Рішення № 136996638, 01.06.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа№ 583/2550/25

2-а/583/23/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючої судді Сидоренка Р.В.,

секретаря судового засідання Верби Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

06.06.2025 року позивач через свого представника - адвоката Малофєєва А.І. звернувся до суду з позовом, просить визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №2831/2024 від 27.11.2024 по справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за ч. 3 ст. 210-1 КпАП України, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В обґрунтування позову зазначено, що відносно ОСОБА_1 27.11.2024 було винесено постанову №2831/2024 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн за вчинення нібито адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КпАП України.

Вказує, що підставою для винесення постанови зазначено невиконання обов`язку про оновлення персональних даних, відповідно до вимог Закону України №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення окремих питань проходження військової служби та військового обліку».

Проте вказує, що на момент винесення цієї постанови 27.11.2024 ОСОБА_1 вже проходив військову службу за мобілізацією, що передбачає виключення його з військового обліку т,а втрату статусу військовозобов`язаного, а отже непоширення на нього відповідних вимог щодо оновлення даних у ТЦК.

Про існування вказаної постанови та відкриття виконавчого провадження позивачу стало відомо лише 29.05.2025 з повідомлень банківської установи про арешт коштів на його рахунках у межах виконавчого провадження № 78211707.

Крім того вказує, що позивач є діючим військовослужбовцем і проходить службу у складі ЗСУ, а тому не мав можливості своєчасно звернутися до суду та взагалі не знав про існування вказаної постанови про накладення адміністративного стягнення.

Вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконною та необґрунтованою та підлягає скасуванню, оскільки він не був належним чином повідомленим про складання адміністративного матеріалу та про дату, час і місце його розгляду. У нього не було фактичної можливості подати пояснення, заявити клопотання та скористатися правничою допомогою.

Також вважає, що період, коли відповідно до Закону необхідно було оновити дані з 17.05.2024 по 16.07.2024, а за приписами ч. 2 ст. 38 КпАП України, адміністративне стягнення може бути накладене лише протягом 3 місяців з дати вчинення правопорушення, тобто на думку представника позивача, не пізніше 16.10.2024, а постанова винесена 27.11.2024, тобто як вважає сторона позивача, з порушенням строків.

Тому просив задовольнити позовні вимоги, визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №2832/2024 від 27.11.2024, зупинити стягнення за виконавчим провадженням №78211707 до набрання законної сили рішенням суду, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну допомогу та судовий збір.

Крім того, просив поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом.

12.06.2025 до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому представник відповідача зазначив, що 18.05.2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку №3633-ІХ від 11.04.2024. Цим Законом положення ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в новій редакції, згідно якої, зокрема встановлено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані. Вищезазначені норми законодавства передбачають три шляхи, якими громадяни України, які перебувають на території України, та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року (включно), а саме: шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання; шляхом прибуття самостійно до центру надання адміністративних послуг; через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста. Разом з тим, позивач у встановлені законом строки свої військо-облікові дані не уточнив, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вказані обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що датою уточнення даних позивача є 27.11.2024 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приміткою у статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Однак, примітка до статті 210 КУпАП не може бути застосована в даному випадку, оскільки чинне законодавство зобов`язувало саме позивача вчинити певні дії і уточнити свої персональні дані у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто у один із визначених способів, відтак держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів може перевірити, чи оновив військовозобов`язаний свої персональні дані, але обов`язок такого оновлення покладається на військовозобов`язаного, яким є позивач. При цьому жодна з вищезазначених баз даних не містить інформації про фактичне місце проживання позивача, номери його засобів зв`язку, а також адреси електронної пошти та інші персональні дані.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

З урахуванням вимог частини 1 статті 268 КУпАП адміністративна справа відносно позивача була розглянута начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 у його кабінеті за адресою зазначеною у протоколі про адміністративне правопорушення. Розгляд справи проводився у присутності позивача в ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач особисто розписався в постанові. З урахуванням частини 2 статті 33 КУпАП, характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини та майнового стану на позивача накладено мінімальне адміністративне стягнення передбачене в межах санкції статті 210-1 КУпАП - 17000 гривень. Зважаючи, що під час розгляду справи при наданні пояснень позивачем не були надані докази поважності причини не оновлення даних начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 правомірно винесена оскаржувана постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу 17000 гривень. 27.11.2025 відповідачем було виявлено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим в цей же день було складено протокол та постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, тому позивачу достеменно було відомо про притягнення його до адміністративної відповідальності, що відповідно до ч. 8 ст. 240 КАС України є підставою для залишення позову без розгляду.

Відповідно до довідки від 11.06.2025 № 4354 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач був призваний на військову службу під час мобілізації 28.11.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_4 до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до ч. 7 ст. 38 КпАП України, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Таким чином, твердження позивача про накладення стягнення за межами строку притягнення до адміністративної відповідальності є необґрунтованими.

Таким чином, на думку сторони відповідача, при розгляді ІНФОРМАЦІЯ_4 адміністративної справи стосовно позивача повно та всебічно встановлено обставини справи, вірно застосовано норми матеріального та процесуального права які регулюють подібні правовідносини. Справа розглянута уповноваженою на те посадовою особою - начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах його компетенції з дотриманням процедури передбаченої законодавством України, на основі суворого додержання закону. Постанова у справі є обґрунтованою, адміністративне стягнення відповідає матеріалам справи про адміністративне правопорушення, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат, то сторона відповідача вказала, що позивач всупереч положенням статті 134 КАС України не надав, зокрема, розрахунку витрат, відсутній детальний опис виконаних робіт та матеріали, які слугували підготовці даної позовної заяви, документи, що свідчать про оплату інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), які б свідчили про фактично понесені витрати на правничу допомогу. За викладених обставин вважаємо, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу, у випадку прийняття рішення не на користь суб`єкта владних повноважень, є явно завищеними, безпідставними та необґрунтованими.

Просили залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з пропуском строків звернення до суду, а в разі відсутності підстав для залишення без розгляду - залишити постанову про накладення адміністративного стягнення від 27.11.2024 №2831/2024 без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 27.11.2024 №2831/2024 - без задоволення.

12.06.2025 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив із проханням відхилити доводи представника відповідача зазначені у відзиві.

Ухвалою суду від 26 червня 2025 року позовну заяву було залишено без розгляду у зв`язку з тим, що суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у справі ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 26 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

01.06.2026 ухвалою суду справу призначено до розгляду з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність. Від представника позивача на адресу суду надійшла заява із проханням провести розгляд справи за відсутності сторони позивача. також представник позивача прохав задовольнити раніше подане клопотання про поновлення строку звернення до суду з підстав викладених у ньому.

Представник відповідача також не з`явився, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи.

Третя особа, будучи повідомленою про розгляд справи до суду не з`явилася, будь яких заяв до суду не надала.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, з`ясувавши обставини справи, суд приходить до такого висновку.

Щодо клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду слід зазначити таке.

Строки звернення до суду визначені ст. 122 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

За змістом ч. 1 ст. 123 КАС України в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, у рішенні "Іліан проти Туреччини", що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27.11.2024 був притягнутий до адміністративної відповідальності, 27.11.2024 був мобілізований та 07.12.2024 склав військову присягу і приступив до виконання обов`язків військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . Разом із відповіддю на відзив представником позивача також суду була надана виписка із медичної карти стаціонарного хворого за змістом якої позивач ОСОБА_1 у період з 12.06.2025 р. по 23.06.2025 р. перебував на стаціонарному лікуванні у 3й міській клінічній лікарні м. Полтава з приводу видалення металевих уламків правої лопаткової ділянки внаслідок ВОСП 26.04.2025 р., що підтверджує твердження позивача як про наявність у останнього поранення, так і про час його отримання.

29.05.2025 постановою старшого державного виконавця Полтавського відділу ДВС у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було накладено арешт на кошти боржника та ОСОБА_1 05.06.2025 звернувся за правовою допомогою до адвоката, у зв`язку з чим було укладено договір про надання правничої допомоги. Вже 06.06.2025 представник позивача звернувся до суду із позовною заявою, через підсистему Електронний суд.

За таких обставин, ураховуючи, що ОСОБА_1 призваний до лав ЗСУ та на момент накладення арешту на кошти боржника вже ніс службу у військовій частині, отримав бойове поранення, суд дійшов висновку, що доводи позивача про поважність причин пропуску звернення до адміністративного суду є обґрунтованими, а тому строк звернення до суду слід поновити.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 2831/2024 за ч. 3 ст. 210-1 КпАП від 27.11.2024, складеного військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 солдатом ОСОБА_2 , військовозобов`язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не уточнив свої військово-облікові дані протягом 60 днів відповідно до Закону України №36331Х від 11.04.2024 року, чим порушив правила перебування військовозобов`язаних на військовому обліку відповідно до пп.1. п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №3633-ІХ. Правопорушення вчинене в особливий період, що передбачене ст. 210-1 ч. 3 КУпАП.

В адміністративному протоколі зазначено, що ОСОБА_1 були роз`яснені його процесуальні права та його повідомлено, що розгляд справи на підставі протоколу відбудеться 27.11.2024 року о 16 год. 00 хв. в м. Охтирка, Сумської області, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно письмового пояснення ОСОБА_1 в протоколі № 2831/2024 вбачається, що він не своєчасно оновив свої військово-облікові дані тому що не встиг.

Постановою №2831/2024 від 27.11.2024 за справою про адміністративне правопорушення, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 , на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн ч. 3 ст. 210-1 КпАП України.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч.ч. 1-3 ст. 7 КУпАП).

Відповідно до ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Частина 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

На території України особливий період розпочався 17.03.2014 року відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію».

Аналізуючи поняття «особливий період», визначене в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законі України «Про оборону України» особливий період охоплює період мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 3 ст. 4 «Про оборону України» з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Наразі в Україні, згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, введено правовий режим воєнного стану, який є результатом фактичного початку воєнних дій, та який продовжено.

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб`єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.

Так, згідно положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 246 КУпАП встановлено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України,Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

- військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

- військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

- військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Враховуючи вимоги зазначеного абзацу сьомого частини третьої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" всі військовозобов`язані, окрім тих, що відносяться до абзаців другого, третього, четвертого, п`ятого, шостого зобов`язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Частиною десятою статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, окрім іншого: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абзац другий); - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац шостий).

Частина десята статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" викладена в редакції Закону №3633-IX, який набув чинності 18 травня 2024 року.

Відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Вказаний обов`язок визначено також пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487(далі - Порядку №1487).

Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.

Абзацом четвертим пункту 1 частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону№3633-ІХвстановлено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року №65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року №2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані:

- у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності);

- у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Спірною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за несвоєчасне уточнення своїх облікових та інших персональних даних протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом №3633-ІХ. Позивачем було вчинене правопорушення після 19 травня 2024 року, тобто після набуття чинності Законом №3696-ІХ, яким статтю 210-1 КУпАП було доповнено частиною третьою, при цьому саме з 19 травня 2024 року у нього виник обов`язок оновити протягом 60 днів свої облікові та персональні дані. Так, позивач не надав дані щодо електронної пошти, а лише він є її володільцем, не зазначив актуальний номер телефону (через АІТС «Оберіг» його не можливо отримати). Дані позивач оновив лише 27.11.2024.

У своїх поясненнях у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 підтвердив, що він не оновив свої персональні дані у встановлений приписами Закону строк.

Безпідставними є також посилання позивача на те, що необхідно було оновити дані з 17.05.2024 по 16.07.2024, а за приписами ч. 2 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладене лише протягом 3 місяців з дати вчинення правопорушення, тобто на думку представника позивача, не пізніше 16.10.2024, а постанова винесена 27.11.2024, тобто як вважає сторона позивача, з порушенням строків.

Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що ч. 9 ст. 38 КпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Таким чином, твердження позивача про накладення стягнення за межами строку притягнення до адміністративної відповідальності є необґрунтованими.

Отже, матеріалами справи підтверджено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та в ході розгляду справи позивачем жодним чином не спростовані встановлені обставини щодо допущення вказаних порушень.

Щодо тверджень позивача про те, що його не було повідомлено про розгляд справи про вчинення адміністративного правопорушення належним чином, то судом встановлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення проводився начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 27.11.2024 в присутності позивача, оскільки в постанові наявний його підпис.

Стосовно посилань позивача на ненадання достатнього часу на підготовку для участі у розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд зазначає, що під час складення протоколу № 2831/2024 від 27.11.2024 позивачу були роз`яснені права, передбачені ст. 268 КУпАП, серед яких також право заявляти клопотання, з огляду на що позивач не був позбавлений можливості скористатись наданим йому правом заявити клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату або час, у тому числі з причини необхідності захисту його прав адвокатом, проте такі записи в протоколі відсутні.

Вказане також не може свідчити про порушення відповідачем вимог статті 272-2 КУпАП, оскільки її приписи встановлюють строк повідомлення про розгляд справи в суді і не поширюються на розгляд справ у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а статтею 277 цього Кодексу передбачені максимальні строки розгляду справи з дня одержання уповноваженим органом (посадовою особою) протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, а не мінімальних.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За таких обставин, оцінивши всі зібрані по справі докази, враховуючи обов`язок суб`єкта владних повноважень доводити суду правомірність прийнятого ним рішення, вчинених дії чи бездіяльності, суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яким ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Разом з тим, суд вважає, що на підставі п. 10 ч. 1 ст. 247 КУпАП, яким було доповнено статтю 247 КУпАП відповідно до Закону України від 13.03.2025 №4316-IX, що набрав чинності 17.04.2025, згідно з яким провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі проходження військової служби особою, щодо якої розпочато провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 КУпАП, справа підлягає закриттю.

Згідно з наданою позивачем копією військового квитка ОСОБА_1 , під час загальної мобілізації був призваний на військову службу по мобілізації 27.11.2024.

Отже, норма п. 10 ст. 247 КУпАП поширюється на позивача у справі, який, як вбачається з наведеного вище, проходить військову службу.

Згідно ст. 58 Конституції України стаття закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КУпАП закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів.

Отже, позовні вимоги в частині скасування постанови № 2831/2024 від 27.11.2024 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП підлягають задоволенню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 - закриттю на підставі п. 10 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

У разі закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягають припиненню й заходи щодо виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закриттю у разі відсутності підстав для його здійснення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний закрити виконавче провадження, якщо виконавчий документ втратив чинність або є рішення компетентного органу, яке скасовує підставу для примусового виконання.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Наведене свідчить, що норми КАС України передбачають такі критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

За змістом статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, представник позивача надав суду: договір про надання правничої допомоги №05/06 від 05.06.2025, укладений між адвокатом Малофєєвим А.І. та ОСОБА_1 , звіт №05/06 про виконані роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, квитанцію на оплату виконаних адвокатом робіт на суму 15000 грн, ордер на надання правничої допомоги.

Згідно п. 1.1 договору про надання правничої допомоги №05/06 від 05.06.2025 адвокат зобов`язується надати клієнту правничу допомогу в справі щодо оскарження постанови ТЦК про накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, зокрема шляхом підготовки та подання позову та представництва в суді.

Загальна вартість послуг, відповідно до обсягу наданих послуг становила 15000,00 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в пункті 95 Рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу є не повністю обґрунтованими, розмір не відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, є неспіврозмірним з конкретними обставинами справи, з урахуванням їх складності, необхідних процесуальних дій сторони, в сумі 15000,00 грн.

Таким чином з врахуванням викладеного, беручи до уваги обставини цієї справи, наявні у ній докази, з урахуванням співмірності, необхідності та обсягу наданої позивачеві правничої допомоги, те, що справа була розглянута без участі представника позивача, а представник відповідача у відзиві заперечував проти такої суми витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень з відповідача на користь позивача, слід стягнути судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Також підлягають стягненню на користь позивача судовий збір 605,60 грн.

Керуючись ст. 2, 6-11, 73-77, 242-246, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити частково.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_3 від 27.11.2024 №2831/2024 за справою про адміністративне правопорушення, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.

Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.

Стягнути з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 гривень та судовий збір 605,60 гривень, а всього 3605,60 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , юридична адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Третя особа: Полтавський відділ державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, юридична адреса: пров. Стешенка, 6, м. Полтава, Полтавська область, ЄДРПОУ 34962946.

Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В. Сидоренко