Постанова № 13701084, 25.01.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2011 р.Справа № 26-20-30/303-07-8330

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Риковій О.М.,

за участю представників :

від Заступника Прокурора Одеської області Будзул-Лавренюк К.Я.

від СПД - ФО ОСОБА_1 ОСОБА_2(за дорученням),

від ДП „Професіонал Міський” КЦ „Професіонал” Манушин В.О.(за дорученням),

від Кабінету Міністрів України Богуцька Л.П.(за дорученням),

від Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції Дімов В.О. та Кучма А.М.(за дорученням),

від Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” не зявився,

від УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” Калініченко Л.С.

від Фонду державного майна України - не зявився,

від Одеської аграрної біржі - не зявився,

від КП „Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації” - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційні скарги Заступника прокурора Одеської області, Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” та Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції

на рішення господарського суду Одеської області від 15.11.2010 р.

по справі №26-20-30/303-07-8330

за позовом: Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1;

до відповідача: Дочірнього підприємства „Професіонал Міський” комерційного центру „Професіонал”;

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1)Українська державна корпорація „Укрзакордоннафтогазбуд”;

2) Фонд державного майна України;

3) Ізмаїльський завод „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”;

4) Одеська аграрна біржа;

5) КП „Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації”;

6) Ізмаїльська обєднана державна податкова інспекція;

7) Кабінет Міністрів України;

За участю: Прокуратури Одеської області;

про визнання договорів дійсними та визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

26.10. 2007 р. (вх. №10771) у господарському суді Одеської області Субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (далі Позивач) пред'явлено позов до ДП „ПрофесіоналМіський” КЦ „Професіонал” ( далі відповідач) про визнання дійсним, укладеного між ними 19.06.2007р. договору купівлі продажу № 05/06-07 В (далі Договір 1) та визнання права власності на будівлю їдальні Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

26.10. 2007 р. (вх. №10769) у господарському суді Одеської області Субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (далі Позивач) пред'явлено позов до ДП „Професіонал Міський” КЦ „Професіонал” ( далі відповідач) про визнання дійсним укладеного між ними 19.06.2007р. договору купівлі продажу №02/06-07 В (далі Договір 2) та визнання права власності на будівлю трансформаторної підстанції Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Свої позовні вимоги позивач, з посиланням на ст.ст. 50, 51, 316, 319, 321, 328, 386, 392 ЦК України, ст.ст. 44-49, 82-85 ГПК України, ст.ст. 2, 55 Закону України “Про власність”, ст.ст. 3, 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” обґрунтовував тим, що , по-перше, після укладення вказаних Договорів він оплатив вартість майна, яке є предметом цих Договорів та отримав його в користування, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення (а.с.2-5 т.1).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29 жовтня 2007 р. залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Українську державну корпорацію „Укрзакордоннафтогазбуд”.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08 листопада 2007 р. справи № 30/303-07-8330 та № 30/301-07-8328 обєднано в одну справу який надано номер - 30/303-07-8330.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.11.2007 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.04.2008 року зазначені позовні вимоги задоволено повністю.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд державного майна України, Ізмаїльський завод „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, Одеську аграрну біржу, КП „Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації”.

В процесі вищевказаного апеляційного провадження у справу вступив Прокурор Одеської області.

30.10.2008 року Постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” задоволено частково. Рішення в господарського суду Одеської області від 15.11.2007р. та постанову від 01.04.2008року Одеського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. у справі №30/303-07-8330 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Одеської від 06.10.2010р. (суддя Никифорчук М.І.) залучено до участі у справі № 26-20-30/303-07-8330 у якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кабінет Міністрів України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.11.2010 р. (суддя Никифорчук М.І. ) позов задоволено у повному обсягу. Договори № 05/06-07 В та № 02/06-07 В від 19.06.2007р визнано дійсними на підставі ст. ст. 278-282 ЦК України, оскільки суд дійшов висновку, що зазначені Договори сторонами частково виконані та відповідач ухиляється від їх нотаріального посвідчення. За позивачем також визнано право власності на нерухоме майно на підставі ст. 328 ЦК України. Крім того у рішенні суд зазначив , що задовольняє уточнені позовні вимоги позивача та зобовязав КП “Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації” (Одеська область, м.Ізмаїл, вул. Болградська, 61, код 03350309) зареєструвати за суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) право власності на обєкти нерухомості:

- будівлю їдальні Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, трьохповерхова, загальною площею 3816 кв.м., площа забудови - 972 кв.м.

- будівлю трансформаторної підстанції Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, одноповерхове, загальною площею 159,8 кв.м., площа забудови - 230 кв.м.

В обґрунтування своєї позиції суд послався ст.ст., 278-282, 328, 330, 334, 658 ЦК України, ст. 141 ГК України (а.с.40-53 т.5).

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, 02.12.2010 р. Ізмаїльська ОДПІ (далі скаржник-1), звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, на це рішення, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю. В обґрунтування скарги скаржник-1 послався на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №198 від 04.03.1997 р. створено УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”. Згідно з п.1 статуту корпорації, корпорація є обєднанням державних підприємств, які за єдиним технологічним процесом здійснюють будівництво та експлуатацію нафтових комплексів. Засновником корпорації є держава в особі Кабінету Міністрів України, до складу корпорації входять підприємства, серед яких зазначено Ізмаїльський завод „Еталон”.

1998 р. у Ізмаїльського заводу „Еталон” утворилась податкова заборгованість через нерегулярну та несвоєчасну сплату податків та зборів.

Усе майно Ізмаїльський завод „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” 20.11.1998 р. було взято Ізраїльською ОДПІ у податкову заставу, про що повідомлено письмово керівництво заводу. Від зазначеної дати і до теперішнього часу, як зауважує скаржник-1, майно Ізмаїльський завод „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” в тому числі будівля їдальні корпус №6 та будівля трансформаторної підстанції корпус № 7, з податкової застави не звільнялось.

29.04.1999 р. право податкової застави було зареєстровано в Державному реєстрі застав рухомого майна за № 296-34. Із зазначеного і до теперішнього часу Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” з Державного реєстру застав рухомого майна не виключалося. Оскільки реєстрація податкових застав нерухомого майна здійснюється в Державному реєстрі застав рухомого майна, що й було зроблено Ізраїльською ОДПІ відповідно до вимог чинного законодавства, тому, Витяг з Єдиного державного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, на який посилається суд першої інстанції, як на підставу для задоволення позову, не є обєктивним доказом того, що будівля їдальні корпус №6 та будівля трансформаторної підстанції корпус № 7 Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” не знаходяться у податкові заставі.

Крім того, як вказує скаржник-1, що відповідно до ст. 8 ЗУ „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” встановлено спеціальний режим користування та розпорядження майном, що знаходиться у податковій заставі, який полягає в тому в тому числі і в забороні на продаж заставного майна без узгодження з відповідним органом податкової служби. Однак, Ізмаїльською ОДПІ ні з ким не погоджувалось здійснення купівлі-продажу будівлі їдальні корпус №6 та будівлі трансформаторної підстанції корпус №7 Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” та дозвіл на це нікому не надавався. Більш того, в порушення ЗУ „Про приватизацію державного майна” та ЗУ „Про управління обєктами державної власності”, відчуження державного майна не погоджувалось ні з Кабінетом Міністрів України, ні з Фондом державного майна України.

Отже, договори купівлі-продажу № 05/06-07 В від 19.06.2007 р. та № 02/06-07 В від 19.06.2007 р. не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому не можуть бути визнані дійсними.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, 02.12.2010 р. заступник прокурора Одеської області (далі скаржник-2, прокурор), звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, на зазначене рішення, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги прокурор послався на наступне.

Оспорюване судове рішення винесено в порушення ст. 75 ГК України, оскільки державне підприємство має право відчужувати майно лише за згодою органу, до сфери управління якого воно відноситься. Оскільки, майно заводу є державною власністю і закріплюється за заводом на праві повного господарського відання.

Судове рішення винесено в порушення вимог ст. 141 ГК України, згідно з якими управління обєктами державної власності у відповідності до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. Відчуження субєктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом міністрів України. Продаж субєктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Законом України „Про управління обєктами державної власності” передбачено, що повноваження держави як власника обєктів державної власності, повязаних з володіння, користуванням, розпорядженням ними здійснюються Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна України та уповноваженими ним органами. Крім того, згідно з підпунктом „и” пункту 2 ст. 7 вказаного закону Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна.

Крім того, відповідно до ст. 345 ЦК України, ст. ст. 145,146 ГК України, майно єдиного цілісного майнового комплексу державного підприємства може бути відчужено на користь фізичних або юридичних осіб шляхом приватизації.

Оскаржуване рішення, як зазначає прокурор, винесено за невірним застосуванням Правил проведення майнових, митних та земельних торгів на Одеській аграрній біржі, затверджених Рішенням Біржової Ради №1707-2006 від 17.04.2006 р., оскільки вказаними правилами визначено процедуру підготовки, організації та проведення аукціонних торгів для продажу обєктів чи предметів іпотеки, а саме рухомого та нерухомого майна державної та комунальної власності, крім обєктів, що підлягають приватизації, рухомого і нерухомого майна, належного на правах власності фізичним та юридичним особам. Відповідно до вимог ГПК України, обєкти, що були предметом договорів купівлі-продажу від 19.06.2007 р. можуть бути відчужені на користь фізичних або юридичних осіб шляхом приватизації, отже на їх відчуження не можуть розповсюджуватися Правила проведення майнових, митних та земельних аукціонів на Одеській аграрній біржі, затверджених рішенням біржової Ради № 1707-2006 від 17.04.2006 р.

Оскаржуване рішення винесено і в порушення вимог ст. 658 ЦК України, оскільки право продажу товару належить власнику товару, а в даному випадку продаж спірного майна здійснено особою, яка не уповноважена розпоряджатися державним майном.

Оскаржуване рішення винесено з невірним застосуванням положень ст. ст. 203, 210, 657 ЦК України, а тому вони є неукладеними і не створюють прав та обовязків для сторін, оскільки сторонами не досягнуто згоди у встановленій законом формі. Чинним законодавством не передбачено можливості визнання неукладених правочинів дійсними, що не враховано судом при прийнятті рішення.

Крім того, судом не враховані вказівки суду касаційної інстанції, чим порушено також ст. 111-12 ГПК України.

Суд першої інстанції, на думку прокурора, невірно посилається на ч.3 ст. 334 ЦК України щодо моменту набуття право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, зазначаючи, що право власності виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. А, в даному випадку, зазначені договори купівлі-продажу спірного майна підлягали окрім нотаріального посвідчення й державній реєстрації, що, відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 ЦК України, передбачає виникнення права власності у набувача з моменту такої реєстрації.

Крім того, судом порушено норми процесуального права. За рішенням суду КП „Ізмаїльське МБТІ” зобовязало зареєструвати за позивачем право власності на спірні обєкти нерухомості. Згідно з вимогами ст. 21 ГПК України, підприємства та організації, яким предявлено вимогу є відповідачами. В даній справі КП „Ізмаїльське МБТІ” приймало участь у якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Таким чином, позивачем предявлено вимоги щодо зобовязання зареєструвати право власності на обєкти нерухомості до третьої особи. Суд в порушення ст. 21 ГПК України, зобовязав вчинити певні дії особу, яка не є відповідачем у справі.

Крім того, компетенція господарських судів не розповсюджується на спірні правовідносини, стороною в яких є суб'єкт владних повноважень щодо здійснення ним передбачених законом функцій.

Оскаржуване судове рішення, як зазначає прокурор, винесено в порушення ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондам », якою встановлено спеціальний режим користування і розпорядження майном, що знаходиться в податковій заставі, який полягає в тому, що продаж заставного майна повинен проводитися за узгодженням з відповідним органом податкової служби.

Як зауважує прокурор, що представником Ізмаїльської ОДПІ та представником прокуратури доводилося до відома суду що, все майно Ізмаїльського заводу «Еталон»20.11.1998р. Ізмаїльською ОДПІ взято у податкову заставу та 29.04.1999р. зареєстровано в Державному реєстрі застав нерухомого майна. Із зазначеної дати та до теперішнього часу все майно перебуває у податковій заставі.

Крім того, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що ухвалою Одеського адміністративного окружного суду від 26.09.2009р., залишеною в силі 12.05.2010р. Одеським апеляційним адміністративним судом, у справі №2а-6784/08/1570 за позовом Ізмаїльського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ізмаїльської ОДПІ про визнання недійсною угоди про надання брокерських послуг від 17.04.2007р. та протоколів цільового аукціону від 19 червня 2007 року по проведенню аукціону з продажу спірного майна Ізмаїльського заводу «Еталон», провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України. Ухвалу також мотивовано тим, що ч.1 ст.208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства водночас є таким, що порушує публічний порядок, а саме є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України визнання судом такого право чину недійним не вимагається.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, 03.12.2010 р. Українська державна корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” (даліскаржник-3, УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”), звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги скаржника-3 повністю збігаються з доводами викладеними в апеляційній скарзі скаржника-1.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2010 р. вищезазначені апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області, УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” та Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.01.2011 р. о 12.30, про що скаржники та інші учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.01.2011 р. в ухвалі Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2010 р. виправлено описку.

Фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Представники Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, Фонду державного майна України, Одеської аграрної біржі та КП „Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації” в судове засідання не зявились, хоча повідомлялись про день, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується поштовими повідомлення про вручення їм поштових відправлень, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили і судова колегія, враховуючи думку інших учасників, процесу прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

Представники скаржників в усних поясненнях наданих суду просили суд задовольнити їх скарги на викладених у них підставах, скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволені позову в повному обсягу.

Представники позивача і відповідача в усних поясненнях наданих суду просили суд залишити скарги без задоволення, а рішення місцевого суду без змін, оскільки воно відповідає фактичним обставинам та приписам чинного законодавства , а позивач є добросовісним набувачем.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши доводи викладені в апеляційних скаргах, наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Задовольняючи позов позивача, а саме: визнавши Договір-1 і Договір-2 дійсними, та, визнавши за позивачем право власності на майно, яке є предметом цих договорів, місцевий суд виходив з того, що ці договори відповідають вимогам закону, і відповідач, дійсно, ухилявся від їх нотаріального посвідчення. В обґрунтування своєї позиції суд послався на ст.655, ч.1 ст.656,ст..328 та ст. 334 ЦК України.

Проте, з цими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України №198 від 04.03.1997 р. було створено УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”. Згідно з п.1 статуту корпорації, ця корпорація є обєднанням державних підприємств, які за єдиним технологічним процесом здійснюють будівництво та експлуатацію нафтових комплексів. Засновником корпорації є держава в особі Кабінету Міністрів України, до складу корпорації входять підприємства, серед яких зазначено Ізмаїльський завод „Еталон”. Згідно Статуту цієї корпорації державне майно передано їй на праві повного господарського віддання

Як свідчать матеріали справи (а.с.30, т.1) 17.04.2007р. між УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” та ДП „Професіонал-Міський Комерційного центру „Професіонал” було укладено угоду про надання брокерських послуг , предметом якої було підготовка до продажу та продаж на цільових аукціонах (біржових торгах) активів УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”.

Згідно заявки-доручення виданої на підставі вищезазначеного договору (а.с.31,т.1) УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” доручила ДП „Професіонал-Міський Комерційного центру „Професіонал” продати серед іншого майна наступне нерухоме майно:

- будівлю трансформаторної підстанції Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Болградське шосе, 8 на загальну суму не менше 7920,00 грн.;

- будівлю їдальні Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Болградське шосе, 8 на загальну суму не менше 158 400,00 грн.

За результатами торгів на Одеській аграрній біржі між ДП „Професіонал-Міський Комерційного центру „Професіонал” та позивачем 19.06.2007р було укладено договори купівлі продажу, а саме:

- договір купівлі продажу № 05/06-07 В (Договір -1) будівлі їдальні Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

- договір купівлі продажу №02/06-07 В (Договір - 2) будівлі трансформаторної підстанції Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Додатковими угодами від 19.06.2007р. до указаних договорів сторони узгодили, що згідно чинного законодавства ці договори повинні бути нотаріально посвідчені.

З вищевикладеного вбачається, що предметом цих договорів є купівля продаж державного нерухомого майна.

Згідно приписів ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

При цьому будь-яких виключень, щодо вищезазначеного порядку відносно договорів укладених на товарній біржі, законодавством не встановлено.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.220 ЦК України, недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину робить такий правочин нікчемними, якщо він відповідно до чинного законодавства підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню

Частиною другою ст.220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однак, на думку судової колегії, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не може застосовуватись щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Зазначений висновок також ґрунтується на положеннях Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, де зазначено, що судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210, 640 ЦК України повязується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і не створюють прав та обовязків для сторін.

При розгляді справи та ухваленні по ній рішення місцевим судом наведені вище норми закону та обовязкові вказівки Верховного Суду України не враховані.

Крім того, місцевий суд у порушення вимог законодавства, не перевірив чи був відповідач власником цього майна, тобто чи мав він право та повноваження на укладання цього договору і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Крім того, суд також не перевірив чи мало право державне підприємство УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” здійснювати відчуження нерухомого майна і в який порядок і відповідно чи мало воно право укладати з ДП „Професіонал-Міський Комерційного центру „Професіонал” угоду про надання брокерських послуг щодо продажу вказаного нерухомого майна, а в матеріалах справи такі докази відсутні.

Проте, згідно ст. 658 ЦК України право продажу товару належить власнику товару.

Відповідно до ст. 141 ГК України управління обєктами державної власності у відповідності до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. Відчуження субєктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом міністрів України. Продаж субєктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Законом України „Про управління обєктами державної власності” передбачено, що повноваження держави як власника обєктів державної власності, повязаних з володіння, користуванням, розпорядженням ними здійснюються Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна України та уповноваженими ним органами. Крім того, згідно з підпунктом „и” пункту 2 ст. 7 вказаного закону Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не був власником цих обєктів, а УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” володіло цим майном на праві повного господарського відання, а відтак відчуження його повинно було буди узгоджено з Кабінетом Міністрів України та з Фондом державного майна України, що зроблено не було, тобто, продаж майна здійснено особою, яка не уповноважена розпоряджатися державним майном у порушення встановленого чинним законодавством порядку.

Місцевий суд заявляючи позовну вимогу про визнання за ним права власності на обєкт, послався ст. 328 ЦК України, тобто на норму, яка передбачає набуття право власності на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки, як вже зазначалось вище, що ч. 2 ст. 220 ЦК України не може застосовуватись щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, а тому, вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. Крім того, слід зазначити, що відповідач не був власником спірного майна і не мав права розпоряджуватись ним.

З матеріалів справи також вбачається, що 29.04.1999 р. право податкової застави було зареєстровано в Державному реєстрі застав рухомого майна за № 296-34. Із зазначеного, і до теперішнього часу Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” з Державного реєстру застав рухомого майна не виключалося. Оскільки, реєстрація податкових застав нерухомого майна здійснюється в Державному реєстрі застав рухомого майна, що й було зроблено Ізраїльською ОДПІ відповідно до вимог чинного законодавства, тому, Витяг з Єдиного державного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, на який посилається суд першої інстанції, як на підставу для задоволення позову, не є обєктивним доказом того, що будівля їдальні корпус №6 та будівля трансформаторної підстанції корпус № 7 Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” не знаходяться у податкові заставі.

Відповідно до ст. 8 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” встановлено спеціальний режим користування та розпорядження майном, що знаходиться у податковій заставі, який полягає в тому в тому числі і в забороні на продаж заставного майна без узгодження з відповідним органом податкової служби. Однак, Ізмаїльською ОДПІ ні з ким не погоджувалось здійснення купівлі-продажу будівлі їдальні корпус №6 та будівлі трансформаторної підстанції корпус №7 Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” та дозвіл на це нікому не надавався. Більш того, в порушення Закону України „Про приватизацію державного майна” та Закону України „Про управління обєктами державної власності”, відчуження державного майна не погоджувалось ні з Кабінетом Міністрів України, ні з Фондом державного майна України, як зазначалось вже вище.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, не врахував норми чинного законодавства щодо порядку реєстрації податкових застав нерухомого майна.

Викладене свідчить, що відповідачем, у порушення вищевказаних норм права, здійснено продаж нерухомого майна, яким він не уповноважений розпоряджатися, отже, ні в нього, і тим більш у позивача, не виникло права власності на спірні обєкти, а відтак застосування місцевим судом до цих відносин положень ст.ст. 328, 334 ЦК України та посилання на них є необґрунтованим та помилковим.

Слід також зауважити, що позивач, заявляючи позовну вимогу 26.10.2007 р. про визнання за ним права власності на обєкт, послався на ст. ст. 2, 55 ЗУ „Про власність”, який втратив чинність ще 27.04.2007 р.

Крім того, як зауважує прокурор і з його позицією погоджується судова колегія, що суд, зобовязавши КП „Ізмаїльське МБТІ” зареєструвати за позивачем право власності на спірні обєкти нерухомості, порушив норми права. Оскільки, згідно з вимогами ст. 21 ГПК України, підприємства та організації, яким предявлено вимогу є відповідачами. В даній справі КП „Ізмаїльське МБТІ” приймало участь у якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Таким чином місцевий суд в порушення ст. 21 ГПК України, зобовязав вчинити певні дії особу, яка не є відповідачем у справі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається з рішення місцевого суду цей суд задовольнив, як зазначено в рішенні уточнену вимогу позивача, про зобовязання КП „Ізмаїльське МБТІ" зареєструвати за позивачем право власності на спірні обєкти нерухомості .

Проте, ця вимога не може вважатись та бути визнаною уточненням до позовних вимог, оскільки, фактично йдеться про об'єднання в одній позовній заяві двох різних вимог.

Згідно приписів ст.22 ГПК України позивач до початку розгляду справи по суті має право змінити предмет або підставу позову, при цьому така зміна здійснюється шляхом надання суду письмової заяви.

Враховуючи викладене, доповнювати позов новими вимогами можливо лише у вищезазначеному порядку .

В матеріалах справи відсутня письмова заява позивача про доповнення його позовів вищевказаними позовними вимогами, а в протоколах судових засідань про надходження такої заяви ( хоча б і в усній формі) не зазначено, і про наявність вказаних „уточнених позовних вимог” можливо зробити лише зі змісту судового рішення .

Викладене свідчить, що місцевий суд розглянув вимоги, які не були заявлені (принаймні неоформлені належним чином та незафіксовані в матеріалах справи ), а відтак правових підстав для їх розгляду та задоволення у місцевого суду не було, вже не звертаючи уваги на те, що розгляд вказаної вимоги непідвідомчий господарським судам.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги Прокуратури Одеської області, УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” та Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції підлягають задоволенню, рішення місцевого суду, відповідно до ст.ст. 103 та 104 ГПК України, - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Крім того, слід зазначити, що позивачем при зверненні до суду з цими позовами не додано доказів сплати державного мита у встановленому законом розмірі.

Так п.п. „а” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” (зі змінами), встановлено, що ставка державного мита із заяв майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, а відповідно до п. п. б п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позовні вимоги позивача про визнання договорів дійсними є нематеріальним вимогами, а позовні вимоги про визнання права власності на майно є матеріальними вимогами.

Ця позиція витікає п. п. 32, 39 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15 (далі - Інструкція), що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці, а з позовних заяв про право власності на майно, державне мито сплачується виходячи із вартості майна.

Отже, оскільки, у спірних договорах визначена вартість майна, а саме: 8316 грн. та 166320 грн., то вимоги позивача про визнання права власності на майно є матеріальними, а тому державне мито повинно бути сплачено відповідно до п. п. „а” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” (зі змінами).

Крім того, оскільки вимоги позивача про визнання договорів купівлі-продажу № 05/06-07 В від 19.06.2007 р. та № 02/06-07 В від 19.06.2007 р. дійсними не підлягають вартісній оцінці, то вони є нематеріальним, а тому державне мито повинно бути сплачено у відповідності до п. п. б п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

Відповідно до п. 4.5. Розяснення Вищого арбітражного суду від 04.03.98 р. N 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито, згідно з пунктом 36 Інструкції, підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

З позовних заяв, що носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.

Враховуючи вищевикладене, у звязку з тим, що позивачем висунуті декілька вимог, а саме: визнання договорів купівлі - продажу № 05/06-07 В від 19.06.2007 р. та № 02/06-07 В від 19.06.2007 р. дійсними та визнання права власності на майно, то це зумовлює необхідність сплати державного мита за вимогою як майнового, так і немайнового характеру.

Таким чином, враховуючи суму вартості майна, зазначену у спірних договорах (166320 грн. + 8316 грн.) позивач повинен був сплатити при поданні позовів про визнання за ним права власності на майно державне мито у розмірі 1 746 грн. 52 коп. (як майнову вимогу), а також 170 грн. 00 коп. за немайнові вимоги (визнання договорі дійсними); однак, додані до позовних заяв квитанції №3 від 04.09.2007 р. та №1 від 04.09.2007 р. свідчать про сплату позивачем лише 170 грн. 00 коп., тобто лише за немайнові вимоги, що зумовлює необхідність стягнення з нього на користь державного бюджету, несплаченого ним держмита в розмірі 1 746 грн. 52 коп.(за майнові вимоги).

Приймаючи до уваги, що прокурора та Ізмаїльську обєднану державну податкову інспекцію звільнено від сплати судових витрат при зверненні до суду з апеляційними скаргами, а їх скарги задовольняються судом апеляційної інстанції, ці витрати відповідно до ст.49 ГПК України підлягають стягненню з позивача до державного бюджету України з урахуванням визначеного судом апеляційної інстанції розміру державного мита яке підлягало сплаті при поданні позову.

Керуючись ст.ст. 49, 91,103-104 ГПК України колегія судів,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області, Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції та УДК „Укрзакордоннафтогазбуд” - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 15.11.2010 р. у справі № 26-20-30/303-07-8330 скасувати.

3. Позов Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства „ПрофесіоналМіський” комерційного центру „Професіонал” про визнання договорів купівлі-продажу № 05/06-07 В від 19.06.2007 р. та № 02/06-07 В від 19.06.2007 р. дійсними та визнання права власності на будівлю їдальні Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на будівлю трансформаторної підстанції Ізмаїльського заводу „Еталон” УДК „Укрзакордоннафтогазбуд”, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 - залишити без задоволення.

4. Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Державного бюджету України 1 746 грн. 52 коп. недоплаченого державного мита при поданні позову.

5. Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до державного бюджету України - 1831 грн. 52 коп. витрат по сплаті державного мита, які підлягали сплаті при поданні апеляційних скарг і від сплати якого прокурора та Ізмаїльську обєднану державну податкову інспекцію звільнено.

6. Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на користь Української державної корпорації „Укрзакордоннафтогазбуд” 43 грн.00 коп. понесених витрат по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги.

7. Доручити господарському суду Одеської області видати наказ відповідно до цієї постанови з зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Бєляновський В. В.

Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 27.01.2011 р.