Рішення № 136979213, 25.05.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2026м. ДніпроСправа № 201/4284/24за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича, м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання Большакова А.О.

Представники:

Від позивача: Остапенко П.В., самопредставництво

Від відповідача: Хандога А.В., адвокат, ордер серії AE №1480033 від 03.03.2026

Від третьої особи: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У:

У квітні 2024 року Дніпровська міська рада звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом, яким просила:

- усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу самочинно побудованої автостоянки: Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6,0 кв.м., літ. Б - навіс площею 348,0 кв.м., літ. В - навіс площею 81,6 кв.м., літ. Г - навіс площею 81,6 кв.м., літ Д - навіс площею 327,3 кв.м., № 1 - огорожа площею 237,6 кв.м., літ. І - замощення площею 1613,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок ОСОБА_1 ;

- припинити право володіння ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме автозаправну станцію: пункт заправки автомобілів зрідженим газом: автостоянку: Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6,0 кв.м., літ. Б - навіс площею 348,0 кв.м., літ. В - навіс площею 81,6 кв.м., літ. Г - навіс площею 81,6 кв.м., літ Д - навіс площею 327,3 кв.м., № 1 - огорожа площею 237,6 кв.м., літ. І - замощення площею 1613,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 674523112101, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням законних прав та інтересів територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, яке полягає у тому, що право власності на автостоянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 було зареєстроване без законних на те підстав, а саме на підставі вже скасованого рішення суду та зазначений об`єкт був побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника Дніпровської міської ради. Відповідно такий об`єкт вважається об`єктом самочинного будівництва, чим і порушено право міської ради на користування і розпорядження земельною ділянкою, порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на об`єкти нерухомості, набуття прав і реалізації прав на землю комунальної власності.

Дніпровська міська рада зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, не передана жодній юридичній та/або фізичній особі у користування, а ОСОБА_1 самовільно, безпідставно та неправомірно використовує вказану земельну ділянку побудувавши на ній заправну станцію та здійснивши протиправну державну реєстрацію права приватної власності на самовільний об`єкт нерухомого майна.

Так, земельна ділянка на якій розташовано об`єкт нерухомості-автостоянку, належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 16.09.2025 позов задоволено; усунуто перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу самочинно побудованої автостоянки: Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6,0 кв.м., літ. Б - навіс площею 348,0 кв.м., літ. В - навіс площею 81,6 кв.м., літ. Г - навіс площею 81,6 кв.м., літ Д - навіс площею 327,3 кв.м., № 1 - огорожа площею 237,6 кв.м., літ. І - замощення площею 1613,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок ОСОБА_1 ; припинено право володіння ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме автозаправну станцію: пункт заправки автомобілів зрідженим газом: автостоянку: Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6,0 кв.м., літ. Б - навіс площею 348,0 кв.м., літ. В - навіс площею 81,6 кв.м., літ. Г - навіс площею 81,6 кв.м., літ Д - навіс площею 327,3 кв.м., № 1 - огорожа площею 237,6 кв.м., літ. І - замощення площею 1613,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 674523112101, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Дніпровської міської ради сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 6 056грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 вересня 2025 року скасовано; провадження у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно закрито; роз`яснено Дніпровській міській раді, що розгляд даної справи віднесено до господарської юрисдикції; роз`яснено Дніпровській міській раді її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення даної справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року заяву Дніпровської міської ради про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено; передано справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Дніпропетровської області.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2026 справу №201/4284/24 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою суду від 02.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 24.03.2026.

13 березня 2026 року від відповідача до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач просить застосувати процесуальні строки позовної давності до позовної заяви та закрити провадження у справі у зв`язку з пропущенням строків для звернення до суду, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

З 24.03.2026 підготовче засідання відкладено на 16.04.2026.

З 16.04.2026 судове засідання відкладено до 04.05.2026.

Третя особа у підготовче засідання не з`явилася, явку повноважного представника не забезпечила, про день, час, місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

05 березня 2026 року від відповідача до господарського суду надійшло клопотання, яким просить залишити позовну заяву без руху з підстав невиконання позивачем під час подання позову приписів частини шостої ст. 164 ГПК України, щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірної земельної ділянки.

15 квітня 2026 року від відповідача до господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №201/4284/24 до набрання законної сили Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №904/3425/25, яка регулює подібні правовідносини у сфері використання висновків ВП ВС стосовно застосування частини шостої статті 164 ГПК України.

Ухвалою господарського суду від 04.05.2026 відмовлено Фізичній особі-підприємцю Білому Євгену Володимировичу в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без руху та про зупинення провадження у справі №201/4284/24 до набрання законної сили постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/3425/25; закрито підготовче провадження у справі; призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 25.05.2026.

05 травня 2026 року від Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича до господарського суду надійшла заява про заміну сторони її правонаступником, якою просить залучити до участі у справі № 201/4284/24 правонаступника відповідача, Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича, Приватне підприємство Оздоровчий центр "Вікторія".

Ухвалою господарського суду від 25.05.2026 заяву Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича про залучення до участі у справі №201/4284/24 правонаступника залишено без задоволення.

Судом досліджені наявні в матеріалах справи докази.

У судовому засіданні 25.05.2026 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року по справі № 200/7824/15-ц позовні вимоги ПП "ОПО" до Юрченко Ю.А. було задоволено, а саме: визнано право власності на автостоянку, за адресою: АДРЕСА_2 з основними показниками: Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6.0 кв. м, літ. Б - навіс площею 348.0 кв. м., літ. В - навіс площею 81.6 кв. м., літ. Г - навіс площею 81.6 кв. м., літ Д - навіс площею 327.3 кв. м., № 1 - огорожа площею 237.6 кв. м., літ. І - замощення площею 1613.0 кв. м. (а.с.22-31 том 1).

У листопаді 2015 року заступник прокурора Дніпропетровської області подав апеляційну скаргу на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року по справі № 200/7824/15-ц. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2015 року відкрито провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року по справі за позовом Приватного підприємства "ОПО" до Юрченко Ю.А. про розірвання договору та визнання права власності.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року по справі № 200/7824/15-ц вирішено апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовільнити, заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року по справі №200/7824/15-ц - скасувати, у задоволенні позовних вимог ПП "ОПО" до Юрченко Ю.А. про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна вирішено відмовити.

Разом з тим, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час подання позову, право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за Білим Євгеном Володимировичем.

При цьому, 08 липня 2015 року між ПП "ОПО" та ПП "Смерш-62" було укладено договір позики грошей, відповідно до якого розмір основного зобов`язання становив 2 000000,00 грн., строк виконання основного зобов`язання закінчувався 08 липня 2016 року.

В забезпечення вимог за вищевказаним договором 08 липня 2015 року між ПП "ОПО" та ПП "Смерш-62" укладено договір іпотеки, що зареєстрований в реєстрі за № 283, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., предметом іпотечного договору було нерухоме майно, а саме автостоянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що до Державного реєстру Іпотек було внесено запис про іпотеку за № 10332180 (а.с.31-).

Як вбачається із Інформаційної довідки 08 липня 2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. зареєстровано обтяження нерухомого майна на підставі іпотечного договору № 283 від 08 липня 2015 року укладеного між ПП "ОПО" та ПП "Смерш-62", вид обтяження: заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 10332345. Приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знесено запис про припинення іпотеки на підставі заяви серія та номер: реєстр № 423 від 09 березня 2016 року (а.с.47 том 1).

Приватним нотаріусом ДМНу Кокосадзе Л.В. відповідно до статті 75 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та на підставі акта про передання права власності на куплене нерухоме майно від 01 березня 2016 року і протоколу проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею від 01 березня 2016 року видано Свідоцтво № 417, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме:

автостоянку, що складається з Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6.0 кв. м, літ. Б - навіс площею 348.0 кв. м., літ. В - навіс площею 81.6 кв. м., літ. Г - навіс площею 81.6 кв. м., літ. Д - навіс площею 327.3 кв. м., № 1 - огорожа площею 237.6 кв. м., літ. І - замощення площею 1613.0 кв. м., по АДРЕСА_1 , рішення суду, видане 03 червня 2015 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, зареєстроване в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 липня 2015 року приватним нотаріусом ДМНО Павловською Г.О., номер запису про право власності: 312935, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 674523112101.

На теперішній час власником цього об`єкту нерухомості є ОСОБА_1 .

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 липня 2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою ПО. до реєстру внесено запис № 10312935 про право власності ПП "ОПО" на зазначений об`єкт нерухомого майна, та як підставу виникнення права власності (правовстановлюючий документ) останнього вказано заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2015 року по цивільній справі № 200/7824/15-ц, яке згодом було скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року, оскільки спірний об`єкт нерухомості вважається об`єктом самочинного будівництва.

Дніпровська міська рада зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, не передана жодній юридичній та/або фізичній особі у користування, а ОСОБА_1 самовільно, безпідставно та неправомірно використовує вказану земельну ділянку побудувавши на ній заправну станцію та здійснивши протиправну державну реєстрацію права приватної власності на самовільний об`єкт нерухомого майна. ПП "ОПО" є забудовником самовільно зайнятої земельної ділянки, однак оскільки документ, який би встановлював належність ПП "ОПО" на праві власності вказаного нерухомого майна відсутній, то й право власності у нього не виникло, а тому він не мав права розпоряджатися зазначеним нерухомим майном.

Станом на час подання позову право приватної власності зареєстровано за Білим Євгеном Володимировичем, тому саме останній власник повинен усунути перешкоди міській раді у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованих споруд.

Наведене і є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю правових підстав для зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В статті 120 Земельного кодексу України вказано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Наведені норми чинного законодавства встановлювали заборону користування земельною ділянкою до отримання правовстановлюючих документів на неї, визнавали самочинним будівництвом будівництво без дозвільних документів на самовільно зайнятій земельній ділянці та передбачали перехід прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі, що мав попередній власник об`єкта нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54)).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94)).

Земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (Соборний район) ні Юрченко Ю.А., ні ПП "ОПО", ні ОСОБА_1 не відводилася, оскільки Дніпровською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеним фізичним та юридичним особам не приймалося.

Рішенням міської ради від 24.06.2020 №309/58 (із змінами) ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 (Соборний район) по фактичному розміщенню автостоянки та будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом (а.с.78, 92 том 1).

Однак доказів затвердження міською радою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 чи прийняття рішення про надання земельної ділянки в оренду відповідачем не надано.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти та нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної форми власності, у тому числі, на умовах оренди (підпункт 14.1.73, пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу першого пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт. 287.6 статті 287 Податкового кодексу України).

Докази подання податкової звітності за землю в матеріалах справи відсутні.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за жодною юридичною чи фізичною особою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 375 ЦК України виключно власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Як встановлено вище, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за ПП "ОПО", та після скасування Апеляційним судом Дніпропетровської області від 11.02.2016 заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.20215 по справі №200/7824/15-ц, яким за ПП "ОПО" визнано право власності на самочинно збудований об`єкт автостоянку, на підставі протоколу про проведення аукціону, складеного Правобережною товарною біржею від 01.03.2016, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. 04.03.2016 видано свідоцтво № 417 та зареєстровано право власності на вказану вище автостоянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Білим Євгеном Володимировичем (номер відомостей про речове право 13630083).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 автостоянку, ПП "ОПО" надано заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 у справі №200/7824/15-ц, яке рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 скасовано.

Однак, жодного документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси під час проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: Дніпро, провулок Штабний, будинок 2Г, не надано.

В рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 у справі № №200/7824/15-ц зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про наявність у ПП "ОПО" права власності чи користування на земельні ділянки під спірним нерухомим майном. Крім того, спірне нерухоме майно не було прийнято до експлуатації, а тому є нествореним в розумінні ст. 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем (ПП "ОПО").

Крім того, як встановлено судом вище, дозвільні документи, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єкта в експлуатацію відсутні; рішення про надання в оренду земельної ділянки не надавалось, орендна плата за користування земельною ділянкою не сплачувалась, як не сплачувався й податок на нерухоме майно. Жодного документу, що підтверджував би відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.

Враховуючи викладене, той факт, що спірний об`єкт не введений в експлуатацію, адреса цьому об`єкту нерухомості не присвоювалася, земельна ділянка для будівництва не відводилась, зазначений об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (п.129 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).

Таким чином, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності Приватного підприємства "ОПО" на самочинно збудоване майно - автостоянку без належного правовстановлюючого документа.

Відтак, у Приватного підприємства "ОПО" не виникло права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, відповідно відсутнє й право на вчинення правочину, направленого на відчуження нерухомого майна.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, викладених у попередніх постановах та уточнених у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, зайняття земельної ділянки особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Отже особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Стаття 212 Земельного кодексу України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 (п.111)

Належним способом захисту прав власника земельної ділянки, з огляду на положення статей 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, є знесення самочинно збудованого майна.

Враховуючи вищевикладене, встановлені фактичні обставини справи, відсутність дозвільних документів на будівництво автостоянки, доказів введення об`єкта нерухомості в експлуатацію та прийняття власником землі рішення про передачу в користування земельної ділянки, на якій розташовано об`єкт нерухомості, позовні вимоги Дніпровської міської ради про повернення земельної ділянки шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - автостоянки, підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про припинення права володіння ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна-автостоянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (п.139 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справi №908/2388/25).

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22; п.140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справi №908/2388/25).

Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справi №908/2388/25).

У справі, яка розглядається, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.

Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.

Враховуючи викладене, вимога позивача про припинення права володіння ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме автозаправну станцію: пункт заправки автомобілів зрідженим газом: автостоянку: Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6,0 кв.м., літ. Б - навіс площею 348,0 кв.м., літ. В - навіс площею 81,6 кв.м., літ. Г - навіс площею 81,6 кв.м., літ Д - навіс площею 327,3 кв.м., № 1 - огорожа площею 237,6 кв.м., літ. І - замощення площею 1613,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна 674523112101, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягає.

Заперечення відповідача щодо порушення позивачем строків звернення до суду відхиляються судом з наступних підстав.

Заявляючи клопотання про застосування строків позовної давності відповідач посилається на те, що рішення Дніпровської міської ради про дозвіл на розроблення проєкту землеустрою було прийнято 24.06.2020 на підставі клопотань ОСОБА_1 від 29.04.2020 р. До цих клопотань ОСОБА_1 додавав усі правовстановлюючі документи на об`єкт нерухомого майна. Проте, з моменту коли Дніпровська міська рада одержала усі правовстановлюючі документи та надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою минуло чотири роки, а будь-яких посилань на поважність пропущення строків у позовній заяві не міститься.

Дніпровська міська рада звернулася до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу самочинно побудованої автостоянки: Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6,0 кв.м., літ. Б - навіс площею 348,0 кв.м., літ. В - навіс площею 81,6 кв.м., літ. Г - навіс площею 81,6 кв.м., літ Д - навіс площею 327,3 кв.м., № 1 - огорожа площею 237,6 кв.м., літ. І - замощення площею 1613,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок ОСОБА_1 .

Такий спосіб захисту є найбільш ефективним та доцільним способом захисту з метою реального поновлення порушених інтересів держави, оскільки у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Власник має право вимагати від ОСОБА_1 усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, зареєструвавши за собою право власності на спірний об`єкт, відповідач набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

Зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду

Від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21, пункти 70-71), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна. Наведене також узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 (пункти 77-78).

Ураховуючи викладене, те, що виникле порушення є триваючим, позивач звернувся з позовом до суду в межах позовної давності.

Щодо добросовісності набувача (відповідача).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3К України).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, у тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Згідно зі статтею 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

ОСОБА_1 є останнім набувачем спірного майна (автостоянки).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо така особа знала чи мала знати про порушення порядку реалізації майна, зокрема про порушення вимог до інформації про майно. Не може вважатися добросовісною і особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, зокрема про набуття земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості, який на ній розмішений, чи про набуття такого об`єкта окремо від земельної ділянки, якщо таке набуття не допускається в силу закону (п. 61 постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

З матеріалів справи вбачається, що ПП "ОПО" набуло у власність самочинно збудоване майно на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, яке у подальшому було скасовано. Достеменно знаючи про відсутність у нього (ПП "ОПО") права власності на об`єкт нерухомого майна, ПП "ОПО" виставляє на аукціон спірне майно, яке за результатами аукціону відчужено на користь ОСОБА_1 .

Отже, відповідач, проявивши розумну обачність, мав можливість та повинен був з`ясувати статус спірного об`єкту та перевірити наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій це майно розташовано.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням розглядуваних відносин, інші аргументи сторін по справі стосуються викладених та проаналізованих у рішенні обставин та доводів сторін, розширюють та доповнюють їх, не змінюючи сутність правовідносин та їх оцінку, надану судом, і, відповідно, не потребують окремої оцінки.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 3028,00грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити частково.

Усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ідентифікаційний код 26510514; просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000) у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу самочинно побудованої автостоянки: Літ. А-1 - будівлі вартової площею 6,0 кв.м., літ. Б - навіс площею 348,0 кв.м., літ. В - навіс площею 81,6 кв.м., літ. Г - навіс площею 81,6 кв.м., літ Д - навіс площею 327,3 кв.м., № 1 - огорожа площею 237,6 кв.м., літ. І - замощення площею 1613,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Дніпро, провул. Штабний, буд. 2-Г, за рахунок Білого Євгена Володимировича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_3 ).

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_3 ) на користь Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 26510514; просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000) витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 01.06.2026

Суддя Н.М. Євстигнеєва