Рішення № 13699319, 31.01.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.01.11 р. Справа № 12/279пн

Господарський суд Донецької області у складі судді Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Здоренко В.В.

за участю представників сторін

від позивача – не з”явився

від відповідача – не з”явився

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” м. Київ в особі Донецької обласної філії ПАТ “Укрсоцбанк” м.Донецьк

до Донецької Автошколи товариства сприяння обороні України, м,Донецьк

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації”, м.Донецьк

про визнання права власності

СУТЬ СПОРУ

Публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк” м. Київ в особі Донецької обласної філії ПАТ “Укрсоцбанк” м. Донецьк звернулося до господарського суду з позовною заявою до Донецької Автошколи товариства сприяння обороні України, м. Донецьк та просило суд:

- визнати право власності на самовільно збудовані будівлі гаражів, а саме гараж літера М-1 загальною площею 74,9 кв.м., гараж літера К-1 загальною площею 155 кв.м., сарай літера П, розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Складська,2а

- розділити ( поділити) як самостійних об”єкт права власності, яке належить Публічному акціонерному товариству “Укрсоцбанк”, а саме: гараж літера М-1 загальною площею 74,9 кв.м., гараж літера К-1 загальною площею 155 кв.м., сарай літера П, розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Складська,2а

- припинити право спільної часткової власності на майно Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, а саме: гараж літера М-1 загальною площею 74,9 кв.м., гараж літера К-1 загальною площею 155 кв.м., сарай літера П, розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Складська,2а

- визнати за Публічним акціонерним товариством “Укрсоцбанк” право власності на розподілене майно , а саме капітальну будівлю гаражу літера М-1 загальною площею 74,9 кв.м., капітальну будівлю гаражу літера К-1 загальною площею 155 кв.м., сарай літера П, що розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Складська,2а

В подальшому позивач зменшив позовні вимоги та просив суд визнати за ним право власності на самовліьно збудовані будівлі, а саме : гараж літ М-1 загальною площею 74,9 кв.м., гараж літ К-1 загальною площею 155 кв.м., сарай літера П, що розташовані у Калініському районі м.Донецька на земельній ділянці кадастрвоий номер 1410136600:00:025:0101.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на ст. 392 ЦК України.

Відповідач проти задоволення позову не заперечував та просив суд розглянути справу без участі його представників

Клопотання судом задоволено.

Ухвалою суду від 13.01.2011 р до участі у справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації”

Дослідивши обставини справи, вислухав пояснення представників сторін господарський суд встановив

01.03.1998 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про спільну господарську діяльність, предметом якого є експлуатація та обладнання гаражів, складських приміщень, створення яких профінансоване Банком для задоволення господарських потреб.

Згідно п.2.1. договору, відповідач надав в тимчасове користування земельну ділянку площею 562 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Долнецьк, вул. Складська, 2а під будівництво господарських об”єктів ( гаражів, складських будівель) , будівництво яких було профінансовано банком.

Відповідно до п.2.2. договору , внеском позивача у спільну діяльність було надання в користування приміщень площею 130 кв.м., збудованих банком.

Банк збудував на наданій йому території будівлю двох гаражів , сараю та будівлю для автошколи площею 130 кв.м.

01.09.2006 р. між позивачем та відповідачем підписано додаткова угода, згідно якої було внесено зміни до вище зазначеного договору про спільну господарську діяльність, а саме, пункт 3.3. виклали в новій редакції : “ у разі припинення дії цього договору сторони складають розподільчий акт, яким підтверджують приналежність приміщень.

Рішенням за № 403/2 від 20.06.2007 Донецька міська рада вирішила передати позивачу в оренду на п”ять років земельну ділянку ( кадастровий номер 1410136600:00:025:0101) площею 0,0429 га для експлуатації існуючих самовільно збудованих будівель та гаражів та 0,0097 га сервітутного проїзду.

04.10.2007 р. позивач підписав з виконавчим комітетом Донецької міської ради договір оренди землі, який зареєстрований 04.10.2007 р. у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі. Договір укладено до 20.06.2012 р. Згідно п.1 зазначеного договору, орендар ( позивач по цій справі) отримав в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення ( кадастровий номер 1410136600:00:025:0101) для експлуатація існуючих самовільно збудованих будівель гаражів, які знаходяться на території Калінінського району м.Донецьк по вул. Складська, 2 ”а”

18.11.2009 р. позивач та відповідач уклали акт розмежування балансової приналежності будівель, згідно якого сторони констатували розірвання договору у зв”язку з досягненням цілей, зазначених у ньому. Крім того, визначили що банк є власником гаражу № 1 ( літ. К-1, площа забудови 166,5 кв.м.) , гаражу № 3 ( літ. М-1 площа забудови 85,4 кв.м.) При цьому згідно письмових пояснень відповідача та позивача , при підписанні акту сторони об”єднали гараж літ К-1 та сарай літ П в один об”єкт “гараж № 1 ( гараж, сарай).

У листопаді 2007 році позивач замовив та отримав в ДП “ЕТЦ” ПП “Інноваційна науково-технічна експертна компанія” висновок про технічний стан несучих та огороджуючих конструкцій будівель літ. К-1, літ. М-1, сарай літ П.

Відповідно до висновку технічних стан конструктивних елементів відповідають вимогам діючий нормативно-технічній документації в галузі архітектурного проєктуваня.

Як зазначалося вище, позивач просить суд визнати за ним право власності на об”єкти нерухомості

Розглядаючи зазначений спір суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Пункт 2 статті 3 Цивільного кодексу України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно до вимог ст.ст. 328-345 ЦК України право власності виникає на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно до ст. 316 ЦК України правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. ( ст. 319 ЦК України)

Власник використовує своє майно для підприємницької діяльності ( ст. 320 ЦК України)

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом ( ст. 321 ЦК України).

Згідно частини 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотним порушеннями будівельних норм та правил.

Частина 5 ст. 376 ЦК України закріплює, що на вимогу власника або користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

На час звернення до суду позивач є користувачем земельної ділянки та володіє, розпоряджається та користується спірним майном.

При цьому, земельна ділянка була виділена позивачу саме для обслуговування самовільно побудованих гаражів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін має довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Сторонами не було доведено, що визнання права власності на спірне майно порушує права та законні інтереси відповідача чи третіх осіб.

Що стосується, що спірне майно не прийнято до експлуатації, і саме це є підставою для відмови в задоволені позову про визнання права власності на самочинне будівництво, то суд зазначає наступне.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на новостворені об'єкти нерухомого майна.

Так, право власності на новостворене майно у разі прийняття його в експлуатацію виникає на підставі ст. 331 ЦК України.

Вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів, визначені постановою Кабінету Міністрів України за № 923 від 08.10.2008 “Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів”. При цьому, у видачі сертіфікату відповідності може бути відмовлено у разі , невідповідності закінченого будівництвом об”єкту погодженій та затвердженій проектній документації. Відсутність зазначеної документації унеможливлює взагалі видачу такого сертіфікату.

В той же час, у разі створення об”єктів нерухомості, які були побудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил, право власності на них може бути визнано тільки судом на підставі приписів ст. 376 ЦК України .

З огляду на наведене, здійснення забудовником будівництва об”єктів нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил, робить неможливим прийняття таких об”єктів до експлуатації у встановленому законом порядку, і як наслідок, визнання права власнсті на ці об”єкти на підставі ст. 331 ЦК України.

В той же час, обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.

Суд зазначає, що на відміну від ст.105 ЦК УРСР , новий Цивільний кодекс не акцентує увагу на необхідність знесення таких об”єктів, а закріплює широке коло можливостей саме для узаконення самочинно побудованих об”єктів. При цьому необхідними умовами такого узаконення є відведення для цієї мети у встановленому законом порядку самочинному забудовнику земельної ділянки, відсутність заперечень з боку власника ( користувача земельної діялнки), відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Новий Цивліьний кодекс України фактично змінив практику узаконення самочинної забудови в адміністративному порядку. Відтепер таке узаконення має відбуватися лише за рішенням суду.

Як зазначалося вище, на час розгляду справи і до моменту звернення позивача до суду, власник земельної ділянки або іншій орган, не здійснював дії та не приймав рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

Згідно висновку експертизи, спірне майно придатно до експлуатації та відповідає будівельним нормам.

Вказаний висновок свідчить про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшої експлуатації будівлі за своїм призначенням.

Стаття 321 ЦК України закріплює, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійснені лише у випадках, прямо передбачених законом.

На цей час, право власності на спірне майно не спростовується жодною особою.

В той же час, це право не може бути зареєстровано з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведення будівельних робіт.

Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правоустановчі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами нерухомості.

Стаття 376 ЦК України, передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого майна саме в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого законного права чи інтересу в судовому порядку, зокрема шляхом визнання права власності.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на наведене та керуючись ст.ст. 33,43,49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ

Позов задовольнити

Визнати право власності за Публічним Акціонерним Товариством «Укрсоцбанк» код ЄДРПОУ 00039019 на самовільно збудовані будівлі, а саме : гараж літ М-1 загальною площею 74,9 кв.м., гараж літера К-1 загальною площею 155,0 кв.м. та сарай літера П, що розташовані у Калінінському районі м.Донецька на земельній ділянці кадастровий номер 1410136600:00:025:0101

Повний текст рішення підписано 01.02.2011 р.

Суддя Склярук О.І.