води.

Позивач за зустрічним позовом мотивує свої вимоги тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс - 2004»не має ліцензії на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими тепловими мережами та поставку теплової енергії, тоді як угода юридичної особи, яка здійснена без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнана судом недійсною, у зв’язку із чим позивач просить суд визнати недійсним договір № 2Т-2005 від 20.11.2005р. про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 28 жовтня 2010 року у справі № 2-2/8392-2007 зустрічний позов Щолкінської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004" про визнання недійсним договору задоволено. Визнано недійсним договір № 2Т-2005 від 20.11.2005р. укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004" та Щолкінською міською радою про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води. У задоволенні первісного позову відмовлено.

При ухваленні свого рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що у відповідача за зустрічним позовом була відсутня ліцензія на здійснення своєї господарської діяльності, тому укладений ним спірний правочин має бути визнаний недійсним згідно до вимог статті 227 Цивільного кодексу України, Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»та посилаючись на лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/493 від 13.09.2000р «Про закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Не погодившись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 28 жовтня 2010 року у справі № 2-2/8392-2007 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову та стягнути з Щолкінської міської ради заборгованість за постачання теплової енергії у вигляді гарячої води в сумі 367488, 50 грн., 3 % річних - 11309, 07 грн., пені - 28014, 68 грн. та індекс інфляції - 32086, 00 грн.

Апеляційні вимоги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Не погодившись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 28 жовтня 2010 року у справі № 2-2/8392-2007 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову та стягнути з Щолкінської міської ради заборгованість за постачання теплової енергії у вигляді гарячої води в сумі 367488, 50 грн., 3 % річних - 11309, 07 грн., пені - 28014, 68 грн. та індекс інфляції - 32086, 00 грн.

Так, заявник апеляційної скарги стверджує, що місцевий господарський суд не взяв до уваги думку органу ліцензування –Міністерства житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим, яке підтвердило, що ліцензії виробництву позивач за первісним позовом впродовж вказаних періодів не видавались, таким чином, позивач вважає, що в його діях немає місце факт порушення законодавства в цій сфері, та відповідна відсутність оформленого порядку ліцензування не давала підстав для припинення забезпечення споживачів тепловою енергією.

Також позивач за первісним позовом наполягає на тому, що акти переданого тепла, обумовлені у спірному договорі, та проти яких відповідач не заперечував є документами, які цілком підтверджують заборгованість Щолкінської міської ради.

У судове засідання, призначене на 27 січня 2011 року, представники відповідача за первісним позовом не з’явився, про що позивач за зустрічним позовом надіслав до суду клопотання про розгляд справи без їх участі, у зв’язку із відпусткою уповноваженого представника Щолкінської міської ради.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Враховуючи те, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, cудова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Переглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Крименергосервіс - 2004»(енергопостачальник) та Щолкінською міською радою (споживач), було укладено договір № 2Т-2005 від 20.11.2005р. про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на опалювальні періоди 2005-2006р.р. та 2006-2007р.р., відповідно до пункту 1.1 якого предметом договору є те, що енергопостачальник приймає на себе зобов’язання по дорученню ДП «Газ-тепло» у відповідності з договором комісії № 12/05-603 від 20.10.2005р. здійснювати подачу теплової енергії у вигляді гарячої води споживачу, а споживач зобов’язується повністю оплачувати отриману теплову енергію по встановлених тарифах у строки, передбачені даним договором.

Пунктом 5.6 договору передбачено, що фактичне споживання теплоенергії підтверджується актом, підписаним уповноваженими представниками обох сторін, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим. При нез’явленні представника у відділ маркетингу і збуту енергозабезпечувальної організації, акт вступає в силу після закінчення зазначеного терміну. При відмові від підписання акту без письмового аргументованих причин до 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, акт вступає в силу після7- го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 6.3 договору строк повної сплати відповідачем за первісним позовом за надану теплову енергію та гарячу воду –до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідач за первісним позовом не з’являвся у вказаний в договорі термін для підписання або оскарження вказаних актів, тому позивач направляв акти та рахунки до відповідача поштою із супровідними листами (а.с. 17-38 т.1).

Свої зобов’язання в частині сплати представлених послуг позивачем, відповідач не виконував належним чином, що і стало підставою для звернення позивача за первісним позовом до господарського суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача за первісним позовом, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення, про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог та задоволенні первісного позову, виходячи з наступного.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України.

Стаття 215 Цивільного кодексу України, визначаючи підстави недійсності правочину, вказує на необхідність дотримання в момент вчинення правочину відповідному колу вимог статті 203 цього Кодексу до суб’єктів таких правочинів, якими можуть бути лише ті особи, що мають необхідний обсяг правочиноздатності, зокрема і ліцензування своєї діяльності.

Державою здійснюється регулювання у сфері господарювання такими, зокрема засобами як ліцензування, патентування та квотування, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних та соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

У статті 91 Цивільного кодексу України зазначено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Дійсно, згідно до статті 227 Цивільного кодексу України правочиноздатність юридичної особи обмежується не її статутними цілями, а вимогою наявності у неї відповідного дозволу (ліцензії) на вчинення певного правочину або правочинів певного типу, тобто за нормами вказаної статті правочин, укладений без такого дозволу може бути визнаний судом недійсним. Вказана норма Цивільного кодексу України кореспондуються із правовою позицією, відображеною у листі Вищого арбітражного суду України № 01-8/493 від 13.09.2000р «Про закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», на що і посилався місцевий господарський суд при ухваленні свого рішення.

Втім, при розгляді питань про визнання правочинів недійсними, згідно з роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 слід виходити з того, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 Цивільного кодексу України є оспорюваним. Тобто, вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Таким чином, враховуючи те, що як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом не заявляв ніяких претензій протягом дії договору, споживав теплову енергію у повному обсязі, про що свідчать відповідні акти та рахунки за фактичне споживання теплоенергії, підписані уповноваженим представником відповідача, його права та законні інтереси як споживача теплової енергії ніяким чином не були порушенні фактом відсутності в позивача за первісним позовом наявності відповідної ліцензії на вчинення правочинів згідно своєї діяльності.

Ліцензією, згідно до статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Більш того, вказаний Закон (стаття 4 абз. 2) зазначає, що реалізацію державної політики здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженні виконавчі органи рад, уповноваженні провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

У виконання вищенаведеного ліцензування виробництва, транспортування та поставки теплової енергії було визначено Законом України «Про теплопостачання», який набрав чинності 06 липня 2005 року. Водночас були внесенні зміни до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», якими був затверджений новий порядок отримання ліцензій.

Відповідно до статті 8 абзацу 1 цього ж Закону ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.

Ліцензійні умови проведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії, транспортуванню її магістральними мережами, постачанню були затверджені Наказом № 1/3 Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України лише 09 січня 2007 року.

Ліцензійні умови та зміни до ліцензійних умов підлягають оприлюдненню у порядку, встановленому законодавством та набирають чинності через десять днів з дати державної реєстрації нормативно-правового акта.

Згідно вказаних умов позивач за первісним позовом мав отримати відповідний дозвіл (ліцензію) на постачання теплової енергії в Раді міністрів Автономної Республіки Крим, яка в свою чергу прийняла постанову (а.с.153 т.1) № 344 «Про приймання документів по ліцензуванню» лише 07 червня 2007 року.

У підтвердження наведеного, листом вих.. № 10/213 від 28.01.2008р. (а.с. 115,т.2) орган ліцензування – Міністерство житлово-комунального господарства Автономної Республіки Крим підтвердило факт того, що на момент проведення діяльності по транспортуванню та постачанню теплової енергії в періоди 2005-2006р.р. та 2006-2007р.р. порядок ліцензування не був встановлений, зазначивши при цьому, що вказане не може бути підставою для припинення забезпечення теплової енергії споживачів.

Тобто, позивач за первісним позовом не мав змоги отримати відповідну ліцензію без встановленого належним чином прядку ліцензування.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, судова колегія вважає вимоги Щолкінської міської ради про визнання недійсним спірного договору про постачання теплової енергії необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Стосовно вимог позивача за первісним позовом щодо заборгованості за поставлену теплову енергію, слід зазначити, що в матеріалах справи містяться рахунки та акти про фактичне споживання теплової енергії (а.с. 17-38 т.1 та 19-33 т.2), за якими відповідач за первісним позовом 12.12.2007 р. частково визнав свою заборгованість перед позивачем. Протягом дії договору умови цього договору та будь-які надані відповідачу акти про кількість переданого тепла останнім не оспорювались, теплоенергія споживалась у повному обсязі.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої інстанції було проведено судово-економічну експертизу, результатом якої було визначено, що за умов, якщо акти-рахунки відпуску теплової енергії позивачем будуть визнані судом документами, що підтверджують споживання теплової енергії, заборгованість відповідача перед позивачем складає 367719, 42 грн.

Висновки експерта також не були оспорені відповідачем.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відсутність сплати у повному обсязі рахунків відповідачем є односторонньою відмовою від виконання зобов’язання за договором № 2Т-2005 від 20.11.2005р. про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води.

При цьому, приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондуються з вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок процентів річних та інфляції, самостійно визначених позивачем, судова колегія вважає його правильним.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку як один з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов'язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов'язання.

В силу частини 2 статті 20 господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема. шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Залежно від особливостей і визначення розміру неустойки і характеру порушення є такі різновиди неустойки як штраф і пеня.

Перевіривши розрахунок нарахування пені, самостійно визначеної позивачем судова колегія вважає його правильним.

Більш того, стаття 227 Цивільного кодексу України, на яку посилається господарський суд першої інстанції у своєму рішенні, основним наслідком визнання безліцензійного правочину недійсним визначає двосторонню реституцію (стаття 216 цього Кодексу), тобто кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Якщо неможливо повернути одержане в натурі відшкодування провадиться у грошовій формі.

Теологічне тлумачення вказаних статей дає право судові колегії, всупереч висновкам господарського суду першої інстанції, зазначити, що незалежно від того чи є спірний правочин дійсним, відповідач за первісним позовом мав обов’язок повернути в грошовому еквіваленті надані йому послуги від позивача, що в свою чергу є правовим наслідком визнання правочину недійсним, який місцевий господарський суд не взяв до уваги, визнаючи спірний договір недійсним, порушуючи при цьому права саме «Крименергсервіс-2004»та цивільне законодавство України. Вказане ще раз підтверджує той факт, що відповідач за первісним позовом зобов’язаний сплатити заборгованість за фактично спожиту теплову енергію у вигляді гарячої води.

Статтею 626 Цивільного Кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно до статті 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи те, що відповідач за первісним позовом та позивач при підписанні спірного договору дійшли взаємної згоди по всіх істотних умовах, які не були запереченні жодною стороною, те, що відповідач не заперечував проти наданих йому рахунків та актів про споживання теплової енергії, в процесі дії договору сплачував частково рахунки, надані позивачем, чим підтверджував згоду із умовами вказаного договору, судова колегія керуючись статтями 101, п. 2 статті 103, ч.3, ч.4 статті 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс-2004" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2010 року у справі № 2-2/8392-2007 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

3.1 Позов задовольнити.

3.2 Стягнути з Щолкінської міської ради (98213, Ленінський район, м. Щолкіне, буд. 46, а/я 18, р/р 35416001001036 в УДК в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 33267013) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс - 2004" (97501, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул. Шкільна, 5, р/р 26008054908246 в КРУ "Приватбанк" м. Сімферополь, МФО 384436, ЄДРПОУ 33267013) 447076, 90 грн., з яких: 367488, 50 грн. заборгованості, 27244, 48 грн. пені, 32086 грн. інфляції, 11309, 07 грн. 3% річних, а також 5077, 25 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

4. Стягнути із Щолкінської міської ради (98213, Ленінський район, м. Щолкіне, буд. 46, а/я 18, р/р 35416001001036 в УДК в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 33267013) на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз (м. Сімферополь, вул. Чехова, 55а, р/р 35224001000218, ЗКПО 26225794 у Банку ДКУ в АРК, МФО 824026, одержуавч КримНДІСЕ) 938, 40 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Видати наказ.

5. Видачу наказів доручити господарському суду Автономної Республіки Крим.

6. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

7. Накази господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.11.2010р., по справі № 2-2/8392-2007 про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс - 2004" на користь Щолкінської міської ради 85, 00 грн. та 118, 00 грн. судових витрат, а також наказ про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Крименергосервіс - 2004" на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз 938, 40 грн. визнати такими, що не підлягають виконанню із часу їх видачі.

Головуючий суддя В.С. Голик

Судді В.І. Гонтар

В.В.Сотула