Рішення № 136980901, 18.05.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2026 Справа № 914/878/26

Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., за участю секретаря судового засідання Перейми Х.О., розглянувши матеріали

за позовом:Першого заступника керівника Тернопільської окружної прокуратури, м. Тернопіль, в інтересах держави в особі позивача-1: Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, м. Тернопіль, та позивача-2: Великогаївської сільської ради, с. Великі Гаї, Тернопільська обл.до відповідача:Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львівпро:стягнення 142 379,40 грн.

Представники сторін:

від прокуратури: Дмитришин Ю.М. прокурор;

від позивача-1: Жмуд Н.В. представник (у режимі відеоконференції);

від позивача-2: Кохман О.А. представник (у режимі відеоконференції);

від відповідача: Тригуб О.О. представник (у режимі відеоконференції).

Обставини розгляду справи.

24.03.2026 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Тернопільської окружної прокуратури, м. Тернопіль, в інтересах держави в особі позивача-1: Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, м. Тернопіль, та позивача-2: Великогаївської сільської ради, с. Великі Гаї, Тернопільська обл. до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів про стягнення 142 379,40 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 20.04.2026.

09.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву (вх.№9989/26 від 09.04.2026).

14.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від Першого заступника керівника Тернопільської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх.№10457/26 від 14.04.2026).

17.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшли заперечення (вх.№10850/26 від 17.04.2026).

Ухвалою суду від 20.04.2026 судове засідання відкладено на 07.05.2026.

07.05.2026 у судовому засіданні суд з`ясував обставини справи, дослідив надані докази, після чого перейшов до стадії ухвалення рішення та призначив його оголошення на 18.05.2026.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Тернопільською окружною прокуратурою під час вивчення матеріалів кримінального провадження № 42025212050000067 від 24.11.2025, розпочатого за ч. 1 ст. 246 КК України, встановлено факт незаконної рубки дерев на території захисних лісових насаджень, що перебувають у користуванні АТ «Укрзалізниця».

Так, 24.09.2025 працівником «Львівської дистанції захисних лісонасаджень» під час планової осінньої ревізії у кварталі 68, виділ 96 виявлено пні від 67 зрубаних дерев, про що повідомлено органи поліції та зареєстровано відповідне повідомлення в ІТС Національної поліції України. Надалі із залученням спеціалістів Державної екологічної інспекції у Тернопільській області проведено обстеження території, яким підтверджено факт незаконного вирубування 67 дерев різних порід (клен гостролистий, клен ясенолистий, верба, берест, ясен) у смузі відведення залізничної колії.

Актом обстеження встановлено, що вирубування дерев, ймовірно, здійснено у зимово-весняний період 2025 року, про що свідчать характерні ознаки стану пнів: наявність молодої порослі, часткове потемніння деревини, залишки тирси та часткове прикриття пнів ґрунтом. При цьому лісопродукція, заготовлена внаслідок порубки, на місці події відсутня, що може свідчити про її вивезення невстановленими особами.

За результатами державного контролю, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», розмір завданої шкоди визначено у сумі 142 379,37 грн, що підтверджено також висновком судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні.

Крім того, у ході досудового розслідування встановлено, що зазначена ділянка належить до захисних лісових насаджень смуги відведення залізниці, які перебувають у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», на яке покладено обов`язок щодо охорони, захисту та збереження лісових насаджень.

У зв`язку з цим прокурор вказує, що саме неналежне виконання цих обов`язків призвело до можливості вчинення незаконної рубки та заподіяння шкоди довкіллю.

Таким чином, прокурор стверджує, що шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Великогаївської сільської ради, підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» у розмірі 142 379,37 грн.

Представники позивачів підтримали заявлені позовні вимоги, оскільки незаконна порубка дерев на ділянках, що перебувають у користуванні відповідача, та невідшкодування збитків завдають шкоди довкіллю і спричиняють втрати місцевого бюджету.

Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

По-перше, відповідач стверджує, що прокурором не доведено протиправної поведінки відповідача, яка б виражалась у неналежному виконанні обов`язків щодо охорони захисних лісонасаджень, а також не встановлено його вини у заподіянні шкоди.

По-друге, відповідач вважає, що відсутній причинний зв`язок між діями чи бездіяльністю АТ «Укрзалізниця» та наслідками у вигляді незаконної порубки дерев, оскільки шкода заподіяна невстановленими особами.

По-третє, досудовим розслідуванням не встановлено осіб, які вчинили правопорушення, а відповідача не визнано потерпілим у кримінальному провадженні, при цьому працівниками залізниці були вжиті всі можливі та передбачені заходи для виявлення та фіксації порушення.

Таким чином, відповідач вважає, що підстави для покладення відповідальності на АТ «Укрзалізниця» відсутні.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

Згідно з інформацією ВСП «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 13.01.2026 №ПЧЛ-1/3 постійним користувачем земельної ділянки, а саме кварталу 68, виділу 96 є виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до зазначеної інформації, захисні лісонасадження за напрямком «Підволочиськ Тернопіль» перебувають на балансі ВСП «Львівська дистанція захисних лісонасаджень», що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів №16 від 01.01.2021 із додатком планом-графіком.

24.09.2025 до відділення поліції №1 Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області надійшло повідомлення від працівника «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» Приступи Т.І. про те, що під час планової осінньої ревізії у кварталі 68 виділ 96 виявлено пні від зрізаних дерев різних порід у кількості 67 штук.

Вказане повідомлення зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал національної поліції України» за №8352 у ВП №1 Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області.

24.09.2025 із залученням спеціалістів Державної екологічної інспекції у Тернопільській області проведено обстеження території, за наслідками якого складено акт б/н.

Вказаним актом обстеження встановлено, що в захисних лісових насадженнях смуги відведення залізної дороги у кварталі 68 виділ 96 , які безпосередньо примикають до земельної ділянки, яка належить ТОВ «Мурава парк релакс» (кадастровий номер 6125281700:01:002:0111, адреса: вул. Чусацька, 30, с. Великі Гаї, Тернопільського району), встановлено факт незаконного вирубування 67 дерев, з яких:

- клен гостролистий 23 шт;

- клен ясенолистий 34 шт;

- верба 3 шт;

- берест - 1 шт;

- ясен - 6 шт.

Як вбачається із вищезазначеного акту, вирубування дерев здійснено в зимово-весняний період 2025 року, про що свідчить наявність на пнях молодої порослі, незначна ступінь розкладання деревини (пні злегка потемнівші), наявність залишків тирси. Пні незаконно зрубаних дерев частково прикриті ґрунтом. Деревина (лісопродукція) заготовлена під час вирубування дерев на місці порубки відсутня.

Окрім того, з інформації представників ВП «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» встановлено, що спеціальний дозвіл (лісорубний квиток) на проведення вирубування вищевказаних дерев не видавався.

Судом встановлено, що за результатами виявлення незаконно зрубаної деревини органом державного контролю здійснено нарахування розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки, розмір якої з урахуванням Порядку індексації такс для обчислення шкоди становить 142 379,37 грн (розрахунок здійснено відповідно до додатка №1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу»).

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки матеріалів, зареєстрованих в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за № 8352 у ВП №1 Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, Тернопільською окружною прокуратурою 24.11.2025 до ЄРДР внесено відомості за №42025212050000067 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

В ході досудового розслідування проведено судово інженерно-екологічну експертизу у кримінальному провадженні №42025212050000067.

Висновком експерта №СЕ-19/120-26/1183-ФХЕД від 30.01.2026 встановлено розмір заподіяних збитків лісу внаслідок незаконного вирубування 67 дерев у кварталі 68 виділ 96, за напрямком Великі Бірки-Тернопіль км 1336 пк 5-8 (права сторона) ВП «Львівська дистанція захисних насаджень» регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» в сумі 142 379,40 гривень

За повідомленням прокуратури, станом на даний час у кримінальному провадженні №42025212050000067 від 24.11.2025 досудове розслідування триває, повідомлення про підозру жодній особі не вручено.

Судом також встановлено, що Тернопільська окружна прокуратура листом від 16.02.2026 №50-1217ВИХ-26 звернулася до Державної екологічної інспекції у Тернопільській області та Великогаївської сільської ради із запитом щодо надання інформації про стан відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев, у розмірі 142 379,40 грн.

На вказаний запит Великогаївська сільська рада листом від 20.02.2025 №215 повідомила, що заходи щодо стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою дерев, не вживалися, та не заперечила проти звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Державна екологічна інспекція у Тернопільській області листом від 25.02.2026 №8-05-521 повідомила, що розмір заподіяної шкоди у сумі 142 379,40 грн залишається невідшкодованим. Також інспекція зазначила про обмежене фінансування коштів на сплату судового збору та не заперечила щодо здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Крім того, судом встановлено, що Державну екологічну інспекцію у Тернопільській області та Великогаївську сільську раду листами від 18.03.2026 №50-2077 вих-24 та №50-2078 вих-25, у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено про прийняття прокуратурою рішення щодо здійснення представництва інтересів держави в суді шляхом пред`явлення відповідного позову.

Відповідно до Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733, лісові насадження лінійного типу, зокрема смуги лісів у межах відведення залізниць, належать до категорії захисних лісів.

Розмір шкоди визначено уповноваженою особою відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.

Отже, у зв`язку із завданням шкоди внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Великогаївської сільської ради, прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області та Великогаївської сільської ради з позовом про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 142 379,37 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 131 1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, визначеному законом.

Положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Суд звертає увагу на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Як встановлено судом, внаслідок незаконного вирубування 67 дерев у кварталі 68, виділ 96 (Великі Бірки Тернопіль, права сторона) було завдано шкоди навколишньому природному середовищу та порушено вимоги законодавства щодо ведення лісового господарства у сфері охорони, захисту та використання лісів.

Звертаючись із цим позовом до суду, прокурор визначив уповноваженими органами у спірних правовідносинах Державну екологічну інспекцію у Тернопільській області та Великогаївську сільську раду.

Матеріалами справи підтверджено, що прокуратура зверталася до зазначених органів із запитом щодо стану відшкодування шкоди у розмірі 142 379,40 грн, завданої незаконною порубкою дерев.

Великогаївська сільська рада повідомила про невжиття заходів зі стягнення шкоди та не заперечила проти звернення прокурора до суду. Державна екологічна інспекція зазначила, що шкода залишається невідшкодованою, а також не заперечила щодо представництва інтересів держави прокуратурою, посилаючись на обмежене фінансування судового збору.

Крім того, вказані органи були повідомлені прокуратурою про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, наведені обставини свідчать про неналежне виконання органами державної влади своїх повноважень щодо захисту порушених інтересів держави у розумний строк, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Прокурор зазначив, що у зв`язку з викладеним звертається до суду з позовом в інтересах держави з метою їх захисту, оскільки представництво законних інтересів держави здійснюється у випадках їх порушення або загрози порушення, якщо відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист.

У зв`язку з цим, наявні підстави, передбачені частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.

Аналізуючи положення законодавства щодо представництва прокурором інтересів держави в суді у випадках їх порушення або загрози порушення, слід зазначити, що таке представництво допускається, зокрема:

1) коли захист відповідних інтересів не здійснюється або здійснюється неналежним чином органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах;

2) у разі відсутності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, уповноваженого здійснювати захист законних інтересів держави у відповідних правовідносинах.

Перший «виключний випадок» охоплює ситуації, коли існує орган, уповноважений самостійно захищати інтереси держави, тоді як другий стосується випадків відсутності такого органу. Водночас правові підстави представництва інтересів держави прокурором у зазначених ситуаціях є різними за своєю суттю та умовами застосування.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту інтересів держави проявляється у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, який, будучи обізнаним про порушення таких інтересів та наділеним необхідними повноваженнями для їх захисту, не звертається до суду з відповідним позовом.

Натомість неналежне здійснення захисту характеризується активною поведінкою органу, яка полягає у вчиненні певних дій або прийнятті рішень, спрямованих на захист інтересів держави, однак такі дії є неефективними, формальними або недостатніми для реального відновлення порушених інтересів.

Верховний Суд наголошує, що первинний обов`язок щодо захисту інтересів держави покладений саме на відповідні суб`єкти владних повноважень, а не на прокурора. Прокурор у цьому контексті виконує субсидіарну функцію та може звертатися до суду лише тоді, коли уповноважений орган не забезпечує захист або здійснює його неналежним чином, фактично замінюючи такий орган у судовому процесі.

Водночас прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду і не може підміняти собою орган влади, який має повноваження та реальну можливість самостійно захищати інтереси держави. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний обґрунтувати та довести наявність підстав для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність уповноваженого органу.

Під бездіяльністю у цьому випадку розуміється ситуація, коли компетентний орган був обізнаний або повинен був бути обізнаний про порушення інтересів держави, однак не звернувся до суду з відповідним позовом упродовж розумного строку та фактично не вжив заходів для їх захисту.

Суд зазначає, що звернення прокурора до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», спрямоване на надання такому органу можливості самостійно відреагувати на виявлене порушення інтересів держави, зокрема шляхом проведення перевірки, вжиття заходів для усунення порушень, подання відповідного позову або надання обґрунтованих пояснень щодо відсутності підстав для такого звернення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення інтересів держави, свідчить про бездіяльність такого органу. При цьому розумність строку оцінюється судом з урахуванням характеру порушення, необхідності невідкладного захисту інтересів держави, можливості настання негативних наслідків у разі бездіяльності, а також наявності об`єктивних причин, що могли перешкоджати зверненню до суду.

Отже, якщо після отримання відповідного повідомлення компетентний орган упродовж розумного строку самостійно не звернувся до суду, це є достатньою підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді є належне обґрунтування та підтвердження факту бездіяльності уповноваженого органу відповідними доказами, зокрема зверненнями прокурора, повідомленнями про намір звернення до суду та відповідями, отриманими від таких органів.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд повинен з`ясувати, чи був відповідний орган обізнаний про порушення інтересів держави, чи мав необхідні повноваження для їх захисту, однак упродовж розумного строку не вжив належних заходів судового захисту.

У цій справі прокурор обґрунтував звернення до суду тим, що уповноваженими органами не було вжито заходів щодо стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у зв`язку з чим прокурор правомірно реалізував свої представницькі повноваження в інтересах держави.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №923/359/19, від 09.09.2020 у справі №908/1662/18 та від 14.09.2020 у справі №925/285/19.

Приписами статті 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статті 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Статтею 16 ЛК України передбачено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно зі ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1991 №356 «Про створення Державної адміністрації залізничного транспорту України» було створено Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізницю) та передано у її відання, зокрема, Львівську залізницю.

Згідно з Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733, лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів) розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів.

Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-VI передбачено створення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Відповідно до статті 4 зазначеного Закону до статутного капіталу товариства вноситься, зокрема, право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту.

Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, використовуються товариством відповідно до їх цільового призначення. До моменту оформлення прав користування такими земельними ділянками товариство зобов`язане використовувати їх у тих межах та розмірах, у яких вони фактично перебували у користуванні підприємств залізничного транспорту.

Крім того, пунктом 5 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №4442-VI внесено зміни до статті 92 Земельного кодексу України, якими передбачено право публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування набувати право постійного користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 200 від 25.06.2014, статутний капітал товариства формується шляхом внесення права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення об`єктів Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1 до постанови. Серед таких підприємств визначено Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 затверджено Статут АТ «Українська залізниця».

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань регіональна філія «Львівська залізниця» є відокремленим підрозділом АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до пунктів 3.2, 3.13 Положення про виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», затвердженого наказом регіональної філії від 20.03.2023 №143/од, на вказаний підрозділ покладено функції щодо забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників, хвороб та інших негативних впливів, а також забезпечення дотримання вимог природоохоронного законодавства, раціонального використання та відтворення природних ресурсів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств та установ залізничного транспорту. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 затверджено Статут ПАТ «Українська залізниця», а постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 змінено тип товариства з публічного на приватне та перейменовано його в АТ «Українська залізниця».

Згідно з інформацією ВСП «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 13.01.2026 № ПЧЛ-1/3, постійним користувачем земельної ділянки кварталу 68, виділу 96 є виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Крім того, відповідно до зазначеної інформації, захисні лісонасадження на напрямку Підволочиськ-Тернопіль перебувають на балансі ВСП «Львівська дистанція захисних лісонасаджень», що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів №16 та викопіюванням із плану-графіка.

Таким чином, АТ «Укрзалізниця» є правонаступником прав та обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, а земельні ділянки, що належать до земель залізничного транспорту, перебувають у його постійному користуванні.

Статтею 19 ЛК України чітко визначено права та обов`язки постійних лісокористувачів, зокрема встановлено, що вони зобов`язані:

- забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

- дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

- вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Статтею 39 ЛК України передбачено поділ лісів на категорії залежно від їх екологічного та соціально-екологічного значення.

Відповідно до ст. 63 ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Положеннями статті 64 ЛК України передбачено, що підприємства, установи та організації, які здійснюють ведення лісового господарства, зобов`язані забезпечувати охорону лісів від пожеж, захист їх від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

З огляду на статус АТ «Укрзалізниця» як постійного лісокористувача, на відповідача поширюються обов`язки, визначені зазначеною нормою закону.

Постановою Кабінету Міністрів України №733 від 16.05.2007 затверджено «Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок».

Так, ліси залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються, зокрема, на захисні ліси. До категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об`єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема це лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг (пп. 2 п. 7 Порядку).

Положеннями статті 93 ЛК України визначено завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, зокрема запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Варто зазначити, що Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі №909/1111/16 висловив правову позицію, відповідно до якої організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Крім того, у постанові від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України та з урахуванням правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки відповідальною особою перед державою як власником лісових ресурсів за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу.

Вина лісокористувача у такому випадку полягає у протиправній бездіяльності, що виражається у невжитті належних заходів щодо охорони та захисту лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільною рубкою лісу, належить державі, а цивільно-правову відповідальність перед нею несуть як безпосередні винуватці порубки, так і лісокористувачі.

Положення статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначають економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно з ч. 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною другою статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наставати відповідальність.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (ч. 3 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

На підставі ч. 4 ст. 68 вищевказаного Закону підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст. 69 вищевказаного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відтак, порубка дерев є незаконною у разі її здійснення без відповідного дозволу; на підставі дозволу, виданого з порушенням законодавства; до початку або після закінчення встановлених у ньому строків; на ділянках, не передбачених дозволом; понад визначену кількість, а також щодо порід дерев, не зазначених у дозволі, чи порід, вирубка яких заборонена.

Положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Таким чином, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної (деліктної) шкоди.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров`я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням (ч. 2 ст. 69 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Статтею 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України.

Згідно зі статтею 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці та використанні інших лісових ресурсів тощо.

З урахуванням положень ст. 107 ЛК України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, враховуючи наведені норми чинного законодавства, суд зазначає, що обов`язок щодо організації та забезпечення охорони і захисту лісів, який включає комплекс заходів із їх збереження, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладено на постійних лісокористувачів.

Як встановлено судом раніше, незаконне вирубування 67 дерев відбулося у кварталі 68 виділу 96, за напрямком Великі Бірки-Тернопіль км 1336 пк 5-8 (права сторона), що перебуває на праві постійного користування відповідача.

З огляду на те, що Державна екологічна інспекція Тернопільської області є органом, що уповноважений здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, тому у даному випадку інспекція є належним позивачем у справі.

Матеріалами справи підтверджено, що самовільна порубка мала місце у смузі захисних лісонасаджень, що розташована на території Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» місце, в якому виявлено незаконну порубку дерев, входить до складу території Великогаївської територіальної громади з адміністративним центром в селі Великі Гаї.

Таким чином, шкода, завдана незаконною порубкою дерев у межах Великогаївської сільської ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища, а Великогаївська сільська рада як уповноважений орган діє в інтересах територіальної громади та є належним позивачем у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суд зазначає, що для відшкодування шкоди підлягає доведенню наявність сукупності умов, а саме: протиправність поведінки особи, її вина, факт заподіяння шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою. Сукупність зазначених елементів є обов`язковою умовою для ухвалення судом рішення про відшкодування шкоди, а відсутність хоча б одного з них виключає настання цивільно-правової відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, відповідач як постійний лісокористувач не надав суду належних і допустимих доказів виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства щодо вжиття заходів з охорони і збереження лісових насаджень на підвідомчій йому території земель лісового фонду від незаконних рубок, а також не довів відсутності своєї вини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у неналежному виконанні покладених на нього обов`язків щодо охорони лісу, що призвело до незаконної вирубки 67 дерев.

Між бездіяльністю відповідача та завданою шкодою встановлено прямий причинно-наслідковий зв`язок, при цьому відсутність вини відповідача у вчиненні протиправної бездіяльності судом не встановлена та належними доказами не підтверджена.

За результатами державного контролю, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області здійснено розрахунок, згідно з яким розмір завданої шкоди становить 142 379,37 грн, що також підтверджується висновком експерта №СЕ-19/120-26/1183-ФХЕД від 30.01.2026.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності його вини у завданні шкоди довкіллю внаслідок незаконної порубки є необґрунтованими та спростовуються встановленими судом обставинами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну поведінку, яка призвела до незаконної вирубки дерев, у зв`язку з чим, відповідно до вимог чинного законодавства, підлягає притягненню до відповідальності та зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану внаслідок незаконної вирубки дерев.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 142 379,37 грн є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326, 327 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» (79007, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1; ідентифікаційний код 40081195) на користь Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (47722, Тернопільський р-н., Тернопільська обл., с. Великі Гаї, вул. Галицька, буд. 47; ідентифікаційний код 04394875) шкоду, завдану навколишньому природному середовищу в сумі 142 379,40 грн, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.05.2026.

Суддя Мазовіта А.Б.