Рішення № 136991164, 29.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №640/26251/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП ПЛЮС» до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про скасування постанови, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати Постанову №259 від 02.12.2019 року Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві про накладення штрафу у сумі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02.12.2019 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в м.Києві прийнято Постанову №259 про накладення на ТОВ «СВП ПЛЮС» штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17000,00 грн. Зазначає, що оскаржувана постанова прийнята необґрунтовано, передчасно та з порушенням порядку її винесення. Вказує, що рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів щодо товару №04.1.-0191 від 03.10.2019 року вручені позивачу одночасно з оскаржуваною постановою одним відправленням 20.12.2019 року, тобто з порушенням строку їх вручення, який, з урахуванням дати складення Акта перевірки 21.06.2019 року, перевищено на 208 днів, тоді як кінцевий строк виконання обмежувальних (корегувальних) заходів, визначений у рішенні, - до 03.02.2020 року. На думку позивача, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів є розпорядчим документом органу державного нагляду (контролю), а тому на спірні правовідносини поширюється ч.ч.7, 9, 11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», згідно з якими у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень фінансові та адміністративні санкції до суб`єкта господарювання не застосовуються. Оскільки постанову винесено та штраф накладено до спливу строку, встановленого рішенням про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів на їх виконання, позивач вважає її передчасною. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач не має повноважень на застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки, виходячи з п.12, 13 ч.1 ст.26 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.2 ст.19 Конституції України, жоден закон не наділяє органи ринкового нагляду таким правом, а також що при винесенні постанови порушено право позивача на участь у розгляді справи про накладення стягнення, оскільки повідомлень про розгляд справи за матеріалами Акта та Протоколу він не отримував. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 року у справі №815/6328/17 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 року у справі №1540/4748/18. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив. Зазначив, що штрафні санкції, передбачені ст.44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», є адміністративно-господарською санкцією у вигляді штрафу у розумінні ст.ст.238, 239, 241 Господарського кодексу України, а не фінансовою чи адміністративною санкцією, на яку посилається позивач. Вказав, що ч.2 ст.44 цього Закону містить імперативну норму, згідно з якою суб`єкт господарювання зобов`язаний сплатити накладений штраф у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання постанови, а несплата штрафу у встановлений строк є підставою для стягнення суми штрафу в судовому порядку. Зауважив, що відповідно до ч.1 ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення суб`єктом встановлених правил здійснення господарської діяльності, і що цей строк ним дотримано, оскільки порушення зафіксовано в Акті перевірки від 21.06.2019 року та Протоколі від 30.09.2019 року, а постанову винесено 02.12.2019 року. Вказав, що постанова про накладення штрафу та рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів за своєю природою є різними актами органу державного ринкового нагляду і застосовуються у конкретно визначених випадках, передбачених Законом України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», а тому вимоги ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до спірних правовідносин не застосовуються. Зазначив, що посилання позивача на п.12, 13 ч.1 ст.26 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставним, оскільки перевірку проведено у сфері державного ринкового нагляду, а не захисту прав споживачів. Зауважив, що Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» не передбачає права участі особи при розгляді справи про накладення штрафних санкцій. На підтвердження своєї позиції послався на судову практику у справах №815/3207/18, №815/2305/18, №420/1504/19, а також на справи за участю тих самих сторін №826/96/18, №826/3029/18. Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримав позицію, викладену у позовній заяві. Додатково зазначив, що відповідач не навів посилання на закон, який наділяв би орган ринкового нагляду повноваженням застосовувати адміністративно-господарські санкції. Вказав, що згідно з ч.2 ст.238 Господарського кодексу України види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами, а такі санкції можуть бути встановлені виключно законами. На відміну від ст.33 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст.15-1 Закону України «Про кінематографію», які прямо передбачають право відповідних суб`єктів на накладення адміністративно-господарських санкцій та визначають їх вид і порядок застосування, Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» такого права органу ринкового нагляду не визначає, а норми, застосовані відповідачем, не містять вказівки на те, що ці штрафи є адміністративно-господарськими. Позивач також надав повідомлення про виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, зазначивши, що виконав їх у встановлений строк до 03.02.2020 року, а претензій щодо виконання відповідач не пред`являв. Просив позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшли заперечення проти відповіді на відзив, в яких відповідач підтримав доводи, наведені у відзиві. Додатково зазначив, що штрафні санкції за ст.44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» застосовуються за введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, що є самостійною підставою відповідальності і не залежить від виконання чи невиконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів. Вказав, що рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, на які посилається позивач, взагалі не стосуються спірної продукції, а постанова винесена на підставі Акта перевірки від 21.06.2019 року та Протоколу №2688/98 від 30.09.2019 року. Зазначив, що повноваження посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд, на застосування штрафних санкцій прямо передбачені п.5 ч.1 ст.15 Закону, а порядок їх застосування ст.44 цього Закону. Вказав, що Законом України від 12.12.2019 року №367-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення тиску на бізнес з боку органів ринкового нагляду» штрафні санкції за ст.44 цього Закону прямо названо адміністративно-господарськими санкціями. Зауважив, що окремими ст.ст.188-37 та 244-19 Кодексу України про адміністративні правопорушення законодавець виокремив адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб органів ринкового нагляду, що свідчить про відмінну правову природу штрафу за ст.44 Закону та адміністративного стягнення. На підтвердження послався на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 року у справі №420/1504/19. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він звернув увагу суду на судову практику у справі №640/26255/19 за участю тих самих сторін, у якій досліджувалось питання застосування ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Зазначив, що у цій справі суд дійшов висновку, що для притягнення до відповідальності за ч.2 ст.44 Закону достатньо встановленого факту порушення вимог технічних регламентів, а не факту невиконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, і що постанова про накладення штрафу та рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів за своєю природою є різними актами органу державного ринкового нагляду.

Від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній додатково зазначив, що знак відповідності технічним регламентам може бути нанесений на пакування товару та супровідні документи, а на пакуванні цифрового ефірного приймача Т2 ACTIVEON 1306 наявні відомості про виробника, імпортера та їх адреси, а також нанесений знак відповідності технічним регламентам, що підтверджується фотографіями товару та протоколом випробувань ДП «Укрметртестстандарт» у матеріалах справи. На підтвердження послався на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі №640/20814/18, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2020 року. Окрім того, зазначив, що підставою для визнання особи такою, що ввела продукцію в обіг, згідно з ч.7 ст.8 Закону є виключно відсутність у органу ринкового нагляду інформації про виробника або ненадання відповідної документації, тоді як на маркуванні товару така інформація наявна, а запиту про надання документів відповідач позивачу не надсилав.

Від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначив, що додаткові пояснення позивача фактично змінюють підставу позову без подання відповідної заяви в порядку ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, з огляду на ч.5 ст.159 цього Кодексу, мають бути залишені поза увагою. По суті зауважив, що знак відповідності технічним регламентам наноситься на пакування та супровідні документи лише у разі неможливості або невиправданості його нанесення на саму апаратуру через її характер, тоді як цифровий ефірний приймач Т2 ACTIVEON 1306 має достатні розміри, матеріал та інші параметри, що дають змогу нанести інформацію безпосередньо на продукцію, а позивач доказів неможливості такого нанесення не надав. На підтвердження послався на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 року у справі №826/13987/18, у справі №826/15362/18, від 03.03.2021 року у справі №826/14042/18 та від 11.01.2022 року у справі №640/26255/19. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 03.02.2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/26251/19, яка надійшла до Львівського окружного адміністративного суду у зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ТОВ «СВП ПЛЮС» зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 37244754, та провадить господарську діяльність, зокрема у сфері роздрібної торгівлі.

На підставі Секторального плану перевірок з державного ринкового нагляду на 2019 рік Держпродспоживслужби України Головним управлінням Держпродспоживслужби в м.Києві видано Наказ про проведення планового заходу від 03.06.2019 року №2688 та оформлено Направлення на проведення перевірки від 03.06.2019 року №2176 у формі планової виїзної перевірки характеристик продукції. Направлення вручено уповноваженій особі позивача, про що свідчить підпис на другій сторінці направлення.

21.06.2019 року Головним управлінням прийнято Рішення про відбір зразків продукції №188 та складено Акт відбору зразків продукції №188, на підставі яких у позивача відібрано зразки продукції. Рішенням від 21.06.2019 року №188/13 призначено проведення експертизи (випробування) відібраної продукції, а Рішенням від 21.06.2019 року №188/14 тимчасово заборонено надання на ринку продукції, зазначеної в акті відбору зразків, до закінчення проведення експертизи (випробування).

За результатами перевірки складено Акт перевірки характеристик продукції від 21.06.2019 року №2688/98, в якому зафіксовано, що при візуальному огляді маркування позивачем введено в обіг продукцію - цифровий ефірний приймач Т2 ACTIVEON 1306, дата виготовлення 30.10.2018 року, - яка не відповідає встановленим вимогам технічних регламентів.

Проведення випробувань замовлено до Державного підприємства «Укрметртестстандарт». За результатами випробувань складено Протоколи випробувань від 19.07.2019 року №1370-1-2019 та від 15.07.2019 року №1369-5-2019, якими товар випробувано на відповідність ДСТУ EN 60950-1:2015 (обладнання інформаційних технологій. Безпека) та ДСТУ EN 55032:2014 (електромагнітна сумісність мультимедійного обладнання).

30.09.2019 року Головним управлінням складено Протокол про виявлені порушення №2688/98, в якому зафіксовано порушення вимог Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та ст.15 Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції». У пункті 5 Протоколу та пункті 6 таблиці Акта перевірки визначено, що при візуальному огляді маркування цифрового ефірного приймача Т2 ACTIVEON 1306 виявлено невідповідність продукції вимогам Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 року №1077, та Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 року №1067, а саме: на самому обладнанні не нанесено знак відповідності, відсутнє найменування виробника, імпортера та їх поштові адреси (при можливості нанесення цих даних безпосередньо на продукт), чим порушено пп.12, 20, 28, 42, 43 Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання та пп.17, 25, 44, 45 Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, за що передбачено відповідальність згідно з п.2 ч.2 ст.44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції».

За результатами розгляду справи за матеріалами Акта перевірки характеристик продукції від 21.06.2019 року №2688/98 та Протоколу про виявлені порушення від 30.09.2019 року №2688/98 Головним управлінням Держпродспоживслужби в м.Києві винесено Постанову про накладення штрафу №259 від 02.12.2019 року, якою встановлено, що магазин «Vodafone» ТОВ «СВП ПЛЮС» порушив вимоги зазначених технічних регламентів, а саме ввів в обіг продукцію, яка не відповідає встановленим вимогам, за що передбачено відповідальність згідно з п.2 ч.2 ст.44 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», та накладено штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17000,00 грн зі сплатою у п`ятнадцятиденний строк.

Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зазначені обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції визначає Закон України від 02.12.2010 року №2735-VI «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» (далі Закон №2735-VI).

Відповідно до ст.1 Закону №2735-VI, державний ринковий нагляд - це діяльність органів ринкового нагляду з метою забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам.

Згідно з п.11 ч.1 ст.11 Закону №2735-VI, з метою здійснення ринкового нагляду органи ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності вживають у порядку, визначеному цим та іншими законами України, заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні порушень вимог цього Закону та встановлених вимог.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.15 Закону №2735-VI, посадові особи, які здійснюють ринковий нагляд, мають право складати акти перевірок та застосовувати в установленому законом порядку штрафні санкції до суб`єктів господарювання за порушення вимог цього Закону, Закону України «Про загальну безпечність нехарчової продукції» та встановлених вимог.

Згідно з ч.1 ст.44 Закону №2735-VI, відповідальність за порушення вимог цього Закону встановлюється цим та іншими законами України.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови), до особи, яка ввела продукцію в обіг або відповідно до цього Закону вважається такою, що ввела продукцію в обіг, застосовуються штрафні санкції у разі введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам (крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону), у тому числі нанесення знака відповідності технічним регламентам на продукцію, що не відповідає вимогам технічних регламентів, - у розмірі від п`ятисот до тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за повторне протягом трьох років вчинення такого самого порушення, за яке на особу вже було накладено штраф, - у розмірі від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч.4 ст.44 Закону №2735-VI, до суб`єкта господарювання застосовуються штрафні санкції у разі невиконання або неповного виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів.

За правилами ч.5 ст.44 Закону №2735-VI, справи про накладення штрафів за порушення, визначені цією статтею, розглядаються керівниками органів ринкового нагляду або їх заступниками відповідно до їх компетенції. Про вчинення порушень, зазначених у цій статті, посадовими особами органів ринкового нагляду, що виявили правопорушення, складається протокол, який разом з поясненнями керівника, іншої відповідальної посадової особи та документами, що стосуються справи, передається посадовим особам, уповноваженим розглядати такі справи. Рішення керівника чи заступника керівника органу ринкового нагляду про накладення штрафу оформляється постановою.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №2735-VI, виробник, уповноважений представник, імпортер або інша особа, яка відповідно до цього Закону вважається такою, що ввела продукцію в обіг, не несе відповідальності, встановленої статтею 44 цього Закону, якщо доведе, що вона не вводила відповідну продукцію в обіг; що з урахуванням усіх обставин відповідна продукція після введення її в обіг стала такою, що становить ризик та/або не відповідає встановленим вимогам, внаслідок дій або бездіяльності інших осіб чи непереборної сили; що відповідна продукція становить ризик внаслідок додержання виробником вимог законодавства чи виконання обов`язкових для нього приписів державних органів; або що у випадку виробника комплектуючого виробу чи складової частини продукції ризик (невідповідність) продукції виник внаслідок конструкції готової продукції чи інструкцій виробника готової продукції.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2735-VI, суб`єкти господарювання зобов`язані надавати на запит органів ринкового нагляду документацію, що дає змогу ідентифікувати суб`єкта господарювання, який поставив їм продукцію, та суб`єкта господарювання, якому вони поставили продукцію. Відповідно до ч.7 ст.8 Закону №2735-VI, у разі якщо виробник продукції не може бути ідентифікований органом ринкового нагляду, для цілей цього Закону особою, що ввела таку продукцію в обіг, вважається кожен суб`єкт господарювання в ланцюгу постачання відповідної продукції, який протягом строку проведення перевірки не надав документацію, що дає змогу встановити найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила суб`єкту господарювання цю продукцію.

Правові та організаційні засади розроблення, прийняття та застосування технічних регламентів і передбачених ними процедур оцінки відповідності визначає Закон України від 15.01.2015 року №124-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» (далі Закон №124-VIII).

Згідно зі ст.1 Закону №124-VIII, знак відповідності технічним регламентам - це маркування, за допомогою якого виробник вказує, що продукція відповідає вимогам, які застосовуються до зазначеної продукції та визначені в технічних регламентах, якими передбачене нанесення цього маркування. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №124-VIII, відповідність введеної в обіг, наданої на ринку або введеної в експлуатацію в Україні продукції вимогам усіх чинних технічних регламентів, які застосовуються до такої продукції, є обов`язковою, за винятком випадків, визначених у зазначених технічних регламентах та статті 12 цього Закону.

Відповідно до п.42 Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 року №1067, та п.45 Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 року №1077, знак відповідності технічним регламентам наноситься на апаратуру (електрообладнання) або на її табличку з технічними даними таким чином, щоб він був видимим, розбірливим і незмивним. У разі неможливості або невиправданості через характер апаратури нанесення знака відповідності технічним регламентам він наноситься на пакування та супровідні документи.

Згідно з ч.11 ст.7 Закону України від 05.04.2007 року №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон №877-V), у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що відповідальність за введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, у тому числі за нанесення знака відповідності технічним регламентам на продукцію, що не відповідає вимогам технічних регламентів, передбачена п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI та застосовується до особи, яка ввела продукцію в обіг або відповідно до цього Закону вважається такою, що ввела продукцію в обіг. Підставою для притягнення до такої відповідальності є встановлений факт невідповідності продукції вимогам технічних регламентів, зафіксований за результатами перевірки характеристик продукції.

Судом встановлено, що під час перевірки характеристик продукції у позивача на підставі візуального огляду виявлено невідповідність цифрового ефірного приймача Т2 ACTIVEON 1306 вимогам Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання та Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання, оскільки на самому обладнанні не нанесено знак відповідності технічним регламентам, відсутнє найменування виробника, імпортера та їх поштові адреси. Вказані обставини зафіксовані в Акті перевірки характеристик продукції від 21.06.2019 року №2688/98 та Протоколі про виявлені порушення від 30.09.2019 року №2688/98 і позивачем по суті не спростовані.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про те, що знак відповідності технічним регламентам нанесено на пакування товару, а на пакуванні наявні відомості про виробника та імпортера, суд зазначає таке.

Зі змісту п.42 Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання та п.45 Технічного регламенту з електромагнітної сумісності обладнання слідує, що загальним правилом є нанесення знака відповідності технічним регламентам на саму апаратуру (електрообладнання) або на її табличку з технічними даними. Нанесення знака відповідності на пакування та супровідні документи є винятком із загального правила і допускається лише у разі неможливості або невиправданості його нанесення на саму апаратуру через її характер.

Тобто нанесення передбаченої технічними регламентами інформації на пакування або супровідні документи замість самої продукції можливе виключно за умови, що технічні характеристики апаратури, зокрема розмір, матеріал, можливість пошкодження продукції під час нанесення інформації, унеможливлюють нанесення видимого, розбірливого та незмивного знака відповідності безпосередньо на продукцію. Обов`язок доведення наявності таких обставин покладається на особу, яка ввела продукцію в обіг.

Цифровий ефірний приймач Т2 ACTIVEON 1306 за своїми технічними характеристиками (розмір, матеріал, конструкція) є таким, що дає змогу нанести видимий, розбірливий і незмивний знак відповідності технічним регламентам, а також відомості про виробника та імпортера, безпосередньо на саму продукцію або на її табличку з технічними даними. Позивач ні під час проведення перевірки, ні під час розгляду справи в суді не надав належних та допустимих доказів неможливості або невиправданості нанесення знака відповідності та відповідної інформації безпосередньо на продукцію. За таких обставин нанесення знака відповідності та інформації лише на пакування товару не звільняє позивача від обов`язку забезпечити нанесення такого знака та інформації на саму продукцію, а отже не спростовує факту порушення вимог технічних регламентів.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Шостим апеляційним адміністративним судом у постановах від 20.06.2019 року у справі №826/13987/18 та у справі №826/15362/18, а також у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2020 року у справі №826/14042/18, залишеному без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021 року, в яких суди дійшли висновку про правомірність застосування штрафу за п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI за умови ненадання суб`єктом господарювання доказів неможливості розміщення знака відповідності на самому пристрої або на табличці з технічними даними.

Висновки ж судів, викладені у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 року у справі №640/20814/18, залишеному без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2020 року, на яке посилається позивач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, оскільки у тій справі судами встановлено фактичну неможливість розміщення знака відповідності безпосередньо на товарі, тоді як у цій справі позивач доказів такої неможливості не надав.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що він не є особою, яка ввела продукцію в обіг, оскільки на маркуванні товару наявна інформація про виробника та імпортера, а запиту про надання документів відповідач не надсилав. Із системного аналізу ч.5 та ч.7 ст.8 Закону №2735-VI слідує, що перевірку характеристик продукції проведено за ланцюгом постачання продукції, а позивач під час перевірки не надав документації, яка б підтверджувала, що він не вводив відповідну продукцію в обіг. Згідно з ч.1 ст.45 Закону №2735-VI обов`язок доведення обставин, які є підставою для звільнення від відповідальності, у тому числі того, що особа не вводила відповідну продукцію в обіг, покладається на саму особу. Позивач таких доказів не надав, а тому правомірно визнаний відповідачем особою, яка ввела продукцію в обіг.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про передчасність винесення оскаржуваної постанови та про застосування до спірних правовідносин ч.11 ст.7 Закону №877-V, суд зазначає таке. Зі змісту наведеної норми слідує, що звільнення суб`єкта господарювання від санкцій пов`язане з виконанням ним розпорядчого документа про усунення порушень. Водночас оскаржувана Постанова №259 від 02.12.2019 року винесена не за невиконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, а за самостійне порушення - введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, відповідальність за яке передбачена п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI. Постанова про накладення штрафу за ст.44 Закону №2735-VI та рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів за своєю правовою природою є різними актами органу державного ринкового нагляду, які застосовуються у конкретно визначених випадках, передбачених Законом №2735-VI. Окрема відповідальність за невиконання або неповне виконання рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів передбачена ч.4 ст.44 цього Закону.

Притягнення позивача до відповідальності за п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI не залежить від виконання чи невиконання ним рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, оскільки для застосування цієї санкції достатньо встановленого факту введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам. За таких обставин виконання позивачем рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів у строк до 03.02.2020 року не звільняє його від відповідальності за самостійне порушення, виявлене за результатами перевірки характеристик продукції, а посилання позивача на ч.11 ст.7 Закону №877-V є безпідставним.

З наведених підстав суд відхиляє і доводи позивача про порушення відповідачем строку вручення рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів на 208 днів. Дотримання чи недотримання строку вручення рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів стосується процедури реалізації цих рішень та могло б мати значення для оцінки правомірності притягнення до відповідальності за ч.4 ст.44 Закону №2735-VI за їх невиконання, тоді як предметом цього спору є постанова про накладення штрафу за введення в обіг невідповідної продукції за п.2 ч.2 ст.44 цього Закону. Оскільки оскаржувана постанова не пов`язана з виконанням рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, обставини вручення таких рішень не впливають на її правомірність.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.01.2022 року у справі №640/26255/19 за участю тих самих сторін, у якій суд зазначив, що введення в обіг продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, є підставою для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності в порядку ст.44 Закону №2735-VI, а постанова про накладення штрафу та рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів за своєю природою є різними актами органу державного ринкового нагляду, що застосовуються у конкретно визначених випадках.

Висновки ж судів, викладені у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 року у справі №815/6328/17 та постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 року у справі №1540/4748/18, на які посилається позивач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, оскільки такі висновки стосувалися застосування ч.11 ст.7 Закону №877-V у випадках, коли штрафні санкції накладалися у зв`язку з невиконанням рішень про усунення порушень, тоді як у цій справі штраф накладено за самостійне порушення - введення в обіг невідповідної продукції, не пов`язане з виконанням рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів.

Щодо доводів позивача про винесення постанови до спливу строку та доводів відповідача про дотримання строку застосування адміністративно-господарської санкції, суд зазначає таке. Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Порушення вимог технічних регламентів виявлено та зафіксовано в Акті перевірки характеристик продукції від 21.06.2019 року №2688/98 і Протоколі про виявлені порушення від 30.09.2019 року №2688/98, а оскаржувану постанову винесено 02.12.2019 року, тобто в межах шестимісячного строку з дня виявлення порушення та річного строку з дня його вчинення. Отже, відповідачем дотримано строк застосування санкції, визначений ч.1 ст.250 Господарського кодексу України, а доводи позивача про передчасність винесення постанови у цьому аспекті є необґрунтованими.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про відсутність у відповідача повноважень на застосування адміністративно-господарських санкцій, суд зазначає таке. Повноваження посадових осіб, які здійснюють ринковий нагляд, на застосування штрафних санкцій до суб`єктів господарювання за порушення вимог Закону №2735-VI передбачені п.5 ч.1 ст.15 цього Закону. Порядок розгляду справ про накладення штрафів за порушення, визначені ст.44 Закону №2735-VI, та оформлення відповідного рішення постановою керівника чи заступника керівника органу ринкового нагляду визначений ч.5 ст.44 цього Закону. Отже, накладення штрафу за п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI здійснено відповідачем у межах повноважень, наданих йому законом, а доводи позивача про зворотне ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права.

Суд відхиляє посилання позивача на п.12, 13 ч.1 ст.26 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу для висновку про відсутність у відповідача відповідних повноважень, оскільки перевірку у позивача проведено у сфері державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції, що регулюється Законом №2735-VI, а не у сфері захисту прав споживачів. Повноваження органу ринкового нагляду на застосування штрафних санкцій у цій сфері визначені Законом №2735-VI, а не Законом України «Про захист прав споживачів».

Доводи позивача про те, що штраф, накладений відповідачем, не є адміністративно-господарською санкцією, оскільки норми Закону №2735-VI не містять прямої вказівки на це, суд не приймає до уваги. Види, умови та порядок застосування штрафних санкцій за ст.44 Закону №2735-VI чітко визначені цим Законом, як це передбачено для адміністративно-господарських санкцій ч.2 ст.238 та ст.241 Господарського кодексу України. Крім того, Законом України від 12.12.2019 року №367-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення тиску на бізнес з боку органів ринкового нагляду» штрафні санкції, передбачені ст.44 Закону №2735-VI, названо адміністративно-господарськими санкціями. Виокремлення законодавцем у ст.ст.188-37 та 244-19 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог посадових осіб органів ринкового нагляду свідчить про відмінну правову природу штрафу за ст.44 Закону №2735-VI та адміністративного стягнення. У будь-якому разі, незалежно від правової кваліфікації штрафу, повноваження відповідача на його застосування за порушення вимог Закону №2735-VI прямо передбачені цим Законом, що було предметом оцінки судом вище.

Щодо доводів позивача про порушення його права на участь у розгляді справи про накладення стягнення, суд зазначає, що Закон №2735-VI, який визначає порядок притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за ст.44 цього Закону, не передбачає обов`язкової участі особи при розгляді справи про накладення штрафних санкцій. Згідно з ч.5 ст.44 Закону №2735-VI справа розглядається на підставі протоколу про виявлені порушення, пояснень керівника та документів, що стосуються справи. За таких обставин доводи позивача про порушення порядку винесення постанови у зв`язку з його незапрошенням на розгляд справи є необґрунтованими.

Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 01.11.2023 року №9-р(II)/2023 визнано неконституційним окремий припис п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI, а саме слова «у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Водночас зазначений припис стосується редакції п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI, чинної після внесення змін Законом України від 12.12.2019 року №367-IX, якою встановлено абсолютно визначену (безальтернативну) санкцію. У спірних правовідносинах застосовано редакцію п.2 ч.2 ст.44 Закону №2735-VI, чинну на час винесення оскаржуваної постанови 02.12.2019 року, якою передбачено санкцію у вигляді штрафу в межах від п`ятисот до тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто відносно визначену санкцію, яка дозволяє врахування індивідуальних обставин при визначенні розміру штрафу. За таких обставин висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 01.11.2023 року №9-р(II)/2023, стосуються іншого нормативного врегулювання та не впливають на правомірність застосованої у цій справі санкції, розмір якої (1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) визначено в межах, установлених законом.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач у додаткових поясненнях фактично змінив підставу позову без подання відповідної заяви в порядку ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що наведені позивачем у додаткових поясненнях аргументи стосуються тих самих спірних правовідносин щодо правомірності оскаржуваної постанови та оцінені судом по суті у взаємозв`язку з рештою доводів сторін, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для залишення таких пояснень поза увагою.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А згідно ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що оскаржувана Постанова №259 від 02.12.2019 року Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням критеріїв, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є правомірною.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.