Рішення № 13699766, 31.01.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" січня 2011 р.

Справа № 20-9/70-10-1527

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3”

до відповідача: Підприємства „Орловський завод” у виді товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 305 403,00 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Жуков Т.В. - за довіреністю б/н від 05.11.2010 року;

від відповідача: не з’явився

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст.77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: У березні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 305 403 грн. та заборгованості по відсотках в сумі 22 825,29 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на наявність правових підстав вважати укладений між сторонами договір № 2 купівлі –продажу обладнання від 22.01.2008 року неукладеним, оскільки умови договору не містять предмету, у зв’язку з чим сплачені ним відповідачеві за вказаним договором грошові кошти в сумі 305 403 грн. є безпідставно отриманими та підлягають поверненню з урахуванням нарахованих відсотків на підставі ст.ст. 536, 625, 1212, 1214 ЦК України.

В процесі розгляду справи позивач, користуючись своїм правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, заявою від 14.05.2010 року уточнив свої позовні вимоги і просив господарський суд на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України стягнути з Підприємства суму попередньої оплати в розмірі 305 403 грн., у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо поставки придбаного та оплаченого позивачем товару у строки, визначені договором купівлі –продажу № 2 від 22.01.2008р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.05.2010 року у справі № 9/70-10-1527 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” було задоволено, стягнуто з Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” суму попередньої оплати - 305 403 грн., 3282,29 грн. - витрат по державному миту та 236 грн. витрат на послуги з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.07.2010 року рішення господарського суду Одеської області від 14.05.2010 року у справі № 9/70-10-1527 було скасовано, стягнення за ним припинено. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” до Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 305 403 грн. попередньої оплати відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” на користь Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю судові витрати в сумі 1641 грн. 15 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2010 року Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.07.2010 року та рішення господарського суду Одеської області від 14.05.2010 року у справі № 9/70-10-1527 скасовано, а справу № 9/70-10-1527 передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Приймаючи вказану постанову, Вищий господарський суд України виходив з неповного з'ясування судом апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, що, у свою чергу, є порушенням вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, та порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема ст. ст. 42, 43, 22, 43 ГПК України, оскільки, незважаючи на зміну позивачем підстав позову безпосередньо в засіданні суду 14.05.2010 року, місцевий господарський суд не відклав розгляд справи в межах строку, встановленого ст. 69 ГПК України, для надання відповідачеві можливості подати відзив та докази щодо нових підстав позову.

Згідно з резолюцією голови господарського суду Одеської області справу № 9/70-10-1527 передано на новий розгляд судді Щавинській Ю.М., у зв'язку з чим справу № 9/70-10-1527 ухвалою від 25.11.2010 р. прийнято до свого провадження.

При новому розгляді справи позивач надав заяву про уточнення позовних вимог (т.2 а.с.8-12), в якій, фактично, підтримав заявлений позов в редакції заяви від 14.05.2010р. та просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 305 403 грн. відповідно до ст.693 ЦК України, а також судові витрати з урахуванням державного мита за перегляд рішення апеляційною та касаційною інстанціями.

У судовому засіданні 31.01.2011р. позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, пояснивши на питання суду про розбіжності у підставах позову, що містяться у обґрунтуванні позовних вимог та резолютивній частині позовної заяви (в редакції від 8.12.2010р.), що позивачем при підписанні заяви була допущена технічна описка і дійсною підставою позову є ч.2 ст.693 ЦК України.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, але у судовому засіданні 19.01.2011р. пояснив, що повністю підтримує позицію, викладену в апеляційній скарзі на рішення від 14.05.2010р., та вважає, що позивач відмовився від вивозу обладнання з території Підприємства власними силами, як то передбачено умовами договору купівлі - продажу №2 від 22.01.2008р., з підстав невідповідності цього обладнання цілям його придбання, що, по - перше: є невиконанням з боку позивача своїх зобов’язань за цим договором в частині прийняття обумовленого договором товару, а по - друге: порушенням передбачених цивільним законодавством положень щодо способів захисту порушених прав у зв’язку з передачею товару неналежної якості.

Відповідач також стверджує, що обумовлене договором купівлі –продажу обладнання є у наявності за місцезнаходженням Підприємства і приготовлене для передачі позивачеві. На питання суду чим підтверджується виконання відповідачем договору, представник пояснив, що належне виконання договору відповідачем підтверджується копіями витягів з паспорту котла типу ДЕ - ГМ, з формуляру СМК 355.00.00.000 ФО та з технічного опису і інструкції по експлуатації вказаного обладнання, які були подані відповідачем до апеляційного господарського суду та залучені судом до матеріалів справи в якості додаткових доказів згідно з приписами ст. 101 ГПК України.

У судове засідання 31.01.2011р. відповідач не з’явився, незважаючи на належне повідомлення повноважного представника Оводюка Д.В (довіреність № 1204 від 19.03.2010 року) про час та місце судового засідання безпосередньо під розпис у попередньому судовому засіданні 19.01.2011р., що підтверджується матеріалами справи (т.2 а.с.27).

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними матеріалами згідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, проаналізувавши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.01.2008 року між Підприємством „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” (покупець) було укладено договір купівлі - продажу №2, відповідно до якого продавець зобов’язався передати у власність покупцеві котел ДЕ –16 з економайзером (далі –обладнання), а покупець –прийняти й оплатити його вартість, яка становить 305 403 грн.

Умовами даного договору визначено, що продавець зобов’язаний передати покупцеві обумовлене обладнання за місцем знаходження продавця: Одеська область, Біляївський район, с.Нерубайське. Перевірка та приймання - передача обладнання здійснюється представниками сторін у місці передачі та оформлюється актом приймання – передачі згідно з діючим законодавством України. Покупець, у свою чергу, зобов’язаний прийняти обладнання від продавця і здійснити за нього оплату в строки й порядку, передбачені цим договором. Перехід ризиків і права власності на обладнання відбувається в момент вручення обладнання Покупцеві. Вказаний факт підтверджується накладними та Актом прийому-передачі, підписаним сторонами та скріпленим печатками.

Передача обладнання вважається здійсненою з моменту підписання сторонами акту приймання –передачі. Приймання –передача обладнання з супровідними документами здійснюється уповноваженими представниками сторін протягом 5-ти банківських днів з моменту направлення покупцем на адресу постачальника замовлення по факсу про готовність обладнання до передачі.

Згідно з п.4.1 договору оплата обладнання покупцем здійснюється за договірною ціною шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в такому порядку: 50% суми, вказаної у п. 1.2 договору, не пізніше 01 березня 2008 року; решту 50% від суми, вказаної у п. 1.2 договору, не пізніше 01 червня 2008 року.

У відповідності до п.6.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов’язань.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується із ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено матеріалами справи та не було спростовано сторонами в порядку ст.33 ГПК України, на виконання своїх зобов’язань за договором позивач у період з 23.01.2008р. по 26.05.2008р. перерахував відповідачеві грошові кошти у загальній сумі 305 403 грн. за обладнання, що підтверджується копіями платіжних доручень № 3572 від 23.01.2008р., №3651 від 25.02.2008р., №3726 від 25.03.2008р., № 3884 від 26.05.2008р. (т.1 а.с.11-12), тобто виконав зобов’язання належним чином та у встановлений строк.

Згідно з ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги, що положення змісту п.2.5 договору викладені нечітко, оскільки незрозумілим є яким чином саме покупець може визначати готовність обладнання до передачі, вказане не дає можливості визначити строк передачі товару. Таким чином, з урахуванням приписів ст.663 ЦК України, суд вважає за необхідне застосувати положення ст.530 ЦК України.

Ч.2 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 28.10.2009 року позивач надіслав відповідачеві вимогу про передачу обладнання №28/10/09-2 (т.1 а.с.71), у якій повідомив, що ним проведена оплата за обладнання в повному обсязі та виклав вимогу протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання даної вимоги передати йому в порядку, передбаченому договором, обладнання - котел ДЕ –16 з економайзером, про час та місце передачі якого повідомити його по телефону.

Вказана вимога була отримана відповідачем 02.11.2009 року, про що свідчить повідомлення №711526 відділення поштового зв’язку про вручення цього поштового відправлення.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що протягом 5 банківських днів (7 календарних), тобто до 9.11.2009р. включно, відповідач мав у встановленому законом та договором порядку передати позивачу обладнання, яке є предметом договору купівлі - продажу №2 від 22.01.2008р.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Критично оцінюючи надані позивачем акти про відсутність обладнання, яке виступає предметом договору купівлі - продажу від 22.01.2008р., за місцезнаходженням Підприємства, а також акт про відмову від підписання вищевказаного акту робітниками Підприємства (т.1 а.с.73) як складені в односторонньому порядку, суд, разом з тим, зазначає, що відповідачем, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не доведено факт виконання свого обов’язку щодо передачі товару в порядку, встановленому договором та законом.

Посилання відповідача в якості доказу виконання договору на наявність витягів з паспорту котла типу ДЕ - ГМ, з формуляру СМК 355.00.00.000 ФО та з технічного опису і інструкції по експлуатації вказаного обладнання, судом до уваги не приймається з огляду на приписи статті 664 ЦК України, якою передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. При цьому, товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Разом з тим, належних доказів на підтвердження інформування покупця про готовність ідентифікованого товару для передачі відповідач в порядку ст.33 ГПК України не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, суд вважає, що приписи цієї статті не ставлять право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати в залежність від факту обов’язкової відмови від договору купівлі-продажу, а направлені на припинення безпідставного користування продавцем чужими коштами.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” про стягнення з відповідача попередньої оплати у сумі 305 403 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до п.6.4 Роз’яснення Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.98 р. №02-5/78 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат зі справи, у тому числі і сум державного мита за подання заяви про перегляд рішення в апеляційному або у касаційному порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. При цьому, виходячи зі змісту пп. "г" п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", ставки державного мита встановлюються із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанову суду в розмірі 50 % ставки, що підлягає сплаті, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми.

З урахуванням викладеного, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита у сумі 4 581,04 грн., у тому числі за подачу касаційної скарги, та витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 236 грн.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Підприємства „Орловський завод” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67661, Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, код ЄДРПОУ 05467062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів - 3” (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 19/В, код ЄДРПОУ 32509291) 305 403 /триста п’ять тисяч чотириста три/ грн. попередньої оплати, 4 581 /чотири тисячі п’ятсот вісімдесят одну/ грн. 04 коп. державного мита та 236 /двісті тридцять шість/ грн. витрати на ІТЗ судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Щавинська Ю.М.

Повне рішення складено 7.02.2011р.