Рішення № 136985834, 01.06.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/10823/25

Номер провадження 2/489/901/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

01 червня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до ОСОБА_2 (далі-відповідач 1), Військова частина НОМЕР_1 (далі-відповідач 2), треті особи - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком

встановив

В грудні 2025 року представник позивача звернулася до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини з батьком. Свої вимоги обґрунтував тим, що сторони з червня 2009 року проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Шлюб між ними укладено 18.08.2012. Від шлюбу у сторін народився син. Весь це й час з 2009 року до лютого 2022 року їх сім`я проживала разом з батьками відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . Стосунки між сторонами з часом погіршувалися, що фактично призвело до розпаду сім`ї. З березня 2022 року вони переїхали проживати до матері позивача. Проте згодом відповідач повідомила, що її викликають на роботу до м. Миколаєва та поїхала. Позивач залишився жити з дитиною в селі. В липні 2022 року відповідач перестала приїздити в село та відвідувати дитину, не телефонувала, не відповідала на дзвінки. В лютому 2023 року їх сім`я повернулася до м. Миколаєва та згодом проживали всі разом до травня 2025 року у квартирі його рідного батька. Відповідач продовжувала себе вести себе непристойно, не доглядала за дитиною, вживала спиртне. Навесні 2025 року відповідач залишила сім`ю, дитину. З цього часу позивач виховує дитину самостійно та він знаходиться на його утриманні. В липні 2025 року шлюб між сторонами розірвано. В червні 2025 року відповідач виїхала за кордон та з тих пір інколи спілкувалася з сином, телефонувала йому, надсилала незначні кошти. Свій виїзд за кордон відповідач не погоджувала з позивачем. Нещодавно вона зателефонувала та сказала, що не повернеться в Україну, а якщо і повернеться, то тільки за дитиною. Проживання сина разом з позивачем повністю відповідає його інтересам.

З цих підстав, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання малолітнього ОСОБА_3 його батьком ОСОБА_1 .

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити. Проти заочного розгляду не заперечували.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Представник третьої особи - виконавчого комітету ММР в судове засіданні не з`явився, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за їх відсутності.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за їх відсутності.

Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання вирішено проводити заочний розгляд справи.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносин.

Сторони (позивач і відповідач 1) перебували у зареєстрованому шлюбі та рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 31.07.2025 шлюб між ними розірвано.

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками записано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 навчається у 7-а класі Миколаївської гімназії № 130 (довідка від 29.09.2025 № 84).

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики учня ОСОБА_3 , батько ОСОБА_1 працює електромонтером у ФОП " ОСОБА_4 ", постійно цікавиться навчанням дитини, завжди готовий до діалогу. ОСОБА_5 приділяє увагу вихованню сина, забезпечує належні умови для навчання і розвитку дитини. Матір ОСОБА_2 на теперішній час гімназію не відвідує, з класним керівником зв`язок не підтримує.

Згідно з Актом обстеження умов проживання сім`ї від 03.11.2025 встановлено, що родина проживає у квартирі дядька ОСОБА_6 протягом 2 років. В родині панують доброзичливі стосунки, дитина почуває себе комфортно. Батько ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 проживають разом, для дитини створені належні умови для проживання, навчання, утримання.

Згідно з Наказом № 29 від 05.01.2026 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено його до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до листа Державної прикордонної служби від 30.01.2026 ОСОБА_7 виїхала за межі України 22.06.2025.

Згідно з листом Виконавчого комітету ММР від 20.03.2026 неможливо надати висновок органу опіки та піклування, оскільки між батьками відсутній спір щодо ухилення одним з ним, зокрема, матір`ю від виховання дитини. Надання висновку про підтвердження фату самостійного виховання дитини батьком є недоцільним.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Верховний Суд в постанові від 7 травня 2026 року у справі № 743/1602/24 вказав, що встановивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, а також зважаючи на те, що відповідач періодично спілкується з дитиною, між ними наявний стійкий емоційний зв`язок, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем. Доводи касаційної скарги про те, що відповідач змінила місце проживання, самоусунулась від виховання і утримання сина, а позивач самостійно забезпечує його виховання і утримання не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчать лише про обставини проживання дитини разом з батьком.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Метою встановлення факту заявник визначив - звільнення з військової служби за мобілізацією.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану:

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частина 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Самостійне виховання та утримання дитини, як обставина, яка дає підстави для звільнення від військової служби повинно бути викликано особливими об`єктивними обставинами, які виключають участь одного з батьків в утриманні та вихованні дитини.

Розірвання шлюбу, встановлення місця проживання дитини з позивачем, та інше, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

Суд, оцінивши докази долучені до справи, покази свідків, пояснення дитини ОСОБА_3 , приходить до висновку, що відповідач 1 неодноразово виявляла бажання спілкуватись з дитиною, брати участь у його вихованні. У переписці в месенджерах відповідач 1 пояснює відсутність її в Україні небезпекою у зв`язку з війною та висловлювала бажання забрати дитину. З пояснень дитини встановлено, що відповідач 1 до листопада 2025 року регулярно (не менше одного разу на тиждень) телефонувала йому та цікавилась його справами. Однак, він сам перестав брати слухалку та припинив будь-які контакти з матір`ю.

У даній справі позивачем не надано доказів, що в питанні виховання сина, відповідач умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Позивачем не доведено факту невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, ухилення матері від участі у вихованні та утриманні сина.

Згідно з частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77-78, чч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Суд також враховує дані Державної прикордонної служби про виїзд відповідача за кордон в червні 2025 року та пояснення Виконавчого комітету ММР про неможливість надання висновку про встановлення факту самостійного утримання дитини, так як спір між сторонами відсутній. Суд вважає за необхідне підсумувати, що проживання матері за кордоном або окремо від дитини не означає автоматично її усунення від виховання. Така обставина не свідчить про припинення її батьківських прав. Позивачем не надано докази свідомого та умисного невиконання матір`ю своїх обов`язків по відношенню до сина. Більш того, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 підтримує зв`язок з дитиною в телефонному режимі, періодично перераховує кошти, бажає забрати дитину за кордон при необхідності.

За таких обставин, враховуючи бажання спілкування відповідача 1 з дитиною, незначний проміжок часу з листопада 2025 року, суд вважає, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання дитини.

Щодо самостійного утримання позивачем дитини, суд звертає увагу на те, що з пояснень позивача, він (до звернення до суду з цим позовом) не звертався безпосередньо до відповідача з вимогою перераховувати кошти на утримання дитини, натомість відповідач 1 самостійно перераховувала дитині кошти, хоча і не систематично і не в достатньому, на думку позивача, розмірі.

За такого, суд вважає, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного утримання дитини.

Враховуючи викладене, дослідивши надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та в їх задоволенні необхідно відмовити в повному обсязі.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2-13, 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив

В задоволенні позову відмовити.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 , АДРЕСА_4 .

Третя особа: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, адреса: 54050, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 314.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення - з моменту складення повного тексту рішення.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01.06.2026.

Суддя В. В. Кокорєв