Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№380/8268/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 травня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Свищо Сергій Михайлович, звернувся до суду з позовом до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі відповідач, УСЗ ЛМР), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов`язати відповідача надати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 19.04.2013 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ та з 07.11.2015 по 01.06.2021 в Національній поліції України. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №029124 від 20.11.2024, виданою Обласною МСЕК №3, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, повторно, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків. Інвалідність встановлена на строк до 01.11.2026. Дата чергового перегляду 18.10.2026. Позивач 03.04.2026 звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни з видачою відповідно посвідчення на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак відповідач відмовив у задоволенні заяви, оскільки Національна поліції не входить до структури органів Міністерства внутрішніх справ України, а також не є іншим військовим формуванням. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 29.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, до електронного кабінету УСЗ ЛМР в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі доставлено: 28.04.2026 - позовну заяву з копіями доданих до позовної заяви документів (тобто у день надходження позову до суду) та 29.04.2026 - ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без виклику сторін від 29.04.2026 (тобто у день постановлення ухвали судом).
Відповідачу роз`яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
У відповідності до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного суду України (далі КАС України) неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до положень частини п`ятої статті 262 КАС України судом вирішено справу на підставі наявних у ній доказів.
Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 з 19.04.2013 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ та з 07.11.2015 по 01.06.2021 в Національній поліції України, звідки наказом від 01.06.2021 №193 о/с звільнений зі служби на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу).
Відповідно до пункту 11 свідоцтва про хворобу №613 від 31.05.2021 у ОСОБА_1 травма, ТАК пов`язана з виконанням службових обов`язків. Остеохондроз, деформуючий спондильоз шийного відділу хребта з незначним порушенням функції. Киста лівої гайморової пазухи. Захворювання, ТАК, пов`язане з проходження служби в поліції.
Відповідно до висновку службового розслідування за фактом травмування поліцейського СРПП №4 ПП Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 від 21.08.2018: поліцейський СРПП №4 ПП Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області старший сержант поліції ОСОБА_1 отримав 20.07.2018 тілесні ушкодження у вигляді: «ЗЧМТ, струс головного мозку, забій м`яких тканин верхньої та нижньої щелепи» при виконанні службових обов`язків.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №029124 від 20.11.2024, виданою Обласною МСЕК, №3 ОСОБА_1 на строк до 01.11.2026 встановлено третю групу інвалідності, пов`язану з виконанням службових обов`язків.
Дата огляду 18.10.2024. Дата чергового переогляду 18.10.2026. Підстава: акт огляду МСЕК №130/5.
Позивач в позовній заяві стверджує, що звертався до відповідача із заявою про надання йому статусу особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни з видачою посвідчення на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на що отримав відмову.
В матеріалах справи такі докази відсутні.
Вважаючи відмову відповідача у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та продовження терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
З аналізу наведеної норми випливає, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема особи з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків.
Тобто, для встановлення наявності у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII необхідно з`ясувати наявність двох умов: 1) належність позивача до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, 2) встановлення інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаного під час виконання службових обов`язків.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, резервісти та військовозобов`язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад та офіцерський склад.
Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до старшого сержантського і старшинського складу відносяться старший сержант, головний сержант та штаб-сержант, головний старшина, головний корабельний старшина, штаб-старшина.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права, свободи та інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Позивач у позовній заяві стверджує, що Франківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради відмовив йому у видачі посвідчення інваліда ІІІ групи на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили як про звернення позивача та/або представника позивача до відповідача із відповідною заявою, так і відмова у задоволенні такої заяви.
Відсутність вказаних доказів не підтверджує доводи позивача про наявність спору між сторонами щодо відмови у видачі посвідчення особи з інвалідністю та не свідчить про порушення права позивача на отримання посвідчення особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
ЄСПЛ, зокрема у рішеннях «Georgiadis v. Greece» (заява № 21522/93, пункт 34), «Ferrazzini v. Italy» (заява № 44759/98, пункт 30), «Benthem v. the Netherlands» (заява № 8848/80, пункт 32), зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Такі ж правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 8 травня 2018 року у справі № 9901/386/18, та Верховним Судом у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 367/4883/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 539/1699/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 480/8472/20 та від 15 вересня 2021 року у справі № 742/3070/18.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи позивача про порушення його права на отримання посвідчення особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не підтверджуються жодними доказами.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є безпідставним в цілому і у його задоволенні слід відмовити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо судових витрат відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в :
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Франківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (вул. Ген. Чупринки, буд. 85, м. Львів, 79057, код ЄДРПОУ 26144908) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Хома О.П.
Судове рішення № 136991440, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 29.05.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 380/8268/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: