Рішення № 136992758, 01.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 р. № 520/7128/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2019 року по 23.03.2026 року включно;

- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2019 року по 23.03.2026 року включно у сумі 287 780 гривень 65 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2019 року по 23.03.2026 року включно у сумі 287 780 гривень 65 копійок. Відтак, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 03.04.2026 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача та відповідачу до їх електронних кабінетів через підсистему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.

Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Як свідчить наявна в матеріалах справи копія витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.11.2019 №502-ОС, старшого прапорщика, ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії, начальника 1 мобільної групи 1 відділення інспекторів прикордонної служби 2 прикордонної застави оперативно-бойової прикордонної комендатури " ІНФОРМАЦІЯ_2 " звільнено з військової служби в запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 року у справі №520/6192/22, яке набрало законної сили 15.07.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 66 220,35 гривень з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи з її розміру 4 443,55 грн за період з 01.03.2018 по 06.11.2019 в загальній сумі 88 871 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі №520/6192/22 позивачу 24.03.2026 зараховано на картковий рахунок суму в розмірі 147 336,81 грн., що вбачається з наявної в матеріалах справи роздруківки про зарахування коштів. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2019 року по 23.03.2026 року включно у сумі 287 780 гривень 65 копійок, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини 1 статті 92 Конституції України).

Частиною 1 статі 47 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, позивачу при звільненні зі служби 06.11.2019 не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Відповідну індексацію присуджено судовим рішенням у справі №520/6192/22, яке набрало законної сили, та на виконання якого відповідачем здійснено відповідну виплату 23.03.2026 в розмірі 147 336,81 грн.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком у шість місяців.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі Закону № 3248-IV), втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд указав, що у зв`язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим.

Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Суд, установивши вказані обставини, має присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з військової служби 06.11.2019. Фактичний розрахунок із позивачем в частині виплати належних сум грошового забезпечення, що становлять суми індексації, було проведено 23.03.2026 - виплачено суму в розмірі 147 336,81 грн., на виконання рішення суду.

Тобто, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 07.11.2019 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 23.03.2026 (день виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення), тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

При цьому, період затримки в даному випадку має рахуватися саме з 07.11.2019, тобто з наступного дня після звільнення позивача (дата звільнення - 06.11.2019).

У межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 07.11.2019 по 18.07.2022, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцію статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 по 23.03.2026, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду (за весь спірний період до 19 липня 2022 року та за шість місяців щодо періоду після 19 липня 2022 року), підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд, виходячи з принципів розумності та справедливості визначає суму відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку, суд зазначає таке.

Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260)

Як вбачається з положень п. 7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період.

Як вбачається з наданої відповідачем до матеріалів справи архівної відомості про виплачені суми грошового забезпечення позивачу у 2019 році, грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням зі служби з урахуванням індексації становило у вересні 2019 року - 10 750,30, у жовтні 2019 року 10 750,30 грн.

Кількість календарних днів у вересні 2019 року становила - 30, у жовтні 2019 року - 31.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача за два повні календарні місяці перед звільненням з військової служби складає 352,47 грн = (10 750,30 + 10 750,30) / 61 день.

При звільненні позивачу було нараховане грошове забезпечення в загальному розмірі 82 104,43 грн., що вбачається з архівної відомості №1, наданої відповідачем.

Разом з тим, при звільненні відповідачем не було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 155 091,35 грн., яку було виплачено на виконання рішення суду у справі № 520/6192/22. З урахуванням здійснення обов`язкових платежів, сума до виплати становила 147 336,81 грн.

Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.

Загальні кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 07.11.2019 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 становить 985 календарних днів, з 19.07.2022 по 23.03.2026 (але не більше як за 6 місяців) - 185 календарних днів, всього - 1 170 календарних днів.

Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 06.11.2019 по 23.03.2026 становить 412 389,90 грн (352,47 грн * 1 170 календарних днів).

При цьому, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві грошового забезпечення суд враховує те, що впродовж проходження військової служби (до звільнення зі служби 06.11.2019) та протягом розумного строку після звільнення позивач не ініціював спір щодо перерахунку індексації грошового забезпечення, а звернувся з цього питання вперше 09.08.2022 до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом, тобто майже через 3 роки із дня його звільнення, що може свідчити про недобросовісну поведінку позивача та навмисні дії позивача з метою отримання більшої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за більший період. Доводів щодо наявності причин, які завадили би позивачу звернутися до суду в більш ранній строк після звільнення зі служби задля отримання частини недоплаченого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення) позовна заява не містить.

Зазначені обставини, на переконання суду є достатніми підставами для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 06.11.2019 по 23.03.2026.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

При цьому, в постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що критерії співмірності, за наявності яких суд може зменшити розраховану суму середнього заробітку, спрямовані саме на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, суд враховує, що сума недоотриманого позивачем при звільненні грошового забезпечення становить 155 091,35 грн (виплачена на виконання судового рішення у справі №520/6192/22, з урахуванням обов`язкових платежів, підсумкова сума виплати становила 147 336,81 грн.), що є в 6 разів меншою сумою за суму розрахованого в даній справі середнього заробітку, що свідчить про надмірність розрахованої суми середнього заробітку та про неспівмірність такої суми з розміром недоотриманих позивачем при звільненні коштів.

Отже, суд, враховуючи обставини справи, поведінку позивача в спірних правовідносинах, розмір недоотриманих позивачем при звільненні коштів у порівнянні з розміром розрахованого в даній справі середнього заробітку, вважає за доцільне стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі, що дорівнює розміру недоотриманих позивачем при звільненні коштів, тобто 147 336,81 грн., що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільненні та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи позовної заяви отримали достатню оцінку.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 147 336,81 грн. (сто сорок сім тисяч триста тридцять шість гривень вісімдесят одна копійка).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН