Рішення № 136989704, 01.06.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Житомир справа № 580/13267/25

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростишівського відділу Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання дій неправомірними, скасування постанови,

встановив:

У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Коростишівського відділу Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), в якому позивач просить суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця Коростишівського ВДВС У Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Ластовецької О. А. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору по ВП № 36198465 та скасувати постанову головного державного виконавця Коростишівського ВДВС У Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Ластовецької О. А. від 14 листопада 2025 року про стягнення виконавчого збору по ВП № 36198465 в сумі 7273 гривень 75 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач наполягає на добровільній сплаті аліментів та невчинення державним виконавцем жодних дій щодо примусового їх стягнення, як і відсутність будь-яких повідомлень від відповідача про зміну розміру аліментів, а також щодо неналежного виконання зобов`язань зі сплати аліментів. Зауважує про необізнаність щодо будь-якої заборгованості зі сплати аліментів, оскільки позивачем увесь час, як він стверджує, належним чином сплачувались суми аліментів, натомість відповідачем жодних розрахунків (перерахунків) належних до сплати щомісячних сум не проводилось та жодних дій щодо вивчення матеріалів виконавчого провадження та урахування при визначенні заборгованих сум сплачених позивачем платежів не проводилось.

Тому вважає оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору безпідставною, стверджуючи при цьому, що сума виконавчого збору розрахована не на основі підрахунку державним виконавцем суми заборгованості з урахуванням усіх платіжних документів та без з`ясування щомісячного стану розрахунків.

Відповідач позову не визнав. У відзиві на позовну заяву пояснює, що 13 листопада 2025 року на електронну адресу відділу ДВС боржником надіслано заяву про зняття арешту з коштів у зв`язку з повним погашенням заборгованості по аліментах, до якої було додано копії квитанцій про сплату аліментів, які були перераховані на рахунок стягувачки: від 12 листопада 2025 року на суму 40000,00 грн, на суму 15868,00 грн та на суму 15050,00 грн. Посилаючись на норму абзацу другого частини четвертої статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон № 1404-VIII), відповідно до якої за виконавчим документом про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів, зазначає, що 14 листопада 2025 року державним виконавцем вищевказані копії квитанцій було враховано до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та встановлено її погашення. Оскільки постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, державним виконавцем 14 листопада 2025 року на підставі цих положень й було винесено постанову про стягнення виконавчого збору на суму 7273,75 грн. З таких підстав просить суд відмовити у позові.

Розглянувши доводи у позовній заяві та заперечення у відзиві на позов, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при вирішенні цієї справи виходить з такого.

Суд встановив, що 25 січня 2013 року старшим державним виконавцем Радомишльського районного управління юстиції Ластовецькою О. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 36198465 з примусового виконання виконавчого листа Корецького районного суду Рівненської області № 1709/337/2012, виданого 24 жовтня 2012 року, про зміну розміру аліментів, стягнутих рішенням Корецького районного суду від 17 грудня 2008 року, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 30 % прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття.

14 листопада 2025 року Головним державним виконавцем Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ластовецькою О. А. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у межах ВП № 36198465 у сумі 7273,75 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Як визначено у частині другій цієї ж статті Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Суд встановив, що позивачем разом із заявою від 12 листопада 2025 року було подано відповідачу копії квитанцій на підтвердження сплати аліментів на суму 72738 грн, що було враховано державним виконавцем до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів погашена.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів в матеріалах справи станом на 11 листопада 2025 року сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів складав 72737,56 грн.

Тож з урахуванням положень абзацу другого частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII державним виконавцем обґрунтовано винесено 14 листопада 2025 року постанову про стягнення виконавчого збору після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Системний аналіз норм статті 27 Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що ці положення Закону не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

На підтвердження погашення заборгованості позивачем разом із заявою від 12 листопада 2025 року подано докази погашення заборгованості, що не заперечує й відповідач, стверджуючи про встановлення тим самим погашення боргу зі сплати аліментів. Тож у державного виконавця не виникало жодних підстав для незастосування вимоги частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII невинесенням після погашення цієї заборгованості спірної постанови про стягнення виконавчого збору.

При цьому суд звертає увагу позивача на те, що норми Закону № 1404-VIII (у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання") не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору в обмовлених у частині четвертій статті 27 Закону № 1404-VIII випадках.

У продовження зазначеного суд зауважує, що частиною другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, було визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. А тому до внесення вказаних законодавчих змін усталеною була позиція щодо стягнення виконавчого збору у разі вчинення виконавчих дій, які призвели до виконання рішення суду - виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18).

Так, згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

З аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) можна дійти висновку, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Водночас, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання", який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, у частині другій якої слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Отже, після цих змін натепер розмір виконавчого збору не залежить від фактичного вчинення виконавчих дій. Такі висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 20 березня 2024 року у справі № 520/7410/23, від 10 квітня 2024 року у справі № 380/5266/23 та від 01 серпня 2024 року у справі № 640/11506/21.

З цих підстав доводи позивача про те, що виконавчий збір може бути стягнуто лише за умови фактичного виконання рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення не ґрунтуються на положеннях закону.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За результатом розгляду цієї адміністративної справи суд дійшов висновку, що ухваленням постанови від 14 листопада 2025 року про стягнення з позивача виконавчого збору державний виконавець діяв на підставі та відповідно до закону, а відтак дії та рішення державного виконавця відповідають критеріям правомірності у частині другій статті 2 КАС України.

Згідно з частинами першою і другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Встановлений КАС України обов`язок відповідача-суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

У цій справі відповідачем доведено правомірність його поведінки у спірних правовідносинах та обґрунтованість прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору у межах ВП № 36198465 в сумі 7273,75 грн. Натомість, доводи позивача не ґрунтуються на нормах матеріального закону, тому в позові належить відмовити.

За правилами статті 139 КАС України у суді відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд,

вирішив:

У позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Коростишівського відділу Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (вул. Шевченка, буд. 1, м. Коростишів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12501, код ЄДРПОУ 35006734) про визнання дій неправомірними, скасування постанови від 14 листопада 2025 року про стягнення виконавчого збору по ВП № 36198465 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 КАС України.

Суддя О.Г. Приходько

01.06.26